Кредитування онлайн адвокат.
Швидкість та доступність кредитування онлайн, яке пропонують мікрофінансові організації (МФО), приваблює певну кількість громадян, у зв’язку із чим вони і використовують даний спосіб позики, не завжди прораховуючи можливі ризики та реальні витрати на кредит. Як результат, деякі стикаються зі значними переплатами, нездатністю виконувати кредитні зобов’язання, а практично кожна стаття чи відгук про мікрокредитування містить фразу «ДУЖЕ ДОРОГО». Проте це не всі ризики, які несе позика онлайн – небезпечним може бути надання позичальником своїх особистих даних та копій документів для оформлення кредиту. Ця інформація може потрапити в руки осіб, які використають її у шахрайських цілях, однак і це, на жаль, не єдиний ризик, який загрожує фінансовій безпеці громадян у зв’язку із існуванням онлайн-кредитування.
Так, кредитування онлайн має настільки прості умови, що теоретично будь-яка людина, яка має доступ до Інтернету, може зайти на такий веб-сайт та оформити кредит на будь-яку людину. Все, що потрібно для онлайн кредитування – копії ІПН, паспорта та номер телефону. А підписується така заява, як правило, шляхом введення коду, отриманого із повідомлення на телефоні. При цьому, електронний підпис і електронний документ з таким підписом мають таку ж юридичну силу, як і паперовий договір, підписаний звичайною ручкою. А умовами онлайн кредитування не передбачена зустріч позичальника та кредитора або відвідування будь-якої установи, що також створює ризики через відсутність повноцінної верифікації позичальника.
Звичайно ж, такі умови онлайн кредитування та різні несприятливі наслідки, з якими стикаються громадяни в даному виді кредитування, спричиняють прийняття змін до законодавства, нових законодавчих актів, а також причини появи нових інструментів для захисту від шахрайства. А експерти радять також читати відгуки в Інтернеті про установу, в якій планується брати позику, як і читати на самому сайті такої установи про те, як зашифровані та захищені дані.
Діяльність мікрофінансової організації (МФО) регулюється Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінпослуг», Законом України № 79-IX від 12.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення функцій щодо державного регулювання ринків» 1 січня 2021 року, а також ЗУ «Про споживче кредитування», постанови НБУ та іншими законодавчими акти.
А органом, який цю діяльність регулює, є Національний банк України.
Найперше, на що необхідно звернути увагу при оформленні онлайн – назва компанії, наявність у неї дійсної дозвільної документації, чіткі, повні та зрозумілі для споживача умови кредитування. А при ознайомленні з умовами кредитування, паспортом кредиту та кредитним договором – визначити, чи всі умови кредитування в них зазначені – сума кредиту, термін, на який береться кредит, відсоткова ставка за день, приховані комісії (за обслуговування особистого кабінету, уточнення, на що не поширюється акція або яких споживачів, інше) і додаткові платежі (наприклад, страховка), штрафні санкції за неналежне виконання чи невиконання зобов’язань за договором – який розмір і як розраховуються, повна вартість кредита.
Своєю постановою від 3 листопада 2021 р. № 113 НБУ зобов’язав небанківські фінустанови укладати кредитні договори зі зрозумілими для споживачів умовами, у тому числі щодо прав та обов’язків сторін договору, а також наслідків для споживача при невиконанні умов та зобов’язань – у яких випадках наступають ці наслідки, терміни, розміри, суми тощо.
Всі плюси МФО викладають на сайті, а мінуси, як правило, можна знайти тільки в документах, які вони надають на підписання.
Крім цього, останні зміни до законодавства запровадили додаткові правила, яких МФО має дотримуватись:
– При видачі споживчого кредиту (менше за суму мінімальної зарплати, встановленої в Україні) споживача не повинні зобов’язувати оформляти страховку
– Не можна накладати штраф і пеню на те саме порушення позичальника кілька разів
– Розмір тієї суми, яку реально потрібно повернути МФО (тіло кредиту, відсотки, комісії, штрафи тощо) не може перевищувати суму двох виданих кредитів, тобто максимум, що можуть вимагати повернути – це вдвічі більше, ніж взяв позичальник
– Заборонено міняти відсоткову ставку в найгірший для споживача бік.
– Позичальник повинен дати письмову згоду на передачу, зберігання та обробку своїх особистих даних (згідно ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо споживчого кредитування та формування та обігу кредитних історій»), а у разі ненадання такої згоди – кредитор повинен відмовити в укладанні договору та здійсненні кредитної операції.
Що має містити реклама/інформація на сайті
ЗУ «Про споживче кредитування» встановлює такі вимоги для реклами споживчого кредиту:
1. Якщо в рекламі за наданням споживчого кредиту вказується процентна ставка або будь-які дані, що стосуються загальних витрат споживчого кредиту, така реклама додатково до вимог, встановлених законодавством про рекламу, повинна містити стандартну інформацію.
2. У стандартній інформації визначається:
1) максимальна сума, яку може бути виданий кредит;
2) реальна річна відсоткова ставка;
3) максимальний термін, на який видається кредит;
4) у разі надання кредиту на придбання товарів (послуг) у формі оплати з розстрочкою – розмір першого внеску.
Стандартна інформація має бути зрозумілою та точною.
3. У рекламі за наданням кредиту забороняється вказувати, що цей кредит може надаватися без документального підтвердження кредитоспроможності позичальника або що кредит є безвідсотковим, або надається під нуль відсотків, а також іншу аналогічну інформацію.
Реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг. З цією метою визначаються загальні витрати по споживчому кредиту.
До загальних витрат по споживчому кредиту включаються, в тому числі і платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), що оплачуються споживачем, пов’язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладання договору про споживчий кредит, обов’язкові для укладання договору про споживчий кредит, а також послуги кредитного посередника (за його наявності). Якщо ці витрати не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, позичальник не повинен платити за ці послуги.
До укладення кредитного договору позичальник повинен мати можливість ознайомитись з наступною інформацією, яку кредитор розмістив на своєму офіційному веб-сайті:
1. Інформація про наявні та можливі схеми кредитування у кредитора.
Позичальник повинен самостійно вивчити цю інформацію та ухвалити усвідомлене рішення.
У разі відмови кредитора у видачі кредиту у зв’язку з даними, отриманими з офіційних джерел, визначених законодавством, у тому числі, з бюро кредитних історій, позичальника повинні поінформувати про це та із зазначенням таких джерел, а за його бажанням – письмово.
2. До укладення договору споживчого кредиту кредитодавець надає споживачеві інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, у тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Ця інформація надається у спеціальній письмовій формі (паспорт споживчого кредиту), із зазначенням дати надання такої інформації та строку її актуальності.
Проте слід зазначити, що згідно з «Про внесення змін до деяких законів України щодо споживчого кредитування та формування та обігу кредитних історій», цей паспорт має бути наданий у тому випадку, якщо споживач бере кредит, сума якого перевищує мінімальну зарплату, встановлену в Україні на дату звернення за кредитом. Що, на думку деяких експертів, створює ризики для споживачів, які беруть кредит на суму, яка не перевищує цієї мінімальної зарплати, а самі ризики полягають у можливому прихованні з боку кредитодавця певної інформації про кредит для споживача.
Що ж до самого паспорта, то в ньому вказуються реальна річна відсоткова ставка та додаткові комісії. Це вимоги Закону України „Про споживче кредитування”.
За обсягом інформації та даними, які в ньому зазначені, паспорт споживчого кредиту певною мірою схожий на кредитний договір, проте на практиці деякі банківські та небанківські організації скорочують кількість інформації в ньому та надають більш скорочений варіант. А згідно з вимогами ЗУ “Про споживче кредитування”, цей паспорт має містити таку інформацію:
1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків або Державного реєстру фінансових установ;
2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо);
3) суму кредиту, термін кредитування, мета отримання та спосіб надання кредиту;
4) тип процентної ставки (фіксована, змінна), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку процентної ставки, що змінюється. Індекс, який застосовується для розрахунку процентної ставки, що змінюється, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України;
5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться;
6) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату надання інформації.
Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, у наданій позичальнику інформації має бути зазначено, що в інших способах кредитування може бути інша реальна річна процентна ставка.
Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов’язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, можуть змінюватися – це має бути зазначено у наданій інформації;
7) необхідність укладання договорів про надання послуг третіми особами – перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності), а також орієнтовна вартість таких послуг. Наприклад, це можуть бути послуги страхової компанії, нотаріуса та інше.
У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість будь-якої послуги третіх осіб – зазначається її орієнтовна вартість;
8) порядок повернення кредиту та сплати відсотків за користування споживчим кредитом, включаючи кількість платежів, їх розмір та періодичність внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії – графік платежів може не надаватися);
9) попередження про наслідки невиконання зобов’язань щодо сплати платежів, у тому числі розміру неустойки, процентної ставки, інших платежів, а також про право кредитодавця та/або нового кредитора залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію. При цьому вказуючи встановлені законодавством вимоги щодо взаємодії з боржниками при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги з етичної поведінки), право споживача звертатися до Національного банку України у разі недотримання цього кредитором/колектором, а також у випадках незаконного збирання, зберігання, використання, розповсюдження конфіденційної інформації про третіх осіб;
10) порядок та умови відмови від надання та отримання кредиту;
11) порядок дострокового повернення кредиту;
12) попередження про те, що кредитор може вимагати повернути кредит достроково (якщо він хоче встановити таку умову), термін попередження про таку вимогу.
Інформація про платежі обов’язково повинна включати розрахунок платежів (суму, на підставі якої провадиться відповідний розрахунок, у тому числі суму наданого кредиту, суму непогашеного кредиту та інше).
Інформація в документах викладається шрифтом одного розміру та типу, та в одному форматі друку (не менше 11 друкованих пунктів).
Забороняється ускладнювати прочитання позичальником такої інформації, у тому числі і шляхом її друкування шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону та інше.
Кредитор до укладання кредитного договору на вимогу позичальника надає йому роз’яснення з метою виникнення розуміння у позичальника, чи підходять йому умови кредитування, та для прийняття усвідомленого рішення.
Споживач, який унаслідок ненадання йому даної інформації або надання її в неповному обсязі, або надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією, а кредитор зобов’язаний це зробити.
Проте на практиці до надання кредитного договору банківські та небанківські організації іноді надають роз’яснення щодо кредитного продукту та майбутніх умов договору, використовуючи формулювання, що це попередні умови, а більш точні будуть прописані у кредитному договорі. Так само це формулювання вони іноді включають і в паспорт споживчого кредиту, а також, і те формулювання, що умови, наведені в паспорті кредитування, можуть відрізнятися від умов, які будуть викладені в кредитному договорі. І надають паспорт із таким формулюванням на підпис споживачу.
Що має містити кредитний договір
Відповідно до постанови НБУ від 3 листопада 2021 р. № 113 вимоги такі:
– Умова договору, що за змістом належить до одного розділу договору, не
має викладатися в іншому розділі (не стосується умови, що конкретизується
умовою у іншому розділі договора). А сам договір має містити:
1) дату укладання;
2) назви видів грошових зобов’язань (відсотки, комісії та інші платежі за
надання та використання кредиту; пені, штрафи, неустойки та інші види
компенсації, що застосовуються або стягуються у разі невиконання або
неналежного виконання зобов’язання) та інші терміни, що використовуються за
текстом договору, з роз’ясненням їх економічної сутності, бази розрахунку та
порядку обчислення;
3) дати надання/видачі та повернення (виплати) кредиту;
4) інформацію про умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитора, що включені до загальних витрат за кредитом (якщо такі умови передбачені законодавством України);
5) перелік та вартість супровідних послуг (за їх наявності);
6) інформацію про те, що протягом терміну дії договору тарифи та комісії залишаються незмінними або можуть бути змінені;
7) відомості про відсутність або наявність у кредитора права передати іншій особі свої права кредитора за правочином відступлення права вимоги без згоди або за згодою споживача, а також обов’язок кредитора повідомити позичальника про переуступку цього права протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення;
8) інформацію про фіксування кредитором/новим кредитором/колекторською компанією кожної взаємодії з питань врегулювання простроченої заборгованості із позичальником, його близькими, представником або третіми особами, взаємодія з якими передбачена договором або які дали згоду на таке фіксування, а також про обов’язок попередити зазначених осіб про таке фіксування (за допомогою відео- та/або звукозаписного технічного засобу);
9) відомості, що сторона договору, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), що засвідчуються Торгово-промисловою палатою України;
10) зазначення предмета застави (за умови умови застави), відомостей про проведення/непроведення його оцінки (включаючи роз’яснення – ким, як часто, за чий рахунок проводиться оцінка);
11) інформацію про наслідки невиконання чи неналежного виконання кредитором своїх обов’язків за договором;
12) інформацію про наявність у позичальника права відмовитися чи розірвати договір або припинити на його вимогу зобов’язання за договором – умови, строк та порядок реалізації такого права позичальника в односторонньому порядку (якщо це передбачено законодавством України для відповідного виду договору);
13) перелік, опис економічної сутності, термін дії супровідних послуг кредитора та послуг третіх осіб (за наявності таких послуг);
14) порядок відмови споживача від супровідних послуг кредитора та послуг третіх осіб (якщо це передбачено умовами публічної пропозиції кредитора для відповідного виду договору);
15) порядок інформування позичальника про зміни в умовах надання кредиту, із зазначенням термінів та каналу інформування (якщо такі зміни передбачені договором);
16) найменування уповноважених державних органів, до яких, відповідно до законодавства України, позичальник має право звернутися для захисту своїх прав споживача фінансових послуг;
17) інформацію про порядок звернення позичальника з питань виконання договору кредитором;
18) інформацію про відсутність або наявність у позичальника права продовжувати термін кредитування або термін виплати кредиту, і чи відбувається зміна умов договору;
19) метод надання позичальнику коштів кредиту: на банківський рахунок позичальника (включаючи реквізити позичальника) або видача готівкою.
Кожен екземпляр договору, який укладається у вигляді електронного документа, повинен містити:
1) електронні підписи сторін договору з урахуванням вимог законодавства України;
2) дату та час його укладання;
3) адресу вебсайту кредитодавця у шаблоні [URL доменне ім’я веб-сайту] або назву мобільного додатка мовою, якою така програма представлена в онлайн-магазинах додатків App Store, Google Play та інших, з використанням яких укладено договір;
4) відомості про:
– порядок його укладання, а також порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору;
– способі/способи ідентифікації та верифікації позичальника з урахуванням вимог, визначених НБУ;
5) узгоджений сторонами спосіб надсилання позичальнику підписаного договору.
Примірник договору, укладений у вигляді електронного документа, надсилається позичальнику одразу після його підписання та до початку надання йому послуги договору (видачі кредиту).
Електронна версія договору повинна бути читальна та відображатися на екранах різних пристроїв телекомунікацій, а зміст тексту договору не повинен бути втрачений або змінений з моменту його підписання.
Додаткові вимоги щодо укладання договорів
Договори, які передбачають списання коштів з банківського
рахунки позичальника на користь кредитора, повинні містити таку інформацію:
1) наявність у позичальника права відмовитися або припинити списання на його вимогу, а також, як він може здійснити це односторонньому порядку – через який канал, включаючи дистанційний канал (якщо таке право передбачено законодавством України для цього виду договору);
2) списання на користь кредитора здійснюється відповідно до порядку повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, як зазначено в підписаному між кредитором та позичальником графіку платежів (який містить певну кількість платежів, їх розмір та періодичність сплати).
Договори не повинні містити положень, які будь-яким способом
обмежують права позичальника:
1) право позичальника повністю чи частково достроково повернути кредит;
2) право позичальника подати скаргу, позов до суду або застосувати іншу аналогічну за змістом процедуру у разі, якщо кредитор не виконує умови договору.
Договори не повинні містити:
1) поняття/строки, визначені законодавством України, у власній
інтерпретації понять/строків;
2) поняття/терміни, які вводять або можуть ввести споживача в оману
через перетин або збіг їхньої економічної сутності з іншими термінами;
3) відсоткові ставки за кредитом із числа тих, які взагалі є у кредитора, але які не застосовуються до договору, що укладається.
4) право на односторонню зміну умов договору без фактичного відправлення повідомлення споживачеві і через той канал зв’язку, який був узгоджений
між кредитором та позичальником, а також дозволяє встановити дату
відправки;
5) зобов’язання позичальника повідомити кредитору про свій намір розірвати договір або достроково виконати зобов’язання в певний термін, що саме по собі є нерозумним;
6) виключне право кредитора визначати, чи виконали обидві сторони умови договору;
7) право кредитора вимагати від позичальника оплати послуг кредитора або третіх осіб, термін надання яких за договором ще не
настав (якщо інше не передбачено законодавством України);
8) визнання дати надання/видачі кредиту, дати часткового повернення
кредиту чи дати виникнення заборгованості за кредитом як факт ініціювання
з боку позичальника продовження (пролонгації) терміну кредитування/строку
договори;
9) право кредитора в односторонньому порядку продовжувати строк
кредитування, встановлений договором, або термін виплати кредиту після
настання певних договором обставин;
10) у разі дострокового погашення кредиту – зобов’язання позичальника сплатити відсотки, комісії за користування кредитом або будь-які інші платежі, пов’язані з його обслуговуванням, за весь строк кредитування, визначений у договорі і абсолютно не враховуючи дату фактичного (раніше терміну) погашення кредиту;
11) право кредитора встановлювати плату/компенсацію за повне або часткове дострокове повернення кредиту.
Як регулює діяльність банківських та небанківських установ Національний банк України
У сфері споживчого кредитування НБУ здійснює такі функції:
1) затверджує методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит;
2) встановлює вимоги до кредитних посередників та їх діяльності;
3) встановлює вимоги до кредиторів, нових кредиторів, колекторських компаній та їх діяльності при здійсненні ними врегулювання простроченої заборгованості;
4) здійснює нагляд за дотриманням кредиторами, новими кредиторами, колекторськими компаніями законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, у тому числі вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог з етичної поведінки);
5) здійснює контроль за дотриманням кредитором законодавства про рекламу;
6) розглядає звернення та скарги споживачів фінансових послуг, а у разі виявлених порушень з боку фінустанов – у межах своєї компетенції вживає заходів, спрямованих на припинення та усунення даних порушень, а також відновлення прав споживачів;
7) приймає рішення про внесення колекторських компаній до Реєстру або про відмову в такому внесенні;
8) веде реєстр колекторських компаній та встановлює порядок його ведення;
9) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством України.
НБУ здійснює нагляд у сфері споживчого кредитування у формах інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
Інші державні органи здійснюють контроль у сфері споживчого кредитування в межах повноважень, визначених законодавством України.
Практика Національного Банку зі скарг споживачів
Близько 30-60% скарг, що надходять до НБУ, мають ознаки правопорушень, а в середньому, за рік НБУ обробляє близько 30 – 40 000 звернень. Як правило, протягом кварталу, найчастіше звертаються зі скаргами на одні і ті ж банки (2-4 банки), проте НБУ зазначає, що пов’язано це з тим, що дані банки обслуговують значну частину населення України, а відповідно, мають більше клієнтів та здійснюють більше операцій. У середньому ж, у всіх скаргах можуть фігурувати 40-50 банків і 300 небанківських установ. При цьому звернення щодо діяльності небанківських установ можуть становити 90-75% від загальної кількості звернень.
До проблемних питань щодо діяльності банків, найчастіше відносяться випадки шахрайства з рахунками клієнтів, нав’язування додаткових послуг, жорсткі дії щодо стягнення проблемної заборгованості. А до проблемних питань щодо діяльності небанківських установ – нарахування відсотків після терміну кредитування, шахрайство з використанням втрачених документів споживачів, проблемні питання зі страховими компаніями, жорсткі методи стягнення проблемної заборгованості.
Своєю Постановою № 15 від 09.02.2021 р. Національний банк також закріпив порядок контролю за дотриманням банками законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг. Відповідно до Постанови, цей контроль здійснюється у двох формах: безвиїзний нагляд та інспекційні перевірки. А основними джерелами інформації про можливі порушення є звернення споживачів до НБУ, договори банків з клієнтами, інші документи, інформація на сайтах банків та в рекламі, дані з відкритих джерел, а також звітність установ.
Ця постанова закріплює, що у разі виявлення порушення, НБУ складає довідку про це та надає банку рекомендацію для усунення правопорушення. А за порушення законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, НБУ вправі накладати на посадових осіб банку адміністративні стягнення, застосовувати до банку штрафні санкції, а також застосовувати інші заходи впливу.
НБУ також виклав алгоритм дій споживача у разі порушення, зазначивши при цьому, що залежно від типу порушення, послідовність дій може змінюватися, однак, загалом, існують універсальні правила, яких слід дотримуватись:
1. Уважно читати всі умови надання послуг. При цьому, не тільки кредитний або депозитний договір, а й анкету клієнта, договір обслуговування, умови та правила обслуговування в банку у зв’язку з тим, що в даних документах можуть бути прописані тарифи, комісії, розмір кредитного ліміту, можливість для банку вносити зміни до односторонньому порядку, можливість для банку погашати прострочений кредит за рахунок зарплати та інших надходжень, та інше.
2. Завжди уточнювати повну вартість послуги, включаючи кредит. При цьому уточнювати всі додаткові платежі, а також ознайомитися з умовами та паспортом споживчого кредиту.
3. Якщо споживач вважає, що банківська чи небанківська установа порушила його права – звернутися безпосередньо до керівника цієї установи.
4. Якщо банківська або небанківська установа не реагує на це звернення – звернутися до Національного банку.
Щодо пункту 4 – варто також зазначити, що іноді банківська чи небанківська установа може реагувати на звернення і навіть неодноразово. Однак надавати формальні відповіді для дотримання законодавчих норм щодо правил обробки звернення. І, як правило, дані звернення обробляються спеціальним відділом та не доходять до керівника установи. Таким чином, можна зазначити, що не завжди є сенс вести тривалий діалог з банківською або небанківською установою, якщо вирішення питання не настає.
Судова практика
Судова практика має різні підходи та часом унікальні рішення, у зв’язку із тим, що обставини кожної справи і мотиви учасників індивідуальні, а іноді і досить специфічні. Щодо питань заборгованості позичальника – досить часто судова практика є «соціальною» та позитивною для позичальника. Так, нерідкими є випадки оскарження угод (кредитного договору, договору поруки), зміни процентної ставки, реструктуризації заборгованості, подовження терміну кредитування та інше.
Найчастіше позичальники заявляють про порушення принципів договірних відносин: добросовісності, розумності та справедливості. І у зв’язку з цим просять визнати укладений кредитний договір недійсним або визнати недійсними окремі пункти.
Також іноді ефективним способом захисту інтересів і прав позичальника є призначення судової економічної експертизи (на стадії судового процесу) або проведення економічного дослідження (на досудовій стадії спору). Крім того, така експертиза, як і сам судовий процес, займає час і, відповідно, дає позичальнику більше можливостей та запобігає деяким можливим несприятливим наслідкам для позичальника, які могли б наступити внаслідок дій кредитора, якби позичальник не звернувся до суду.
Таким чином, з метою максимально виключити можливі несприятливі наслідки, перед підписанням кредитного договору необхідно консультуватися з юристом, а якщо суперечка з банківською або небанківською установою вже дійшла до суду – брати участь у судовому процесі лише за підтримки адвоката.