Сьогодні мікрокредити або мікропозики – поширене явище. Це невеликі, до 20 тисяч гривень, позики, які видають на короткий термін мікрофінансові організації (МФО).
Як і кожен «продукт», вони мають свої особливості та переваги: швидке отримання грошей; відсутність застави; відсутність потреби в офіційних доходах; лише паспорт, код та банківська картка (у випадку онлайн-кредитування).
А в чому ж небезпека таких послуг ? Відсотки за мікрокредитами дуже високі, а у випадку прострочення платежу – зростають, додатково нараховується пеня, інші платежі. Кредитори зароблять набагато більше, якщо клієнт прострочить сроки кредитування, оскільки у рекламі анонсують маленьку або нульову відсоткову ставку, проте прострочення коштуватиме іноді до 2% в день.
Зазвичай люди потрапляють у таку халепу суто з психологічних мотивів – реклама, швидко, просто. При цьому, людина не може передбачити наскільки фінансово-катастрофічні можуть бути наслідки прострочення терміну повернення такої позики.
Як говориться: попереджений значить озброєний. Якщо людина не впевнена у своєчасному поверненні (або взагалі у поверненні) такої мікропозики не варто її брати.
Однак, якщо вже трапилось так, що мікрокредит взято і не повернуто своєчасно, а тепер кредитори вимагають не тільки повернення невеликої суми боргу, але і непомірні відсотки (пеню, інші нарахування) і дане питання вже дійшло до судової тяганини, пропонується розглянути деякі нюанси захисту з урахуванням судової практики.
Найрозповсюджений швидкий спосіб взяти мікропозику звичайно через онлайн мережі. Порядок отримання позики регламентується Законами України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію». Договори укладаються в електронному вигляді шляхом реєстрації позичальника на Інтернет сайті.
Фактично умови таких договорів не дуже різняться, зокрема, пропонується кредит на короткий термін зі сплатою 2% за кожен день користування позикою. За невиконання зобов’язання такими договорами передбачалася сплата пені у розмірі 3% від суми залишку позики за кожен день прострочення. Тобто, у разі несвоєчасного повернення позики (або її частини) за короткий термін набігає чималенька сума, яка значно перевищує суму взятого кредиту.
Разом з тим, суди не завжди, але стають на бік позичальників і відмовляють кредиторам у задоволенні позовів про стягнення великих сум процентів за користування кредитами та пені.
Наприклад, Київський апеляційний суд 28.10.2019 розглянувши справу № 824/1139/19 відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з особи, яка взяла мікропозику у розмірі 4 000 грн., 8 156 грн. відсотків за користування кредитом та 10 910 грн. пені, стягнувши лише відповідно 880 грн. та 606 грн.
В частині зменшення суми заявлених вимог стягнення пені судове рішення мотивоване тим, що з урахуванням вимог ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» та договору про надання позики розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшим за 15 % суми простроченого платежу, а сукупна сума неустойки не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за договором.
Звертаю увагу, що 15 вересня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 891-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо споживчого кредитування і формування та обігу кредитних історій», який набрав чинності з 1 січня 2021 року.
Законом встановлено, що максимальна сукупна сума штрафів і пені за порушення споживачем виконання його зобов’язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розмір подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
В частині зменшення суми стягнення відсотків за користування кредитом суд зазначив, що вони не можуть нараховуватися після закінчення строку, установленого договором для повернення позики.
Про те, що нарахування кредитором передбачених договором відсотків до повного погашення заборгованості за кредитом суперечить ч. 2 ст. 1050 ЦК України, згідно якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється після спливу строку кредитування зазначено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12.
Про несправедливий розмір пені, установлений в договорі зазначено також в Постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №132/1006/19, яким залишено в силі судові рішення першої та апеляційної інстанції, яким задоволено зустрічний позов боржника за мікрокредитом та визнано недійсним пункт договору позики, який передбачав розмір сплати неустойки за прострочення повернення наданих кредитних коштів.
При цьому суди у даній справі дійшли висновку, що вимога про нарахування та сплата пені, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим ст.ст.3, 509, 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживча надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов’язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Цими ж рішеннями у справі №132/1006/19 відмовлено судами у задоволенні позову мікрофінансової організації про стягнення з позичальника більше 120 000 гривень відсотків за користування кредитом у розмірі 3000 грн. з мотивів відсутності в силу ст. 1050 ЦК України у кредитора права нараховувати ці відсотки після закінчення терміну повернення кредиту.
З цих же підстав суди різних інстанцій Харківської, Хмельницької, Миколаївської областей ( справи №№ 641/3677/19, 686/11744/19, 489/2683/19) відмовляли кредиторам у стягненні суми відсотків за користування кредитами у розмірах 50-60 тис. грн. при сумі позик від 1200 до 1600 грн.
Звичайно, звертатися до суду із вимогами про повернення невеликої суми коштів кредиторам не має сенсу, тому останні очікують тривалий термін для того, щоб «набігли» відсотки, пеня та інші фінансові санкції.
У цих (до речі, самих розповсюджених) випадках слід звернути увагу на строки позовної давності для звернення до суду. Саме сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність (у тому числі зі спорів про стягнення кредитної заборгованості) складає три роки.
Однак, в даному питанні є деякий нюанс, а саме те, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення ( ч.3 ст. 267 ЦК України).
Слід звернути увагу, що кредитори удаються до «хитрощів» для штучного продовження строку позовної давності переводячи право вимоги боргу на іншу організацію, яка у позові зазначає, що строки позовної давності обчислюються з дати отримання нею право вимоги до боржника.
Так, Одеським апеляційним судом 07.02.2019 у справі № 508/1231/17 скасовано судове рішення першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення з особи, яка взяла і не повернула кредит у розмірі 19 994 грн. суми боргу, пені, процентів по комісії, штрафу на загальну суму 33 584 грн., оскільки дата повернення кредиту була 22.09.2014, а з позовом до суду звернулися 24.11.2017, тобто з пропуском строку позовної давності.
При цьому, суд відхилив доводи позивача, який набув права вимоги до відповідача за договором факторингу, що строки позовної давності обчислюються з дати укладення цього договору. Суд зазначив, що дані твердження позивача не засновані на положеннях ст.ст. 256, 261 ЦК України та суперечать умовам кредитного договору щодо строку повернення кредиту та договору факторингу. До фактора перейшли всі права, які мав кредитор за основним договором кредиту, тобто його права обмежені останнім.
Що стосується вимог про стягнення пені (неустойки ) застосовується спеціальна позовна давність – 1 рік (ст. 258 ЦК України).
Так, Дніпровським апеляційним судом 17.10.2019 у справі № 193/1670/18 скасовано судове рішення першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з особи пені та інших фінансових санкцій в розмірі близько 15 тис. грн., яка фактично є рівною сумі взятого і неповерненого кредиту, у зв`язку із пропуском строку позовної давності.
Також трапляються випадки коли мікрофінансова організація з метою уникнення судових спорів, намагається стягнути з позичальника борг на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Так, рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 31.05.2022 у справі № 577/711/22 визнано недійсним виконавчий напис нотаріуса, про стягнення з позичальника 3 500 грн. – 45 610 грн. заборгованості.
При цьому, суд зазначив, що вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»).
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, що кредитором підтверджено не було.
Отже можливо дійти висновку, що стягнення заборгованості (основного боргу, пені тощо) за договорами мікропозики не може відбуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Наведені приклади позиції судів доводять наявність безлічі «правових помилок» кредиторів як при наданні кредитів так і при стягненні суми заборгованості, і у разі виникнення судових спорів, пов’язаних із мікропозиками, варто звернутися до адвоката, який допоможе добитися справедливих судових рішень про зменшення або взагалі не сплати заявлених кредиторами сум коштів.