ДОПОМОГА АДВОКАТА
Велика кількість приватних медичних лікарень та приватних лікарів надають хворим громадянам різноманітні медичні послуги за різними напрямами – стоматологія, гінекологія, неврологія, кардіологія, офтальмологія, дерматологія та багато інших спеціальностей. Послуги можуть надаватися як консультації медичних спеціалістів та фахівців, діагностики, проведення планових та позапланових операцій, проведення реабілітаційних заходів.
Однак, нерідко витрачаючи величезні кошти на проведення процедур та операцій, може виявиться що особа проходила неправильне лікування, діагноз може виявиться хибним, проведена операція неякісною або стоматологічні процедури – недбалі. Також можуть лікувати особу, лікування якої заздалегідь було безнадійним (особливо це стосується онкологічних хворіб), або проводять операції яких хворий не потребував.
Такі медичні послуги не призводить до позитивних результатів, а у гіршому-до негативних, навіть, летальних, наслідків або до інвалідності.
Що робити, коли медична установа (лікар) наніс шкоду здоров’ю громадянину ? Як довести цю шкоду і як її отримати з медичного закладу?
Як довести наявність вини медичних працівників ?
Відповідно до Порядку контролю якості медичної допомоги (затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.09.2012 року) Управліннями охорони здоров’я України при Київській та обласних державних адміністрацій передбачено проводити перевірку якості наданих медичних послуг,незалежно від форми власності та підпорядкування, включаючи фізичних осіб – підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики, за наслідками якої може бути підтверджено факт надання неякісної медичної послуги.
В подальшому, заподіяну шкоду, у тому числі моральну, з медичного закладу необхідно стягувати в судовому порядку.
Разом з тим, складність таких справ становить важкість доведення спричинення шкоди здоров’ю або надання неякісних медичних послуг через великий обсяг медичної документації, амбулаторних карток, аналізів, виписок, рецептів, тобто весь спектр медичної документації і потребує доведення в суді спричиненої шкоди та її розміру.
Адвокат АО «Ткачук і партнери» допоможе зібрати відповідні докази, підготувати позов в суд до медичного закладу про відшкодування матеріальної та моральної шкоди і довести справу до позитивного результату.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПРИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ З МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ:
–Консультація з питань пов’язаних з відшкодуванням шкоди з медичного закладу, аналіз виниклої ситуації та перспектив майбутніх судових процесів;
-Збір доказової бази, у тому числі із залученням експерта та підготовка позову в суд про відшкодування шкоди з медичного закладу;
-Підготовка процесуальних документів- адвокатського запиту, позову, письмових пояснень, клопотань, у тому числі призначення судової експертизи, апеляційної і касаційної скарг, тощо;
-Представництво інтересів громадян у судах всіх інстанцій з метою захисту їх інтересів у спорах про відшкодування шкоди з медичного закладу;
-Правовий супровід Клієнта на стадії виконавчого провадження.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ПРО СТЯГНЕННЯ ШКОДИ З МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ
1.У справах про стягнення моральної шкоди, завданої наданням неякісної медичної послуги, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності та має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Якщо експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, то незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений така експертиза може бути допустимим доказом для цивільної справи.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Верховним Судом 04.06.2025 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову Особа 1 до Лікарні про стягнення 1 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої неякісними медичними послугами, наданими лікарем –акушером – Особа 2.
Суть спору в тому, що внаслідок несумлінного ставлення лікаря акушер-гінеколога Лікарні Особа 2 до своїх професійних обов`язків, які отримали прояв у нездійсненні спостереження за її станом під час пологів, відсутності своєчасного виявлення ускладнень під час пологів, що призвело до пізнього діагностування ускладнення, наданні неякісної медичної допомоги, що призвело до інвалідності новонародженої дитини Особа 3, зумовленої патологією головного мозку, пренцефалічною лікворною кістою в скронево-тім`яній-потиличній ділянці зліва, внутрішньої симетричної гідроцефалії помірного ступеня, правобічний геміпарез.
Відносно Особа 2, який свою вину не визнав, 07.11.2016 було порушено кримінальне провадження за ч. 2 ст. 140 ККУ. Ухвалою райсуду від 07.09.2021 Особа 2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 ККУ, у зв`язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження, що не є реабілітуючою підставою, але цивільний позов Особа 1 у межах кримінального провадження залишено без розгляду, а тому вона, як потерпіла, не позбавлена можливості звернутися до суду із позовом про відшкодування заподіяної шкоди.
Верховний Суд, погодився із судом апеляційної інстанції, який збільшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, мотивував своє рішення характером та обсягом страждань (душевних, психічних), яких зазнала позивачка, характером її немайнових втрат (їх тривалістю та можливістю відновлення), а також виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
За змістом частин 1, 2 ст. 1166 ЦКУ майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Для відшкодування майнової та моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку, який має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди, є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Встановлено, що недоліки у веденні пологів, допущені, зокрема, лікарем Особа 2, який обіймав посаду в Лікарні, призвели до несвоєчасної діагностики дистресу плода, а також те, що внаслідок таких порушень дитина була визнана дитиною з інвалідністю до 18 років та потребує тривалого курсу реабілітації за індивідуальною програмою, що порушило нормальний та звичний спосіб її життя і позбавило щасливого й безтурботного дитинства. Отже ВС погодився із судом апеляційної інстанції, що Позивачці доводиться витрачати власний час і докладати значних фізичних, душевних та моральних зусиль для підтримання розвитку доньки, у зв`язку з чим їй було завдано моральної шкоди.
При цьому, як зазначив ВС, судами вірно враховано обставини, встановлені судом у кримінальній справі по обвинуваченню Особа 2, а також те, що звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не свідчить про визнання його невинуватим у вчиненні злочину, оскільки такі підстави звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючими.
Крім того, судами взято до уваги висновки експертиз, проведені в рамках досудового розслідування у кримінальній справі, які підтверджують, зокрема, невідповідність дій медичного персоналу встановленим протоколам медичної допомоги при веденні пологів позивача, а також опосередкований зв`язок таких дій із порушення стану здоров`я новонародженої.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Також ВС вважав за необхідне зазначити, що відповідно до змісту ч. 6 ст. 82 ЦПКУ, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У спорах про відшкодування шкоди відбувається розподіл тягаря доказування: Позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; Відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Якщо позивач на підтвердження неякісної медичної допомоги надає висновок експерта, в якому вказано причинно-наслідковий зв’язок між діями лікаря та погіршенням стану здоров’я Позивача, то, з урахуванням перерозподілу тягаря доказування у справах за позовами про відшкодування шкоди, саме Відповідач, а не Позивач, повинен просити про призначення повторної чи додаткової експертизи, на спростування наданої Позивачем експертизи, яка вказує на вину конкретного лікаря щодо надання неякісної медичної допомоги.
Суть спору в тому, що Особа 1 звернулася до суду із позовом до Лікарня 1, Лікарня 2 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 174 445 грн, моральної шкоди – 450 000 грн, з мотивів того, що лікар Відповідача (Особа 4) з приводу скарг на біль у колінному суглобі рекомендував операцію по заміні колінного суглобу. Після сплати Особа 1 за ендопротез 81 000 грн. та ліки – 15 332 грн. 23.04.2019 їй Особа 3 та Особа 2 провели операцію з тотального цементного ендопротезування лівого колінного суглоба.
У зв’язку із непровденням належним чином реабілітаційного періоду після операції у вересні 2019 року після пункції коліна було виявлено стрептокок гемолітичний, а 19.06.2020 лікарі іншої Лікарні Особа 1 було видалено інфікований протез та встановлено тимчасові компоненти з антибіотиками, а 29.01.2021 проведено ревізійне ендопротезування лівого колінного суглобу. Перебування інфікованого колінного суглобу протягом 14 місяців в нозі спричинило руйнівні наслідки, Особа 1 все ще турбують болі в оперованій нозі, її судомить, коліно набуло деформованого вигляду, вся ліва нога періодично набрякає. На думку Позивача, своїми діями та бездіяльністю лікарі Особа 4, Особа 3, Особа 2 грубо порушили її права на отримання якісної медичної допомоги, а за їх неправомірні дії повинні відповідати роботодавці.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено з мотивів відсутності однозначного висновку щодо інфікування позивача стрептококом гемолітичним під час ендопротезування колінного суглобу 23.04.2019 було через неналежні дії лікарів. Зазначене убачається із висновку експерта, яка проведена за матеріалами кримінального провадження.
Отже суди зазначили, що через невстановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями лікарів та інфікуванням позивача стрептококом гемолітичним. При цьому судом апеляційної інстанції було запропоновано призначення у справі повторної чи додаткової судово-медичної експертизи, проте Позивач відмовилась від проведення такої експертизи. Отже, Позивач не довела, з вини якого саме лікаря відбулося її інфікування.
Разом з тим, Верховний Суд 19.11.2025 не погодився із висновками суду апеляційної інстанції, скасував його постанову, а справу направив до цього суду на новий розгляд.
Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд, вказуючи, що Позивач не довела протиправності дій лікарів і те ,з вини якого саме лікаря відбулося її інфікування, не врахував, що у спорах про відшкодування шкоди відбувається розподіл тягаря доказування: Позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; Відповідач доводить відсутність протиправності дій та вини (постанова ВС від 20.03.2024).
Позивач вважала, що саме недбалість та халатність лікарів призвело до погіршення її самопочуття.
Разом з ти, з урахуванням наявного у матерілах справи висновку ескперту, в якому вказується причинний зв’язок між діями лікарів та нанесення шкоди здоров’ю Позивача, ВС зазначив, що висновок апеляційного суду про те, що позивач не довела своїх позовних вимог є передчасним.
Окрім того, з урахуванням перерозподілу тягаря доказування у позовах про відшкодування шкоди, саме Відповідач, а не Позивач, як помилково вказав апеляційний суд, повинен був просити про призначення повторної чи додаткової експертизи.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову Особа 1 є передчасними, а справа підлягає повторному перегляду судом апеляційної інстанції.