На Вас подали до суду позов про витребування нерухомого майна ? Вам заподіяно шкоду і Ви хочте її відшкодувати ? Виникають спірні питання по спадщині ? Виникли спірні питання із фінансовою установою ? або Ви хочете вирішити трудовий спір ?
Відповідно до ст. 19 ЦПК України, всі ці справи віднесені до цивільної юрисдикції та вирішуються у цивільному судочинстві.
Цивільні справи можуть бути не складної складності та вирішуватися в спрощеному провадженні, розглядатися в наказному порядку, в загальному порядку, а також в окремому провадженні. Для цивільної справи одними з найважливішими документами є позовна заява, відзив на позовну заяву, апеляційна скарг, відзив на позовну заяву, касаційна скарга, відзив на касаційну скаргу.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПО ЦИВІЛЬНИМ СПРАВАМ:
-Представництво інтересів в суді во всіх судових інстанціях;
-Складання позовів, відзивів на позов, апеляційних та касаційних скарг;
-Спори по нерухомості (в т.ч по квартирах та земельних ділянках);
-Спори по договорам (в т.ч розірвання договорів, визнання недійсними);
-Стягнення боргів по договорам (в т.ч. по розпискам);
-Захист від кредиторів; захист права власності;спори по спадщині;житлові спори (в т.ч спори щодо приватизації державного житлового фонду); спори з банками та іншими фінансовими установами спорів кредитам (в т.ч. мікро та онлайн кредити), застави, іпотеки; спори по депозитам; допомога при ДТП; спори зі страховими компаніями;спори з будівельними компаніями (в т.ч. при інвестуванні стягнення шкоди (в т.ч. моральної); спори по договорам будівельного підряду (в т.ч. капітального будівництва); поділ майна подружжя; захист прав споживачів; спори с Теплоенерго, Водоканалом (в тому числі приєднання каналізаційних систем); спори з ЖЕК, ОСББ; спори по електроенергії (з операторами розподілу електричної енергії (в тому числі необлікованої електричної енергії) та постачальниками електричної енергії); спори по газопостачанню (в тому числі операторами розподілу природного газу (в тому числі необлікованого природного газу) та постачальниками природного газу;
-Спори с коллекторами (в тому числі з питань перепроданих кредитів та
іпотеки);
-Майнові спори з органами державної влади.
ВИ ХОЧЕТЕ ІНІЦІЮВАТИ ЦИВІЛЬНУ СПРАВУ ? З ЧОГО ПОЧАТИ ?
Перш за все необхідно окреслити предмет позову, тобто чітко зрозуміти: хто та якими діями (бездіяльністю) порушив Ваші права, а також визначитись яким ефективним способом поновити Ваші права. Обрання ефективного способу захисту вкрай важливо, оскільки в противному випадку-це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Окрім того, від цього залежить також яку доказову базу необхідно зібрати на підтвердження позовних вимог.
Після цього можливо приступати до підготовки позовної заяви.
У статті 175 ЦПК України наведено який має бути загальний зміст позовної заяви: найменування суду, до якого подається позовна заява, реквізити сторін та їхнє місцезнаходження, ідентифікаційні коди або номер платника податків фізичної особи (за наявності), засоби зв’язку та електронної пошти, наявність кабінету електронного Суду.
В позові обов’язково визначається ціна позову. Наприклад, вартість майна, на яке Ви претендуєте або суму збитків, яку Вам завдано, чи зазначити на яку суму Ви оцінюєте нанесену Вам моральну шкоду.
В позові детально викладаються обставини справи, зазначається в чому порушення Ваших прав, обов’язково зазначаються норми законодавства, які порушені відповідачем. При цьому норми законодавства можуть бути не лише Цивільного кодексу України, але і інших Кодексів, Законів та підзаконних актів.
Завершальною частиною є прохальна, в якій позивач зазначає яке рішення він просить суд постановити для поновлення своїх порушених прав.
Всі докази на підтвердження позову додаються до нього.
Після сплати судового збору, позов подається до відповідного суду.
Адвокати нашого Бюро грамотно підготують позовну заяву і доведуть викладену в ній позицію в суді до позитивного для клієнта результата.
ВИ ОТРИМАЛИ ПОЗОВ ПО ЦИВІЛЬНІЙ СПРАВІ ?
ЯК ПОТРІБНО ВІДРЕАГУВАТИ?
Якщо до Вас, як відповідача, пред’явлено позовну заяву, перш за все, Вам необхідно підготувати відзив на позов.
Вимоги щодо змісту, форми та порядку подання відзиву на позов визначені в статті 178 ЦПК України. Фактично відзив-це заперечення на доводи, викладені у позовній заяві.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи – отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
При цьому, якщо учасник справи не подає відзив це не позбавляє суд можливості розглянути справу за наявними матеріалами.
Однак, якщо справа буде розглядатися без участі сторін, то Ви не зможете заявити свої контраргументи на позов і використовувати їх у подальшому у разі розгляду справи в апеляційній та касаційній інстанціях.
Тому адвокати нашого Бюро підготують відзив на позовну заяву, надавши контраргументи на викладені в ній доводи.
ВИ ХОЧЕТЕ СКАСУВАТИ СУДОВИЙ НАКАЗ ? ЩО ПОТРІБНО ЗРОБИТИ ?
Наказне провадження – це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ.
Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимоги про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (ст.160, ст.161 ЦПКУ). Судовий наказ є документом, який передається у виконавчу службу для примусового стягнення у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».
Якщо Ви отримали судовий наказ, але не погоджуєтесь з ним, то існує спеціальна процедура скасування судового наказу.
Так, протягом 15-ти днів з дня отримання судового наказу, Ви можете подати до суду, який його видав, заяву про скасування. У заяві варто зазначити про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача.
Якщо ж Ви пропустили строк у 15 днів, то до заяви долучаєте клопотання про поновлення пропущеного строку з обгрунтуванням причин пропуску.
У випадку, коли ви дізнались про наявність судового наказу вже від державного виконавця та не були належно повідомлені про його видачу судом, Вам необхідно звернутись до суду, що видав судовий наказ із заявою про видачу Вам копії цього судового наказу. Після цього із ще однією заявою про поновлення пропущеного строку та скасування судового наказу (до такої заяви додатково слід додати довідку з пошти про відсутність рекомендованої кореспонденції від суду).
За результатами розгляду справи, суд має право:
1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;
2) скасувати судовий наказ та роз’яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову;
3) змінити судовий наказ.
Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Звертайтесь до адвокатів нашого Бюро, які допоможуть вжити всі необхідні процесуальні заходи для скасування прийнятого відносно Вас судового наказу.
СУД ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ВИНІС РІШЕННЯ ПРОТИ ВАС ?
Так сталося, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні Вашого позову або задовольнив позов по справі, де Ви має статус відповідача.
В такому випадку необхідно оскаржити таке рішення суду в апеляційному порядку.
Звертаю увагу, що оскаржити в апеляційному порядку судове рішення першої інстанції можуть не лише учасники справи, але і особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.
Окремо від судового рішення оскаржуються в апеляційному порядку також ухвали суду у випадках, передбачених ст. 353 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів та на ухвалу суду – п’ятнадцяти днів з дня проголошення. Законом передбачена можливість поновити строк на апеляційне оскарження у разі його пропуску з поважних причин.
Учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. або особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки.
Апеляційні суди переглядають справи не лише за наявними у справі доказами, які досліджувалися в суді першої інстанції, а й наданими в ході перегляду справи в апеляційному порядку. Однак, такі докази приймаються апеляційним судом лише у випадку доведення апелянтом неможливості їх подання суду першої інстанції.
Адвокати нашого Бюро підготують апеляційну скаргу та підтримують викладену в ній позицію в суді.
ПІСЛЯ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ПОТРІБНО ПОДАТИ КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ?
Цивільним процесуальним законодавством передбачена можливість оскарження рішення або ухвали районного суду, після їх перегляду в апеляційному порядку, в касаційному порядку.
Суд касаційної інстанції –Верховний Суд, до якого безпосередньо подається касаційна скарга.
Строк оскарження- протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або якщо справу (вирішення питання) розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головне, що слід пам’ятати при підготовці касаційної скарги і що становить основні складнощі-це зазначені в статті 389 ЦПКУ підстави касаційного оскарження.
Зокрема, даною нормою передбачено, що це виключно випадки, коли суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, перш за все, при оскарженні судового рішення (або ухвали) в касаційному порядку необхідно бути обізнаним у судовій практиці Верховного Суду з аналогічних оскаржуваному рішенні питань.
В протилежному випадку, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження (або закриває провадження, якщо воно було відкрито) за відсутності зазначених підстав для перегляду оскаржуваних рішень.
Обізнані в судовій практиці Верховного Суду адвокати нашого Бюро грамотно підготують касаційну скаргу, по якій суд касаційної інстанції відкриє провадження та перегляне цивільну справу по суті викладених у скарзі доводів.
СУДОВА ПРАКТИКА ТА ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
1.Правочин є недійсним у разі, коли представник вчинив його не в інтересах довірителя
При цьому, довіритель не повинен доводити, що цей правочин вчинено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність своїх дій
Особа 1 звернувся до Особа 2 із позовом про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.
Позов мотивовано тим, що позивач на ім’я Особи 1 та Особи 3 видав довіреність, на підставі якої вони мали оформити на ім’я позивача документи на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства та здійснити пошук особи орендаря. Іншої домовленості між сторонами не було.
Однак згодом позивач дізнався про те, що земельна ділянка відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного між Особа 3 (продавець), який діє на підставі довіреності від імені Особа 1, та Особи 2 (покупець), перейшла у власність останнього, який прийняв та сплатив за неї обговорену грошову суму.
Позивач згоди на продаж земельної ділянки не надавав, кошти від продажу не отримав. Фактично, користуючись виданою довіреністю Особа 2 та Особа 3 заволоділи поза волею позивача належною йому земельною ділянкою.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено з мотивів того, що Особа 1 видав Особі 2 та Особі 3 довіреність, якою уповноважив останніх, зокрема, оформлювати на його ім`я земельну ділянку, підписувати від його імені договори купівлі-продажу земельної ділянки та отримувати належні йому за результатами договорів грошові кошти.
При цьому суди зазначили, що позивачем не надано доказів того, що договір купівлі-продажу укладено внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з відповідачем, а інших обставин, які б слугували підставами для визнання оспорюваного договору недійсним згідно з чинним (цивільним) законодавством, не встановлено.
Не погодившись із вказаною позицією Верховний Суд 11.10.2023 вказані судові рішення скасував та прийняв нове рішення про задоволення позову з огляду на наступне.
Згідно з ч.3 ст. 238 ЦКУ представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Водночас словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти так, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або у інший спосіб на шкоду інтересам довірителя, зокрема на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Відповідно до матеріалів справи Особа 3 (син) та Особа 3 (батько), що є повіреними особами позивача, уклали між собою договір купівлі-продажу земельної ділянки, внаслідок чого земельну ділянку відчужено на користь Особа 2. Спірна земельна ділянка об`єднана з іншими земельними ділянками з присвоєнням нового кадастрового номера, власником об’єднаної земельної ділянки є Особа 3, а орендарем – Фермерське господарство, засновником якого є Особа 2. Уклавши оскаржуваний договір від імені позивача, Особа 3 діяв не в інтересах довірителя, а у власних інтересах, оскільки надалі отримав у власність належну позивачу земельну ділянку.
По суті, положення ч.3 ст. 238 ЦКУ надають право довірителю визнати недійсним вказаний договір незалежно від того, на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується.
Верховний Суд також зазначив, що у разі укладення представником договору на свою користь довіритель не повинен доводити, що цей правочин вчинено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя.
- Власник має право витребувати з чужого незаконного володіння належне йому на праві власності майно, навіть, якщо воно не визначено індивідуально або не виділено в натурі
Особа 1 звернулась із позовом до Особа 2, Особа 3, Особа 4 про визнання недійсними договорів дарування, скасування їх державної реєстрації та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що вона перебувала із співвідповідачем у шлюбі, за час якого вони набули будинок та земельну ділянку, право власності на які були зареєстровані за чоловіком. Після розірвання шлюбу чоловік, без її згоди подарував нерухомість онучці (Особа 3),а остання його відчужила Особі 4.
Судовим рішенням спірні житловий будинок та земельну ділянку визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя і визнано за кожним з них право власності на вказане нерухоме майно в рівних частках – по 1/2.
Отже, у позові просила визнати недійсними та скасувати державну реєстрацію договорів дарування будинку та земельної ділянки, укладених між колишнім чоловіком та онукою, а також витребувати із чужого незаконного володіння знайомого онуки – покупця нерухомості по 1/2 ідеальній частці спірного будинку та земельної ділянки.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково, визнано недійсним договір дарування будинку і земельної ділянки між колишнім чоловіком позивачки та його онукою. Витребувано від особи, яка купила нерухомість в онуки, по 1/2 частки будинку і земельної ділянки.
Суд вказав, що оскільки позивачка не надавала згоду на укладення чоловіком договорів дарування нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, зміст оспорюваних позивачкою правочинів суперечить положенням статті 65 Сімейного кодексу, порушує вимоги ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу, а тому відповідно до ч. 1 статті 215 ЦК існують підстави для визнання договорів недійсними.
Ураховуючи, що покупець як набувач міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину купівлі-продажу нерухомого майна в онуки, у тому числі й те, що продавець не мала права відчужувати це майно, суд зробив висновок, що така обставина може свідчити про недобросовісність набувача. Разом з тим суд першої інстанції витребував із чужого незаконного володіння на користь позивачки спірну 1/2 частку нерухомого майна, застосувавши до спірних правовідносин пункт 3 ч. 1 статті 388 ЦК України.
Водночас, постановою суду апеляційної інстанції в частині витребування майна із чужого незаконного володіння скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
Апеляційний суд вказав, що оскільки позивачка заявила вимоги про витребування на свою користь із чужого незаконного володіння 1/2 частки спірного нерухомого майна, в той час як договори дарування такого майна визнані судом недійсними в цілому, за відсутності виділу ідеальних часток співвласників нерухомого майна в натурі та за відсутності судового рішення про встановлення порядку спільного користування майном, то позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволенню не підлягають.
Велика Палата Верховного Суду 20.06.2023 не погодилась із постановою суду апеляційної інстанції, скасувала її в частині відмови у задоволенні позову та задовольнила позов в частині витребування у Особи 4 на користь позивачки по 1/2 частини будинку та земельної ділянки.
Велика Палата ВС зазначила, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за набувачем права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки.
Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у статті 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у статті 367 ЦК України. Вказане уможливлюється після витребування 1/2 спірного нерухомого майна на користь позивачки.
З урахуванням наведеного ВП ВС відступила від висновку, викладеному у ряді постанов ВС про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.
- Одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні задовольняється й вимога про визнання права власності на таку частку за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій задоволено позов Особи 1 до Особи 2 про припинення права власності на 1/4 частку квартири, належну відповідачу та визнано право власності на цю частку за позивачем, виплачено відповідачу компенсацію вартості 1/4 частки квартири.
Рішення мотивовані тим, що спільне користування співвласниками спірним майном є неможливим, між сторонами існують неприязні стосунки, родинних відносин вони не підтримують, водночас річ є неподільною. З огляду на те, що Особа 2 спірною квартирою не користується, забезпечений іншим житлом, тривалий час не цікавився спірним майном, не утримує його, тягар утримання спірного майна несе позивачка. Тому суди вважали, що припинення права на частку відповідача у спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам.
Справу переглядала 09.09.2024 Об`єднана Палата Верховного Суду на предмет можливості задоволення одночасно позовні вимоги про визнання права власності та припинення права власності на частку в квартирі.
Надаючи позитивну відповідь ОП ВС зазначила, що стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб’єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених ч. 1 ст. 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідносин спільної власності (п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України), а й на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України (визнання права).
Набуття позивачкою права власності на припинену частку відповідача у спільному майні в порядку ст. 365 ЦПК України відповідає визначеній у ч. 5 ст. 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов’язків.
Крім того, визнання права застосовується не лише в разі наявності порушення такого права, а також у разі його невизнання чи оспорення, що узгоджується з ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України.
Право позивачки на набуття права власності на незначну частку відповідача у праві спільної власності на неподільну річ не визнається та оспорюється відповідачем. Зазначене, зокрема, і стало підставою для заявлення позовної вимоги про визнання права власності на належну відповідачеві частку.
Верховний Суд вказав, що вимога про визнання за позивачкою права власності на раніше належну відповідачу незначну частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами.
За таких підстав ОП ВС дійшла висновку, що за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами 1 та 2 ст. 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.
Якщо Ваші права порушені звертайтесь до цивільних адвокатів АБ «Ткачук і партнери», які допоможуть поновити їх у судовому порядку.