Велика кількість громадян та юридичних осіб щоденно укладають величезну кількість фінансових договорів з різноманітними фінансовими установами – Банками, Фінансовими компаніями, ломбардами, колекторськими компаніями, Фінансовими компаніями що надають послуги споживчого кредитування. Це, як правило, договори банківського рахунку, кредити, застава, іпотека, банківська гарантія, споживчий кредит.
Під час виконання цих договорів час від часу між Надавачами фінансових послуг та Споживачами виникають безліч претензій та судові позови щодо виконання договорів.
Частіше всього судами розглядаються такі судові фінансові спори:
-безпідставне невиконання Банком платіжного доручення;
-одностороннє закриття Банком рахунку клієнта;
– спори по кредитним договорам;
– Спори по іпотечним договорам;
-безпідставний продаж Іпотечного майна;
– оскарження виконавчого напису нотаріуса по фінансовому договору;
-судові справи по Споживчим кредитам;
-спори по Банківським гарантіям;
-спори по іпотечному майну;
– спори по застави транспортних засобів;
-неправомірного нарахування банками та іншими фінансовими установами відсотків, пені, штрафів, порушення умов договору, проблеми з поверненням депозитів; неправомірні дії банку щодо блокування банківських рахунків через підозрілі операції, вимоги щодо підтвердження походження коштів (фінансовий моніторинг);
-спорів з Мікрофінансовими організаціями, іншими кредитними установами щодо стягнення заборгованості по кредитам, реструктуризації боргу;
– незаконного продажу ломбардом заставного майна до закінчення строку договору; відмови у поверненні застави після сплати відсотків; заниження оцінки речей, нарахування прихованих відсотків або втрату зданого в ломбард майна. Також поширені конфлікти щодо неправомірних методів стягнення боргу та відмови у поверненні застави після сплати боргу та відсотків.
Розгляд фінансових спорів судами пов’язаний із високою складністю через необхідність аналізу банківських операцій, великого обсягу фінансових документів, необхідності чіткості розрахунків і, часто, призначення експертиз, досягти позитивних результатів у таких спорах можливо лише за наявності відповідного досвіду та знання судової практики, в т. ч. Верховного суду.
Адвокат по фінансовим спорам АО «Ткачук та партнери» допоможе досягти бажаного результату при виникнення правового спору з фінансовою установою.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПО ФІНАНСОВИМ СПОРАМ:
1.Консультація з усіх питань, пов’язаних із фінансовими спорами, аналіз виниклої ситуації та розробка стратегії захисту клієнта в суді;
2. Збір доказової бази та підготовка необхідних процесуальних документів- адвокатського запиту, позову, зустрічного позову, відзиву на позов, заперечення, письмових пояснень, у тому числі розрахунку заборгованості, клопотань, у тому числі призначення експертизи, апеляційної та касаційної скарги та інших;
3. Представництво інтересів клієнта в судах всіх інстанцій з метою захисту його інтересів;
4. Правовий супровід клієнта на стадії виконавчого провадження.
Звертаємо увагу, що адвокат надає допомогу не лише безпосередньо у вирішенні фінансового спору, але і у питаннях, що з ними пов’язані або є супутніми таким спорам. Наприклад, при виникненні спору щодо правомірності стягнення колектором заборгованості за кредитним договором, адвокат, за наявності підстав, може заявити зустрічний позов про визнання договору про переведення права вимоги (договору цесії) недійсним, у разі задоволення якого суд відмовить у задоволенні позову колектора про стягнення боргу з позичальника за відсутності у нього права вимоги у останнього.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ПО ФІНАНСОВИМ СПОРАМ:
1.Право Банку відмовитись від договірних відносин з клієнтом не являється абсолютним.
Суть спору у даній справі було те, що Банк припинив договірні відносини із клієнтом (ФОП) віднісши його до категорії неприйнятно високого ризику у зв’язку із вчинення операцій, нетипових, на думку Банку, для підприємницької діяльності ФОП- перерахування на протязі 10 місяців на користь фізичних осіб коштів більше ніж 1 600 000 грн. та зняття готівки у розмірі 7 000 000 грн. за цей період.
Скасовуючи 27.05.2025 рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову ФОП, ВС зазначив, що Банк повинен, з урахування внутрішньої перевірки фінансового моніторингу, чітко аргументувати, на підставі чого клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями, відповідно до конкретних фактичних обставин.
ВС звернув увагу, що реалізація Банком, як суб`єктом первинного фінансового моніторингу, наданих повноважень у боротьбі з легалізацією (відмиванню) доходів, часто закінчується одностороннім припиненням Банком договору банківського обслуговування, у зв’язку з віднесенням клієнта до неприйнятно високого ризику.
Верховний Суд неодноразово висловлював свою правову позицію щодо необхідності при розгляді справ, в яких оскаржуються дії Банку про припинення в односторонньому порядку договірних відносин із клієнтом, досліджувати судами за якими критеріями відбулось віднесення клієнта до категорії високого ризику.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що без дослідження вказаних обставин, відсутні підстави стверджувати про правомірність дій Банку щодо віднесення Позивача до категорії клієнта з неприйнятно високим ризиком та розривати із ним договір про обслуговування рахунку.
2. При пред’явленні Банком вимоги до Позичальника про стягнення заборгованості, перш за все необхідно ретельно розібратися із чого складається нарахована Кредитором сума, оскільки нерідко вона може бути штучно створена самим Банком шляхом маніпулювання Умовами та Правилами кредитування, які останній змінює без відома Позичальника.
Саме собою підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг не може вважатися частиною кредитного договору.
Верховний Суд залишаючи 14.04.2025 судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову банку про стягнення з Особи 1 заборгованості за кредитом 729 724 грн. та за простроченими відсотками в сумі 127 130 грн. вказав, що зобов’язання між сторонами повинні обумовлюватись у письмовому вигляді.
Водночас, анкета-заява, підписана Особою 1 не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, як не зазначена у ній відсоткова ставка за кредитом. Аналогічно Умови та Правила надання банківських послуг, знаходяться на сайти Банку, постійно змінюються, а тому не можуть бути належним доказом ознайомлення Позичальником саме із їх контекстом в редакції, наданій Позивачем в суд.
Саме собою підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг не може вважатися частиною кредитного договору. Тобто, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та має передувати укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Проте Паспорт споживчого кредиту у цій справі підписано відповідачем майже через рік після підписання анкети-заяви.
За таких підстав, ВС дійшов висновку, що сторони письмово не узгодила сплату відсотків за кредитним договором, а тому Позичальник (Відповідач) не зобов’язаний їх сплачувати.
Разом з тим, Банк безпідставно здійснював операції щодо списання відсотків (розмір яких постійно змінювався) за використання кредитного ліміту та комісії за вказаний період на загальну суму 934 614 грн., тобто фактично, без погодження з позичальником розміру процентної ставки та комісії, здійснював списання грошових коштів з рахунку відповідача, що призвело до виникнення штучної заборгованості за тілом кредиту.
Зокрема сума зазначених відсотків щомісяця була включена банком у тіло кредиту, відтак у наступному періоді відсотки так само були нараховані на суму відсотків за попередній період. Таким же чином до заборгованості за тілом кредиту були включені і списання банком комісії за обслуговування картки, яка також не була обумовлена сторонами договору.
З огляду на вказані обставини, ВС дійшов висновку, що розрахунок заборгованості, складений Банком, неможливо визнати законним та обґрунтованим, оскільки встановлено, що зазначена сума фактично складається з нарахованих відсотків та сум комісії, однак такий розрахунок не ґрунтується на відповідних умовах договору, які були б погоджені сторонами.
Таким чином ВС дійшов висновку про відсутність підстав про задоволення позову Банку.
3. Для стягнення боргу недостатньо надати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту.
У Особи вважається відсутня заборгованість по кредитному договору при недоведеності банком реального надання цій Особі позики
Банк звернувся до суду із позовом до Особи 1, Особи 2, в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17.11.2006 у розмірі 529 559 грн. звернути стягнення на будинок загальною площею 78,40 кв. м, шляхом продажу ним цього предмету іпотеки з укладанням від імені Особа 1 та Особа 2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, виселити Відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у спірному житловому будинку зі зняттям з реєстраційного.
16 січня 2024 року рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позову Банку про звернення стягнення на будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17.11.2006 у розмірі 529 559 грн. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову Особа 1, Особа 2 про визнання договору іпотеки недійсним. В апеляційній та касаційній інстанції справа по суті спору не переглядалась.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку суд виходив з того, що Банком не подано належних та допустимих доказів (первинних документів) виконання ним зобов`язань перед Особа 1 за кредитним від 17.11.2006 р., а саме – надання їй кредитних коштів шляхом надання готівки через касу у розмірі 123 000 грн. на придбання житлового будинку, а також у розмірі 24 740 грн. на сплату страхових платежів.
Наданий Банком розрахунок заборгованості за цим договором станом на 19.03.2013 не є первинним документом, а тому він сам по собі не є належним та допустимим доказом надання Банком у порядку на умовах, передбачених кредитним договором від 17.11.2006 р., кредитних коштів Особа 1, а також не є належним та допустимим доказом наявності у Особа 1 заборгованості за цим договором.
Також наданий Банком розрахунок містить суперечності, а саме з нього вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 123 700,00 грн., але має заборгованість за кредитом у розмірі 130 612,65 грн., тобто у більшому, ніж отримала.
Також Суд звернув увагу на те, що розрахунок, наданий Банком, містить відомості про погашення (сплату) Особа 1 процентів та комісії (винагороди за надання фінансового інструменту) за кредитним договором від 17.11.2006, проте не місить будь-яких відомостей про погашення (сплату) нею тіла кредиту. Наданий розрахунок Банком має і інші суперечності поряд з умовами кредитного договору.
Верховний Суд у справах зі спорів, ініційованих Банком про стягнення кредитної заборгованості дійшов правового висновку, що для стягнення боргу недостатньо надати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансвоу звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.
Вказане, поряд із відсутністю заперечень Особи 1 отримання кредиту від Банку, є лише підставою для припущення, що Особа 1 отримала від Банку на підставі кредитного договору від 17.11.2006 кредитні кошти та має певну заборгованість.
Водночас, наведене не звільняє Банк від обов`язку довести ті обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ураховуючи вказане та правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову Банку.
4. Недотримання Іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в такому позові.
Банк позбавляється права на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі безпідставної зміни строку виплати кредиту.
Суть спору в тому, що Банк, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, змінив строк виконання основного зобов`язання та просив стягнути з Особа 1 достроково заборгованість за тілом кредиту, у сумі 1 069 588 грн., зазначивши про відсутність заборгованість за іншими платежами.
За сталою судовою практикою Верховного Суду недотримання Іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в такому позові.
Притримуючись вказаної позиції Верховний Суд 04.06.2025 зазначив про наявність підстав для відмови Банку в позові до Особи 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартири), вказавши, що Банк порушив порядок, що передує пред’явленню позову з такими вимогами.
ВС також звернув увагу, що реалізації права Іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання за наявності певних підстав. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, Іпотекодержатель, може звертати стягнення на предмет іпотеки.
Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Разом з тим, на час звернення до суду з цим позовом Особа 1 не мала перед Банком поточної заборгованості як за основним зобов`язанням, так і за відсотками за користування кредитом.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що оскільки на час звернення до суду строк виконання основного зобов`язання не настав, а безпідставна зміна строку основного зобов`язання (з обставин, які не підтвердились) свідчить про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки.