Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача (Страхова компанія) страхового відшкодування. Страхова компанія проти позову заперечувала, посилаючись на відсутність акту огляду транспортного засобу при укладенні договору страхування, що прямо вказано в договорі як підстава для відмови у здійсненні виплати. Позивач у свою чергу зазначив, що страхова компанія не надала доказів ініціювання до або після укладення договору страхування процедури огляду транспортного засобу, так і доказів відмови або ігнорування такої вимоги з боку позивача.
Дійсно, відповідно до Правил страхування, при страхуванні транспортного засобу перед укладенням, поновленням чи зміною умов договору страхування страхувальник зобов’язаний надати страховику транспортний засіб та додаткове обладнання для огляду. Водночас посилання у договорі страхування на необхідність засвідчення акту огляду транспортного засобу підписом та печаткою представника страховика було визначено судом, як покладення саме на страховика обов’язку із складення відповідного акту, тоді як обовʼязок страхувальника полягав у наданні транспортного засобу для огляду.
Зрештою огляд, що мав передувати укладенню договору, проведено не було. Попри те, що за таких умов страховик мав всі підстави відмовитися від укладення договору до складання акту, він не лише не зробив цього, а й приймав страхові платежі без зауважень. Тому відсутність акту огляду перед укладанням договору, за цих обставин справи, не була визнана судом як безумовна та автоматична підстава для відмови у здійсненні виплати страхового відшкодування, попрі пряму вказівку на це в договорі.
Більш того, ретельно вивчивши всі обставини справи, суд знайшов в діях відповідача ознаки зловживання правом. Відповідач розумів, що відсутність акту призведе до відмови у виплаті страхового відшкодування, проте продовжував приймати страхові платежі. Така поведінка була розцінена судом як така, що суперечить принципам добросовісності та справедливості, оскільки фактично призводить до того, що договір в частині страхування транспортного засобу, заздалегідь передбачав його невиконання страховиком у разі настання страхового випадку. Ця позиція була підтверджена також тим, що, заперечуючи проти позову, відповідач посилався виключно на відсутність акту огляду й не надав жодних доказів на підтвердження факту необґрунтованості заявленого позивачем до стягнення розміру страхового відшкодування (в тому числі, не надав свого контррозрахунку суми страхового відшкодування), як і не реалізував свого права на доведення обставин нездійснення ремонту автомобіля, передбаченого договором.
Таким чином, незважаючи на те, що формально страхова компанія мала право відмовити у здійсненні страхового відшкодування, проте вона не надала жодного розумного пояснення такої відмови. При укладенні договору обидві сторони проявили необачність, в результаті якої склалася ситуація, що заздалегідь давала можливість однієї зі сторін діяти на шкоду іншій, що не відповідає основним принципам цивільного права – справедливості, добросовісності та розумності. Відповідач мав, але не зміг довести обґрунтованість причин відмови у виплаті страхового відшкодування, зокрема, не зміг довести наявність причинно-наслідкового звʼязку між невиконанням умов договору щодо наявності акту огляду та неможливості для нього як для страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди, що призвело до програшу справи.