Наприкінці 2022 року за результатами розгляду ряду справ зі спорів про відшкодування шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою, Верховний Суд дійшов правових висновків які мають важливе значення для захисту прав потерпілих при виникненні спорів даної категорії.
Так, Велика Палата Верховного Суду 5 жовтня 2022 року розглянула справу № 906/1318/19 за позовом потерпілої особи до ДП «Житомирський облавтодор» про стягнення заробітку, втраченого внаслідок каліцтва.
Позов обґрунтовано тим, що внаслідок дорожньо – транспортної пригоди позивачеві завдано тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості з вини працівника підприємства (відповідача).
Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позов і стягнули з відповідача на користь потерпілої в ДТП особи 129 718 грн. заробітку, втраченого внаслідок каліцтва, з урахуванням втрати ступеня професійної працездатності.
Суди виходили з того, що сам собою факт встановлення групи інвалідності не пов’язаний із втратою працездатності, оскільки особа може бути при цьому працездатною повністю або частково, а стійкі наслідки ДТП можуть формуватися протягом тривалого часу. Позивачу лише через три роки після ДТП вперше було визначено ступінь втрати професійної працездатності, а саме 45 %. Отже, (на думку судів першої і апеляційної інстанцій) саме з дати визначення ступеня втрати працездатності позивач набув право на відшкодування заробітку, втраченого внаслідок каліцтва, з урахуванням втрати ступеня професійної працездатності, а тому частково задовольнили позов стягнувши з відповідача 129 718 грн. заробітку, втраченого внаслідок калицтва з розрахунку виходячи із зазначеної дати.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду переглянувши вказану справу визначила інший момент виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого ним заробітку (доходу) на підставі ст. 1195, 1197 ЦК України.
Як установила ВП ВС, позивачеві тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості заподіяні внаслідок ДТП, що згодом призвело до встановлення йому МСЕК інвалідності (тобто констатовано наявність стійкого розладу здоров’я) та визначення ступеня втрати професійної працездатності. Це свідчить, що заподіяні позивачеві тілесні ушкодження мали стійкий невідновний характер.
Положення ч. 1 ст. 1195 ЦК України пов’язують обов’язок здійснити відшкодування саме із фактом втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, не встановлюючи при цьому часових меж стосовно початку обчислення розміру такого відшкодування. Отже, момент, із яким пов’язується виникнення в позивача права на відшкодування, – це момент заподіяння шкоди. Оскільки між заподіянням шкоди та ДТП встановлено прямий причинно-наслідковий зв’язок, то момент ДТП є одночасно і моментом набуття позивачем права на відшкодування шкоди.
Збитки від ДТП відшкодовуватимуть винуватці
У ч. 1 ст. 1197 ЦК України, зокрема, встановлено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності.
Таким чином, для обрахунку суми відшкодування необхідно встановити ступінь втрати потерпілим професійної працездатності.
Водночас у ст. 1197 ЦК України зазначено, що розмір втраченого заробітку (доходу) визначається саме з урахуванням ступеня втрати професійної працездатності.
Тобто закон не пов’язує виникнення відповідного права на відшкодування з моментом встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках.
Це свідчить про те, що встановлення ступеня втрати професійної працездатності особи має значення для визначення розміру втраченого нею заробітку і не може бути визначальним фактом, від якого залежить відновлення порушеного права позивача. Визначальним є заподіяння шкоди в результаті ДТП.
З огляду на обставини цієї справи ВП ВС констатувала, що визначення розміру відшкодування має здійснюватися з урахуванням встановленого ступеня втрати професійної працездатності та з моменту, коли в позивача з’явилося право на відповідне відшкодування, тобто з дати ДТП та отримання позивачем травми.
Ураховуючи висновкии, що містяться в цій постанові, ВП ВС відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 червня 2018 року (справа № 348/2116/16-ц), у яких ідеться про те, що розмір відшкодування на підставі статей 1195, 1197 ЦК України повинен визначатися з моменту встановлення інвалідності чи ступеня втрати професійної працездатності.
За таких підстав, ВП ВС рішення судів попередніх інстанцій скасувала та ухвалила рішення про стягнення з ДП «Житомирський облавтодор» на користь позивача заробіток, втрачений внаслідок каліцтва у зв’язку із ДТП у розмірі 537 387,75 грн. із розрахунку, починаючи з дати скоєння ДТП.
Також Велика Палата Верховного Суду, розглянувши 5 грудня 2022 року справу № 304/936/19 зробила висновок з питань можливості страхової компанії розстрочити виплату страхових виплат.
Так, страхова компанія, в якій було застраховано цивільно-правову відповідальність водія автомобіля, що збив на смерть пішохода, частково виплатила страхове відшкодування малолітній дитині загиблого, іншу частину розстрочила щомісячними платежами до досягнення дитиною повноліття.
Мати дитини як її законний представник просила суд стягнути зі страхової компанії повну суму відшкодування, тобто у вигляді одноразової виплати.
Суд першої інстанції задовольнив вимогу, вказавши, що п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-ІV не надає страховику права на розстрочення виплати страхового відшкодування. Цей Закон є спеціальним, а ЦК України, який містить дещо інше регулювання, є загальним цивільно-правовим актом, тому в разі розбіжності підлягає застосуванню саме спеціальний Закон.
Натомість апеляційний суд скасував зазначене рішення і відмовив у задоволенні позову, оскільки відшкодування шкоди, пов’язаної зі смертю потерпілого, може бути виплачена у вигляді одноразової виплати, однак ЦК України не зобов’язує страховика здійснити саме одноразову виплату. Районний суд, на думку суду апеляційної інстанції, помилково не застосував положення статей 1200, 1202 ЦК України, які регулюють спірні правовідносини, з урахуванням п. 27.2 ст. 27 Закону України № 1961-ІV.
Разом з тим, Об’єднана Палата Верховного Суду забезпечуючи єдність судової практики, скасувала постанову апеляційного суду, змінив мотиви рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Так, Верховний Суд зазначив, що у п. 27.2 ст. 27 вказаного Закону передбачено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, тобто зазначена норма права є відсильною.
Згідно із ч. 1 цієї статті в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині – до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
Стягнення відшкодування з винуватця ДТП
У ч. 1 ст. 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.
Однак, відповідно до абз. 2 ч. 1 цієї статті за наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.
Отже, для відступу від загального порядку відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, щомісячними платежами, використовуючи закладені в ч. 1 ст. 1202 ЦК України принципи, заявник повинен вказати й довести наявність підстав, з якими закон пов’язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик – надати оцінку цим обставинам та прийняти відповідне рішення.
Таким чином, ВС погодився із судом першої інстанції, який стягуючи недоплачений розмір страхового відшкодування на користь позивачки як законної представниці малолітнього утриманця покійного, правильно виходив із найкращого забезпечення інтересів дитини, тобто врахував обставини, які мають істотне значення, що узгоджується з абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК України.
Також слід зазначити про справу зі спору про відшкодування шкоди, завданої потерпілому не внаслідок ДТП, але джерелом підвищеної небезпеки.
Так, Об’єднана Палата Верховного Суду, розглянувши 05.12.2022 справу № 214/7462/20 дійшла висновку, що автомобіль, який не рухався, але завдав шкоди через його загоряння, є джерелом підвищеної небезпеки.
Суть спору полягає в тому , що на стоянці спалахнув автомобіль, і вогонь перекинувся на сусідню автівку. Її власник подав позов про відшкодування майнової та моральної шкоди солідарно власником автомобіля, який спричинив загоряння, та компанією, що орендувала цей автомобіль і в котрій працював його власник.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів вини відповідача в заподіянні шкоди, а також факту перебування автомобіля відповідача в неналежному технічному стані, оскільки наявність вини є обов’язковою умовою для настання цивільно-правової відповідальності, що передбачено в ст. 1166 ЦК України.
ОП ВС скасувала судові рішення, відмовила у задоволенні вимог до власника автомобіля та задовольнила вимоги до компанії, яка орендувала цей автомобіль і в якій працював його власник,стягнувши 104 963 грн. матеріальної та 10 000 грн. моральної шкоди, зробивши при цьому такі правові висновки.
Перелік видів діяльності, що створює підвищену небезпеку, який наведений у ч. 1 ст. 1187 ЦК України, не вичерпний. Окремі предмети матеріального світу мають одночасно декілька потенційно шкідливих властивостей, через що поводження з такими предметами слід кваліфікувати як змішані джерела підвищеної небезпеки. Змішані джерела підвищеної небезпеки можуть існувати в межах одного об’єкта матеріального світу. Автомобіль є складною технічною системою, під час експлуатації якої використовується механічна, хімічна, електрична енергія, вогненебезпечні, отруйні речовини тощо.
Транспортний засіб, який не рухався (зберігався на автостоянці), але спричинив завдання шкоди внаслідок його загоряння через технічну несправність електричної чи паливної системи, слід кваліфікувати як джерело підвищеної небезпеки у розумінні ч. 1 ст. 1187 ЦК України. Транспортний засіб кваліфікується як джерело підвищеної небезпеки не через його можливість рухатись, а через його конструктивні особливості, що зумовлює наявність у власника або особи, яка володіє відповідним транспортним засобом на іншому правовому титулі, обов’язків, що опосередковують необхідність недопущення завдання шкоди іншим особам (зокрема, необхідність дотримання низки технічних вимог, порушення яких може мати наслідком ймовірне неконтрольоване завдання шкоди).
Транспортний засіб, який не використовується (зберігається), створює ймовірне підвищене заподіяння шкоди через неможливість повного контролю з боку особи в процесі його використання за умови наявності у відповідного транспортного засобу небезпечних конструктивних елементів (зокрема, паливна та електрична системи автомобіля).
Для відшкодування шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки за правилами ст. 1187 ЦК України не має значення, чи використовує він таке джерело за призначенням. Визначальним є те, що відповідні потенційні шкідливі властивості такого джерела проявились і призвели до завдання шкоди іншим особам.
Разом із тим ОП ВС врахувала положення ст. 1172 ЦК України та вказала, що обов’язок із відшкодування майнової шкоди покладається на роботодавця незалежно від вини власника автомобіля – найманого працівника, тож у цій справі немає правових підстав для застосування ст. 1190 ЦК України.
Таким чином, вказані правові позиції Верховного Суду слід ураховувати у разі спору про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП (або джерелом підвищеної небезпеки), і при виникненні необхідності стягнення цих коштів у судовому порядку кваліфіковану правову допомогу для поновлення порушених прав потерпілих надасть адвокат.