Позичальник (ТОВ) і кредитор уклали договір лізингу, а виконання забезпечили двома тристоронніми договорами поруки. Пізніше, без відома позичальника, кредитор уклав двосторонній договір поруки з поручителем 3.

Кредитор звернувся до всіх трьох поручителів із вимогою сплатити 3 021 843 грн, а потім подав позов за місцем знаходження поручителя 3 про солідарне стягнення боргу (з відсотками та пенею — 16 212 343 грн). Позичальник просив визнати договір поруки з поручителем 3 фіктивним, вказуючи, що його уклали «для відводу очей», щоб отримати підсудність потрібного суду. Поручитель 3 сплатив кредитору 100 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій у позові відмовили, але Верховний Суд вказав, що вони не розглянули всі обставини.

Фіктивною за ст. 234 ЦК є угода, вчинена без наміру створити правові наслідки.

Ознаки фіктивної угоди: вчинення «для відведення очей» зі знанням, що вона не буде виконана; наявність інших цілей, ніж передбачені угодою; введення в оману сторін чи третіх осіб; свідомий намір не виконувати умови. Якщо для виконання угоди передано майно, її не слід вважати фіктивною.

Сплата поручителем 100 грн при боргу 16 212 343 грн не означає відсутності наміру виконувати договір, але й не обов’язково доводить намір виконувати його повністю — треба враховувати й інші обставини: зв’язок кредитора з поручителем, незнайомство з позичальником, підсудність, повторювані позови до одного суду з відмовою від позову до поручителя 3.

Закон не вимагає згоди позичальника на укладення договору поруки (хоча це нетипово). Крім того, позивач має довести, як саме порушено його права: суд дійшов висновку, що оспорюваний договір не вплинув на права й обов’язки позичальника, тому в позові відмовлено.