Позивач, який вимагає усунути перешкоди у користуванні орендованою комерційною нерухомістю, повинен довести наявність реальних перешкод та те, що їх чинить саме відповідач — але апеляційний суд не може вибірково відхиляти надані докази без належної оцінки.

Орендар вимагав усунути перешкоди в доступі до орендованого приміщення в готелі, а апеляційний суд відмовив у позові, визнавши подані докази неналежними, зокрема через постанову про закриття кримінального провадження, яка ще не набрала законної сили.

Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд: апеляційний суд передчасно відхилив докази позивача та залишив поза увагою, що договір оренди не обмежує орендаря у праві доступу до приміщення в будь-який час.

Договір дарування майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, у тому числі комерційної нерухомості, укладений без письмової нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя, є недійсним у цілому.

Верховний Суд залишив в силі визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та магазину: майно, набуте в шлюбі, є спільною сумісною власністю незалежно від того, на кого воно оформлене, а розпорядження ним без письмової згоди другого з подружжя порушує ст. 65, 70 СКУ та ст. 369 ЦК України.

Заходи забезпечення позову, зокрема арешт комерційної нерухомості, не можуть обмежувати права особи, яка не є стороною спору і чиє право власності на майно не оспорене.

Позивач вимагав арештувати нерухомість (майстерні з адміністративною будівлею) та заборонити будь-кому, крім себе, користуватися нею — попри те, що майно вже було законно перепродане третій особі, яка не є стороною справи.

Верховний Суд залишив в силі відмову в забезпеченні позову: діє презумпція правомірності договору за ст. 204 ЦК України, а заборона стосовно майна покупця, право власності якого не оспорене, є втручанням у право мирного володіння майном.