ПІДРОБКА ДОВІРЕНОСТІ МАЄ БУТИ ДОВЕДЕНА ЕКСПЕРТОМ, НЕДОВЕДЕННЯ ЦЬОГО НЕ Є ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВИЗНАННЯ УГОДИ НЕДІЙСНОЮ, А НЕПОСВІДЧЕНИЙ НОТАРІАЛЬНО ДОГОВІР ЛІЗИНГУ МОЖНА ВИЗНАТИ НЕДІЙСНИМ.
Видача довіреності є досить серйозною та відповідальною правовою дією, яка здатна спричинити за собою низку юридичних наслідків. І не завжди сприятливих для довірителя.
І тут довіритель має чітко усвідомлювати правове значення даної дії, права та обов’язки, що виникають у зв’язку із цим, а також усі можливі наслідки.
І, звичайно ж, з метою максимальної безпеки найкращим рішенням є консультація із кваліфікованим юристом ще перед тим, як надати комусь певні повноваження від свого імені.
Проте буває й так, що проблемна ситуація виникла. І її потрібно вирішувати за фактом.
Дуже цікавою, неординарною та показовою є справа, яка одночасно торкнулася низки правових норм. Так, банк звернувся до суду із позовом до шести відповідачів, і суть справи полягала в тому, що банк уклав із відповідачем-1 договір лізингу на автомобіль, проте незабаром після цього іншою особою (відповідачем-2) і на підставі довіреності банку цей автомобіль був відчужений (проданий). Новим власником та на підставі довідки-рахунку став відповідач-3. Однак після цього цей транспортний засіб знову був проданий, і новим власником став відповідач-4.
Банк заявив, що не видавав цю довіреність, у зв’язку з чим просив суд визнати довіреність недійсною, визнати договір купівлі-продажу та перереєстрацію автомобіля недійсними, витребувати автомобіль назад у власність банку із проведенням відповідної реєстрації, стягнути кредитну заборгованість із позичальника, якому цей автомобіль видавався у лізинг.
Той, хто купував автомобіль у лізинг, знає, як непокоїть усвідомлення того, що лізинг передбачає передачу об’єкта лізингу у користування, проте не у власність. Звичайно ж, за фактом виконання договору лізингу автомобіль може бути переданий у власність відповідального та свідомого лізингоодержувача, однак, підписуючи договір лізингу, він все ж таки не має гарантій цього.
Відповідно до ст.806 ЦК України, договір лізингу регламентується законодавством про найм (оренду) і є своєрідним поєднанням оренди та купівлі-продажу. Цікавим фактом є і те, що відповідно до ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу має бути засвідчений нотаріально. І у разі відсутності нотаріального запевнення такий договір можна визнати недійсним (ст.220 ЦК України). А оскільки оспорюваний договір фінансового лізингу не був нотаріально засвідчений, відповідно, цей договір був недійсним, не формував права та обов’язки, не створював юридичних наслідків для сторін. Крім цього, у матеріалах справи не було виявлено доказів передачі автомобіля лізингоодержувачу або оплати вартості даного автомобіля (підтвердження того, що банк придбав цей автомобіль перед передачею у лізинг).
Відповідно до п.8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, довідка-рахунок є підтвердженням укладання договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Сама по собі заява довірителя про те, що довіреність на угоду не видавалася та він не отримував грошей за угоду не може бути самостійною та достатньою підставою для визнання довіреності недійсною. Як і посилання на те, що підпис та печатка на документі підроблені. І відповідно до вимог законодавства, ці обставини мають бути підтверджені певними засобами доведення, а саме висновком експерта.
Проте такого висновку також не було у матеріалах справи.
При цьому довіреність вичерпала свою дію, і відповідно до постанови КАС ЗС від 18 вересня 2018 р. у справі № 826/16572/14, довіреність, повноваження щодо якої були реалізовані, не може бути предметом окремого судового розгляду.
Суд також роз’яснив, що правова оцінка законності виданої довіреності може бути надана у разі оспорювання самого договору, однак у матеріалах справи були відсутні договори купівлі-продажу транспортного засобу, у зв’язку з чим суд був позбавлений можливості визначити обставини його укладання та повноваження сторін щодо відчуження зазначеного у договорі майна.
У матеріалах справи також були відсутні документи, що підтверджували право власності позивача на спірний автомобіль, оспорювана довідка-рахунок і, отже, доводи про те, що спірний договір купівлі-продажу був укладений між відповідачем-2, який діяв на підставі довіреності банку, та відповідачем- 3 не були підтверджені належними доказами.
Як результат, апеляційний суд відмовив банку у задоволенні цього позову.
Таким чином, неправильно обраний спосіб захисту сприяє прийняттю рішення про відмову у задоволенні позову, а процес доведення є досить складним та потребує сильного потенціалу навичок, здібностей, та досвіду.