Верховний Суд 15.02.2023 у справі № 699/396/21 досліджував питання щодо підстав для розірвання спадкового договору.
Суть спору полягає в тому, що фізичні особи (кожен окремо) уклали із громадянкою спадкові договори, відповідно до умов яких відповідач взяла на себе зобов`язання виконувати передбачені у договорі розпорядження позивачів та після їх смерті набути право власності на належне на праві приватної власності майно кожного з позивачів, а саме: по 1/2 частки житлового будинку з надвірними спорудами та по 1/2 частини приватизованої земельної ділянки. Позивачі вказували, що відповідачка не дотримується виконання умов договорів, а саме щодо взятого обов`язку щомісячно надавати кожному з них грошову винагороду у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено з мотивів того, що відповідачка виконувала вказані умови спірних договорів не шляхом перерахування коштів, а здійснювала матеріальне забезпечення позивачів (які вони приймали) шляхом надання продуктів харчування, інших необхідних товарів, оплатою рахунків тощо, що свідчить про надання відповідачем на користь позивачів додаткової допомоги, хоча і не в грошовій формі. Такі витрати відповідача були регулярними та їх розмір перевищував розмір щомісячної грошової винагороди, передбаченої умовами спадкових договорів, тому підстави для їх розірвання відсутні.
Водночас, апеляційним судом, з яким погодився Верховний Суд, вказане рішення скасовано, позов задоволено, та розірвано спадкові договори.
Верховний Суд зробив наступний правовий висновок. Спадковим договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦКУ договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Згідно зі статтею 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Статтею 1308 ЦКУ передбачено, що спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.
Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. ч.1,2 статті 614 ЦК України).
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадковий договір є нерозривно пов`язаний з його сторонами. ЦК У надає останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов`язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру.
Задовольняючи позовні вимоги у даній справі апеляційний суд (з яким погодився Верховний Суд) зазначив, що пунктами 5.1. укладених між сторонами спадкових договорів чітко визначені обов`язки набувача майна, а саме: щомісячно, не пізніше 10 числа кожного місяця набувач повинен надавати відчужувачам грошову винагороду в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян кожному. При цьому можливість заміни надання грошової винагороди наданням інших послуг умовами договорів не передбачена.
При цьому суд звернув увагу, що надані відповідачкою накладні та товарні чеки не містять інформації, яка давала б можливість вважати, що вони стосуються позивачів, а відтак не є підтвердженням купівлі продуктів харчування саме для позивачів та не можуть вважатися належними доказами виконання відповідачем умов спадкових договорів.
Необхідно зазначити, що питання невиконання набувачем умов спадкового договору, як підставу для його розірвання судами досліджувалось у багатьох справах і головне у цій категорії справ довести, що набувач дійсно не виконує умови договору.
Наприклад, у справах № 280/1356/16, № 280/1380/17, № 761/2536/18, 757/4675/20 Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовів відчужувачів про розірвання спадкових договорів, у зв’язку із недоведеністю невиконання їх умов набувачами.
Слід звернути увагу, що розірвання спадкового договору можливо не лише за позовом відчужувача, але і за вимогою набувача, зокрема, у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.
Ще один правовий нюанс, на який необхідно звернути увагу, це те, що за змістом ст. 1308 ЦК України позов про розірвання спадкового договору може пред’явити відчужувач, однак не його спадкоємці.
Однак, Верховний Суд у справі № 643/4873/20, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції (залишеною без змін апеляційним судом) про закриття провадження у справі, у зв’язку із смертю позивачки (відчужувача), оскільки даний вид договорів не передбачає правонаступництва зазначив, що померла особа звернулася з позовом про розірвання спадкового договору за життя, а після її смерті всі права та обов’язки за договором перейшли до її спадкоємців, коло яких і мав з’ясувати суд першої інстанції.
Аналогічного висновку у справі з подібними правовідносинами дійшли суди у справі № 263/16438/19.