СІМЕЙНИЙ АДВОКАТ
(СІМЕЙНІ СПОРИ)
Сімейні суперечки мають багато юридичних нюансів і тонкощів, пов’язаних з майновими та немайновими правами подружжя, дітей, інших членів сім’ї. Складність цієї категорії спорів полягає в тому, що кожен із членів сім’ї прав по своєму і подекуди важко знайти справедливу і, що найважливіше, «золоту середину» у межах правового поля при вирішенні сімейних суперечок, оскільки в переважній більшості доводи кожної із сторін будуються на емоціях.
Ефективним способом виходу із сімейного спору (конфлікту) може стати залучення до його врегулювання кваліфікованого сімейного адвоката АБ «Ткачук і партнери».
ПОСЛУГИ СІМЕЙНОГО АДВОКАТА
- Надання консультації з Вашого питання, оцінка ситуації та можливих
перспектив судових процесів;
- Правова консультація при укладенні шлюбного контракту;
- Ведення переговорів від імені клієнта щодо вирішення спірних питань;
- Ознайомлення з матеріалами справи, якщо справа щодо сімейної
суперечки перебуває вже у суді;
- Допомога в зборі доказової бази та підготовка процесуальних документів щодо судових спорів – позовних заяв, заперечень на позови, відповідей на заперечення, клопотань тощо;
- Представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції, апеляції, Верховному Суді;
- Захист інтересів клієнта на стадії виконавчого провадження.
ДОПОМОГА В РІШЕННІ ЧАСТИХ ПИТАНЬ СІМЕЙНОГО АДВОКАТА
- Розірвання шлюбу;
- Розлучення за спільною згодою;
- Розлучення за заявою одного з членів подружжя;
- Розлучення внаслідок смерті одного з членів подружжя;
- Розлучення через суд;
- Розлучення без присутності;
- Розлучення з іноземцем;
- Визнання шлюбу недійсним;
- Допомога в укладенні шлюбного контракту;
- Допомога в укладенні договору дружини та чоловіка про те, з ким із них після розірвання шлюбу будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні їхнього життя братиме той, хто буде проживати окремо;
- Допомога в укладенні договору дружини та чоловіка про надання утримання;
- Допомога в укладенні договору дружини та чоловіка про припинення права на аліменти у зв’язку з набуттям права власності на нерухомість;
- Допомога в укладенні договору матері та батька про сплату аліментів на дитину;
- Допомога в укладенні договору дружини та чоловіка про визначення порядку користування нерухомістю ;
- Допомога в укладенні договору про поділ нерухомого майна;
- Стягнення аліментів;
- Збільшення суми аліментів;
- Зменшення суми аліментів;
- Оскарження виплат по аліментам;
- Стягнення додаткових витрат на утримання дитини;
- Поділ майна подружжя;
- Поділ спільного майна, нажитого у цивільному шлюбі;
- Позбавлення батьківських прав;
- Встановлення опіки;
- Встановлення порядку спілкування з дітьми;
- Обмежувальний припис проти домашнього насильство;
- Визначення місця проживання дитини;
- Усунення перешкод у спілкуванні з дитиною;
- Встановлення або відновлення батьківства.
Вказаний перелік далеко не є вичерпаним в чому можуть надати правову допомогу адвокати нашого Бюро при виникненні у клієнта сімейних спорів.
УКЛАДЕННЯ, РОЗІРВАННЯ ТА ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ШЛЮБНОГО КОНТРАКТУ
Шлюбний контракт — угода між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Це договір щодо вирішення питань життя сім’ї, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків.
В нашому суспільстві подружжя дуже часто укладають шлюбний договір, оскільки він забезпечує правовий захист особи, передусім, якщо вони одружуються з іноземними громадянами, представниками іншої релігії; є матеріально забезпеченими, політиками, представниками шоу-бізнесу (співаки, актори, продюсери тощо);самостійно несуть тягар матеріального забезпечення сім’ї; бажають документально забезпечити виконання батьківського обов’язку на утримання дітей.
За шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки; можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків; правовий режим майна, яке дружина, чоловік передають для використання на спільні потреби сім’ї;правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;порядок користування житлом;права на утримання тощо.
Разом з тим за шлюбним договором не може регулюватися особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми; не може зменшуватися обсягу прав дитини, які встановлені СК України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище; не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (стаття 93 СК України).
Шлюбний договір укладається в письмовій формі в трьох оригінальних примірниках і нотаріально посвідчується. Важливо! Згідно з частиною першою статті 220 ЦКУ у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом (стаття 92 СК України).Відповідно до положень статті 95 СК України якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.
У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, строки тривалості окремих прав та обов’язків, чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу (ст. 96 СК України).
Щодо укладення шлюбного договора з іноземцем, то з урахуванням норм Закону України «Про міжнародне приватне право», першочерговим завданням подружжя має бути вибір права, яким керуватимуться сторони при укладенні цього договору. Дана умова оформлюється шляхом укладення окремої угоди або зазначається безпосередньо в шлюбному контракті.
Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення (ст. 100 СКУ).
За спільною згодою подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього. Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається (ст. 101 СКУ).
На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.
Відповідно до статті 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з таких підстав:
1.Порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;
2.Неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними
особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
3.Зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;
4.Включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно
невигідне матеріальне становище;
5.Укладення договору під впливом обману, насильства;
6.Помилка однієї зі сторін договору;
7.Порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення
в договір положень, що стосуються особистих прав і обов’язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.
Слід звернути увагу на правові висновки судів у справах зі спорів про визнання шлюбного договору недійсним та поділі майна подружжя при наявності шлюбного договору.
- Повне та беззастережне скасування у певних відносинах презумпції спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу, є можливим виключно за умови, якщо це не призводитиме до виникнення ситуації, коли одному із подружжя передбачається передання в особисту власність фактично усього майна, набутого ними спільно за час шлюбу. Верховний Суд виходить із того, що шлюбний договір може містити особливі умови про розподіл спільного майна певним чином, відмінним від визначеного законодавством, а не запроваджувати дискримінаційну умову про безумовну передачу усього майна одному із подружжя.
2.Категорія “надзвичайно невигідне матеріальне становище” має оціночний характер і підлягає доведенню у порядку, передбаченому процесуальним законодавством (постанова ВС у справі № 6-230цс14).
3.Умови шлюбного договору, за якими все набуте у шлюбі майно (або абсолютна більшість майна) є особистою приватною власністю одного з подружжя є такими, що ставлять іншого з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (постанова ВС у справі № 755/19197/18).
4.Подружжя не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов’язками кожного із подружжя. (Постанова ВС у справі № 201/4255/16-ц).
5.За домовленістю сторін шлюбного договору правовий режим майна, набутого під час шлюбу, після укладання шлюбного договору може бути змінений із режиму спільності на режим роздільності (постанова ВС у справі № 755/5802/20).
6.Шлюбний договір не може укладатись за доученням, оскільки представнику заборонено вчиняти правочин, який може бути вчинений лише тією особою, яку він представляє (постанова ВС у справі № 757/10715/17).
7.Критерієм правозгідності (правомірності) шлюбного договору є, по-перше, відсутність суперечностей між його змістом та вимогами закону, тобто відповідність договору імперативним нормам та, по-друге, дотримання моральних засад суспільства. Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами (постанови ВС у справах № 756/7489/15-ц, № 752/22220/16-ц).
8.Зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства. Хоча принцип свободи договору є визначальним та полягає у наданні особі права вирішувати, чи укладати договір та з яким саме змістом, не слід забувати про умови, які не повинні міститись у шлюбному договорі.Волевиявлення кожного з подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. (постанови ВС у справах № 756/7489/15-ц, № 755/19197/18).
9.Шлюбний договір не може укладатися і використовуватися з метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (постанови ВС у справах № 711/10526/16-ц, №175/1274/15, № 569/16888/17).
10Позовна давність до вимог про визнання шлюбного договору недійсним не застосовується (постанова ВС у справі № 757/10715/17-ц).
Сімейний адвокат нашого Бюро допоможе скласти шлюбний контракт, підготувати його повний текст, в разі необхідності – звернеться з позовом до суду про визнання шлюбного контракту недійсним, якщо він порушує права одного з подружжя, застерегти від небажаних наслідків.
РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ
Часто юридичні складнощі виникають при розірванні шлюбу, в тому числі, з громадянами інших держав, якщо місцезнаходження одного з подружжя невідомо, чи він не дає згоди на розірвання шлюбу. Окрім того, норми Сімейного Кодексу України дозволяють визнати в судовому порядку шлюб недійсним або фіктивним.
Шлюб може бути припинено/розірвано внаслідок:
-смерті одного з подружжя або оголошення його померлим (ст.104 СКУ);
-за спільною заявою подружжя в органах ДРАЦС. Цей спосіб можливий лише за відсутності неповнолітніх дітей та за відсутності спору між подружжям щодо його розірвання при якому обоє з подружжя готові підписати заяву в органах ДРАЦС (ст. 105,106 СКУ);
-за заявою одного з подружжя в органах ДРАЦС. Можливо в випадку якщо інший з подружжя визнаний безвісно відсутнім або визнаний судом недієздатним згідно ст. 107 СКУ;
-шляхом подачі позову до суду та отримання рішення суду (позов може бути подано як одним з подружжя так і за спільною позовною заявою згідно ст. 105 СКУ).
Звертаю увагу, що у випадку, коли подружжя має неповнолітніх дітей, або один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу, шлюб може бути розірваний лише у судовому порядку.
У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Якщо шлюб розривається через суд, свідоцтво про розірвання шлюбу не видається.
Залишення позовної заяви без руху з підстав ненадання оригіналу свідоцтва про шлюб є порушенням принципу верховенства права, права на справедливий суд та суперечить завданням цивільного судочинства (Постанова ВС у справі № 526/442/22 від 19.10. 2022 року).
Розірвання шлюбу судами може розглядатись у різних провадженнях:
1.Окреме провадження- наприклад, за спільною заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі. Разом із заявою подається письмовий договір про те:з ким із них будуть проживати діти;яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо;умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений.
Особливостями судової процедури в порядку окремого провадження є те, що, суд не з’ясовує причини розлучення, не вживає заходів щодо примирення подружжя, але при цьому суд повинен перевірити відповідність умов Договору інтересам дитини, а також пересвідчитись, що умови Договору не порушують засади рівності прав батьків дитини.
2.Позовне провадження- коли один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу або ухиляється від подання спільної заяви подружжя до органу реєстрації актів цивільного стану чи суду.
Позови про розірвання шлюбу може підписувати та подавати і представник (постанова ВС від 09.07.2021 у справі № 607/10879/20).
У справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців (ч.7 ст. 240 ЦПКУ).
3.Спрощене позовне провадження- такий розгляд запроваджено з 08.02.2020 року відповідно до ч.4 ст. 274 ЦПКУ, для чого разом із позовною заявою подається відповідне клопотання (ч. 1 ст. 276 ЦПКУ). Справа розглядається на підставі наявних докуметв без участі сторін.
Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлено у випадках:
– при вагітності дружини;
– протягом одного року після народження дитини.
Однак, існують винятки, коли позов про розірвання шлюбу може бути подано у разі, коли:
– один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (право на розірвання шлюбу за таких обставин не пов’язується з винесенням судом обвинувального вироку);
– протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою у встановленому порядку шляхом подання заяви про визнання батьківства;
-до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.
У справі № 357/12676/18 Верховний Суд 24.07.2020 залишив в силі судові рішення про розірвання шлюбу громадянки України (відповідачка) та громадянина США (позивач).
Відхиляючи касаційну скаргу відповідачки, яка стверджувала, що спір про розірвання шлюбу має розглядатися судом США, а не України, Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання щодо розірвання шлюбу з іноземцем застосовується колізійна прив’язка до закону суду, що передбачає застосування законодавства держави, суд якої вирішує справу про розірвання шлюбу, за умови постійного проживання хоча б одного з подружжя на території цієї держави.
Між Україною та США немає міжнародного договору у сфері правової допомоги у цивільних і сімейних справах.Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача.
З огляду на те,що відповідачка є громадянкою Україи та постійно мешкає на території України, суди мали право розглядати позов громадянина США за законодавством України.
Таким чином у разі прийняття Вами рішення про розлучення сімейний адвокат нашого Бюро допоможе скласти позовну заяву та, при необхідності буде представляти Ваші інтереси у суді, у тому числі якщо заяву про розірвання шлюбу подала інша сторона.
ВИЗНАННЯ ШЛЮБУ НЕДІЙСНИМ
Підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 Сімейного кодексу України
Коло підстав, коли шлюб є недійсним (ст. 39 СКУ):
1.Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
2.Недійсним є шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою.
3.Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.
За письмовою заявою заінтересованої особи орган державної реєстрації
актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними у ч.1-3 статті 39 СКУ.
Стаття 40 СКУ визначає підстави за яких шлюб визначається недійсним за рішенням суду:
1.Якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка.
Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.
2.У разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя.
Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю.
Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, між двоюрідними братом та сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею, з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків, або з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.
Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у осіб, зазначених пунктами 1, 2, 4 частини 1ст. 41 СКУ, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.
Загальний правовий наслідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, що його уклали, вважаються такими, що раніше не перебували в шлюбі. У подружжя не виникає жодних особистих та майнових прав, що випливають із шлюбу.
Звертаю увагу, що шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у органі державної реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи.
Правові висновки Верховного Суду у справах щодо визнання шлюбу недійсним.
Відповідно до судової практики самі по собі доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу було отримання певних майнових благ, не дають підстав для визнання шлюбу недійсним з підстав фіктивності (постанови ВС у справах № 750/6471/15-ц, № 591/1860/16-ц).
У справі № 285/720/16-ц ВС дійшов висновку, що окреме проживання подружжя та непроведення святкової церемонії укладання шлюбу, а також наявність будь-яких фінансових зобов’язань сторін самі по собі не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним (фіктивним). А припинення сімейних стосунків та наявні конфлікти, які виникають між подружжям, є підставою для розірвання шлюбу, а не для визнання його недійсним.
Поряд з цим, коли встановлені судом обставини свідчать про відсутність реального наміру осіб створити сім`ю, набути права та обов`язки подружжя, укладений особами шлюб буде визнано недійсним.
Так, у справі № 752/2337/16-ц суди встановили, що чоловік на час реєстрації шлюбу та в подальшому перебував на стаціонарному лікуванні у туберкульозній лікарні, дружина не цікавилася станом його здоров`я, не відвідувала хворого у лікарні, не займалася його похованням, належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання сторін та ведення ними спільного побуту, як до, так і після укладення шлюбу, не надала. А за нетривалий строк перебування у шлюбі (9 місяців) було скасовано реєстрацію місця проживання неповнолітньої дитини за місцем проживання її батька та зареєстровано у цій квартирі дружину, а квартира в подальшому була приватизована та відчужена третім особам. Поряд з цим, інтереси чоловіка при вирішенні питань щодо скасування реєстрації місця проживання неповнолітньої, приватизації квартири та її продажу здійснювались особою, від якого дружина мала дитину.
З цього приводу ВС зазначив, що відсутність наміру створити сім`ю у момент укладення шлюбу може бути цілком компенсовано його появою після реєстрації шлюбу, коли за всіма об`єктивними обставинами можна стверджувати, що у особи з`явився намір створити сім`ю, наприклад коли після реєстрації шлюбу, який мав ознаки фіктивності, особи почали разом проживати, вести спільне господарство, дружина завагітніла або у подружжя народилися діти, батько піклується про дружину та дітей, подружжя запрошує до себе своїх батьків та друзів, підтримують інтимні стосунки, разом відпочивають та відвідують своїх рідних та близьких тощо.
Сімейні адвокати нашого Бюро допоможуть зібрати необхідні докази та подати до суду позов про визнання шлюбу недійсним (фіктивним, неукладеним), або захистять Ваші інтереси у разі пред`явлення такого позову до Вас.
ПОДІЛ МАЙНАПОДРУЖЖЯ
Розділ майна можна здійснити за взаємною згодою подружжя уклавши договір про розподіл майна або договір про виділ майна зі складу спільного сумісного майна подружжя.
Розділ майна не обов’язково пов’язаний з розірванням шлюбу. Сімейний кодекс України дозволяє подружжю розділити майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, в будь-який момент. У такому випадку позовна давність не застосовується. Але, як показує практика, пари починають ділити майно, коли в родині виникають певні конфлікти, які і стають причиною розлучення. До позовів про розділ майна після розірвання шлюбу застосовується позовна давність у три роки.
Під час поділу майна може виникнути безліч нюансів. Це можуть бути питання, пов’язані з розділом боргових зобов’язань, також, якщо до складу майна входить об’єкти незавершеного будівництва, не введені в експлуатацію.
Майно може бути подільним і неподільним. Тривалий час розділ неподільного майна в сімейних спорах був досить проблематичним. Наприклад, неможливо розділити навпіл автомобіль без втрати його функціонального призначення. У цьому випадку можливо в судовому порядку припинити право власності саме на свою частку в спільному майні та отримати грошову компенсацію.
Необхідно звернути увагу, що майно, придбане в шлюбі за особисті кошти є особистою власністю того з подружжя, який його придбав і не підлягає розподілу. Також, до такого майна відноситься майно, прийняте в дар за договором дарування в період шлюбу, отримане у спадок, придбане до шлюбу, житло, придбане під час шлюбу шляхом приватизації, речі для індивідуального використання.
При цьому, речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності, як і предмети і речі для індивідуального використання.
Найбільш складним моментом є розділ бізнес -активи подружжя. Так, акції та інші цінні папери, а також внесок (частка, пай) у статутному капіталі господарських товариств, приватних підприємств, здійснений в період шлюбу за спільні грошові кошти, входить до складу спільної сумісної власності подружжя.
Загалом суди розглядаючи справи даної категорії виходять із презумпції спільності права власності подружжя на майно, на яке дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання (ст. 60 СК України) (постанови ВС у справах № 362/1506/20, № 725/1776/18).
Однак не завжди просто визначити, в шлюбі нажито майно чи все ж таки ні. Визначити межі між приватною власністю та тією, яка підлягає поділу при розгляді спорів про поділ майна подружжя допомагає судова практика, яка визначає критерії розмежування та основні обставини справи, які суд бере до уваги під час судового розгляду.
З огляду на судову практику пропонується розглянути ряд таких критеріїв (основ), якими керуються суди розглядаючи це питання.
1.Незалежно від дати оформлення реєстрації права власності на майно (до чи в період шлюбу) приймається до уваги коли та з яких коштів була оплачена ця покупка.
Наприклад, квартира куплена до реєстрації шлюбу (начебто не підпадає під спільне майно подружжя), але в іпотеку, і більшість платежів здійснено під час перебування у шлюбі і значить та сума, яка була витрачена на оплату квартири під час шлюбу – спільна частина майна. Навпаки, земельна ділянка була придбана в шлюбі (начебто-спільне майно), але за кошти від продажу дачі, яка набута одним із подружжя у спадок, а значить, не спільно нажите.
Так, постановою ВС від 12.12.2022 у справі № 369/9429/18 залишено в силі рішення апеляційної інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову в частині визнання спільною власністю подружжя нерухоме майно. Судові рішення мотивовані тим, що незважаючи на оформлення (реєстрацію) права власності на майно за чоловіком у період шлюбу, останній набув на приміщення право власності до шлюбу на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна та свідоцтва про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).
2.Переважне значення також має коли і за чиї кошти було придбане
майно, ніж на кого воно зареєстровано.
Зокрема, автомобіль взагалі можливо оформити лише на одну особу, але це не означає, що він не буде вважатися спільною власністю.Або в свідоцтві про право власності вказаний лише один з подружжя, але це не значить, що другий позбавляється частини спільної власності при оформленні майна.
Даний критерій стосується також грошових вкладень, які перебувають на рахунку одного з подружжя.
Так, постановою ВС від 05.12.2022 у справі № 607/14103/19, якою залишені в силі судові рішення в частині визнання спільною подружньою власністю кошти, які знаходяться на депозиті у одного з подружжя в розмірі 24 000 доларів США з нарахованими відсотками. Судами було установлено, що дані кошти перебували на «дитячих» депозитних рахунках внесених подружжям під час шлюбу, а після закінчення депозиту перераховані на рахунок одного із подружжя. За таких підстав, суди визнали за подружжям право власності по ½ цих коштів.
3.Якщо майно перебувало на праві приватної власності у одного з подружжя, але під час шлюбу в нього відбулися вкладення, які значно збільшили вартість цього майна, то тут вже мова може йти про спільну власність.
В постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 444/372/18 було зазначено, що після отримання у власність одним із подружжя за договором дарування (до шлюбу) незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 45 %, за час шлюбу подружжям його добудовано до 100 % готовності, здано в експлуатацію і зареєстровано на праві власності за одним із подружжя. Тобто мало місце збільшення вартості вказаного майна за рахунок коштів подружжя шляхом його перетворення (добудови), а отже він є спільною власністю подружжя і підлягає поділу між останніми.
4.Суд може відступити від принципу рівності частин спільно нажитого майна при наявності обставин, що мають істотне значення для справи.
Так, ВС у справі № 308/4390/18 відступив від рівності спільно нажитого майна подружжя та присудив батьку дітей більшу частину, оскільки останні залишилися проживати із батьком на повному його матеріальному забезпеченні, в якому мати дітей участі взагалі не приймає.
5.Спільними є не тільки майно або грошові кошти, але і борги (зобов`язання).
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
У постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 686/23104/17 (спір про квартиру взяту в кредит) зазначено, що якщо подружжя під час шлюбу придбали в кредит квартиру, то окрім права спільної сумісної власності на неї, виникають також і зобов’язання в інтересах сім’ї у вигляді повернення боргу, незалежно від того, на кого оформлений кредит.
Велика Палата Верховного Суду розглянувши 30.06.2020 справу № 568/471/19 дійшла висновку, що боргові зобов’язання, які утворилися внаслідок використання кредитних коштів в інтересах сім’ї, стягуються з подружжя солідарно ( у тому числі за рахунок спільно нажитого майна), навіть після розірвання шлюбу та відсутності при поділі майна вказівки на наявність такого боргового зобов’язання.
В той же час у випадку погашення боргу одним із подружжя за власні кошти, останній може вимагати компенсації у іншого з подружжя як під час розгляду справи про поділ майна так і в окремому порядку (постанова Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 1601/6226/12).
Таким чином при поділі майна подружжя виникає безліч нюансів, з якими розібратися без правничої допомоги сімейного адвоката вкрай важко, а покладатися лише на судовий розгляд без кваліфікованої юридичної підтримки ризиковано, оскільки можна залишитися без належного Вам по закону майна та коштів.
ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТУ ПЕРЕБУВАННЯ У ФАКТИЧНИХ ШЛЮБНИХ ВІДНОСИНАХ
У сучасному вільному суспільстві інститут шлюбу перестав мати свою цінність і значимість, багато пар вважають за краще жити разом, чи не реєструючи шлюб, вирощуючи дітей і набуваючи спільне майно. Однак, життя кидає свої виклики і часто виникає необхідність підтверджувати в судовому порядку факт спільного проживання.
Факт спільного проживання або проживання однією сім’єю забезпечить можливість визнати спадкові права, права на пенсію по втраті годувальника в разі смерті одного з подружжя, поділі майна і інше.
Разом з тим, незалежно від мети з якою особі необхідно встановити факт перебування у шлюбних відносинах при зверненні до суду слід зважати, що особи, які перебувають у цивільному шлюбі, не можуть одночасно перебувати в будь-якому іншому шлюбі.
В суді обов’язково необхідно довести:
-спільне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю;
-період спільного проживання (при спадкуванні за законом не менше п’яти років до часу відкриття спадщини);
-мету встановлення даного факту (розподіл спільно набутого майна,спадкування за законом);
-при спадкуванні за законом повинен бути відсутній спір про право.
Основними доказами для встановлення факту проживання однією сім’єю можуть слугувати спільні діти, показання свідків, фотокартки, відеозаписи, на яких відображені не лише спільне проживання та ведення побуту, а й проводження дозвілля, відпочинку, спільна реєстрація за однією адресою.
Можливо розглянути висновки Верховного Суду при розгляді справ про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах.
–Тривале проживання чоловіка та жінки окремо, узвязку з особливостями їх професійної діяльності не може свідчить про припинення фактичних шлюбних відносин та про їх відсутність (висновки ВС у справах №№ 354/693/17,127/11013/17,761/3325/17).
-Проходження чоловіком військової служби, реєстрація та постійне проживання у військовій частині не можуть свідчити про те, що сторогни не перебували у фактичних сімейних відносинах, оскільки вказують лише на виконання ним військового обов’язку (правова позиція ВС, викладена 23.09.2019 у справі 279/2014/15-ц).
-Факт участі чоловіка та жінки у програмі штучного запліднення за репродуктивних технологій може свідчити про існування між ними відносин, притаманих подружжю ( позиція ВС у справі № 359/659/16-ц).
Сімейні адвокати нашого Бюро пропонують правову допомогу в таких питаннях шляхом подачі позову в суд про підтвердження факту спільного проживання, підготовці всіх необхідних документів, супроводі справи на всіх стадіях судового процесу.
ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ
Досить часто після розірвання шлюбу виникають суперечки між матір’ю та батьком дитини щодо її місця проживання.
В судовому порядку встановлюється місце проживання дитини до 10 років у разі спору між батьками. Відповідно до статті 160 СКУ місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Якщо дитина досягла 10 років, його місце проживання визначається за згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років визначається нею самою.
Однак, бувають ситуації, коли батьки не дійшли згоди щодо того, де буде проживати малолітня дитина (до 14 років). В цьому випадку спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Слід знати, що звернення до органу опіки та піклування не позбавляє права звернеться в суд одного з батьків. У таких ситуаціях, звернення до суду відбувається шляхом подачі позову з необхідними документами тим з батьків, хто бажає, щоб дитина проживала з ним до іншого з батьків, третьою стороною завжди виступає орган опіки та піклування.
Можливо зазначити деякі висновки Верховного Суду при розгляді справ про визначення місця проживання дитини.
– Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитни беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обовязків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоровя та інші обставини, що мають істотне значення. Крім того, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та звясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків (постанова ВС від 26.01.2023 у справі № 164/812/21).
-Орган опіки та піклування або суд можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Під час розглядутаких справ суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова ВС від 13.06.2022 у справі № 766/17903/19).
-Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання. Разом із тим, згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини (постанова ВС від 27.01.2021 у справі № 727/3856/18).
Семейні адвокати нашого Бюро у разі виникнення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини нададуть правову консльтацію щодо можливих шляхів вирішення цього питання, а у разі необхідності захистять права та інтереси дитини у судовому порядку.
СТЯГНЕННЯ АЛІМЕНТІВ
Сімейним кодексом України (ст. 187) передбачено добровільний спосіб виконання матір’ю або батьком свого обов’язку утримувати дитину шляхом сплати аліментів.Так, один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві. Однак, така заява може бути ним відкликана.
Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначаються розмір та строки виплати, який укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.У разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
У разі неможливості досягнення між батьками угоди про добровільне відрахування (сплату) одним з них аліментів, кошти на утримання дитини (аліменти) можуть бути присуджені за рішенням суду, в чому надасть правоу допомогу адвокат по сімейним спорам нашого Бюро.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким вона проживає: у частці від доходу матері, батька дитини; у твердій грошовій сумі.Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, може бути змінений за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину становить не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину – розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів).
При цьому, суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (ч.2 ст. 182 СКУ).
Важливо!!! Будь-які витрати на утримання дітей мають визначатися за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.
Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою одержувача аліментів може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 184 СКУ, правова позиція ВС у справі № 344/10971/16).
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу(без судового розгляду) про стягнення аліментів у розмірі:
-на одну дитину – однієї чверті,
-на двох дітей – однієї третини,
-на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника
аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі, яка щорічно підлягає індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. Також можливо звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
При визначені розміру аліментів ураховуються такі доходи платника аліментів як: основна заробітна плата, усі види доплат і надбавок до заробітної плати, премії та винагороди, пенсії, стипендії, допомоги по безробіттю, дивіденди та інші доходи, визначені в Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146.
Згідно позиції Верховного Суду у справі №234/15413/17 дохід від продажу нерухомого майна повинен враховуватись під час стягнення аліментів у відсотковому відношенні від доходу розмірі.
Окрім того у справі № 565/2017/19 Верховний Суд зазначив, що зміна сімейного стану позивача (який сплачує аліменти і просив зменшити їх розмір), а саме народження інших дітей/дитини без підтвердження погіршення його матеріального становища, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів, оскільки батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Припинення права на аліменти на дитину.
Обов’язок зі сплати аліментів того з батьків, який проживає окремо, може бути припинений шляхом укладення за угодою між батьками та з дозволу органу опіки та піклування договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). В свою чергу той із батьків, з ким проживає дитина, зобов’язується в подальшому самостійно утримувати її. У випадку невиконання такого обов’язку, договір про передачу права власності на нерухоме майно може бути розірваний в судовому порядку за позовом відчужувача. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору. Такий договір нотаріально посвідчується, а право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації цього права. При цьому набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.
Заборгованість по сплаті аліментів можливо стягнути у судовому порядку. У разі невиконання рішення суду (судового наказу) примусове стягнення здійснюється державними та приватними виконавцями.
Кримінальний кодекс містить відповідну статтю ст.164 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.
Отже, при наданні правової допомоги у стягненні аліментів, а також при вирішенні буд-яких інших питань, що стосуються дітей, головним орієнтиром сімейних адвокатів нашого Бюро є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Таким чином, при виникненні конфліктних ситуацій у сфері сімейних правовідносин, а також намірі їх врегулювати як в досудовому так і в судовому порядку, звертайтесь до сімейних адвокатів АБ «Ткачук і партнери», які нададуть Вам кваліфіковану юридичну допомогу, а також захистять як Ваші права, так і права та інтереси Ваших дітей.