Через Банківські установи та рахунки щодня здійснюється сотні тисяч фінансових транзакцій юридичними особами, підприємцями та фізичними особами. Звісно, що такий обсяг грошового обігу намагається контролювати Держава а також пильнувати, щоб банківські рахунки не використовували професійні злочинні угрупування з метою легалізації доходів отриманих злочинним шляхом а також іншої незаконною діяльністю. З цією метою створенні ціли підрозділи діяльністю яких є перевірка фінансової діяльності клієнтів Банку з метою виявлення незаконних операцій. Якщо у Банку є підозри у законності грошових операцій клієнта часто Банки роблять заморожування грошових коштів клієнта та (або) повідомляють розірвання ділових відносин Банку з клієнтом.
На практиці, часто такі дії Банку є незаконними – не проводиться попередня перевірка фінансових операцій клієнта, Банк може ставити під сумнів цілком законну та обгрунтовану транзакцію клієнта. Навіть зняття підприємцем готівкових коштів, з яких сплачені всі податки та збори, можуть здатися Банком «злочинною операцією». Мета таких незаконних дій Банку очевидна – поки клієнт буде доводити законність операцій або судитися з
Банком – Банк не буде повертати гроші клієнта. Деякі Банки поводили незаконні комісії за повернення грошових коштів клієнта.
Однак при оскарженні в суд рішення Банку про розірвання ділових відносин, Банку доведеться доводити законність своїх дій і яким чином клієнт порушив вимоги Закону Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Часто в своїх рішеннях Банк вказує на злочинну діяльність клієнта, однак на повірку виявляється що жоден правоохоронний орган не має претензій до особи клієнта.
Адвокат по спорам по фінмоніторінгу допоможе вирішити спірну ситуацію з
Банком на користь клієнта, досягти в суді позитивного результату.
Послуги адвоката по спорам по фінмоніторингу
ПОСЛУГИ АДВОКАТА У СПОРАХ ПО ФІНМОНІТОРИНГУ
-Надання консультацій, перевірка запитів Банків та підготування відповідей; перевірка обґрунтованості прийняття рішень про заморожування рахунків Клієнта Банку;
-Перевірка обгрунтованості прийняття рішення про розірвання ділових відносин Банку з Клієнтом;
-Супроводження судових спорів по фінмоніторингу з Банком, включаючи Апеляційні та Верховний Суд.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ЗІ СПОРУ ПО ФІНМОНІТОРИНГУ
1.Приписи статті 15 Закону № 361-ІХ Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.
Суть спору в тому, що Особа 1 звернувся із позовом до Банку про визнання недійсним односторонього правочину, зазначаючи, що він отримав від Банку повідомлення про відмову в обслуговуванні шляхом розірвання договору та закриття рахунків у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей, неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, подання недостовірної інформації та з метою введення в оману Банку. Вказує, що 05.01.2024 йому в онлайн застосунку Privat24 від відповідача надійшло повідомлення про необхідність актуалізації даних, а саме щодо офіційного/додаткового доходу та необхідність надати документи про джерела походження коштів з відповідним переліком документів. 06.01.2024 позивач в онлайн чат застосунку Privat24 надіслав на запит банку документи, а саме: податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2023 рік; витяг з реєстру платників єдиного податку від 06 січня 2024 року № 344; квитанції від 06січня 2024 року № 1 та № 2, які попередньо успішно були прийняті ДПС України. Того ж дня Банкповідомив позивача про те, що подані ним документи успішно пройшли перевірку. Однак 23.01.2024 Банк відмовив Особа 1 в обслуговуванні рахунку.
Верховний Суд 23.07.2026 залишив силі постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, зазначивши, що абзацу другого частини четвертої статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». № 361- ІХ. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
За ч. 6 ст. 7 Закону № 361-ІХ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:
-неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;
-наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Неприйнятно високий ризик – максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені також Положенням № 65.
У постанові від 09.01.2024 Верховний Суд зазначив, що приписи ст. 15 Закону 361-ІХ уповноважують Банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.
Водночас, Банк в основу своїх заперечень проти позову поклав рішення від 23.01.2024 про відмову від підтримання ділових/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк.
Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що зазначене рішення Банку не підтверджує існування правових підстав встановлення клієнту Особа 1 неприйнятно високого ризику.
Тобто відповідач не надав суду достатнього обґрунтування та належних доказів у частині, які саме фінансові операції позивача є підозрілими, в чому полягає така підозра та на яких доказах вона ґрунтується, а матеріали справи не містять доказів, що банк здійснював документування процесу застосування ризик-орієнтованого підходу щодо Особа .
За таких підстав Верховний суд дійшов висновку про неправомірність оспорюваного рішення Банку та наявність підстав для задоволення позову.
2. Право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.
Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу.
Право Банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, а тому судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Верховним Судом 09.1.2024 залишено в силі рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову ПП про зобов`язаноння Банку зняти встановлене обмеження права на розпорядження грошовими коштами Позивача, що знаходяться на Рахунку.
Суть спору в тому, що Банк обмежив ПП проведення банківських операцій через дистанційний канал унаслідок встановлення Клієнту неприйнятно високого ризику на підставі абзацу 3 частини першої статті 15 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, що, зокрема, зазначено у листах від 16., 17.02.2023.
ВС зазначив, що загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою правління НБУ 65, пунктами 34-37 якого передбачено, що Банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.
Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.
Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.
Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.
Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику.
ВС дійшов висновку, що право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
ВС зазначив, що досліджені у справі документи не підтверджують існування правових підстав для встановлення Позивачу неприйнятно високого рівня ризику. Банк жодними належними та допустимими доказами не довів обґрунтованість підстав вважати, що Позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності.
У матеріалах справи відсутні докази наявності у Скаржника правових підстав для зупинення фінансових операцій Позивача понад 30 робочих днів (прийняття спеціально уповноваженим органом відповідного рішення), встановлення Позивачу статусу неприйнятно високого ризику, дотримання Скаржником процедури звернення до спеціально уповноваженого органу в порядку, визначеному законом.
При цьому ВС звернув увагу, що загальні посилання на норми Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до яких Банк встановив клієнту неприйнятно високий ризик, не може вважатися належним обґрунтуванням правових підстав для встановлення такого ризику. Залежно від конкретних фактичних обставин банк повинен достатнім чином аргументувати, на підставі чого саме клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями.
Отже Верховний Суд дійшов висновку про неправомірність оспорюваного рішення Банку та погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
3. Банк наділений правом на відмову від підтримання ділових відносин з клієнтом у зв`язку зі встановленням йому неприйнятно високого ризику, однак це право не є абсолютним та є обмеженим, тому в кожному конкретному випадку Банк повинен підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику за результатами проведення внутрішньої перевірки шляхом надання належних доказів, зокрема, рішення у вигляді висновку чи у вигляді іншого документа, який згідно з внутрішніми документами банку вважається таким рішенням, із чітким зазначенням підстав відмови від ділових відносин з клієнтом або вчинення фінансової операції; достатнім чином аргументувати, на підставі чого клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями, відповідно до конкретних фактичних обставин.
Верховний Суд, розглядаючи справу зі спору про визнання недійсним рішення Банку про односторонню відмову від банківського обслуговування зазначив, що у спорах між банком та клієнтом, що виникають у зв`язку зі встановленням останньому неприйнятно високого рівня ризику та відмовою від підтримання ділових відносин, вказані висновки є усталеними.
Верховним Судом 27.05.2025 скасовані рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову ФОП до Банку про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору банківського обслуговування.
Суть спору в тому, що Банк припинив співпрацю з ФОП у зв`язку зі встановленням Позивачу неприйнятно високого рівня ризику. Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що при встановленні Позивачу неприйнятно високого ризику Відповідач взяв до уваги факти та обставини, які свідчать про підозрілу фінансову діяльність. Так, за період 01.01.2023-23.10.2023 з рахунку Позивача були зняті готівкові кошти у загальному розмірі 7 000 000 грн, тобто фактично відбувалося виведення готівкою всіх сум, що надходили на рахунок Позивача. Крім цього, за період 01.01.2023-30.10.2023мПозивач здійснював перекази на користь фізичних осіб на суму більш як 1 600 000 грн. Вказані операції є нетиповими для підприємницької діяльності Позивача; їх економічна сутність та результат для Позивача не є обґрунтованими і очевидними; пояснення Позивача не містили повної інформації та підтверджуючих документів, що були витребувані Відповідачем у запиті. Інформацію щодо використання готівкових коштів Позивач надавав неохоче (стверджуючи про відсутність у нього відповідного обов`язку і конфіденційність запитуваної інформації щодо зберігання / витрачання готівкових коштів) та в обсязі, що, вочевидь, є недостатнім, аби банк міг виконати покладені на нього законом обов`язки та мінімізувати ризики, пов`язані з таким клієнтом;- доводи Позивача щодо відсутності у нього обов`язку та бажання надавати запитувані пояснення суб`єкту первинного фінансового моніторингу є безпідставними й такими, що не узгоджуються з приписами ч. 7 ст. 11 Закону “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» № 361 –ІХ.
Не погоджуючись із вказаними висновками судів, ВС зазначив, що Банк наділений правом на відмову від підтримання ділових відносин з клієнтом у зв`язку зі встановленням йому неприйнятно високого ризику, однак це право не є абсолютним та є обмеженим, тому в кожному конкретному випадку банк повинен:
– підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику за результатами проведення внутрішньої перевірки шляхом надання належних доказів, зокрема, рішення у вигляді висновку чи у вигляді іншого документа, який згідно з внутрішніми документами банку вважається таким рішенням, із чітким зазначенням підстав відмови від ділових відносин з клієнтом або вчинення фінансової операції, дотримавшись таким чином принципу змагальності сторін; достатнім чином аргументувати, на підставі чого клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями, відповідно до конкретних фактичних обставин.
ВС наголосив, що зЗ метою правильного вирішення спору суди мають встановити:
– чи містять матеріали справи внутрішній документ банку або витяг з нього, який встановлює процедуру проведення Відповідачем належної перевірки, оцінки ризиків та прийняття відповідного рішення стосовно клієнта за результатами їх проведення; якщо так, чи була дотримана вказана процедура з боку Відповідача;
– які критерії ризиків визначені Відповідачем та в якому документі; якою є пріоритетність / значущість кожного з критеріїв, ураховуючи можливі наслідки / вплив відповідних ризиків, та питома вага для здійснення подальшої оцінки рівня ризику;
– чи подав Банк до суду рішення у вигляді висновку чи іншого документа (згідно з внутрішніми правилами банку) з наведенням конкретних критеріїв ризику, мотивів їх встановлення, висновків фінансового моніторингу щодо ФОП.
Отже, Суди зобов`язані оцінити надані докази, дослідити підстави та обґрунтованість встановлення ФОП відповідної категорії ризику, перевірити проведення внутрішньої перевірки та прийняття рішення про відмову Відповідача від ділових відносин на предмет відповідності законодавству та встановленій внутрішній процедурі.
З огляду на зазначене, ВС направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.