Головний закон нашої держави містить норму за якою громадянам передбачається право на соціальний захист, що включає зокрема гарантоване право на забезпечення їх у разі досягнення пенсійного віку.
Відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезепечення», громадяни України мають право на забезпечення їх у разі досягнення віку з якого передбачено право на пенсійне забезпечення та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Дане питання, вцілому, є надзвичайно актуальним враховуючи нещодавнє роз’яснення даного поняття КАС ВС. Але перед тим як звертатися до Висновку Верховного суду варто сфокусувати увагу на справу № 295/11905/17, де особа подала позов до суду , в якому зазначив, що
Пенсійний фонд України здійснив неправомірну відмову, щодо переведення з пенсійного забезпечення по інвалідності на пенсію за вислугою років.
Апеляційний суд даний позов не задовольнив і погоджуючись із судом І інстанції вказав на те, що приписи, № 393, де зазначаються пільгові умови щодо призначення пенсії за вислугу років особам, які займали посади начальницького і рядового складу в визначених в даному законі органах, створюють певну колізію із приписами п. ст. 12 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII і тому має застосовуватися саме Закон України, за яким варто оперувати таким поняттям як календарна вислуга, яку можна пояснити як вислуга, що складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду, оскільки у відповідності Кодексу адміністративного судочинства має вищу юридичну силу.
На противагу рішенню апеляційного суду можна навести висновок Верховного Суду у справі № 805/3923\18, де зазначено про те, що основним актом, яким суди для вирішення справи повинні керуватися, є ЗУ № 2262, але пільгове обчислення періоду проходження військової визначається також і Постановою КМУ № 393. Як результат Постанова КМУ № 393 повинна застосовуватися в тій самій мірі, що і ЗУ № 2262. Тобто враховуючи дане роз’яснення можна зазначити, що рішення апеляційного суду у справі № 295/11905/17 є неправомірним і в кінцевому варіанті позов все ж повинен був бути задоволений.
Схоже рішення було прийнято у справі № 750/7176/17, де особа подола позовну заяву до Пенсійного фонду України, в контексті визнання дій неправомірними, в якому просив визнати протиправною відмову відповідача в проведенні перерахунку призначеної позивачу пенсії з врахуванням вислуги років.
Суд у своєму рішенні зазначив, що Закон № 2262 містить в своїх нормах загальну характеристику, щодо типів служби та періодів, які враховуються до вислуги років, що дає можливість особі отримувати пенсію. Суд вказав на те, що жодної відсилочної норми вказана стаття не містить, а також не містить посилання на те, що дане питання може регулюватися підзаконним нормативно-правовим актом. Тобто наявна ідентична ситуація, що і в ситуації, що наведена вище.
Але зважаючи на те, що дане рішення було прийняте до того як КАС ВС роз’яснив це питання, позивач звернувся до суду першої інстанції за нововиявленими обставинами, але у задоволені заяви було відмовлено, не через те, що суд не погоджується із роз’ясненням КАС ВС, а через те, що поняття розгляду справи за нововиявленими обставинами здійснюється не для того аби усунути недоліки, які допустив суддя при розгляді справи, а для того аби здійснити перегляд справи, яка вже розглядалася з метою охоплення обставин, які не існували, або про які не було відомо до ухвалення судового рішення, і переоцінка доказів, які досліджувалися судом, також не може бути підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами, а позивачем натомість не надано жодних нових доказів на підтвердження нововиявленої обставини.
