Блокування рахунків клієнтів нібито за результатами фінансового моніторингу є сьогодні поширеною проблемою, з якою стикаються як фізичні, так і юридичні особи. Починається тривалий процес листування та надання пояснень, протягом якого доступ до грошових коштів залишається неможливим, що значно ускладнює життя. Але часто всі намагання зʼясувати причини дій банку залишаються марними й судовий розгляд стає єдиним виходом з ситуації.
Позивач – звернувся до господарського суду з позовом до відповідача – акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” з позовом про усунення перешкод у користуванні рахунками. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань щодо виконання фінансових операцій. Рішенням господарського суду, залишеного без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено та зобов’язано відповідача усунути перешкоди у користуванні рахунками шляхом розблокування даних рахунків (поновлення проведення зупинених фінансових операцій за даними рахунками). Відповідач, подав касаційну скаргу, яку було залишено без задоволення.
Позивач – юридична особа є клієнтом відповідача та має в ньому відкриті рахунки. Право позивача мати самостійний баланс, відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням, враховуючи статус позивача, передбачена ч. 3 ст. 14 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Проте одного дня засновником (керуючим) було отримано повідомлення в додаток “Приват24” наступного змісту: “Вам відмовлено в проведенні фінансових операцій за всіма відкритими рахунками в Банку. Детальніше на сайті: pb.ua/2708“. Картки були заблоковані, доступ до здійснення будь-яких фінансових операцій – припинений, при намаганні “Увійти” в додаток “Приват24 для бізнесу” видається повідомлення “Авторизація відхилена”.
Подальше спілкування та листування з банком результату не дали, хоча позивач виконував всі вимоги та пройшов успішно повторну ідентифікацію. Він також просив у письмовому вигляді визначити підстави блокування рахунку, припинення обслуговування та закриття доступу до особистого кабінету у додатку “Приват24 для бізнесу”.. Далі з позивачем неодноразово зв`язувалися різні менеджери відповідача та наполягали на написанні ним заяви про добровільну згоду на закриття рахунку та перерахування коштів на рахунки інших банків. Зрештою позивачем було надано заяву про перерахування залишків коштів у інший банк із зазначенням відповідних реквізитів, але цього не сталося. Позивач вдруге подав до відділення Банку вимогу про термінове перерахування коштів за раніше вказаними реквізитами, оскільки на момент звернення грошові кошти не перераховані, жодної інформації про причини зупинення обслуговування рахунків не повідомлено і отримав відповідь: “Зазначаємо, що під час аналізу Вашої діяльності було виявлено ряд ризикових індикаторів. У зв`язку з цим, відповідно статті 10 Закону, статті 64 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та відповідно до внутрішньобанківських документів, ми вимушені відмовитись від встановлення ділових відносин. Та як повідомлялось у листі “Про розірвання договорів і закриття рахунків” для перерахування залишку коштів на інший рахунок, відкритий Вами в іншому банку з подальшим закриттям рахунку, Вам необхідно у строк 30 днів від дня надсилання цього повідомлення звернутись до будь-якого відділення Банку із наданням таких документів….” На адресу позивача надійшло поштове відправлення в якому містився лист відповідно до якого відповідач повідомив про розірвання договорів і закриття рахунків у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнту.
Зрештою, подаючи позов, позивач зазначив, що відповідач фактично позбавив його прав розпоряджатися коштами, які знаходяться на рахунках.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог із підстав їх необґрунтованості, оскільки, суб’єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитись від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, відповідач здійснив незаконне блокування його рахунків, оскільки відповідач не надав докази вчинення позивачем незаконних фінансових операцій, або порушення будь-якого законодавства, тобто фактично позбавив його прав розпоряджатися коштами, які знаходяться на рахунках.
З практичної точки зору ця справа цікава тим, що дає можливість оцінити власну позицію, проаналізувавши її на дотримання всіх вимог законодавства за алгоритмом, за яким діяв суд, а саме:
Положення Цивільного кодексу України (далі ЦКУ):
– ст. 11 ЦКУ стосовно договору як підстави виникнення цивільних прав та обовʼязків;
– ч. 1 та 3 ст. 1066 ЦКУ щодо зобовʼязання банку стосовно обслуговування рахунку клієнта та відсутності у банку права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом;
– ч. 1 та 2 ст. 1067 ЦК України – про публічний характер договору банківського рахунку;
– ч. 1 ст. 1074 – про неприпустимість обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, та виключення з цього загального правила;
– ч. 2 ст. 651 ЦКУ – про односторонню відмову від договору;
– ч. 2 ст. 1075 ЦКУ про умови, за яких банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка.
Положення Закону України “Про банки і банківську діяльність”:
– ч. 5 ст. 64 про умови, за наявності яких банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції;
– ч. 1 ст. 10 про права банка як суб’єкта первинного фінансового моніторингу;
– ст. 64 про обов’язок банку проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів.
Положення Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” стосовно проведення фінансового моніторингу.
Крім того, слід звернути особливу увагу на положення наказу Міністерства фінансів України від 08.07.2016 № 584 «Про затвердження Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення».
Саме цей останній наказ має бути проаналізований при підготовці справи особливо ретельно, адже саме на нього послався суд, зазначивши, що відповідачем не надано ніяких доказів які б підтверджували вчинення позивачем дій, які б відповідали критеріям ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення та визнав позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.