Перейти до вмісту
Главная страница » АДВОКАТ ПО СПОРАМ З АНТИМОНОПОЛЬНИМ КОМІТЕТОМ

АДВОКАТ ПО СПОРАМ З АНТИМОНОПОЛЬНИМ КОМІТЕТОМ

Для здійснення контролю за конкурентним середовищем бізнесу та захисту від зловживання монопольним становищем в Україні дії державний орган зі спеціальним статусом -Антимонопольний комітет України. Правовою підставою для діяльності Антимонопольного комітету України є Закону Про Антимонопольний комітет України, Про захист економічної конкуренції, Про захист від недобросовісної конкуренції.
Відповідно до вищевказаних законодавчих актів, Антимонопольний комітет вирішує наступні питання:
■ Приймає відповідні розпорядження та рішення по справам, які знаходяться в його провадженні;
  розглядає за заявами справи про захист економічної конкуренції і відповідні порушення, переглядає рішення по цім справам;
 
■ здійснює перевірку органів влади, суб’єктів бізнесу, об’єднань підприємств щодо дотримання конкурентного законодавства, зокрема під час розслідування справ про порушення економічної конкуренції;
 
■ під час розслідувань справ про захист економічної конкуренції та інших справ віднесених до компетенції Антимонопольного комітету збирати та вимагати необхідні відомості (в тому числі конфіденційні) від господарюючих суб’єктів, державних органів та органів місцевого самоврядування, об’єднань підприємств та будь-яких інших осіб;
 
 Надає дозвіл на концетрацію під час набуття активів та узгодженні дії суб’єктів господарювання;
 Нагляд за законністю та конкуренції з питань здійснення публічних закупівль;
  Накладання штрафів під час розгляду справ про порушення економічної конкуренції.
 
До АБ «Ткачук і партнери» в сфері питань антимонопольного законодавства найчастіше звертаються Клієнти з питань недобросовістної конкуренції, запитів про отримання інформації Антимонопольного Комітету, відмов та бездіяльності Антимонопольного Комітету за заявами юридичних осіб та громадян, антиконкурентних дій органів влади, відкриття та провадження справи про порушення економічної конкуренції та оскарження штрафів Антимонопольного комітету.
 
Послуги АБ «Ткачук і партнери» в сфері антимонопольного законодавства:
● Надання усних та письмових консультацій;
● Підготування заяв до Антимонопольного комітету з питань порушення антимонопольного законодавства;
● Представництво в органах Антимонопольного комітету під час розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства;
● Представництво інтересів з питань порушень під час здійснення публічних закупівль;
● підготування відповідей на запити про отримання інформації від Антимонопольного комітету;
● Оскарження рішень Антимонопольного комітету, в тому числі про накладання штрафу;
● Оскарження бездіяльності Антимонопольного комітету по не розгляду заяв, що мають бути розглянути згідно компетенції Антимонопольного комітету;
● Вирішення інших питань, що входить до компетенції Антимонопольного комітету;
●  Консультування щодо отримання дозволу на концетрацію та отримання відповідного дозволу у разі необхідності.
 
Згідно досвіду справ по спорів з Антимонопольним комітетом, велика частина знайомств представників Бізнесу та Підприємств з Антимонопольним комітетом починається із отримання запитів на отримання інформації інформації про ціни, про відносини з контрагентами, про рух коштів, рух товарів та залишок його на складах, інша ділова інформація. Таку інформацію витребовує Антимонопольний комітет, як правило, в зв’язку з розглядом справ про порушення антимонопольного законодавства, і не важливо, чи запрошує Антимонопольний комітет інформацію безпосередньо у особи, на яку збираються накласти штраф, чи його контрагента. І проблема виникає в тому, що інформацію яка запитується, з об’єктивних причин суб’єкт господарювання може не володіти ! Але це Антимонопольний комітет може не зупинити, та бути підставою для накладння штрафу, так як службовці Антимонопольного Комітету будуть впевнені, що Ви просто перешкоджаєте розлсідуванню ! Однак такі звернення в жодному випадку не можна ігнорувати, так як у разі не надання відповіді Ваше підприємство отримає штраф та у Антимонопольного комітету буде обгрунована думка, що Ви перешкоджаєте важливому розслідуванню !
Важливо встановити, чи не розпочав Антимонопольний комітет процедуру розслідування проти вашого Підпрємства, яка має оформлюватися Розпорядженням голови Антимонопольного комітету, його заступників, або керівництвом територіального підрозділу Антимонопольного комітету.
Що може ініцюювати процедуру розгляду справи ? Як правило, це може бути звернення суб’єктов господарювання, органів влади, органів державного контролю, органів місцевого самоврядування та навіть звернення громадян ! І навіть Ваші конкуренти можуть почати таку процедури ( особливо це стосується так званого « спотворення торгів при закупівлі товарів та послуг за кошти державного бюджету»)!.
Ігнорувати розслідування проти Вашого підприємства також в жодному разі не слід ігнорувати ! Процедура розгляду справи дуже нагадує судові процедури – при розгляді справи можливо подавати докази, наводити свої міркування, висловлювати свої думки та інші права. Частина справ, де проводиться об’єктивний та неупереджений розгляд, закінчується закриття справи в зв’язку з недоведеністю винних дій суб’єкта господарювання.
Однак, якщо при розгляді справи Антимонопольний комітет попри надані докази буде впевненний у винуватості Вашого Підпрємства, Вас чекає штраф, розмір якого за законом може сягати до 10 % річного обігу Підприємства ( мова може йти про мільони гривень !!!) та мати катастрофічні наслідки для Вашого Бізнесу !
І строк для судового оскарження надається короткий – ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» для цього відведено лише 2 місяця, який не суд не має право продовжувати !
Судовий реєстр рясніє судовими рішеннями, де часто суди стають на сторону Антимонопольного комітету. Однак, детальний аналіз справ показує, що в більшості випадків Підприємства- Позивачі пропустили зазначений у ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» двомісячний строк на оскарження, легковажний підхід до справи, відсутність в позові переконливої правової позиції для задоволення позову, не знання актуальної судової практики Верховного Суду при оскарженні рішень Антимонопольного комітету, легковажна поведінка при розгляді справи в Антимонопольному комітеті.
Наявний досвід та судової практики адвокатів АБ «Ткачук і партнери» допоможе вдало оскаржити незаконні та безпідставні штрафи Антимонопольного комітету, або закрити провадження на стадії розпочатку процедури розгляду Антимонопольного комітету.
Більшість справ вдається позитивно закрити при своєчасному зверненні Підприємств, адже проблему набагато легше вирішити на її початку.

Стислі терміни оскарження рішень Антимонопольного комітету, орієнтованість суддів на захист інтересів держави, відсутність як правило у юридичних радників та консультантів необхідної юридичної практики по спорам з Антимонопольним комітетом, призводить до численних рішень судів про відмову в задоволенні вимог про скасування штрафів Антимонопольного комітету.
Разом з тим, при виваженому підході до справи, обранні правильної судової стратегії, рішення Антимонопольного комітету можливо скасувати в судовому порядку.  
1. Склади порушень законодавства про захист економічної конкуренції, що полягають у створенні перешкод АМК та неподанні (поданні в неповному обсязі, поданні недостовірної) інформації, хоча й можуть бути суміжними, але не є тотожними (справа N910/15799/18)
У постанові від 12 березня 2020 року Верховний Суд України, розглядаючи касаційну скаргу позивача (відповідач – АМК) на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, звернув увагу на те, що  відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачену пунктом 16 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, а саме створення перешкод працівникам АМК, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації слід розмежовувати з відповідальністю, передбаченою пунктами 13,14,15 статті 50 цього Закону, якими передбачено відповідальність за неподання інформації у встановлені органами АМК, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; подання інформації в неповному обсязі або подання недостовірної інформації. ВСУ вказав на те, що з  об’єктивної сторони ці склади не не є тотожними, хоча можуть бути суміжними. При розгляді справи суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали жодної оцінки цим обставинам, що призвело до задоволення касаційної скарги відповідача у цієї частині, скасування  оскаржуваних судових рішень та передачі  справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. Кваліфікуючі дії особи як неподання інформації, АМК повинен мати обґрунтовані підстави вважати, що інформація та документи перебувають або можуть перебувати у володінні особи, в якої вони запитуються, а суди, при прийнятті рішення мають виходити з буквального та логічного змісту документу, а не його форми (справа N910/1546/22)
Позивач звернувся з позовом до АМК про визнання недійсним та скасування рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу посилаючись на неповне з’ясування АМК обставин, які мають значення для справи. Зокрема, кваліфікуючи дії позивача як неподання інформації, АМК не врахував той факт, що позивач є юридичною особою, що входить до складу Групи з пʼяти юридичних осіб, не є власником чи безпосереднім контролером Групи, не надає вказівок щодо реалізації господарської діяльності, тобто не є власником переважної більшості інформації та документів, які вимагаються АМК, тому  позивач звернувся до АМК з письмовим клопотанням про продовження строку надання інформації з метою звернення до телеорганізацій, які входять в Групу, з проханням надати наявну інформацію та документи. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовлено. 
Розглянувши справу в касаційному провадженні Верховний Суд України у постанові від 9 березня 2023 року звернув увагу на те, що, приймаючи рішення про ненадання інформації позивачем, АМК повинен мати обґрунтовані підстави вважати, що інформація та документи перебувають або можуть перебувати у володінні особи, в якої вони запитуються. Стосовно рішення судів попередніх інстанцій, ВСУ зауважив на необхідності виходити при прийнятті рішення з буквального та логічного змісту документу, а не його форми, тобто судам слід було встановити зміст документа, який надійшов до АМК від позивача та перевірити, чи були в АМК визначені законом підстави вважати такий документ, виходячи з його змісту, виключно клопотанням про продовження строку надання інформації. Водночас встановлення обставин щодо використання/невикористання АМК при прийнятті рішення інформації, яка була викладена у документі позивача, залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій. Внаслідок зазначеного, ВСУ дійшов до висновку про наявність порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, Касаційну скаргу задоволено частково, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Якщо особа надає належні докази на підтвердження факту направлення документів поштою, це є достатньою підставою вважати, що документи були надіслані АМК у встановлений строк, а визначення судом іншої підстави оскарження рішення АМК, ніж було зазначено позивачем, не є підставою для скасування рішення суду (справа № 914/451/19)
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним та скасування рішення АМК з тих підстав, що викладені в Рішенні АМК висновки не відповідають обставинам справи, оскільки позивачем у визначений АМК строк надавалась запитувана інформація, а тому відсутні підстави для накладення штрафу на позивача. Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено. 
У касаційній скарзі АМК просив ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на цілу низку підстав, які були послідовно відхилені Верховним Судом. 
Так у постанові від 11 лютого 2020 року Верховний Суд України докладно дослідив положення законодавства стосовно поводження з поштовими відправленнями та правила й строки їх зберігання й підтвердив правильність висновку судів нижчих інстанцій про те, що у разі неотримання документів Антимонопольним комітетом України чи його територіальним відділенням, якщо відповідна особа надає належні докази на підтвердження факту направлення таких документів поштою, то це є достатньою підставою вважати, що документи були надіслані АМК у встановлений строк.
Слушною є також позиція ВСУ стосовно викладеної у касаційній скарзі підстави для скасування рішення суду першої інстанції у звʼязку з порушенням  статті 2 та 14 ГПК України щодо принципу диспозитивності. Суд помилково визначив  іншу підставу оскарження Рішення АМК, ніж та, що була зазначена позивачем, а саме: замість абзацу четвертого частини першої статті 59 Закону визначено як підставу для оскарження Рішення № 63/31-р/к абзац третій частини першої статті 59 Закону. Відмовляючи у прийнятті до уваги цього аргументу, ВСУ вказав на те, що хоча судом й позивачем були вказані різні підстави для скасування Рішення, проте  підсумковий висновок судових інстанцій у справі не змінився б, навіть якби суд першої інстанції й не послався на згаданий абзац статті 59 Закону, а тому це не може стати підставою для скасування рішення суду.
4. При визначенні розміру штрафу при притягненні до відповідальності окремого субʼєкта господарювання, що входить до групи субʼєктів господарювання, штраф повинен розраховуватись, виходячи з доходу такого субʼєкта господарювання, а не групи, до якій він входить (справа N910/10017/19)
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним та скасування рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу та надання дозволу на концентрацію. Дії позивача було кваліфіковано за ознаками пункту 12 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” – концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна, у зв`язку з чим було накладено штраф. 
У розгляді справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що у визначенні розміру штрафу АМК виходив із доходу (виручки) позивача та суб`єктів господарювання, які пов`язані з ним відносинами контролю від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), причому дохід (виручка) від реалізації продукції юридичних осіб, які входять до групи, не була ним вказана  як підстава для визначення сумарної вартості доходу (виручки) від реалізації продукції, а було лише зазначено, що дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за звітний рік позивача та суб`єктів господарювання, які пов`язані з ним відносинами контролю, становить певну суму, у зв`язку з чим відсутній обгрунтований розрахунок суми, від якої вирахувано штраф. 
У Рішенні АМК не було доведено обставин отримання будь – яким суб’єктом господарювання Групи будь – яких фактичних вигод, у зв’язку з порушенням, натомість накладено на позивача штраф, базуючись на доході від реалізації продукції всієї Групи.
З урахуванням встановлених обставин суди попередніх інстанцій вірно дійшли висновку про те, що АМК неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, а висновки, викладені у Рішенні АМК, не відповідають її обставинам у частині нарахованого розміру штрафу.
Залишаючи касаційну скаргу АМК без задоволення, ВСУ у постанові від 21.01.21 вказав на правильність позиції суду апеляційної інстанції про те, що до відповідальності був притягнутий окремий суб’єкт господарювання – позивач, який придбав 100% акцій компанії Х без отримання відповідного дозволу органів АМК, коли такий дозвіл був потрібен, відповідно, і штраф повинен розраховуватися, виходячи з доходу позивача, а не Групи суб’єктів господарювання, куди він входить.
5. Навіть широке тлумачення поняття суб`єкта господарювання у Законі України “Про захист економічної конкуренції” не дає підстав для застосування до діяльності нотаріуса Законів України “Про Антимонопольний комітет України” та “Про захист економічної конкуренції” (справа 916/218/21)
Позивач-приватний нотаріус звернувся з позовом про визнання недійсним рішення АМКУ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штраф у якому зазначив, що законодавством закріплено виключний перелік органів, відповіді на запити яких не вважаються розголошенням нотаріальної таємниці, і АМК серед них немає. Крім того, вчинювані ним нотаріальні дії не мають цінової визначеності, а нотаріальна діяльність не є господарською діяльністю.
Рішенням Господарського суду залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено повністю. 
У постанові від 03.02.2022 Верховний Суд України, розглядаючи справу за касаційною скаргою АМК, також підтвердив висновок судів попередніх інстанцій про те, що нотаріус (приватний нотаріус) не є суб`єктом господарювання, виконує виключно делеговані державою функції, а отже, не підпадає під сферу застосування Законів України “Про Антимонопольний комітет України” та “Про захист економічної конкуренції”. Нотаріальна діяльність не має ознак господарської діяльності і  не може бути піддана перевірці чи контролю на підставі положень Закону України “Про захист економічної конкуренції”, Закону України “Про Антимонопольний комітет України”.  Верховний Суд ще раз підкреслив, що правовий статус приватного нотаріуса визначено спеціальним законом, а саме Законом України  “Про нотаріат”, стаття 3 якого визначає нотаріуса як  уповноважену державою фізичну особу, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Серед обмежень для нотаріусів – зайняття підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об`єднань, перебування на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконання іншої оплачуваної роботи, крім викладацької, наукової і творчої діяльності, а також діяльності у професійному самоврядуванні нотаріусів.
Отже, приватний нотаріус є фізичною особою, яка здійснює нотаріальну діяльність, зокрема, посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності та не здійснює підприємницьку діяльність.
Уточнюючи правовий статус нотаріуса ВСУ також звернув увагу на положення підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, що містить поняття самозайнятої особи як платника податку, який є фізичною особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. 
Незалежна професійна діяльність визначається як участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою – підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Таким чином, навіть більш широкого тлумачення поняття суб`єкта господарювання у Законі України “Про захист економічної конкуренції”, враховуючи наявність спеціального закону який визначає статус приватного нотаріуса, не дає підстав розглядати приватного нотаріуса ані як суб`єкта господарювання, ані як учасником на ринку товарів, оскільки вінита виконує виключно делеговані державою функції, керуючись Конституцією України та Законом України “Про нотаріат”. Таким чином нотаріальна  діяльність не підпадає під сферу застосування Законів України “Про Антимонопольний комітет України” та “Про захист економічної конкуренції” і немає підстав для притягнення приватного нотаріуса до відповідальності за порушення останнім пункту 13 частини першої статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.