ВС у складі суддів Касаційного господарського суду переглянув у
касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій у справі за позовом
ліквідатора боржника Державного підприємства Машинобудівного заводу про
витребування нерухомого майна приміщень корпусу загальною площею 1412,9 кв.м із
чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Спірне майно було реалізовано на прилюдних торгах з реалізації майна банкрута в рахунок примусового
виконання зведеного виконавчого провадження про стягнення із Машинобудівного
заводу боргу по заробітній платі. Переможець прилюдних торгів звернувся до
місцевого суду з позовними вимогами про визнання договору
купівлі-продажу спірного майна, укладеного за результатами цих прилюдних торгів,
та визнання права власності на це майно. Підставою для звернення
переможця торгів до суду стала відмова нотаріуса у посвідченні Свідоцтва про
придбання на прилюдних торгах спірної частини приміщення корпусу через
відсутність правовстановлюючих документів Машинобудівного заводу на спірне
майно.
Переможець прилюдних торгів після ухвалення
заочного рішення на його користь продав зазначене спірне майно на підставі
нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу добросовісному набувачу, яким
зареєстровано право власності на це майно у визначеному законом порядку.
Однак, в подальшому в ході перегляду
судових рішень у цій справі рішенням місцевого суду вищевказане заочне рішення
було скасовано, а ухвалою місцевого суду первісний позов переможця торгів про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання
права власності, визнання прилюдних торгів такими, що відбулись залишено без розгляду;
зустрічний позов Машинобудівного заводу до переможця торгів, місцевого відділу
ДВС про визнання прилюдних торгів, протоколу
проведення прилюдних торгів та акту державного виконавця про реалізацію
нерухомого майна недійсним також залишено без розгляду з підстав
неявки представника.
Скасування вищевказаного заочного
рішення, на підставі якого переможцем прилюдних торгів відчужувалось спірне
майно на користь третьої особи – добросовісного набувача та зареєстровано за
ним право власності, з урахуванням положень статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України, стало підставою для ініціювання ліквідатором
банкрута Машинобудівного заводу віндикаційного позову.
Суди першої та апеляційної інстанцій
погодилися з позовними вимогами ліквідатора банкрута Машинобудівного заводу про
наявність підстав для задоволення віндикаційного позову, оскільки вважали
Машинобудівний завод власником спірного майна на підставі наказу Міністерства
промислової політики України, розподільчого балансу та акту приймання-передачі
основних засобів (в тому числі й спірного майна) до його вилучення з власності
Машинобудівного заводу.
Однак, ВС, переглядаючи в касаційному
провадженні судові рішення попередніх інстанцій, зазначив, що вони не звернули
увагу на встановлений судами факт відмови нотаріуса у посвідченні Свідоцтва про
придбання на прилюдних торгах спірної частини приміщення корпусу через
відсутність правовстановлюючих документів Машинобудівного заводу на спірне
майно. ВС вважав не доведеним позивачем його право власності на спірне майно до
моменту його вибуття із власності Машинобудівного заводу на користь переможця
прилюдних торгів, оскільки, зважаючи на положення ст. 387 ЦК України, саме
позивач повинен довести своє право на майно, що знаходиться у володінні
відповідача у справах за віндикаційним позовом.
ВС зазначив, що місцевий та
апеляційний господарські суди не надали правової оцінки
обставинам, що інша частина приміщень спірного корпусу загальною площею 1110,4
кв.м, що належала
на праві господарського відання іншому суб’єкту господарювання
– Державному підприємству Приладобудівному заводу на підставі рішення виконавчого комітету міської ради, придбана тим же
набувачем, яким придбано і спірне майно, у іншої особи, яка набула права власності на
це нерухоме майно на підставі судового рішення у іншій справі. Відповідно були змінені
поштові адреси та реєстраційні номери приміщень корпусу у спірній будівлі, що
ускладнює ідентифікацію спірного майна, яке просить витребувати із чужого
незаконного володіння ліквідатор Машинобудівного заводу.
Стосовно застосування строків позовної
давності, на які посилався у своїй заяві відповідач, ВС дійшов висновку про
недоведеність під час розгляду судами попередніх інстанцій обставин звернення
позивача з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння в
межах строків позовної давності, та вказав на усталену правову позицію щодо
початку перебігу строку позовної давності за вимогами ліквідатора в інтересах
боржника, відповідно до якої такий строк слід обраховувати з моменту як боржник
(у даному випадку і Машинобудівний завод, особи уповноважені діяти від його
імені (зокрема, ліквідатор) та держава в особі Міністерства промислової
політики України) довідався про порушення своїх прав (протиправного відчуження
майна).
При цьому, ВС не погодився із
висновками судів попередніх інстанцій, що тільки після 2019 року, а саме після
скасування заочного рішення, яким визнано право власності на спірне майно за
переможцем прилюдних торгів, ліквідатор банкрута Машинобудівного заводу набув
право звернутися з віндикаційним позовом на підставі статті 388 ЦК України.
ВС зазначив, що порушення права та підтвердження такого порушення
судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної
давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг
позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг
довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було
підтверджене судовим рішенням.
З огляду на викладене, ВС виснував, що
не з`ясувавши відповідних обставин, не дослідивши пов`язані з ними докази,
попередні судові інстанції допустили порушення норм процесуального права, а
саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного
дослідження обставин і доказів та статей 238, 282 ГПК України щодо надання вмотивованої оцінки всім аргументам учасників справи, зокрема
й щодо наявності чи відсутності підстав
для застосування позовної давності та про поважність причин пропущення цього
строку ліквідатором боржника.
Як наслідок, рішення судів першої та
апеляційної інстанцій ВС скасував, а справу направив на новий розгляд до суду
першої інстанції.