Попри рекламних обіцянок страхових компаній щодо стовідсоткових гарантій відшкодування застрахованій особі збитків, які вона зазнала у разі настання страхового випадку, страховики вживають усіх ймовірних і неймовірних заходів для відмови у страховій виплаті.
Часто страховики підводять конкретний випадок під передбачені законодавством або договором підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування. Однак, якщо більш ретельно розібратися у обставинах події та умов договору або Правил страхування, що можливо зробити лише у судовому порядку, виявляється, що відмова у страховій виплаті незаконна та по суті формальна.
Якщо проаналізувати судову практику по даній категорії справ можливо з’ясувати деякі правові нюанси та законодавчу обґрунтованість відмови страховиків у виплатах з різних підстав.
Стаття 26 Закону України передбачає основні підстави для відмови у страховому відшкодуванні, а саме:
- до настання страхового випадку призвели навмисні дії страхувальника або вчинення ним умисного кримінального правопорушення;
- страхувальник надав в страхову компанію неправдиву інформацію про предмет страхування або про факт страхового випадку, усвідомлюючи її хибність;
- винна у заподіянні збитків особа відшкодувала їх страхувальнику у повному розмірі;
- страхувальник, без поважних причин, несвоєчасно повідомив страховика про настання страхового випадку або своїми діями створив перешкоди для визначення обставин, характеру та розміру збитків.
Крім зазначених основних підстав для відмови у виплаті, можуть також бути інші причини, зокрема, передбачені в договорі, які, як правило, виписані таким чином, що при настанні страхового випадку виникають конфлікти та суперечки щодо їх тлумачення.
Однією із популярних підстав для відмови у виплаті є те, що страхувальник своїми діями позбавив можливості страховика оцінити ситуацію на місті пригоди для прийняття в подальшому відповідного рішення про виплати.
У справі № 910/5536/21 суд розглянув правомірність відмови у страхових виплатах із зазначених підстав.
Позов страхувальника було мотивовано тим, що ним укладено договір із страховою компанією про добровільне страхування транспортних засобів спеціалізованого призначення з додатковим встановленим в них обладнанням.
Один із застрахованих автомобілів страхувальника під керуванням його працівника отримав пошкодження лобового скла в результаті вильоту з-під коліс попереднього автомобіля каменю, після чого водій відразу зателефонував у страхову компанію, повідомивши про цю подію.
Разом з тим відповідач відмовив у страховій виплаті, мотивуючи це тим, що незважаючи на повідомлення компанії про подію, транспортний засіб з місця пригоди від’їхав, отже водієм, в порушення умов договору, не було збережено місце розташування пошкодженого транспортного засобу, що позбавило страховика можливості направити на місце події аварійного комісара чи експерта та створило перешкоди у визначені характеру, причин чи обставин події.
Задовольняючи позовні вимоги про зобов’язання відповідача виплатити страхове відшкодування суд зазначив, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а решта умов договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховикові переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватися окремо у кожному випадку. Несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку або надання ним неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку можуть бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише у тому разі, якщо вони позбавили страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові ВС у справі № 916/4613/15).
Те, що водій покинув місце пригоди після того як повідомив страховика про подію, що має ознаки страхового випадку не може вважатися обґрунтованою підставою для відмови у виплаті, оскільки страховиком не було підтверджено огляд транспортного засобу та місця події саме в день, коли мала місце подія, що має ознаки страхового випадку, а тому підстава для відмови у виплаті страхового відшкодування відсутня. Зазначене не може бути перешкодою для того, щоб страховик міг переконатися, що ця подія є страховим випадком, а також ці обставини не мають значення для визначення страховиком розміру та характеру збитків.
Таким чином, обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові ВС у справі № 6-101цс11).
Також, суд у справі № 904/3893/22 визнав незаконною відмову у виплаті відшкодування за пошкоджений в ДТП застрахований автомобіль, оскільки водій після ДТП (наїзд на електроопору) не залишився на місці пригоди та не викликав компетентні органи та, як наслідок, ним не було вжито заходи щодо збереження слідів події, чим порушено обов`язки, встановлені у договорі страхування.
Задовольняючи позов суд зазначив, що відповідно до договору страхувальник може скористатися правом не викликати на місце події компетентні органи та, відповідно, не надавати страховику документи компетентних органів, які підтверджують настання страхового випадку, у разі пошкодження виключно скла, приладів зовнішнього освітлення, дзеркал ТЗ за відсутності пошкоджень інших деталей, вузлів та агрегатів застрахованого ТЗ без обмежень щодо кількості заявлених випадків. У інших, крім зазначених, випадках, страхувальник два рази протягом дії цього договору може скористатися правом не викликати на місце події компетентні органи та, відповідно, не надавати страховику документи компетентних органів, які підтверджують настання страхового випадку, окрім випадків викрадення окремих складових частин ТЗ (в тому числі додаткового обладнання, вказаного в договорі). У випадку відсутності документів компетентних органів, які підтверджують настання страхового випадку, страхове відшкодування сплачується в розмірі збитку за вирахуванням встановленої згідно з договором франшизи по відповідному ризику, але не більше ніж 25000,00 грн (якщо страхова сума менша ніж 500000,00 грн) або не більше ніж 5% від страхової суми (якщо страхова сума більша ніж 500000,00 грн). При цьому страхове відшкодування розраховується та сплачується виключно шляхом перерахування на рахунок СТО.
Таким чином укладеним між сторонами Договором прямо передбачено право страхувальника два рази протягом дії Договору не викликати на місце події компетентні органи та, відповідно, не надавати страховику документи компетентних органів, які підтверджують настання страхового випадку.
Ураховуючи, що за ремонт автомобіля позивач самостійно заплатив СТО 633 тис. грн. суд стягнув зі страхової компанії 88 тис грн. (5% від страхової суми за вирахування франшизи).
Окрім того, значну кількість справ цієї категорії суди розглядали коли підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування при автострахуванні було відсутність акту огляду застрахованого автомобіля при укладенні договору страхування.
Остаточною крапкою у розв’язанні цих спорів можливо вважати висновки Верховного Суду у справі № 910/4296/21, який скасував судові рішення попередніх інстанцій та задовольнив позов страхувальника про стягнення страхових виплат з компанії, у зв’язку з пошкодженням застрахованого автомобіля в ДТП.
Зокрема, відмова страхувальника була мотивована тим, що положеннями договору страхування прямо передбачено, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є відсутність акту огляду. Відмовляючи у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю акту огляду транспортного засобу, страхова компанія поставила під сумнів той факт, що пошкодження транспортного засобу були завдані страховим випадком та, відповідно, розмір збитків.
Задовольняючи позовні вимоги Верховний Суд зазначив, що закон пов`язує обов`язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не із наданням певних доказів страхувальником (аналогічне зазначено у постанові ВС у справі №910/922/18).
Договір страхування прямо не передбачає обов`язок сторін проводити огляд транспортного засобу перед укладенням договору. Однак, відповідно до Правил страхування обов`язковою умовою при укладенні договору є огляд страховиком транспортного засобу, а також Правила передбачають, що при страхуванні транспортного засобу страхувальник зобов`язаний надати страховику транспортний засіб та додаткове обладнання для огляду.
Отже, огляд транспортного засобу та складання відповідного акту огляду обов`язково передує укладенню договору страхування. Однак, виконання зазначеної умови не залежить від поведінки лише страховика або страхувальника, натомість є результатом узгоджених дій сторін договору.
У цьому спорі страхова компанія є професійним учасником ринку страхування, а позивач у цих правовідносинах є лише споживачем послуг страхування. Страхувальник фактично перебуває у більш вразливому стані порівняно з страховиком, а тому щодо нього застосовується інший стандарт поведінки, ніж до страхової компанії, яка могла і повинна була передбачити ризики укладення договору страхування без проведення огляду транспортного засобу як для неї, так і для страхувальника, та мала вжити всіх залежних від неї дій для уникнення або мінімізації таких ризиків.
Страховій компанії надано право вимагати у страхувальника проведення огляду транспортного засобу перед укладенням договору. Крім того, чинне законодавство не забороняє страховику відмовити особам, які до нього звертаються, в укладенні договору страхування, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду.
Натомість страхова компанія не довела, що вона вживала заходів для виконання вимоги Правил страхування щодо обов`язкового огляду транспортного засобу, а невиконання такої вимоги є наслідком цілеспрямованих дій чи бездіяльності страхувальника.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що саме страхова компанія допустила укладення договору страхування без попереднього проведення огляду транспортного засобу,а після цього приймала від страхувальника виконання його зобов`язань за договором – сплату страхових платежів. У зв`язку з цим у позивача були обґрунтовані підстави очікувати виконання страховиком його зобов`язань за таким договором – відповідних виплат у разі настання страхового випадку. Відмовивши в подальшому у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю акту огляду, страхова компанія фактично поставила страхувальника (який не є професійним учасником ринку страхування) у завідомо невигідний стан.
Тому поведінка страхової компанії щодо укладення договору страхування без попереднього проведення огляду транспортного засобу та складання акту не відповідає принципу добросовісності відповідно до п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України, а є зловживанням правом з боку страховика, яке спрямоване на завдання шкоди страхувальнику (ст. 13 ЦК України).
Наведене свідчить, що відмову страхувальника у виплаті страхового відшкодування можливо визнати неправомірною у судовому порядку, довівши, що дії страхувальника не перешкоджали страховику переконатися, що відбувся страховий випадок, що є головним при страхових виплатах, а тому звертайтесь до адвокатів АБ «Ткачук і партнери», який допоможе довести формальність такої відмови, яка не впливає на прийняття позитивного рішення про виплату.