Державою для виконання завдань та функцій у різних сферах державного регулювання створено систему центральних органів виконавчої влади України, до яких входять міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Саме ці органи в межах компетенції повинні вирішувати питання, з якими звертаються до них громадяни та юридичні особи та вживати заходи до усунення виявлених порушень та поновлення порушених прав.
Дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень центральних органів виконавчої влади не повинні перебирати на себе не притамані суду функції, які здійснюються виключно цими органами, але при цьому зобов`язані перевіряти лише правильність застосування органами відповідних правових норм. Суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) органу. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу, а тому завданням суду є контроль за легітимністю прийняття рішень (правова позиція, викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17).
Разом з тим, на практиці виникає проблема невиришення багатьох питань стосовно порушень прав, свобод та інтересів громадян та юридичних осіб через по-перше необізнаність до якого органу необхідно звертатись, по-друге безпідставний нерозгляд або неналежний розгляд цими органами звернень. Натомість, як зазначено вище звернення до суду за захистом прав може не дати позитивного результату, з огляду на неможливість судового втручання у дискрецію цих органів.
Пропонується розглянути компетенцію та повноваження по розгляду звернень громадян та юридичних осіб Антимонопольним комітетом України та Нацональною Комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.
Антимонопольний комітет України – державний орган, покликаний здійснювати політику сприяння розвитку товарних ринків і конкуренції, забезпечувати державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень. Основні завдання, принципи діяльності, функції та компетенцію Антимонопольного комітету України, а також систему його органів визначає Закон «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 № 3659-ХІІ. Завдання АМКУ
Основним завданням АМКУ є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;сприяння розвитку добросовісної конкуренції;контроль щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель.
Повноваження АМКУ
Для забезпечення виконання зазначених завдань у кожній із вказаних сфер діяльності АМКУ має відповідні повноваження: визначення межі товарного ринку і монопольного становища підприємців на ньому; видання обов’язкових для виконання суб’єктами господарювання розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод між підприємцями; внесення у відповідні державні органи обов’язкових для розгляду подань щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушення ними антимонопольного законодавства; розробка і ухвалення нормативних актів з питань обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції; державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства тощо.
Серед вказаних повноважень одними із основних є : розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення розслідування за цими заявами і справами; прийняття за результатами відповідних розпоряджень та рішень; розгляд справ про адміністративні правопорушення передбачені законодавством про захист економічної конкуренції; перевірка суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції тощо.
Отже АМКУ – орган, до якого можуть звернутися фізичні та юридичні особи за захистом порушених прав у сфері антимонопольного законодавства, зокрема щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на підставі яких відповідним органом Комітету, за наявності підстав, розпочинається розгляд справи та приймається відповідне рішення.
Заяви з яких питань подаються до АМКУ
Розпорядженням АМКУ № 5 від 19.04.1994 затверджено Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України.
Згідно цих Правил мають право подати заяву про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (у тому числі, про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції) суб’єкти господарювання – конкуренти, постачальники чи покупці відповідача та інші фізичні та юридичні особи, які можуть підтвердити, що дії чи бездіяльність відповідача, визначені зазначеними законами як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на їхні права.
Форма заяви та строки розгляду
Заява подається виключно в письмовому вигляді. Обов’язкова інформація, яка повинна міститися у заяві, а також документи, які долучаються передбачено у п. 18 Правил.
Заява розглядається протягом 30 календарних днів. У разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений на 60 календарних днів (заявник отримає письмове повідомлення від органу Комітету, що уповноважений її розглядати). Подання заяви є безкоштовним.
У разі, якщо заявник вважає, що подання ним заяви може спричинити для нього настання негативних наслідків, АМКУ може здійснити розслідування за власною ініціативою. Для цього заявник має подати вмотивоване клопотання про початок розгляду справи за власною ініціативою органів Комітету.
Розгляд заяви
Якщо заява подана без додержання вимог згідно з п. 18 Правил, то вона залишається без руху (заявник отримує письмове повідомлення) та надається строк для усунення недоліків.Час залишення заяви без руху не зараховується у строк розгляду заяви.
Заява залишається без розгляду: у разі невиконання заявником зазначених вимог у встановлений строк (але це не позбавляє заявника права звернутися до Комітету з повторною заявою); у разі, коли заявник відмовився від заяви. Відмова від заяви не є перешкодою для продовження Комітетом дослідження з питань, порушених у ній.
Розгляд заяви може бути зупинено:
- з власної ініціативи відповідного органу Комітету, голови територіального відділення, за заявою особи, що подала заяву, до завершення розгляду органом Комітету, судом пов’язаної з цією заявою іншої справи;
- до вирішення органом Комітету чи іншим державним органом пов’язаного з нею іншого питання.
Про зупинення розгляду заяви та його поновлення приймається розпорядження, яке надсилається заявнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.
У розгляді заяви може бути відмовлено:
- якщо подана заява одним і тим же заявником з одного й того ж питання, якщо питання, порушені у раніше поданій заяві, розглянуті по суті;
- якщо не виявлено ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції (заявник повідомляється пісьмово, згідно п.20 Правил);
- якщо дії чи бездіяльність, що містять ознаки порушення, не мають відчутного впливу на умови конкуренції на ринку (на підставі частини ІІ статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції»);
- якщо заяву було подано після шести місяців з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав. Однак, якщо Комітет, відділення визнає поважними причини пропуску строку звернення із заявою, порушене право підлягає захисту (згідно ст. 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).
Слід звернути увагу, що про дії чи бездіяльність суб’єктів господарювання, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть повідомляти Комітет, або його територіальні відділеня, особи, права яких НЕ порушуються внаслідок неправомірних дій у конкуренці.
Такі повідомлення не є заявами про порушення у розумінні абзацу другого частини І статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції». До них не може бути застосовано норми щодо розгляду органами Комітету заяв про порушення законодавства. Якщо внаслідок такого повідомлення органом Комітету будуть розпочаті процесуальні дії, особа, яка його надала, не буде мати процесуальних прав заявника у цій справі.Таке повідомлення може бути оформлене у довільній письмовій формі з викладенням відомих заявникові дій чи бездіяльності.
У заяві вказати: ознаки порушення (на думку заявника); назву, відомі реквізити (адреса, телефон тощо) суб’єктів господарювання, органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Дана інформація повинна бути прийнята до уваги органом Комітету під час виконання своїх завдань та функцій.
Цими Правилами передбачено порядок розгляду справ, прийняття у них рішення, а також порядок оскарження.
Нажаль є непоодинокі випадки безпідставного залишення звернень без розгляду, що змушує заявників звертатись до суду із позовами, зокрема, з вимогами, зобов’язати АМКУ розглянути заяву по суті, що призводить до невиправданої тяганини її розгляду по суті та поновлення, при наявності підстав, порушених прав заявника.
Про такі випадки може засвідчити огляд судової практики
Можливо навести постанову Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 910/13222/21, якою залишено в силі рішення першої інстанції про задоволення позовної заяви товариства про зобов’язання АМКУ розглянути заяву позивача відповідно до вимог Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції затверджених розпорядженням відповідача від 19.04.1994 №5.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про порушення медіагрупами законодавства про захист економічної конкуренції. Вказана заява АМКУ залишена без руху і заявнику надано строк для надання запитуваної інформації. Позивач у визначений строк надав відповідачу запитувану інформацію та документи. Однак АМК листом заяву залишив без розгляду з посиланням на те, що Товариством не надано копії всіх документів, які підтверджують викладені у заяві обставини та є необхідними для її розгляду.
Верховний Суд залишаючи рішення першої інстанції без змін зазначив, що Правила, у тому числі, пункти 18 і 19, не містять такого поняття як “підтвердні документи”, яким послуговується АМКУ, зокрема, в оспорюваному рішенні (лист відмова у розгляді заяви позивача).
Натомість Правила чітко вказують на необхідність додання до заяви, по-перше, наявних у заявника, по-друге, документів та інших матеріалів, що підтверджують викладені у заяві обставини. Отже, в Правилах, якими керується АМК, визначено, що заявник має обов`язок з подання наявних у нього саме документів або інших матеріалів.
Документ – це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі (стаття 1 Закону України “Про інформацію”). Що ж до поняття “інші матеріали”, то Правила не містять, ані визначення такого поняття, ні вимог до таких матеріалів, окрім того, що такі матеріали підтверджують викладені у заяві обставини та є наявними у заявника.
Також, суд зазначив, що Правила не ототожнюють такі поняття як “наявні у заявника документи та інші матеріали” з поняттям “докази”, збір яких здійснює Комітет під час розгляду справи.
З огляду на те, що позивач на виконання вимог АМКУ подав наявні у нього документи та матеріали, а щодо ненаданих документів пояснив відповідачу про неможливість їх надання із зазначенням причин і міркувань, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, здійснив формальне залишення без розгляду заяви, зазначаючи про не усунення недоліків і можливість позивача повторно звернутися з відповідною заявою у разі додання до неї документів, які запитувалися АМКУ.
Аналогічно постановою Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 826/8041/18 залишено без змін судові рішення про визнання протиправним залишення без розгляду скарги позивача, як такої, що не відповідає вимогам частини першої статті 18 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме – не містить обґрунтування наявності порушених прав та охоронюваних законом інтересів з приводу рішення, дії чи бездіяльності Замовника, що суперечать законодавству у сфері публічних закупівель і внаслідок яких порушено право чи законні інтереси Скаржника, пов`язаних з участю у процедурі закупівлі. Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставне залишення скарги позивача без розгляду, з огляду на її відповідність вимогам законодавства.
Такий формальний підхід стосується не тільки залишення без розгляду заяв, але і скарг про оскарження рішень органів Комітету.
Так, Верховний Суд постановою від 17.03.2020 залишив без змін судові рішення у справі № 826/4665/18, якими задоволено позов товариства та зобов’язано АМКУ прийняти скаргу позивача до розгляду.
Позов обґрунтовано тим, що, на думку позивача, постійно діюча адміністративна колегія АМКУ протиправно залишила без розгляду його скаргу щодо встановлення замовником дискримінаційних вимог у документації конкурсних торгів з мотивів невідповідності такої скарги вимогам частини першої статті 18 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: через відсутність документу про здійснення оплати за подання скарги до органу оскарження.
Водночас, суди визнаючи протиправним залишення без розгляду скарги зазначили про формальну відмову відповідачем у її прийнятті, оскільки вона була оплачена товариством на валютний рахунок, зазначений на сайті відповідача, що не заборонено законом.
Слід зазначити, що бездіяльність Комітету призводить до породження безпідставних судових спорів і висновків судів, щодо неналежності розгляду цих питань до компетенції суду.
Наприклад розглянувши справи № 910/4425/16, № 914/2667/20 Верховний Суд дійшов висновку, що до повноважень саме органу Антимонопольного комітету України віднесено вирішення питання щодо визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, та наявності чи відсутності підстав вважати особу такою, що зловживає своїм монопольним становищем і суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюють виключно органи АМКУ.
Аналогічна ситуація склалася із забезпеченням прав споживачів у сфері енергетики.
26.11.2016 року набрав чинності Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 № 1540-VІІІ, який визначає правовий статус НКРЕКП (Регулятора), її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення.
НКРЕКП здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб’єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Одними із основних завдань Регулятора є:
- забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг;
- сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів;
- реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг;
- забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами та інші.
Для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор здійснює такі функції та повноваження:
- приймає обов’язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції;
- розробляє та затверджує нормативно-правові акти в межах компетенції, зокрема: ліцензійні умови, правила розгляду звернень споживачів, порядок вирішення спорів між суб’єктами господарювання та споживання у сфері енергетики та інші.
- здійснює ліцензування видів господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, передбачених законом;
- забезпечує захист прав та законних інтересів споживачів товарів (послуг), які виробляються (надаються) суб’єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, розгляд звернень таких споживачів та врегулювання спорів, надання роз’яснень з питань застосування нормативно-правових актів Регулятора;
- забезпечує досудовий розгляд спорів, що виникають між суб’єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг;
- проводить розслідування порушень щодо функціонування ринків електричної енергії та природного газу відповідно до затвердженого порядку.
Виконує інші функції та повноваження, визначені законом.
Регулятор має право:
- приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов’язковими до виконання;
- встановлювати граничні ціни (тимчасові мінімальні та/або максимальні цінові межі) на ринку «на добу наперед», внутрішньодобовому ринку та балансуючому ринку для кожної торгової зони відповідно до методики, визначеної Регулятором;
- вимагати від операторів систем передачі та розподілу електричної енергії або операторів газотранспортної та газорозподільних систем за необхідності змінювати умови і положення, у тому числі тарифи або методики, з метою забезпечення їх пропорційності і застосовування на недискримінаційній основі;
- отримувати безоплатно на свій запит від субєктів господарювання, органів державної влади документи та інформацію необхідні для виконання покладених функцій:
- передавати у порядку, встановленому законодавством, відповідним державним органам матеріали про виявлені факти порушення законодавства та інші права, визначені законом.
Отже можливо зробити висновок, що одним із головних завдань НКРЕКП є контроль за дотриманням прав споживачів при наданні їм послуг у сфері енергетики.
Для належного виконання вказаного завдання НКРЕКП здійснює перевірку звернень з усіх питань, що відноситься до її компетенції та за результатами вживає усіх необхідних заходів щодо усунення виявлених порушень.
З яких питань можливо звернутися до НКРЕКП.
Постановою Національної комісії від 02.07.2019 № 1333 затверджено Правила розгляду звернень споживачів щодо дій суб’єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та врегулювання спорів.
Пунктом 4 Правил передбачено, що заявник має право звернутися до НКРЕКП із заявою щодо:
- перешкод у реалізації його особистих прав і законних інтересів;
- повідомлення про порушення чинного законодавства;
- бездіяльності чи недоліків у діяльності суб’єкта господарювання.
Слід звернути увагу, що до повноважень регулятора ринку енергетики (НКРЕКП), у відповідності до Порядку врегулювання спорів, що виникають між суб’єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, віднесено вирішення спорів. Однак такі спори НКРЕКП повинна врегульовувати тільки між суб’єктами господарювання, які провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг. Тобто на досудове врегулювання спорів, що виникають між побутовими споживачами та енергопостачальними компаніями (суб’єктами господарювання), зазначені повноваження регулятора ринку не поширюються.
Звернення може бути подане заявником (індивідуальне) або групою заявників (колективне).
Звернення надсилається поштою або передається заявником до НКРЕКП особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства України. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення).
Вимоги до оформлення звернень.
Вимоги до оформлення звернення зазначені у п. 2 Правил, яких слід дотримуватись, оскільки звернення, оформлене без дотримання вимог цих Правил, повертається заявнику (без розгляду) з відповідними роз’ясненнями не пізніше як через десять днів від дня його надходження (п.2.8 Правил).
Для якнайшвидшої перевірки та вжиття відповідних заходів у заяві заявник повинен зазначити факти порушення законодавства та/або ліцензійних умов.
Розгляд звернень
Якщо питання, порушені у зверненні, не належать до повноважень НКРЕКП, таке звернення у термін не більше п’яти робочих днів від дня його отримання пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється заявнику, який подав звернення (п.2.9 Правил)
НКРЕКП має право припинити розгляд звернення, якщо НКРЕКП отримано:
- клопотання заявника про залишення його звернення без розгляду;
- інформацію про прийняття судом до розгляду позову заявника з того самого питання, з яким заявник звернувся до НКРЕКП, або судом прийнято рішення, яке набрало законної сили.
Звернення суб’єкта господарювання до суду не є підставою для припинення НКРЕКП вже розпочатого розгляду звернення заявника. Якщо звернення є скаргою, то таке звернення розглядається відповідно до глави 4 цих Правил. У разі подання заявником позовної заяви до суду НКРЕКП повідомляє заявника про припинення розгляду звернення протягом п’яти робочих днів з дня отримання НКРЕКП інформації про вчинення заявником таких дій із посиланням на джерело інформації (п.2.10 Правил).
Строки розгляду звернень
Звернення розглядається НКРЕКП у строк не більше одного місяця від дня його надходження.
Якщо для розгляду порушених заявником питань слід провести перевірку інформації, викладеної у зверненні, отримати додаткові матеріали, то строк розгляду звернення може бути продовжено, про що повідомляється заявник. Загальний строк розгляду питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.
НКРЕКП письмово повідомляє заявника про результати розгляду його звернення (п.2.12 Правил).
Прийняття рішень за результатами розгляду звернень.
За результатами розгляду скарги НКРЕКП приймає рішення про:
- припинення порушення суб’єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідній сфері;
- припинення порушення суб’єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, ліцензійних умов;
- накладення штрафу на суб’єкта господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, у встановленому порядку;
- припинення розгляду звернення заявника.
Рішення НКРЕКП приймається на засіданні, яке проводиться у формі відкритого слухання, відповідно до Регламенту Національної Комісії, затвердженого постановою НКРЕКП від 06 грудня 2016 року № 2133.
Рішення НКРЕКП, прийняте відповідно до цих Правил, є обов’язковим до виконання суб’єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг. Зазначене рішення може бути оскаржене в суді (пп. 7.1-7.3 Правил).
Слід пам’ятати, що звернення до НКРЕКП не обмежують права споживачів на звернення за захистом порушених прав та законних інтересів до енергетичного омбудсмена, суду та інших уповноважених органів влади.
Недотримання НКРЕКП цих Правил при розгляді звернень споживачів, а також їх неналежний розгляд по суті порушеного питання призводить до порушень прав споживачів, які, в кращому випадку можливо відновити у судовому порядку, а в гіршому-взагалі не поновити.
Як правило, споживачі оскаржують порушення своїх прав в судовому порядку, оскільки, по-перше, як, свідчить судова практика, це найбільш ефективний спосіб захисту, по-друге, навіть, вжиті Комісією, за результатами перевірки заходи, найчастіше, не дають позитивного результату щодо відновлення порушених прав споживача.
Про відсутність ефективності заходів впливу НКРЕКП може свідчити наприклад справа № 911/383/20.
Суть справи в тому, що ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» відносно споживача електроенергії було складено акт порушення обліку електроенергії та донараховано вартість необлікованої електроенергії.
По зверненню споживача НКРЕКП було проведено перевірку законності вказаного акту, за результатами якої накладено штраф на постачальника за недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, порушення ліцензійних умов з розподілу електричної енергії та здійснення заходів державного регулювання та зобов`язано його привести свої дії стосовно споживача до вимог ПРРЕЕ шляхом скасування нарахованого за актом про порушення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії.
Про вказані неефективні заходи свідчить той факт, що постачальник звернувся до суду до споживача про стягнення заборгованості за електричну енергію за складеним ним актом про на суму 237 799 грн.
Судовим рішенням відмовлено у задоволенні позову постачальника, але споживачу вже вдруге, у суді, довелось доводити неправомірність складеного акту, на підставі якого постачальник намагався стягнути з нього кошти.
Отже, державою створено відповідні органи, до яких мають право звернутися фізичні та юридичні особи за захистом своїх порушених прав і ці органи повинні належним чином розглянути ці звернення та вжити дієвих заходів до поновлення прав заявників не доводячи цих справ до судів.
Для вірного визначення органу до якого необхідно звернутися із заявою про порушення слід звернутися до фахівця-юриста, який допоможе скласти відповідне звернення, а також при необхідності захистить права клієнта як у досудовому так і в судовому порядку.