ДОПОМОГА АДВОКАТА
Вибуття із законного володіння земельної ділянки – цілком можлива ситуація порушення земельних прав особи.
Такі ситуації трапляються при укладанні незаконних договорів на земельну ділянку власника, самовільне захоплення земельної ділянки з наступним виготовленням правовстановлюючих документів, прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання чужої земельної ділянки, прийняття незаконних рішень органів Державного земельного кадастру.
Як правило, в більшості випадків необхідно звертатися до суду. Відсутність своєчасного звернення до суду дасть можливість зловмисникам узаконити незаконні оборудки з Вашою земельною ділянкою !
Адвокат по земельним питанням, обізнаний не лише у земельному, а і у цивільному законодавстві, а також у позиціях Верховного Суду по даній категорії справ, допоможе зібрати докази та подати позов в суд про витребування земельної ділянки, а також доведе справу до позитивного для клієнта результату.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА П ПОВЕРНЕННЮ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ:
- Консультація з усіх питань, пов’язаних із поверненням земельної ділянки;
- Збір доказової бази та підготовка позову в суд в інтересах клієнта про повернення земельної ділянки та інших необхідних процесуальних документів- адвокатського запиту, письмових пояснень, клопотань, апеляційних і касаційних скарг, та інших;
- Представництво клієнта у судах всіх інстанцій з метою захисту його інтересів;
- Юридичний супровід клієнта на стадії виконавчого провадження.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ЗІ СПОРУ
ПРО ПОВЕРНЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ
- Згідно з ч.2 ст. 152 ЗКУ власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Великою Палатою Верховного Суду 14.11.2018 залишено в силі рішення попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
ВП ВС зазначила, що за правилом статті 387 ЦКУ власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У ч.1 ст. ст. 388 ЦКУ встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
При цьому ВП ВС зазначила, що за змістом статті 388 ЦКУ випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦКУ застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних правовідносин.
Отже, якщо суд встановив, що спірна земельна ділянка вибула із володіння поза волею власника, то останній має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, то необхідно звертатися до суду із позовом про витребування земелної ділянки, коли повернути ділянку в добровільному порядку неможливо. Основні випадки включають: самовільне захоплення (самозахват) сусідами чи третіми особами, відмова орендаря звільняти ділянку після закінчення дії договору, або витребування майна з незаконного володіння
2. За змістом ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція.
Орган місцевого самоврядуванняя, якому повернуто продану землю за рішенням суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу землі, зобов’язаний повернути Покупцю сплачені за землю кошти з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат
ФОП звернулася із позовом у цій справі та просила стягнути з міської ради вартість земельної ділянки, придбаної за недійсним правочином, з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.
Суть спору в тому, що між міською радою (Продавець) і ФОП (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яку ФОП передала до статутного капіталу ТОВ. Пізніше договір визнаний недійсним в судовому порядку та витребувано земельну ділянку у ТОВ на користь місцевої ради.
Суд апеляційної інстанції задовольнив позов в частині стягнення з Відповідача на користь Позивачки 1 405 501 грн. коштів, сплачених на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки, відмовивши в задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Верховний Суд 18.04.2024, залишаючи без змін вказану постанову в частині задоволених позовних вимог, скасував постанову в частині відмови у задоволенні позову та задовольнив позов, стягнувши на користь ФОП з міськради 87 449 грн. 3% річних та 501 686 грн. інфляційних втрат.
ВС звернув увагу, що ВП ВС у постанові від 02.07.2022 зазначила, що за змістом ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину.
Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони.
У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування.
ВС зазначив, що у наведеній справі відносини стосувалися необхідності захисту інтересів територіальної громади шляхом повернення земельної ділянки, відчуженої за нікчемним правочином, але приписи статей 216 і 228 ЦКУ забезпечують справедливий баланс між інтересами Позивача та Відповідача, водночас, вимогу про повернення сплачених коштів покупець у наведеній справі не заявляв.
У цій справі суд апеляційної інстанції погодився з доводами Ради про те, що одностороння реституція не передбачена нормами чинного законодавства, але водночас зазначив, що такий висновок не можна застосовувати у відриві від контексту та обставин справи.
Так, позивачка у цій справі позбавлена можливості ставити вимогу про повернення земельної ділянки у власність Ради. Разом з тим наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про витребування у ТОВ на користь Ради земельної ділянки, в якій, в свою чергу, не вирішувалось питання про повернення ФОП коштів, сплачених за придбання земельної ділянки за недійсним договором в сумі 1 405 501 грн.
Таким чином, за установлених судом апеляційної інстанції у цій справі, яка розглядається, обставин, вбачається наявність судового рішення про витребування на користь продавця земельної ділянки, яка відчужена за договором, який в подальшому визнаний недійсним у судовому порядку, натомість кошти за цю земельну ділянку не повернуті покупцеві.
Таким чином, ВС погодився із висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про повернення вартості земельної ділянки, позаяк установлені у цій справі обставини свідчать про виконання договору купівлі-продажу обома сторонами, а також про наявність судового рішення про витребування на користь Ради земельної ділянки, відчуженої за правочином, який визнаний недійсним у судовому порядку, а також неповернення продавцем отриманого за недійсним правочином.
Окрім того, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч.2 ст. 625 ЦКУ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Обов`язок з повернення коштів на підставі оспорюваного правочину виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним, а не з фактом наявності чи відсутності претензії покупця про повернення грошових коштів, як це зазначив суд апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та безпідставно не взяв до уваги доводи Позивачки про те, що обов`язок повернути отримане за недійсним оспорюваним правочином у Ради виник з наступного дня після прийняття 15.04.2021 постанови апеляційним судом у справі про визнання договору купівлі-продажу недійсним, тобто з 16.04.2021, а позов у цій справі подано 11.05.2023.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд вказав про наявність підстав для стягнення з Відповідача вартості земельної ділянки, відчуженої за правочином, який визнаний недійсним у судовому порядку, визнав обґрунтованими посилання позивачки на те, що така вартість підлягає поверненню з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.