Норми раніше чинного Кодексу про шлюб та сім’ю ( ст. 22 та ст. 23) та Сімейного (ст. 60, ст. 65) передбачають набуття в спільну сумісну власність майна, що придбане подружжям під час шлюбу, незалежно від того, на кого із подружжя здійснена державна реєстрація майна, а під час відчуження майна потребується згода іншого із подружжя. На деякі види майна ( в т.ч. нерухомого майна) нормами Сімейного Кодексу передбачена нотаріальна згода.
Не дивлячись на ці вимоги Закону, час від часу зустрічаються випадки незаконного відчуження одним із подружжя цінного майна без згоди іншого подружжя.
Яким чином іншому подружжю захистити свої майнові права ?
В жовтні 2019 року Позивач звернувся до суду із позовними вимогами ( в т.ч. уточненими), в яких просив визнати недійсними договори, якими Відповідач здійснив продаж транспортних засобів, та просив стягнути з Відповідача 1/2 вартості відчуженого майна в розмірі 558797,5 грн (20750,0 доларів США). Також до участі у справи були залучені треті особи.
Рішенням місцевого суду від 2 вересня 2020 року позов було задоволено, визнано недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1/2 вартості відчуженого майна в розмірі 558797,5 грн (20750,0 доларів США).
Місцевий суд мотивував рішення тим, що спірні транспортні засоби було придбано під час шлюбу, однак Відповідач відчужив спільне майно без згоди Позивача, тому майно має бути поверненню у спільну власність а також тому підлягає стягненню половина ринкової вартості транспортних засобів.
Апеляційний суд своєю постановою від 10 листопада 2020 року рішення місцевого суду скасував та прийняв нове рішення, яким стягнув з Відповідача на користь Позивача 25500 гривень, в задоволенні вимоги про визнання недійсним договорів в позові відмовив.
Постанова обгрунтована тим, що Позивачем не доведена ринкова вартість відчуженого майна в розмірі 1117595,00 грн, в договорах на відчуження вказана вартість 51000,0 грн, а тому на користь Позивача підлягає стягненню сума 25500,0 грн..
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року справу передано на розгляд Великій Палаті Верховного Суду, так як існує різна практика визначення кола Відповідачів а також застосування в таких правовідносинах принципу добросовісності.
В справі № 205/1255/17-ц було залучено треті особи, хоч до них вимоги не заявлялись, визнано недійсним договір іпотеки, хоч іпотекодержатель залучено до справи в якості третьої особи, а згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 наголошувалось, що в якості Відповідачів мають бути залучені усі сторони правочину;
В справі № 523/9076/16-ц Велика палата Верховного Суду зазначила, що якщо позов заявлений до неналежного Відповідача, в позові слід відмовити або розглянути справу з належним відповідачем;
В справі № 372/504/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що принцип добросовісності не застосовувається при розгляді справ про недійсність правочину, укладеного одним із подружжя без згоди іншого подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що обмеження свободи договору як одна із засад справедливості, добросовісності та розумності може бути застосована як норма прямої дії.
Верховний Суд України, при ухваленні постанов від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13-ц, від 05 липня 2017 року у справі № 552/4405/14-ц, від 16 серпня 2017 року у справі № 2608/12111/12, застосовано принцип добросовісності при розгляді спору про недійсність договору, укладеного одним із подружжя без згоди іншого подружжя.
В постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12 зазначено що передача в іпотеку майна без згоди іншого співвласника суперечить статтям 203 та 215 ЦК України.
Множинність висновків Верховного суду щодо застосування або незастосування добросовісності контрагента при розгляді справ про недійсність договору укладеного без згоди співвласника не дає можливості передбачити застосування п. 6 ст. 3 ЦК України та його розумного тлумачення і врахування інтересів добросовісного контрагента.
Постановою Великої палати від 22 вересня 2022 року постанову Апеляційного суду від 10 листопада 2022 року стягнення з Відповідача на користь Позивача грошової компенсації 1 /2 вартості відчуженого майна було скасовано та залишено в силі рішення місцевого суду. В частині визнання недійсним договорів купівлі-продажу транспортних засобів, постанова Апеляційного Суду залишена без змін.
Серед інших висновків, що були покладені в основу цього судового рішення, покладено такі важливі висновкі:
Існувало розбіжності між постановами Великої палати від від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 та від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Договір, укладений без згоди одного із подружжя може бути визнаний недійсним лише тільки тоді, коли контрагент за договором діяв недобросовісно, тобто знав та не міг не знати що співвласником є також один із подружжя та не було його згоди. В іншому судовому рішенні зазначено, що добросовісність подружжя не пов’язана з наявністю чи відсутності згоди подружжя на укладання договору щодо спільного майна, ні третьої особи контрагента і від цього не залежить оскарження договору.
Велика палата відступила від цього висновку, визначившись з тим, що недобросовісність третьої особи- контрагента є підставою для визнання договору недійсним як укладеного без згоди іншого співвласника щодо розпорядження таким майном.
Якщо заявлена вимога про отримання компенсації вартості відчуженого майна, то одночасна також заявлена вимого про визнання договорів недійсними є неналежним способом захисту прав, так як не відновлює порушене право, і таки вимоги не можуть бути задоволені одночасно.
Стягнення розміру компенсації, зазначеного лише в договорі на відчуження транспортних засобів не можна визнати правильним, так як відчуження відбувалось без згоди одного із подружжя. Виходити потрібно із дійсної ринкової вартості, аналогічного майна по своїм характеристикам, що буде наслідком справедливої компенсації подружжя, який не давав згоди на відчуження майна.