ЯК ВІДШКОДУВАТИ ЗАВДАНУ МАЙНОВУ ШКОДУ

В житті трапляються ситуації, коли внаслідок протиправних дій інших осіб завдається шкода, що полягає у знищенні майна, зменшенні його вартості, завданні шкоди життю або здоров’ю.

В досудовому порядку відновити порушені права та стягнути завдану шкоду потерпілій стороні –це вкрай рідкий випадок, а тому ефективним способом захисту порушених прав стає вирішення таких спорів в судовому порядку.

Питання про відшкодування шкоди регулюються главою 82 Цивільного кодексу України. Вона присвячена зобов’язанням, що виникають не за договорами, а внаслідок завдання шкоди (їх умовно називають деліктними зобов’язаннями). Залежно від об’єкта розрізняють деліктну відповідальність за завдання шкоди майну (збитки) та деліктну відповідальність за завдання шкоди особі.

ЯКУ ЗАВДАНУ МАЙНОВУ ШКОДУ МОЖЛИВО ВІДШКОДУВАТИ

 В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ.

Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода – у зменшенні майнової сфери потерпілого, що, своєю чергою, тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника.

Загалом можливо відшкодувати будь-яку завдану особі (її майну) матеріальну шкоду, однак законодавством виокремлюється декілька видів відшкодування шкоди, які мають свої особливості, а саме, коли шкода завдана:

-незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання,

  попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду;

-потерпілій особі  від злочину;

-особою у разі здійснення нею права на самозахист;

-у стані крайньої необхідності;

-прийняттям закону про припинення права власності на певна майно;

-завданою працівником юридичної або фізичної особи;

-органом державної влади або органом місцевого самоврядування, його

           посадовими або службовими особами, або у сфері нормотворчої  

           діяльності; 

-малолітньою або неповнолітньою особою;

-недієздатною особою, особою дієздатність якої обмежена;
– джерелом підвищеної небезпеки;

– фізичній особі  каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю;
– внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг, у тому числі медичних).

         Слід звернути увагу, що на відшкодування шкоди має право не лише власник пошкодженого майна.

         Верховний Суд 07.11.2018  залишив в силі рішення першої інстанції про стягнення з винуватця ДТП вартості пошкодженого авто на користь особи, яка не є його власником, а лише керував ним під час цієї пригоди.

         При цьому Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, так як позивач не має права на отримання відшкодування, оскільки він не є власником транспортного засобу, якому внаслідок ДТП завдано механічних пошкоджень, та лише керував автомобілем, а власник автомобіля – вимог до суду не заявляв.

Верховний Суд  вказав, що що факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно (договору оренди, довіреності тощо), для звернення за захистом цього права.

         Оскільки позивач управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, він має право на відшкодування завданої шкоди.

                     ПІДСТАВИ ДЛЯ СТЯГНЕННЯ МАЙНОВОЇ ШКОДИ

Для настання деліктної відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦКУ необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки необхідні для всіх випадків відшкодування шкоди.

ВИНА ЗАПОДІЮВАЧА МАЙНОВОЇ ШКОДИ,

ЯК ГОЛОВНИЙ ДОКАЗ ДЛЯ ЇЇ ВІДШКОДУВАННЯ

Особа звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкода завдана не з її вини. Таким чином, підставою деліктної відповідальності є вина – психічне ставлення осудної особи до вчиненого неї протиправного діяння, а також до негативних наслідків, що настали в результаті такої поведінки або діяння.

Розрізняються дві форми вини: умисел та необережність. Умисел полягає в тому, що особа розуміє значенні своїх дій, передбачає настання негативних наслідків і свідомо їх допускає. Необережність полягає в тому, що особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов’язку її передбачити.

При цьому вина заподіювача шкоди припускається, тобто заподіювач повинен сам довести відсутність своєї вини. До цього часу він вважається винним, що означає для нього відповідні негативні правові наслідки.

Якщо особа, яка нанесла шкоду іншій особи шляхом неналежної використання (експлуатації)  орендованого майна, то тут можливі законодавчі нюанси,  а саме: хто повинен відшкодовувати шкоду-орендар або власник.

Наприклад, на власника покладається обов’язок утримувати своє майно в належному стані. Дуже часто власники майна (зокрема, нерухомого), які здають його у найм або оренду, вважають, що саме орендарі несуть відповідальність за заподіяння шкоди внаслідок неправомірного використання майна, а сам факт передачі майна в оренду автоматично звільняє їх від відповідальності.

Однак, судова практика доводить протилежне та заснована на принципі, що в цьому разі вина власника за негативні наслідки передбачається, тобто власник повинен передбачити негативні наслідки, які орендар може заподіяти іншим особам. Наприклад, при залитті квартири сусіда слід обовязково встановлювати причину такої події та умови договору оренди. Зокрема, якщо залиття відбулося із-за несправності трубопроводу, а в умовах договору не передбачено обов’язок наймача їх утримувати в належному стані або проводити ремонт, то цілком можлива відповідальність за завдану шкоду залиттям чужої квартири саме власником. При цьому, власник майна міг застрахувати свою відповідальність за настання негативних наслідків, тим самим позбавивши себе необхідності відвідувати судові засідання.

Аналогічна ситуація відбувається, якщо завдано шкоду майну із-за загорання орендованого сусіднього приміщення, а причина пожежі порушення пожежної безпеки саме власником орендованого приміщення (неналежний стан проводки тощо).

У таких випадках суди правомірно задовольняють позовні вимоги потерпілих, зобов’язуючи власників майна, що перебуває в оренді і при експлуатації якого  завдано майну інших осіб шкоду, відшкодувати матеріальну шкоду (Постанови ВС від 24.06.2019, 25.09.2019, 03.05.2022).

Водночас,  власники  майна мають право подати регресний позов і стягнути відшкодування, сплачене потерпілому, з орендаря нерухомого майна.

Також, однією з підстав звільнення заподіювача шкоди від деліктної відповідальності є непереборна сила, тобто надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє його від відповідальності за умови, що він не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і яка, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди. До непереборної сили належать явища суспільного характеру та вибухи епідемій, розмиви гребель і дамб. Крім того, до явищ суспільного характеру відносять війну як дію непереборної сили.

У цивільному праві діє презумпція вини: особа, яка порушила зобов’язання, вважається винною, поки не доведе відсутність своєї вини. Тобто для звільнення заподіювача шкоди від відповідальності необхідно довести, що непереборна сила позбавила його можливості запобігти шкоді.

Слід зазначити, що непереборна сила належать до категорії доволі відносних понять, адже те, що є невідворотним за одного рівня розвитку науки та техніки, повністю відворотне за інших умов. Суди дуже рідко задовольняють клопотання заподіювача шкоди взяти до уваги форс-мажорні обставини (дію непереборної сили) і вимагають не лише їх обґрунтування, але й фактичного підтвердження (наприклад, довідки, виданої  Гідрометеоцентром України тощо), детально з’ясовуючи всі обставини завдання шкоди в даному випадку, зокрема час, місце тощо.

За загальним правилом непереборна сила повністю звільняє заподіювача шкоди від відповідальності тільки за відсутності його вини. Проте ч. 3 ст. 1166 ЦКУ передбачає, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, підлягає відшкодуванню у випадках, встановлених законом.

Аналогічно важким шляхом є доказування завдання шкоди у процесі самозахисту або крайньої необхідності, а тому суди не часто стають на сторону відповідача (винної особи), підтримуючи позивача, вказуючи на недоведеність даних обставин. Однак, навіть при доведенні відповідачем вказаних обставин при нанесенні шкоди, відшкодування (або часткове відшкодування) останньої також можливе при забезпеченні позивачем належної доказової бази.

ПІДТВЕРДЖЕННЯ РОЗМІРУ ЗАВДАНОЇ МАЙНОВОЇ ШКОДИ

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 116 ЦКУ).

 Тобто відшкодуванню підлягає не лише реальна шкода (майно, втрачене або пошкоджене в результаті протиправної поведінки), але й упущена вигода – доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

                   Чим підтвердити розмір завданої шкоди

За загальним правилом розмір шкоди, спричиненої майну підтверджується документами, які містять інформацію про його вартість при придбанні або вартість ремонтних робіт, необхідних на усунення пошкодження, а шкоди завданої здоров’ю особи- відповідними документами, що засвідчують вартість ліків (або процедур), необхідних для покращення (відновлення) здоров’я.

В залежності від об’єкта завдання шкоди відрізняються документи, які підтверджують її розмір, вартість проведеного ремонту:

–         Розмір шкоди, нанесеною майну залиттям – акт, чеки, договори покупки пошкодженого майна, вартість проведеного ремонту (як до так і після події);

–         Розмір шкоди, спричинений автомобілю ДТП- акт (платіжки) ремонтних робіт на відновлення автомобіля або документи, що підтверджують вартість автомобіля у разі неможливості відновлення авто;

–         Продажом неякісного товару або наданих послуг- чеки, акти, договори, де вказано сплачена вартість товару, послуг;

–         Розмір нанесеної матеріальної шкоди працівником підприємством – фінансовими документами, що підтверджують вартість пошкодженого (знищеного) майна;

–         Матеріальна шкода, завдана здоров’ю особи- медичними виписками про призначення лікування та чеками про вартість лікування та призначених медичних препаратів;

–         Упущена вигода може бути підтверджена-договорами, які потерпілий не зміг реалізувати через спричинену шкоду, розмір заробітної плати, яку особа не отримала із-за пошкодження його майна, наприклад авто.

Разом з тим, більш надійним та беззаперечним доказом розміру спричиненої шкоди є висновок експертизи, бажано судової, оскільки кваліфіковані фахівці точно визначать розмір нанесеної матеріальної шкоди, застосовуючи спеціальні методики та відповідні програми. При цьому будуть враховані як прямі, так і непрямі збитки, а також фактори, що впливають на вартість майна, або понесених витрат на лікування.

Наприклад, у справі № 367/10183/19 суд на підставі експертно –будівельно-технічного дослідження стягнув з винуватця залиття квартири суму матеріальної шкоди 34 585 грн.-витрати на ремонт, а на підставі експертного товарознавчого дослідження – 18 953 грн. за пошкодження меблів.

Також рішенням у справі № 761/12945/19 судом стягнуто з винуватця залиття квартири позивача вартість ремонтно-відновлювальних робіт та комплексу робіт з антисептичної обробки, а також вартість послуг з перевезення та зберігання меблів, загалом близько 1 400 000 грн., і сума базувалася на відповідних експертних висновках.

Наведені приклади свідчать, що стягнути такі суми нанесених матеріальних збитків з відповідачів навряд  чи було б можливим без точних розрахунків експертів, які суди, не піддаючи їх сумніву, поклали в основу рішень.

Отже, справи про відшкодування завданої майнової шкоди є складними судовими процесами, які без кваліфікованого юриста можуть не призвести до бажаного результату.

Водночас за допомогою професійних адвокатів АБ «Ткачук і партнери» Ви можете добитися в судовому порядку відшкодування спричиненої Вам майнової шкоди у повному обсязі, не вдаючись при цьому у тонкощі та нюанси законодавства та не витрачаючи час на збирання належної доказової бази, у тому числі проведення необхідної експертизи.