Підсудний обвинувачувався у тому, що він розбив бетонну частину залізобетонної опори та залишив місце скоєння злочину з фрагментами арматури. Водночас ані часткове визнання ним своєї вини у замаху на викрадення арматури, ані показання свідків, один з яких бачив його біля арматури, а інший – з кувалдою в руці поблизу стовпа, не стало підставою для винесення судом обвинувального вироку, оскільки сторона обвинувачення не змогла належним чином визначити вартість викраденого, припустившись низки помилок.
Законодавство розрізняє кримінально-карану крадіжку та дрібну крадіжку, що є адміністративно караним діянням. Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 51 Кодекса України про адміністративні правопорушення).
Отже, для констатації наявності в діях особи складу кримінально-караної крадіжки, окрім факту умисного таємного вилучення чужого майна, вчиненого особою, необхідно чітко встановити вартість викраденого майна, адже саме ця ознака є розмежувальною між кримінально-караною крадіжкою та дрібною крадіжкою, що є адміністративно караним діянням.
Водночас орган досудового розслідування не зміг довести вартість викраденого, достатню для притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки припустився низки помилок.
По справі, що розглядається, визначити вартість предмета крадіжки – 8 фрагментів металевої арматури було можливо лише шляхом залучення експерта.
На підтвердження вартості викраденого орган досудового розслідування покликався на Довідку, згідно з якою на балансі потерпілого знаходилася бетонна опора балансовою вартістю ХХХ грн, та висновок судово-товарознавчої експертизи. Водночас Довідка була визнана судом неналежним та недопустимим доказом, оскільки в ній було наведено інформацію про вартість бетонної опори в цілому, а не 8 фрагментів металевої арматури.
Недопустимим доказом був визнаний і висновок судово-товарознавчої експертизи. Суд встановив, що зазначений висновок було складено з врахуванням інформації, наведеної в акті зважування. При складанні акту комісія складалася з представників потерпілого, що суперечить положенням кримінально-процесуального законодавства щодо збирання доказів, адже потерпілий вправі ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, брати в них участь, однак не проводити їх самостійно. Визнання недопустим доказом акта зважування призвело до визнання таким й висновку судово-товарознавчої експертизи.
Таким чином, суд зробив висновок, що стороною обвинувачення належним чином не здійснено дій для встановлення такої ознаки складу інкримінованого діяння як розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, оскільки надані нею докази не є належними і достатніми, щоб зробити висновок про вартість майна, яке було предметом крадіжки, та розмір матеріальної шкоди й виніс виправдувальний вирок.