Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання недійсним частково свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання за нею право власності на частину житлового будинку. Вона зазначила, що померла її бабуся (спадкодавець) і вона прийняла спадщину за правом представлення, проте за оформленням свідоцтва про право на спадщину не зверталась, оскільки на момент відкриття спадщини постійно проживала з бабусею та була зареєстрована разом з нею. До складу спадкового майна увійшла частина житлового будинку. Другим спадкоємцем за законом був другий син бабусі – дядько позивачки, який помер через два роки. Після смерті дядька його син почав виганяти позивачку з житлового будинку, вважаючи, що є його єдиним власником. Згодом позивачці стало відомо, що дядька оформив усе спадкове майно після смерті спадкодавця на своє ім’я, одержав свідоцтво про право на спадщину за законом на частину житлового будинку, після чого передав право власності на це майно своєму синові за договором дарування.
Приймаючи нове рішення по справі, суд апеляційної інстанції послався на низку аргументів, які згодом були підтримані судом касаційної інстанції.
На момент відкриття спадщини було два спадкоємці першої черги: позивачка та її дядько. Згідно з законом частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними. Проте після смерті спадкодавця дядька позивачки одержав свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майна, чим порушив спадкові права позивачки.
Позивачка дійсно не звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. ЦК України встановлений обов’язок спадкоємця звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов’язку у вигляді втрати права на спадщину. Отже, та обставина, що позивачка не зверталась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавця, не свідчить про те, що позивачка втратила право на спадкування.
ЦК України закріплена норма, відповідно до якої спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї. Позивачка такої заяви не подавала, а факт її проживання разом зі спадкодавцем було встановлено судом. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що позивачка прийняла спадщину, а отже видача свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно на ім’я дядьки позивачки порушує її спадкові права.
Син дядьки позивачки є належним відповідачем по справі всупереч його запереченням, що він набув прав на житловий будинок за договором дарування, а не в порядку спадкування, оскільки предметом спірних правовідносин є частина житлового будинку, власником якого він є на даний час.
Посилання суду першої інстанції на ту обставину, що позивачкою не доведений факт, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті свого батька, не може бути взятий до уваги, оскільки, маючи право на спадкування за правом представлення, позивачка виступає як безпосередній спадкоємець спадкодавця, а не як спадкоємець свого батька. Таким чином, питання щодо кола спадкоємців останнього не має правового значення для вирішення цього спору.