Банк, відкриваючи громадянам рахунки та видаючи кредитні картки, може безпідставно стягувати кошти із споживачів, під виглядом «надання послуг», за дії, які банк вчиняє на власну користь.
Для уникнення громадянами безпідставної сплати зайвих коштів, можливо навести правову позицію Верховного Суду по справі з подібної ситуації.
Верховним Судом 20.01.2021 скасовані судові рішення попередніх інстанцій та задоволено позов особи до Банку про визнання дій щодо стягнення комісії за споживчим кредитом неправомірними та зобов’язав відповідача провести та надати позивачу відповідний розрахунок взаємних зобов’язань за період з початку дії кредитної картки.
Особа мотивував позов тим, що він отримав в Банку пенсійну картку разом з якою видано кредитну картку, яка оформлена відповідно до його заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій визначено умови кредитування: встановлено кредитний ліміт на платіжну картку зі сплатою 22,8 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
Після користування кредитною карткою та погашення заборгованості позивач з’ясував, що банк списує з його карток кошти у вигляді комісії і за 4 роки списав з його рахунку комісію на загальну суму 3 377 грн., що значно перевищує заборгованість за кредитом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна заява не містить конкретного та чіткого змісту позовних вимог, зокрема, щодо того, якими саме пунктами кредитного договору порушені його права і що позивачу необхідно було конкретизувати умови кредитного договору з урахуванням положень Умов та Правил надання банківських послуг, якими встановлено нарахування комісії.
Не погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції Верховний Суд зазначив, що відповідно до пункту 5 «Банківські послуги» заяви особи сторонами визначено кредитний ліміт, процентну ставку на залишок заборгованості у розмірі 1,9 % на місяць та щомісячну комісію у розмірі 1 %. Інших умов щодо встановлення комісій кредитний договір не містить.
За своєю правовою природою кредитний договір може бути публічним договором (ст. 633 ЦК України), договором приєднання (ст. 634 ЦК України).
Примірником Умов та Правил надання банківських послуг, які були надані Банком разом з відзивом на позов, визначено, у тому числі: права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема неустойку за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також встановлення та сплату комісії на умовах, передбачених договором.
Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цю редакцію Умов та Правил надання банківських послуг розумів позивач та ознайомився і погодився з нею, підписуючи заяву – приєднання.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Враховуючи викладене, надана відповідачем копія Умов та Правил надання банківських послуг не може підтверджувати встановлення конкретних умов кредитування щодо особи, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг наданий банком їх примірник не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із особою кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують обставин встановлення комісії.
З огляду на те, що матеріали справи не містять примірника Умов та Правил надання банківських послуг, підписаного позивачем, позивач у позові не посилався на них як складову кредитного договору, а мотиви апеляційного суду щодо необхідності зазначення конкретних положень умов кредитування щодо встановлення комісії, з огляду на наявність Умов та Правил надання банківських послуг є помилковими.
Верховний Суд наголосив на викладену позицію у постановах у подібних справах, в яких суд касаційної інстанції зазначав, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а відповідні умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Таким чином, ураховуючи, що встановлення комісії не передбачене вимогами законодавства України, Верховний Суд зазначив про нікчемність такої умови і застосував наслідки нікчемності встановлення комісії у вигляді зобов’язання Банку провести відповідний розрахунок взаємних зобов`язань із позивачем за період з початку дії кредитної картки.