Відмова в приватизації

ДОПОМОГА АДВОКАТА

Закінчення строку для приватизації житла громадянам України, спонукають їх масово звертатися до органів приватизації для оформлення житла у власність шляхом приватизації.

Однак органи приватизації житла приймають велику кількість відмовних рішень щодо приватизації.

І як правило, відмови грунтуються на нормах Положення пропорядок передачі квартир у власність громадян і не містять відповідних положень Закону Про приватизацію державного житлового фонду.

Чи є це законним – звичайно що ні ! Відмова в приватизації житла має бути передбачена виключно положеннями Закону Про приватизацію державного житлового фонду !

Ніяких додаткових довідок з місць проживання чи наявності (відсутності) довідок з Ощадбанку цей Закон не передбачає ! Виключно відсутність права на приватизацію та заборона приватизація даного виду житла встановленого в законі – квартири музеї, квартири у військових поселеннях, квартири розташовані в зоні безумовного відселення зони ЧАЕС та інші).

Адвокат АО «Ткачук і партнери», який має не лише глибокі знання в законодавстві, що регулює процес приватизації а також відповідні позиції Верховного Суду по вирішенню спірних питань по приватизації державного житлового фонду на користь громадян, допоможе отримати позитивний результат для Клієнта при оскарженні незаконної відмови в приватизації житла.

ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПРИ ВІДМОВІ В ПРИВАТИЗАЦІЇ:

1. Консультація з усіх питань, пов’язаних з відмовою в приватизації;
2. Збір доказової бази та підготовка позову про визнання протиправною відмову в приватизації та інших необхідних процесуальних документів- адвокатського запиту, письмових пояснень, клопотань, апеляційної та касаційної скарг, тощо;
3. Представництво клієнта у судах всіх інстанцій з метою захисту його інтересів.
4. Представництво інтересів Клієнта в судах в Апеляційних та Верховному суді.

ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ЗІ СПОРУ ПРО ОСКАРЖЕННЯ ВІДМОВИ В ПРИВАТИЗАЦІЇ

1. Дозвіл і проєкт землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передання (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Водночас отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити

Якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні

Особа 1 звернулася в суд до ГУ Держгеокадастру про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позов задоволено частково:визнано протиправними та скасовано рішення Держгеокадастру  про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованою площею 0,06 га; зобов’язано Відповідача надати Особа 1 дозвіл на розробку документації із землеустрою для отримання у власність земельної ділянки площею 0.06 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва.

Верховним Судом 03.11.2022 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін з огляду на наступне.

На підставі пункту «в» ч. 1 ст. 121 ЗКУ громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у розмірі не більше 0,12 гектара. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що ЗКУ визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому Законом порядку.

Водночас чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗКУ.

ВС звернув увагу, що якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Встановлено, що позивач при зверненні до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва подала всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

ВС наголосив, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 ЗКУ є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Водночас отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

ВС зазначив, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Також не є визначальним за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити.

За такого правового регулювання ВС вважав безпідставними покликання скаржника на наявність іншого дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки щодо якої звернулася Особа 1. Водночас судами попередніх інстанцій наголошено на відсутності беззаперечних доказів «накладання» земельної ділянки, на яку претендує позивачка, із земельною ділянкою на яку виданий дозвіл іншій особі.

Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність відмов Держгеокадастру  у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованою площею 0,06 га, викладених  у оспорюваних листах-відповідях Держгеокадастру.

2. Якщо Спадкодавець розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, але за життя не набув права власності на цю земельну ділянку, а органами місцевого самоврядування відмовлено Спадкоємцю у завершенні процедури приватизації, то Спадкоємець має право звертатися до суду із позовом про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім’я Спадкоємця, але не права власності на земельну ділянку

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26.12.1992 №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (втратив чинності у 2006 році), до Спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку

Судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції задоволено позов Особи 3: визнано незаконною відмову Особа 4, Особа 5, Особа 6, як суміжних землекористувачів з Позивачем, погодити акт акт визначення та погодження меж земельної ділянки Особа 3 на ділянку площею 0,1452 га; визнано право Особа 3 на завершення розпочатої Особа 7 процедури приватизації земельної ділянки площею 0,1452 га на її ім’я без погодження акта визначення та погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та отримання свідоцтва про право власності на цю земельну ділянку згідно з розмежуванням належної Особа 7 земельної ділянки з Особа 4, Особа 5, Особа 6, встановленим актом виносу земельної ділянки та план-схемою виносу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що затверджені сільрадою 27.12.1993; зобов’язано сільраду звернутися до суду з позовом до Особа 4 про знесення самовільного будівництва; скасовано: рішення сільради від 14.12.2014 про затвердження акта земельно-узгоджувальної комісії від 14.09.2014 про розмежування між Особа 3 і Особа 4; рішення сільради від 17.05.2015 про надання дозволу Особа 4 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд та пункт 2 рішення сільради «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)», яким встановлено, що межа між Особа 4 та Особа 3 проходить відповідно до акта розмежування, затвердженого рішенням сільради від 14.12.2014.

Велика Палата Верховного Суду 20.03.2019 вказані судові рішення скасовані. У частині позовних вимог Особа 3 про зобов’язання сільради звернутися до суду з позовом про знесення самовільного будівництва ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині позовних вимог справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВП ВС мотивована тим, що  Особа 3 є власником житлового будинку в порядку спадкування після смерті Особа 7, що підтверджується рішенням районного суду від 17.05.2013.

Рішенням сільради від 24.12.1993 Особа 7 дозволено приватизувати земельні ділянки площею до 0,85 га (до 0,60 га – для ведення особистого підсобного господарства, до 0,25 га – для обслуговування житлового будинку). Актом виносу земельної ділянки в натурі на місцевості, складеного 27.12.1993 сільрадою, Особа 7 винесено в натурі земельну ділянку площею 0,23 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд згідно з планом-схемою.

Тобто підтверджено право користування Особою 7 земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку площею 0,23 га та визначено межі цієї земельної ділянки.У матеріалах справи відсутній акт визначення та погодження меж земельної ділянки Особа 3 на земельну ділянку площею 0,1452 га.

Згідно з актом, складеним 14.09.2014 земельно-узгоджувальною комісією сільради з питанню розмежування земельних ділянок між сусідами Особа 4 та Особа 3, затвердженого рішенням сільради від 14.12.2014, комісія запропонувала встановити розмежування земельних ділянок між цими Особами по спільній межі будівель; рекомендувала сторонам внести зміни в план-схеми земельних ділянок та подати на розгляд комісії. З висновками комісії Особа 3 не погодилася і оскаржила їх.

Відповідно до довідки сільради від 12.05.2015 за господарством Особа 4 рахується 0,25 га земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Сільради від 17.05.2015 Особа 4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд.

Отже, Особа 4, Особа 5 та Особа 6 є користувачами земельних ділянок суміжних із земельною ділянкою Особа 3, право власності на яку остання (приватизувати) бажає оформити.

Земельним Кодексом (у редакції, чинній до 01.01.2013), встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги Спадкодавцем не дотримано – право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦКУ не переходить до Спадкоємців у порядку спадкування.

Якщо Спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗКУ, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено Спадкоємцю у завершенні процедури приватизації, то Спадкоємець має право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім’я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету № 15-92 від 26.12.1992, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (ч. 3 ст. 116 ЗКУ).

Крім того, Спадкоємець нерухомого майна у разі, якщо Спадкодавцю належало право користування земельною ділянкою, вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗКУ та у порядку, визначеному ст.ст. 116,118, 122 ЗКУ.

Суди, задовольняючи позовні вимоги, не врахували вказані положення ЦКУ та ЗКУ, не встановили, які саме права просить захистити позивачка, не визначили всіх обставин справи та доказів на їх підтвердження. Суди не перевірили чи існує рішення органу місцевого самоврядування про передачу Особа 7 безоплатно у приватну власність земельної ділянки. Не уточнили, чи зверталася Особа 3 як Спадкоємець до органів місцевого самоврядування про завершення процедури приватизації, розпочатої спадкодавцем, чи бажає реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у користуванні.

Саме при вирішенні вказаних вимог суди і мали встановити як дотримання порядку щодо відновлення меж земельної ділянки, однією із складових якого є узгодження меж з власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок і оцінити дотримання цих вимог, так і дослідити рішення узгоджувальної комісії з визначенням межі земельної ділянки, та його відповідність акту про винос земельної ділянки у натурі від 27.12.1993 чи іншого документа, в залежності від уточнених позовних вимог Особа 3.

Таким чином ВП ВС дійшла висновку, що без встановлення вказаних обставин судові рішення попередніх інстанцій прийняті передчасно.

3. 3. Якщо встановлено, що приватизація житлового приміщення проведена без участі Особи, яка має право на її приватизацію, то це є підставою для визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житлове приміщення, видане за результатами приватизації, а також наступних договорів щодо приватизованої квартири.

Особа 1 звернувся в суд із позовом про визнання за ним права користування квартирою ; визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло; визнати недійсним договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності, укладений між Особа 4 та Особа 2; визнати недійсним договір дарування частки квартири, укладений між Особа 4 і Особа 2.

Верховний Суд 22.01.2025 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову: визнано за Особа 1 право користування квартирою; визнано недійсним договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності, укладений між Особа 4 і Особа 2; визнано недійсним договір дарування частки квартири, укладений між Особа 4 і Особа 2;визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між останніми.

ВС зазначив, що рішенням суду у іншій справі зобов’язано ВГІРФ відновити реєстрацію Особа 1 у спірному приміщенні,  скасовано розпорядження управління комунального майна та приватизації, згідно з яким Особа 4 і Особа 2 видано свідоцтво про право власності на житло та зобовязано БТІ скасувати свідоцтво про право власності на житло.

Також у вказаній справі встановлено, що приватизацію спірної квартири проведено без участі Особа 1 та враховано, що Особа 1, Особа 4 мають право на приватизацію вказаної квартири. Суд у справі дійшов висновку про порушення прав Особа 1 на приватизацію житлового приміщення відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна».Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що свідоцтво про право власності на житло від 27.04.2004 року вже скасовано на підставі заочного рішення суду від 02.04.2008.

ВС погодився із судом апеляційної інстанції, що відчуження спірної квартири відбулося без участі Особа 1, з порушенням його прав, і він має право на користування спірною квартирою та не позбавлений права приватизації, що є підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними.