З дня відкриття провадження про банкрутства Боржника, в справі з’являється особа зі спеціальним правовим статусом – Арбітражний керуючий. В залежності від етапів розгляду справи про банкрутство він може мати статус
Розпорядник майна, керуючий Санацією, Ліквідатор.
Як правило, головна функція Арбітражного керуючого – максимально забезпечити збереження майнової маси Боржника (як правило на стадії розпорядження майна), належне виконання плану санації (при виконання затвердженого судом плану санації), максимальне формування ліквідаційної маси при запровадженні господарським судом процедури ліквідації Боржника.
Однак є непоодинокі випадки незаконних дій арбітражних керуючих на всіх стадіях процедурах справ про банкрутство –
-неправомірне відхилення вимог кредиторів або протиправне визнання
кредитором;
-незаконні дії з майном та грошовими коштами при виконанні плану
санації, внаслідок чого план виконання санації опиняється під загрозою;
-незаконний продаж майна банкрута, у тому числі за заниженою ціною;
-порушення черги задоволення вимог кредиторів;
Також з метою максимального наповнення ліквідаційної маси Боржника, арбітражним керуючим заявляється безліч позовів по оспорювання договорів, по яким було відчужено майна Боржника, нібито через порушення під час укладання такої угоди.
Це може бути позови про витребування на користь Боржника нерухомого майна, земельних ділянок, транспортних засобів, іншого майна а також стягнення грошових коштів.
Також заявляються позови до власників та керівників Боржника, що ними нібито Боржника доведено до Банкрутства.
Обгрунтованість таких позовів зазвичай викликає багато запитань, але нехтувати такими позовами не слід. І безумовно, слід звернути увагу, що розглядаються такі позови в межах справи про банкрутство Боржника, і як правило, без належно підготовленої позиції з боку Відповідача, суди схильні задовольняти такі позови Арбітражного керуючого.
Таким чином, своєчасне звернення до адвоката по спорам з арбітражним керуючим може запобігти великим майновим та фінансовим втратам з Вашого боку та відбитися від необгрунтованих претензій Арбітражного керуючого.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА У СПОРАХ З АРБІТРАЖНИМ КЕРУЮЧИМ:
– Консультація з усіх питань, пов’язаних із діяльністю арбітражного керуючого та шляхів вирішення спорів із ним, оцінка виниклої ситуації та перспектив можливих майбутніх судових процесів на стадії Розпорядження майном, Санація, Ліквідація;
– Сбір доказової бази, ознайомлення з матеріалами справи про банкрутство Боржника, підготовка адвокатського запиту;
– Оскарження невизнання кредиторських вимог;
– Підготовка процесуальних документів-позову, скарги, письмових пояснень, клопотань, тощо;
– Оскарження судових рішень, постановлених не на користь клієнта, в апеляційного та касаційному порядку;
– Представництво в справах за позовом Арбітражного керуючого про визнання угод недійсними та витребування майна;
-Представництво в справах за позовом Арбітражного керуючого до керівника та власників Боржника про стягнення шкоди в зв’язку з доведенням Боржника до банкрутства;
– Представництво клієнта у судах всіх інстанцій з метою захисту його інтересів.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПОРАХ
З АРБІТРАЖНИМИ КЕРУЮЧИМИ
1. Усунення арбітражного керуючого за клопотанням комітету кредиторів не вимагає доведення заявником наявності підстав для такого відсторонення, дослідженню підлягає лише дійсність волевиявлення кредиторів та його належне оформлення
Ухвалою Господарського суду від 09.01.2020р.: відсторонено арбітражного керуючого Ш від виконання повноважень розпорядника майна ТОВ; призначено арбітражного керуючого Т розпорядникорм майна ТОВ. Постановою суду апеляційної інстанції вказану ухвалу суду першої інстанції від 09.01.2020 залишено без змін з огляду на наступне.
Відповідно до абзаців 3, 4 ч. 4 ст. 28 КУзПБ, комітет кредиторів має право в будь-який час звернутися до господарського суду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень незалежно від наявності підстав.
За наявності підстав для відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень або за клопотанням комітету кредиторів господарський суд протягом 14 днів постановляє ухвалу про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень.
Отже, за змістом зазначеної норми закону, усунення арбітражного керуючого за клопотанням комітету кредиторів не вимагає доведення заявником наявності підстав до такого відсторонення, дослідженню підлягає лише дійсність волевиявлення кредиторів та її належне оформлення.
До компетенції комітету кредиторів, зокрема, належить прийняття рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про призначення арбітражного керуючого, припинення повноважень арбітражного керуючого та про призначення іншого арбітражного керуючого.
Встановлено, що рішенням зборів кредиторів ТОВ 09.01.2020р. прийнято рішення про відсторонення арбітражного керуючого Ш від обов`язків розпорядника майна та надання до суду пропозицію кандидатури арбітражного керуючого Т для призначення його розпорядником майна, про що свідчить протокол №1 від 09.01.2020.Зі змісту наведеного протоколу вбачається, що загальна кількість кредиторів з вирішальним правом голосу складає 7 кредиторів, загальна кількість голосів кредиторів складає 7418.
Рішення про відсторонення арбітражного керуючого Ш було прийнято більшістю від всіх присутніх кредиторів, окрім ТОВ 2, тобто у кількості 4875 голосів.
Отже, зважаючи на наявність в матеріалах справи рішення комітету кредиторів (протокол від 09.01.2020 №1), яке підтримали усі присутні кредитори, беручи до уваги наявність заяви арбітражного керуючого Т на участь у даній справі та враховуючи відсутність обставин, які перешкоджають призначенню вказаної особи на посаду розпорядника майна боржника, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про призначення розпорядником майна ТОВ 1 арбітражного керуючого Т.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвала господарського суду першої інстанції від 09.01.2020 у справі ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги відстороненого арбітражного круючого Ш не спростовують висновку суду першої інстанції.
2. Якщо у справі про банкрутство не відбулося факту правонаступництва іншого боржника, ніж банкрута, перед кредитором, останній має право на участь у засіданні комітету кредиторів та має право голосу при прийнятті рішення про відсторонення арбітражного керуючого
Законодавець не визначає обов’язку комітету кредиторів мотивувати своє рішення щодо відсторонення арбітражного керуючого та наведення підстав, які передували прийняттю такого рішення. За ступенем визначеності варіантів поведінки комітету кредиторів при вирішенні питання про відсторонення арбітражного керуючого абз. 3 ч. 4 ст. 28 Кодексу є абсолютно визначеною нормою права, тобто нормою, яка є вичерпною конкретикою і повнотою встановлює умови своєї дії, права та обов‘язків адресатів. Зміст цієї норми не потребує іншого тлумачення
Постановою апеляційного суду від 01.07.2020 задоволено апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України», скасовано пункт 3 резолютивної частини ухвали господарського суду першої інстанції від 28.01.2020 та прийняти нове рішення про задоволення клопотання АТ про відсторонення арбітражного керуючого В від виконання обов`язків ліквідатора КП 1 та призначення арбітражного керуючого П ліквідатором КП.
Ухвала суду першої інстанції від 01.07.2020 мотивована тим, що враховуючи норми ст. 22 ЗУ «Про теплопостачання» правонаступником КП 1 за борговими зобов`язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання є КП 2, оскільки йому передано індивідуально визначене майно з вироблення теплової енергії відповідно до рішення селищної ради від 25.05.2015, у зв`язку з чим слід вважати припиненими зобов`язання АТ «НАК «Нафтогаз України» відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦКУ, відтак, відсутній цивільно-правовий зв`язок між боржником і кредитором, що позбавляє кредитора брати участь у справі про банкрутство.
З огляду на здійснені судом першої інстанції висновки щодо неможливості участі у справі АТ «НАК «Нафтогаз України» у зв`язку з припиненням зобов`язання відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦКУ, втратою ним статусу кредитора у справі, а відтак і можливості участі у засіданнях комітету кредиторів з причини відсутності відповідної кількості голосів, господарський суд не прийняв наданий до суду протокол засідання комітету кредиторів як підставу для припинення повноважень ліквідатора банкрута, оскільки він не відповідає вимогам КУзПБ.
Предметом судового розгляду суду апеляційної інстанції були наступні питання:
1. Припинення зобов`язання Боржника перед АТ «НАК «Нафтогаз України» відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦКУ;
2. Втрати АТ «НАК «Нафтогаз України» статусу кредитора у справі;
3. Підстав усунення арбітражного керуючого В від виконання повноважень ліквідатора.
Встановлено, що 11.07.2016 АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до суду з заявою про визнання грошових вимог до боржника КП 1 на суму 3 529 875,22 грн. Вказана заборгованість виникла в результаті невиконання боржником зобов`язань з оплати за договорами купівлі-продажу природного газу. Ухвалою господарського суду від 02.08.2016 затверджено реєстр вимог кредиторів КП 1, в який включено вимоги АТ «НАК «Нафтогаз України» а саме: 2 756 (судові витрати) – перша черга, 1 575 041, 46 (основний борг) – четверта черга, 1 954 833, 76 (штрафні санкції та пеня) – шоста черга.
Постановою апеляційного суду від 18.10.2016 ухвалу господарського суду від 02.08.2016 про затвердження реєстру вимог кредиторів змінено в частині віднесення вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» щодо 3 % річних та інфляційних витрат до 6 черги реєстру вимог кредиторів. Пункт 2 реєстру вимог кредиторів викладено у наступній редакції: ПАТ «НАК «Нафтогаз України»: 2 756 грн. судового збору – перша черга, 3 259 083,51 грн. (основний борг) – 4 черга, 270 791,71 грн. (штрафні санкції) – 6 черга.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 «Про теплопостачання», у разі якщо суб`єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб`єкт стає правонаступником за борговими зобов`язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб`єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Отже, зазначена норма передбачає особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) саме з вироблення теплової енергії.
Ззгідно рішення селищної ради від 25.05.2015 вирішено прийняти на баланс ради основні засоби комунальної власності територіальної громади селищної ради від КП 2, зокрема матеріальні цінності котельної.
Відповідно до рішення селищної ради від 25.05.2015, вирішено передати в господарське відання частину майна комунальної власності територіальної громади селищної ради на баланс КП 2 селищної ради для ведення господарської діяльності, згідно з додатком.
Отже, згідно акту приймання-передачі основних засобів від селищної ради до КП 2 передано, зокрема, матеріальні цінності котельної.
Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, того, чи є майно, яке було передано від Боржника до КП 2 згідно вищевказаних рішень, майном з вироблення теплової енергії (в розумінні Закону України «Про теплопостачання») та чи було воно таким на момент передачі, оскільки, КП 2 природний газ для вироблення теплової енергії у НАК «Нафтогаз України» не купувало.
Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 14 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції, чинній на час звернення АТ «НАК «Нафтогаз України» з кредиторськими вимогами», конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, – не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Враховуючи викладені вимоги ЗУ, апеляційний суд зробив висновок про те, що АТ «НАК «Нафтогаз України» скористався своїм правом і звернувся зі своїми кредиторськими вимогами саме до КП 1 у справі про банкрутство цього підприємства.
Крім того,апеляційний суд зауважив, що у даній справі не відбулось правонаступництва, як помилково зазначив суд першої інстанції, з огляду на той факт, що кредитор знаходиться у стадії очікування задоволення своїх кредиторських вимог саме до боржника – КП 1, є такою, що суперечить поняттю правонаступництва, яке полягає у переході прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого з відповідною відмовою від тих же вимог до суб`єкта від якого такі права і обов`язки переходять.
У зв`язку з тим, що докази про те, що позивач відмовився від таких вимог до КП 1 у справі про банкрутство відсутні, виникла з договорів купівлі-продажу природного газу, укладених саме з боржником, з урахуванням ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» апеляційний суд вважав, що відсутній факт правонаступництва у даній справі. Крім того, ухвала господарського суду від 02.08.2016 про затвердження реєстру вимог кредиторів та включення до нього вимог АТ «НАК «Нафтогаз України» на суму 3 532 631грн., є чинною.
За таких підстав, апеляційний суд не погодився із судом першої інстанції, який дійшов висновку, що саме з посиланням на ст. 22 ЗУ «Про теплопостачання», а також відповідно до рішень селищної ради від 25.05.2015, 25.05.2015 АТ «НАК «Нафтогаз України» втратило статусу кредитора у даній справі, що позбавляє кредитора брати участь у справі про банкрутство.
Отже, суд апеляційної інстанції постановив змінити мотивувальну частину ухвали господарського суду від 28.01.2020, виключивши з неї «посилання на правонаступництво КП 2 за борговими зобов`язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, які існують у КП 1 перед НАК «Нафтогаз України» та посилання на припинення зобов`язань КП 1 перед АТ «НАК «Нафтогаз України».
Рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість голосів кредиторів, присутніх на зборах (комітеті) кредиторів.
Встановлено, що 05.12.2019 відбулось засідання комітету кредиторів банкрута, на якому прийняті наступні рішення: звернення до суду з клопотання про відсторонення арбітражного керуючого В від виконання повноважень ліквідатора у справі про банкрутство КП 1, звернення до суду з клопотання про призначення ліквідатором у цій справі арбітражного керуючого П.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення комітету кредиторів, що викладене та оформлене протоколом засідання комітету кредиторів від 05.12.2019, відповідає встановленому законом порядку та умовам прийняття рішень, що віднесені до компетенції комітету кредиторів.
3. Арбітражний керуючий визначає умови продажу майна банкрута за погодженням з комітетом кредиторів
У разі обрання комітету кредиторів з порушенням вимог КУзПБ, результати аукціону, і відповідно договори купівлі-продажу майна, укладеного за його результатами, є недійсними
Рішенням господарського суду від 14.12.2001 у справі про банкрутство ТОВ 1 задоволено позов конкурсного кредитора ПрАТ визнано недійсними договори купівлі-продажу майна банкрута з аукціону ТОВ 2 та ФОП, та застосовано двосторонню реституцію щодо повернення останнім банкруту майна і, відповідно, ТОВ 1 зобов’язано повернути покупцям сплачені за майно кошти.
Постановою апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що позовні вимоги, спрямовані до третіх осіб-покупців спірного майна, що є порушенням їх процесуальних прав.
Верховний Суд 24.05.2023 вказані судові рішення попередніх інстанцій скасував з огляду на наступне.
Приписами ст. 75 КУзПБ (редакція, яка була чинна станом на 10.02.2021) визначено, що арбітражний керуючий визначає умови продажу за погодженням з комітетом кредиторів. Комітет кредиторів, забезпечений кредитор можуть прийняти рішення про: надання згоди на продаж майна на запропонованих умовах; надання згоди на продаж майна, змінивши умови продажу; відмову в наданні згоди на продаж майна з обґрунтуванням причин.
Судом апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що комітет кредиторів ТОВ 1 рішенням від 10.02.2021 надав згоду на продаж майна на запропонованих умовах, з чим не погодився ВС та зазначив, що такий висновок суперечить приписам п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень та ст. 48 КУзПБ з огляду на наступне.
У відповідності до приписів ч. 6 ст. 48 КУзПБ (редакція, яка була чинна станом на 10.02.2021), на час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше ніж сім осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті. Кредитор, який має 25 і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів. Якщо загальна кількість кредиторів не перевищує сім осіб, усі кредитори автоматично включаються до складу комітету кредиторів. Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Кодексу.
Положеннями ч. 8 вказаної норми права серед іншого визначено, що у роботі комітету мають право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, забезпечений кредитор, у разі необхідності представник органу, уповноваженого управляти державним майном, і представник органу місцевого самоврядування.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій не встановили чи відповідає склад комітету кредиторів ТОВ 1, який обрано рішенням загальних зборів кредиторів від 04.08.2016 у складі: УПФ України району (592 голосів); ТОВ 1 (2 455 голосів); ПрАТ (1 662 голосів); ТОВ 3 (555 голосів) та ТОВ 4 (забезпечений кредитор (1 863 голоси)) положенням ч. 6 ст. 48 КУзПБ (редакція, яка була чинна станом на 10.02.2021).
Так суд першої інстанції у рішенні від 14.12.2021 зазначив, що засідання комітету кредиторів ТОВ 1, проведене ліквідатором 10.02.2021 р., є неповноважним, оскільки на такому засіданні голосував кредитор (ТОВ 4), вимоги якого забезпечені заставою майна боржника та який має тільки право дорадчого голосу.
Суд апеляційної інстанції вказав про те, що без урахування голосів забезпеченого кредитора ТОВ 4, за погодження умов та порядку продажу активів ТОВ 1 за лотами №1, №2 проголосувала більшість голосів кредиторів, присутніх на комітеті кредиторів 10.02.2021, а саме: ТОВ 1 (2 455 голоси) та ТОВ 3 (555 голоси), що становить 3 010 голосів кредиторів.
Згідно приписів ст. 73 КУзПБ, правочин щодо продажу майна, вчинений на аукціоні, проведеному з порушенням встановленого порядку його підготовки або проведення, що перешкодило або могло перешкодити продажу майна за найвищою ціною, може бути визнаний недійсним господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою боржника, арбітражного керуючого, кредитора або особи, інтереси якої були при цьому порушені.
Отже, ВС зазначив, що встановлення обставин відповідності складу комітету кредиторів ТОВ 1, який обрано рішенням загальних зборів кредиторів від 04.08.2016, положенням ч. 6 ст. 48 КУзПБ (редакція, яка була чинна станом на 10.02.2021), з урахуванням обставин цієї справи, має визначальне значення для вирішення питання щодо того чи були незаконними дії ліквідатора ТОВ 1 з підготовки до продажу майна останнього, що у свою чергу має значення для визнання недійсним, у порядку ст. 73 КУзПБ правочинів щодо продажу майна, які вчинені на аукціоні, проведеному з порушенням встановленого порядку його підготовки або проведення.
З урахуванням того, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин відповідності складу комітету кредиторів ТОВ 1 положенням ч. 6 ст. 48 КУзПБ ВС скасував їх, а справу направив на новий розгляд.
За результатами нового розгляду рішенням суду першої інстанції від 06.03.2024, залишеним без змін судом апеляційної інстанції від 22.05.2024, позов ПрАТ задоволено.
Розглянувши справу, з урахуванням правової позиції ВС від 24.05.2023, суди дійшли висновку, що комітет кредиторів ТОВ 1 є неповноважним, а отже його рішення не створюють жодних правових наслідків.
Отже, ліквідатор до здійснення продажу майна ТОВ 1 не отримав погодження повноважного комітету кредиторів умов продажу такого майна, відповідно ліквідатор порушив встановлений порядок для підготовки проведення аукціону.
В свою чергу порушення встановленого порядку підготовки проведення аукціонів з продажу майна банкрута перешкодило продажу майна за найвищою ціною, оскільки воно продано за значно нижчою ціною, ніж початкова ціна лотів на аукціоні, а саме: ЛОТ № 1 продано за ціною 54 000 грн. (початкова ціна лоту становила 2 700 000 грн.), ЛОТ № 2 продано за ціною 216 000 грн. (початкова ціна лоту становила 2 700 000 грн.).
Таким чином, вказане є підставами для визнання договорів купівлі-продажу, укладених за результатами проведення аукціонів, недійсними.
4. Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на Ліквідатора
Звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, не є безумовним доказом доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, в тому числі й цього звіту
Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів
Ліквідатор (Арбітражний керуючий) Товариства щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство звернувся до суду із заявою про притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника учасників та керівників ТОВ 1, внаслідок дій/бездіяльності яких, зокрема, вчинення у період збитковості господарської діяльності ТОВ 1 та тяжкого його фінансового становища дій з укладення кредитних договорів, які призвели до збільшення кредиторської заборгованості Товариства та його неплатоспроможності.
Відмовляючи у задоволлення заяви суд першої інстанції послався на те, що на час порушення справи про банкрутство були відсутні норми про притягнення осіб до субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства.
Апеляційним судом відмовлено у задоволення заяви Арбітражного керуючого з підстав недоведення Ліквідатором вчинення визначеними ним особами умисних дій (бездіяльності), які б призвели до погіршення платоспроможності Товариства.
Верховний Суд 18.05.2023 погодився із судами попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви Ліквідатора ТОВ з огляду на наступне.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника – юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци 2,3, ч. 2 ст. 61 КУзПБ).
Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.
Метою субсидіарної відповідальності як інститутує створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.
Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку – права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника; об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів; суб`єктами правопорушення є особи визначені ч. 2 ст. 61 КУзПБ, суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення). Суб`єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії. До третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням його до банкрутства ч. 2 ст. 61 КУзПБ відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи.
Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.
Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до ч.5 ст. 41 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), ч. 2 ст. 61 КУзПБ (від 21.10.2019) та з урахуванням положень статей 74,76,77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення.
Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
У справі, яка переглядається Ліквідатор боржника (ТОВ 1) в якості підстав покладення субсидіарної відповідальності на ТОВ 2, Особи 1-5 зазначив, що внаслідок дій/бездіяльності зазначених осіб (учасників та керівників боржника), які, незважаючи на обізнаність з тяжким фінансовим становищем товариства, збитковістю його господарської діяльності, відсутністю у нього доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), продовжили вживати дії (укладали договори), відбулося збільшення кредиторської заборгованості ТОВ 1 в результаті чого воно стало неплатоспроможним та було визнано банкрутом.
Водночас Ліквідатор не надав належних та допустимих доказів, які би достеменно підтверджували вину визначених Ліквідатором осіб в заяві у доведенні юридичної особи ТОВ 1 до неплатоспроможності.
Окрім того, ВС взяв до уваги, що протоколом засідання комітету кредиторів боржника від 09.11.2020 більшістю голосів присутніх кредиторів взято до уваги відповідний звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ 1 на предмет виявлення ознак неплатоспроможності, дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства та за наслідками аналізу його висновків вирішено не заявляти вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, з огляду на відсутність на те відповідних підстав. При цьому, ВС зважив, що звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, не є безумовним доказом доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, в тому числі й цього звіту.
Жодних інших доводів та доказів щодо доведення ТОВ 1, Особи 1-5 боржника до стану неплатоспроможності, як установив суд апеляційної інстанції, ліквідатор боржника не надав, так само як і не надав жодних належних доказів на підтвердження вчинення зазначеними особами умисних дій (бездіяльності), які б призвели до погіршення платоспроможності ТОВ 1.
Ураховуючи наведене, ВС вважає правомірним висновок апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви Ліквідатора боржника та покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ 1 на ТОВ 2, Осіб 1-5 за недоведеністю. ВС дійшов висновку, що Ліквідатором ТОВ 1 не доведено належними та допустимими доказами стверджуваних ним обставин доведення діями чи бездіяльністю визначених ним осіб в заяві боржника до банкрутства, а заява Ліквідатора не містить конкретних дій/бездіяльності щодо кожної осіб, які за його твердженням зумовили погіршення фінансово-господарського становища боржника.
5. Висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 № 3249-IX, – у складеному відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14, висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства
Передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство – до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, із встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб’єктів та суб’єктивної сторони відповідного правопорушення
Якщо на час розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника ліквідатором продовжується здійснення заходів щодо пошуку майна для включення його до ліквідаційної маси та подальшої реалізації, то зазначену заяву ліквідатора слід вважати такою, що подана передчасно
Постановою господарського суду від 05.07.2022 припинено процедуру розпорядження майном Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства (КП); припинено повноваження Арбітражного керуючого як розпорядника майна КП; визнано КП банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено Ліквідатором банкрута Арбітражного керуючого; зобов`язано Ліквідатора вчинити певні дії.
У грудні 2023 року Ліквідатор КП звернувся до суду з заявою про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника, в якій ліквідатор просив суд стягнути з Дніпровської міської ради на користь кредиторів КП суму, що дорівнює сумі усіх визнаних судом кредиторських вимог як субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства.
Ухвалою господарського суду від 04.04.2023, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції від 30.01.2024, в задоволенні заяви Ліквідатора КП про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника відмовлено.
Верховним Судом 12.09.2024 вказані рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін з огляду на наступне.
Ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності. З огляду на регламентований КУзПБ порядок й етапи формування ліквідаційної маси, а також зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких визначений КУзПБ.
Згаданий порядок передбачає, що:
– арбітражний керуючий зобов’язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (пункт 3 частини другої статті 12 КУзПБ);
– господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов’язати боржника провести аудит, а якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (частини десята статті 39 цього Кодексу);
– розпорядник майна зобов’язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника, виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (частини третя статті 44 КУзПБ);
– ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 № 3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).
При цьому аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14, оскільки ці Методичні рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації.
Тож, зважаючи на положення КУзПБ щодо обов’язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов і підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт / висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство і складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об’єктивної сторони відповідного правопорушення.
Отже, висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 № 3249-IX, – у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абзац п’ятий частини першої статті 61 КУзПБ).
Крім того, законодавець визначив у КУзПБ об’єктивні обставини та процеси, за яких ліквідаційна маса боржника змінюється із початку її формування і до отримання коштів від продажу відповідних активів у її складі.
Так, розмір (вартість) ліквідаційної маси під час процедури ліквідації боржника зазнає змін, враховуючи, що:
– балансова вартість ліквідаційної маси, що визначається за результатами інвентаризації (пункт 5 частини другої статті 12, частина перша статті 61 КУзПБ), оціночна вартість (частина перша статті 63 КУзПБ) та вартість її реалізації / продажу (розділ V КУзПБ) можуть зазвичай відрізнятися;
-склад ліквідаційної маси (відповідно, і її розмір) під час здійснення ліквідатором відповідних повноважень і обов’язків у ліквідаційній процедурі може змінюватись за рахунок включення до нього: грошових сум (майна), повернутих третіми особами на вимогу ліквідатора щодо сум дебіторської заборгованості, за наслідками визнання недійсними правочинів (договорів) боржника та вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб (частина друга статті 42, частина перша статті 61 КУзПБ); сум, стягнених ліквідатором із суб’єктів субсидіарної відповідальності (абзац третій частини другої статті 61 КУзПБ).
Наведений підхід у визначенні ліквідаційної маси для обчислення розміру субсидіарної відповідальності є правильним та зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство – до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, із встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб’єктів та суб’єктивної сторони відповідного правопорушення.
Тож, якщо на час розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника ліквідатором продовжується здійснення заходів щодо пошуку майна для включення його до ліквідаційної маси та подальшої реалізації, то зазначену заяву ліквідатора слід вважати такою, що подана передчасно.
З урахуванням приписів ст. 61 КУзПБ та наведених вимог, ВС погодився із висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що при поданні заяви про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства, саме ліквідатор зобов`язаний надати суду відомості щодо актуального складу кредиторів боржника та їх вимог, оскільки стягнуті в порядку субсидіарної відповідальності грошові кошти включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів, тому достеменне встановлення суми непогашених вимог кредиторів за недостатністю майна банкрута, є обов`язковим.
Встановлено, що ухвалою суду від 09.11.2022 зобов`язано Дніпровську міську раду (засновника КП) надати суду та Ліквідатору в строк до 25.11.2022 відомості та копії документів на підставі яких проводилася реорганізація та ліквідація банкрута відповідно до рішень Дніпровської міської ради за період з 01.01.2019 по 05.07.2022; відомості та копії документів щодо передачі активів банкрута на баланс інших комунальних підприємств за період з 01.01.2019 по 05.07.2022; ліквідаційний баланс та акт розподілу активів КП; дані про голову ліквідаційної комісії та членів ліквідаційної комісії банкрута з метою передачі фінансово-бухгалтерської документації та активів. Ухвала суду від 09.11.2022 в повному обсязі виконана не була.
У зв`язку із викладеним та враховуючи встановлені судами обставини, що у поданій заяві Ліквідатор просить стягнути з Дніпровської міської ради на користь кредиторів КП суму, що дорівнює сумі усіх визнаних судом кредиторських вимог, як субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства та не вказує розмір вимог, що підлягають стягненню з осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства, Верховний Суд погодився з висновками обох судових інстанцій про відмову у задоволенні заяви Ліквідатора.
6. У власника спірного майна, яке включено до статутного капіталу/ліквідаційної маси боржника щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, відсутнє право на апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, що не позбавляє його можливості на ефективний захист та відновлення порушених прав шляхом: 1) звернення з позовом до суду про витребування цього майна у боржника; 2) вжиття заходів забезпечення позову задля збереження такого майна; 3) звернення до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) ліквідатора з вимогою виключити таке майно з ліквідаційної маси боржника.
Господарським судом у справі про банкрутство Товариства прийнято постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у зв`язку із встановленням ознак неплатоспроможності боржника, оскільки вартість його майна (квартири) менша за суму вимог єдиного кредитора.
Фізична особа, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції та вважаючи, що наведеним судовим рішенням місцевого господарського суду вирішено питання про її права та інтереси через наявність спору щодо належної їй на праві власності квартири, яка є єдиним майном боржника, оскаржила зазначену постанову суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Апеляційний господарський суд 22.08.2022 задовольнив апеляційну скаргу Фізичної особи та скасував оскаржену постанову місцевого господарського суду. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Фізична особа має право на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, оскільки оскарженим судовим рішенням, із урахуванням наявного спору щодо майнових прав на квартиру, яка є єдиним майном боржника, вирішено питання про права та обов`язки скаржника.
Верховний Суд 09.03.2023 господарський суд, розглядаючи касаційну скаргу, повинен був вирішити питання про те:
– кому належить право на апеляційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство?
– у який спосіб має бути захищене та відновлене право особи, спірне майно якої включено до статутного капіталу/ліквідаційної маси боржника та чи наявне в такої особи право на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури?
Разом з тим, ВС вважав помилковим та передчасним здійснення перегляду апеляційним господарським судом за апеляційною скаргою Фізичної особи (Особа 2) постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури та скасував постанову суду апеляційної інстанції від 22.08.2022, виходячи з наступного.
При наданні відповіді на перше питнання ВС зазначив, що суб`єктний склад участников господарського процесу за ГПК є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
Коло осіб (в позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції визначено приписами статей 254, 255 ГПК України.
У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.
Тлумачення абз. 24 ст. 1 КУзПБ дозволяє дійти висновку про умовний розподіл учасників у справі про банкрутство на три групи, а саме:
І група – сторони справи – конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);
ІІ група – учасники справи – арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника;
ІІІ група – інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір.
Набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому Законом порядку.
Лише за сукупністю, встановлених Законом про банкрутство (до 21.10.2019), КУзПБ (від 21.10.2019) дій (пред`явлення грошових вимог; доведення свого права вимоги перед судом; розгляд грошових вимог судом (перевірка наявності такого права у кредитора; правомірність його набуття; невтрата цього права у зв`язку з позовною давністю, тощо); визнання їх судом) кредитор може набути правового статусу учасника у справі про банкрутство.
Таким чином, набуття статусу учасника справи про банкрутство та можливість реалізації повного обсягу процесуальної дієздатності має ґрунтуватися на ухвалі суду про залучення такої особи до участі у справі, постановленій в порядку ст. 234 ГПКУ. Саме з набранням законної сили такою ухвалою така особа, наділяється процесуальними правомочностями учасника справи за ст. 42 ГПКУ.Як виняток, інша особа може набути статусу учасника справи про банкрутство після прийняття оскаржених судових рішень шляхом його схвалення (легітимізації) за наслідком участі цієї особи в судовому засіданні в суді відповідної інстанції.
Отже, законодавством про банкрутство, яке допускає участь у справі про банкрутство багатьох учасників провадження з різним обсягом повноважень, передбачено певну процедуру набуття особою статусу учасника справи про банкрутство за наявності якого вона має право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство в апеляційному порядку.
Особи, які не брали участі у справі також мають право подавати апеляційні скарги на судові рішення, нарівні з іншими учасниками відповідної справи. Однак на відміну від оскарження судового рішення учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.
Особа 2 шляхом звернення з апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом наразі фактично прагне захистити стверджене нею порушене належне їй право на квартиру, що включена до статутного капіталу боржника щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство і є його єдиним майном та яка у разі визнання боржника банкрутом буде реалізована на аукціоні, внаслідок чого, як зазначає Особа 2 , вона буде позбавлена можливості витребування квартири у нового власника, придбаної за наслідком проведення аукціону з продажу майна боржника, тобто продажу в порядку встановленому для виконання судових рішень.
Щодо другого питання ВС зазначив, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета – ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Особливістю у процедурі банкрутства щодо примусового продажу майна у справі про банкрутство є те, що банкрут свою волю не виявляє, незалежно від того, хто ініціював провадження у справі про банкрутство – боржник чи кредитор (хоча воля власника майна часто може бути у такому спорі на стороні ініціатора процедури), оскільки його правосуб`єктність обмежена законом, а продаж здійснюється арбітражним керуючим та під контролем суду. Натомість зацікавленість і в боржника, і в кредитора є спільною – реалізувати майно за найвищою ціною на аукціоні для формування ліквідної маси.
Воля власника майна – боржника вже при відкритті справи про банкрутство обмежується як у силу закону, так і шляхом призначення спеціального суб`єкта – арбітражного керуючого. Одним з наслідків визнання боржника банкрутом є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.
Тобто, питання наявності (відсутності) волі власника майна у процедурі банкрутства є подібним до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб`єктністю. Воля такої особи формується її представником, яким є спеціальний суб`єкт (арбітражний керуючий, виконавець тощо). Тому добросовісний набувач, який відплатно придбав майно у такій процедурі, не може бути позбавлений цього майна за критерієм вибуття цього майна з володіння за волею чи поза волею боржника.
Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦКУ, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна.
Ураховуючи викладене, пред`явлення в межах справи про банкрутство позову про витребування з незаконного володіння майна в боржника, за яким воно зареєстроване на праві власності та яке було включене до статутного капіталу/ліквідаційної маси боржника щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, є ефективним способом захисту та відновлення порушених прав особи – власника такого майна.
Тобто реалізація права власника майна на його витребування в боржника щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, за яким зареєстроване таке майно на праві власності, не перебуває у взаємозв`язку та не пов`язано з відкриттям ліквідаційної процедури щодо боржника, яка не впливає на здійснення ним цього права.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку , що у власника спірного майна, яке включено до статутного капіталу/ліквідаційної маси боржника щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, відсутнє право на апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, що не позбавляє його можливості на ефективний захист та відновлення порушених прав шляхом: 1) звернення з позовом до суду про витребування цього майна у боржника; 2) вжиття заходів забезпечення позову задля збереження такого майна; 3) звернення до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) ліквідатора з вимогою виключити таке майно з ліквідаційної маси боржника.
7. Виключно Ліквідатор вправі і зобов`язаний вчиняти дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу, тоді як інші учасники справи про банкрутство відповідно до положень КУзПБ не нааділені правом на подання позову про повернення майна у ліквідаційну масу банкрута
10.11.2022 Учасник боржника ТОВ 1 звернулося до Господарського суду з позовом до ТОВ 2 про витребування майна із чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство ТОВ 1 (будівлю адміністративного корпусу під літ. «Ж-4», загальною площею: 10168.7 кв. м.). Позивач зазначав, що цей позов подається з метою ефективного захисту порушених прав боржника ТОВ 1 та усіх його кредиторів, оскільки рішенням Господарського суду від 10.02.2022 у цій справі встановлено, що аукціон від 17.03.2016 із продажу будівлі адміністративного корпусу під літ. «Ж-4», заг. пл. 10369,6 кв.м, був проведений із порушенням чинного на той час законодавства про банкрутство, що призвело до продажу майна боржника із значно заниженою ціною (за 1 781 692,00 грн., що дорівнює 172 грн. за 1 м.кв.).
Рішенням Господарського суду від 22.03.2023, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 20.09.2023 відмовлено у задоволенні позову ТОВ 1 до ТОВ 2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду від 02.11.2022.
Судові рішення мотивовані тим, що саме Ліквідатор вправі і зобов`язаний вчиняти дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу, тоді як інші учасники справи про банкрутство відповідно до положень КУзПБ не нааділені правом на подання позову про повернення майна у ліквідаційну масу банкрута.
Верховний Суд 30.01.2024 вказані судові рішення залишив без змін з огляду на наступне.
Аналіз положень КУЗПБ дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який передбачає концентрацію спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про банкрутство задля судового контролю в межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів.
В межах справи про банкрутство мають розглядатися будь-які спори, стороною яких є боржник, адже наслідком задоволенні заявлених у таких спорах вимог (як правило, майнових) може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника.
Звертатися ж до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах, зокрема, фізичні та юридичні особи можуть лише у випадках, коли їм Законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій Законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача (статті 4, 53 ГПКУ).
Водночас, кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору.
Однак кредитори боржника не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи.
Зазначений похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути, зокрема, він може реалізовуватися в межах процедур банкрутства боржника.
Відповідно до ч.1 ст. 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, у тому числі виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, формує ліквідаційну масу, заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості, продає майно банкрута тощо. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси (ч. 1 ст. 62 КУзПБ), а кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 64 КУзПБ).
Тобто за змістом наведених норм КУзПБ, хоча основною метою ліквідаційної процедури є задоволення визнаних судом вимог кредиторів, однак з вимогами до третіх осіб щодо стягнення грошових коштів, які включаються до складу ліквідаційної маси банкрута, звертається саме ліквідатор боржника, що діє від імені банкрута як особа, наділена особливим публічно-правовим статусом на управління боржником у процедурі банкрутства.
Кредитори ж банкрута, які не мають власної вимоги до третіх осіб, не наділені повноваженнями звертатися самостійно з позовом до третіх осіб, які мають заборгованість перед банкрутом, про стягнення заборгованості на користь банкрута. Натомість відповідно до ч.6 ст. 61 КУзПБ дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю).
Правова природа такого способу захисту цивільного права як витребування майна з чужого незаконного володіння – віндикація, полягає у тому, що він застосовується лише в разі визнання договору недійсним чи нікчемності договору, як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі, тобто не стороні недійсного правочину.
Жоден акціонер не є власником майна товариства, а розпоряджається лише належними йому акціями.
Водночас, ТОВ 1 перебуває у ліквідаційній процедурі, і відповідно до ч. 1 ст. 61 КУзПБ функції з управління та розпорядження майном банкрута виконував ліквідатор – Арбітражний керуючий.
Отже, саме Ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
За таких підстав, ВСпогодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що саме ліквідатор вправі і зобов`язаний вчиняти дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу, тоді як інші учасники справи про банкрутство відповідно до положень КУзПБ не наділені таким правом повернення майна у ліквідаційну масу банкрута.