Вы строите дом или занимаетесь аграрным бизнесом, имеете пай или получили земельный участок по наследству, нужно знать или изменить целевое назначение земельного участка? Может соседями нарушены границы земельного участка и (или) местным Советом принято незаконное решение о предоставлении земельного участка?
Многовекторность и многозадачность возникающая при рассмотрении земельных споров требует принятия оперативных, но в то же время компетентных решений.
Нередко права граждан и юридических лиц на землю нарушаются разными способами: создание препятствий в оформлении права собственности или права пользования земельным участком, незаконное отчуждение земли, отказ в приватизации земли или в получении земельного пая, споры по наследованию земельного участка и многие другие нарушения в сфере земельного законодательства.
Земельные споры разрешаются в судебном порядке, но эта категория дел отнесена к сложным в связи с большим количеством законодательных и подзаконных актов, регулирующих постоянно меняющиеся земельные правоотношения, как изменяются и правовые позиции Верховного Суда при рассмотрении земельных споров. Практически под каждую статью Земельного Кодекса Верховной Радой принят отдельный закон! Неудивительно, что из-за такой численности нормативного регулирования даже Верховный суд не всегда придерживается одинаковой судебной практики.
Таким образом, при возникновении земельного спора обращение к адвокату по земельным спорам существенно повысит вероятность успешного разрешения такого спора, так как такой адвокат применит при земельном споре соответствующие знания земельного законодательства и практики Верховного суда и Большой палаты.
УСЛУГИ АДВОКАТА В ЗЕМЕЛЬНЫХ СПОРАХ:
-Консультация по всем вопросам в сфере земельных правоотношений, анализ возникшей ситуации и перспектив будущих судебных процессов;
— Решение спорных вопросов по аренде земельных участков; разрешение граничных споров; обжалование решений органов местного самоуправления по предоставлению земельных участков, обжалование других решений органов местного самоуправления по земельным вопросам; решение вопросов по оценке земельных участков; увольнение земельных участков, занятых посторонними лицами без достаточных правовых оснований; споры с Госгеокадастром; споры по сделкам с земельными участками, в том числе по ипотеке; другие правовые споры по земельным участкам;
— Сбор доказательной базы и подготовка необходимых процессуальных документов-адвокатского запроса, заявления, иска, жалобы, отзыва на иск, письменные объяснения, ходатайства и т.п.;
— Ознакомление с материалами дела, если дело по земельному спору находится уже в суде;
— Представительство клиента в судах всех инстанций с целью защиты его интересов;
-Обжалование судебных решений по земельным спорам, вынесенным не в пользу клиента в апелляционном и кассационном порядке;
-Юридическое сопровождение клиента на стадии исполнения судебного решения по земельному спору.
ПРАВОВЫЕ ВЫВОДЫ СУДОВ
В ДЕЛАХ ПО ЗЕМЕЛЬНЫМ СПОРАМ
1. Орган местного самоуправления, которому возвращена проданная земля по решению суда о признании недействительным договора купли-продажи земли, обязан вернуть Покупателю уплаченные за землю средства с учетом 3% годовых и инфляционных утрат
ФЛП обратилась с иском по этому делу и просила взыскать с городского совета стоимость земельного участка, приобретенного по недействительной сделке, с учетом 3% годовых и инфляционных утрат.
Суть спора в том, что между городским советом (Продавец) и ФЛП (Покупатель) заключен договор купли-продажи земельного участка, который ФЛП передала в уставный капитал ООО. Позже договор признан недействительным в судебном порядке и истребован земельный участок в ООО в пользу местного совета.
Суд апелляционной инстанции удовлетворил иск по части взыскания с Ответчика в пользу Источки 1 405 501 грн. средств, уплаченных на выполнение договора купли-продажи земельного участка, отказав в удовлетворении иска по части взыскания 3% годовых и инфляционных утрат.
Верховный Суд 18.04.2024, оставляя по-прежнему указанное постановление в части удовлетворенных исковых требований, отменил постановление в части отказа в удовлетворении иска и удовлетворил иск, взыскав в пользу ФЛП из горсовета 87 449 грн. 3% годовых и 501686 грн. инфляционных утрат.
ВС обратил внимание, что ОП ВС в постановлении от 02.07.2022 отметила, что по содержанию ст. 216 ГКУ недействительная сделка не создает для сторон тех прав и обязанностей, которые обусловлены ее совершением, а порождает только предусмотренные законом последствия, связанные с его недействительностью. Одним из таких последствий есть реституция. Она направлена на восстановление status quo в фактическом и правовом положении сторон, которое существовало до совершения недействительной сделки путем нивелирования юридического значения любых действий, которые стороны совершили во исполнение этой сделки.
Поэтому каждая сторона обязана вернуть другой в натуре все, что она получила во исполнение недействительной сделки. При недействительности сделки взаимный возврат сторонами полученной за ним (двусторонняя реституция) является юридической обязанностью, возникающей из закона и юридического факта недействительности сделки. Такое восстановление сторон в предыдущем положении может применяться только тогда, когда имущество, переданное по соответствующей сделке, остается у его стороны.
В случае невозможности осуществить реституцию в натуре, в частности, когда полученное заключается в пользовании имуществом, выполненной работе, предоставленной услуге, стороны обязаны возместить стоимость полученного по ценам, которые существуют на момент возмещения.
ВС отметил, что в данном деле отношения касались необходимости защиты интересов территориальной общины путем возврата земельного участка, отчужденного по ничтожной сделке, но предписания статей 216 и 228 ГКУ обеспечивают справедливый баланс между интересами Истеца и Ответчика, в то же время требование о возврате уплаченных средств покупатель в указанном деле не заявлял.
По этому делу суд апелляционной инстанции согласился с доводами Совета о том, что односторонняя реституция не предусмотрена нормами действующего законодательства, но в то же время отметил, что такой вывод нельзя применять в отрыве от контекста и обстоятельств дела.
Так, Истица по этому делу лишена возможности ставить требование о возвращении земельного участка в собственность Совета. Вместе с тем имеющееся судебное решение, вступившее в законную силу, о истребовании в ООО в пользу Совета земельного участка, в котором, в свою очередь, не решался вопрос о возврате ФЛП средств, уплаченных за приобретение земельного участка по недействительному договору в сумме 1 405 501 грн.
Следовательно, при установленных судом апелляционной инстанции по рассматриваемому делу обстоятельств, усматривается наличие судебного решения о истребовании в пользу продавца земельного участка, отчужденного по договору, который в дальнейшем признан недействительным в судебном порядке, вместо этого средства за этот земельный участок не возвращены покупателю.
Таким образом, ВС согласился с выводом суда апелляционной инстанции в части удовлетворения исковых требований о возврате стоимости земельного учатка, поскольку установленные в этом деле обстоятельства свидетельствуют об исполнении договора купли-продажи двумя сторонами, а также о наличии судебного решения об истребовании в пользу Совета земельного участка, отчуждленного по договору, который признан недействительным в судебном порядке, а также невозврате покупателем полученного по недействительной сделке.
Кроме того, в случае несвоевременного выполнения должником денежного обязательства у него в силу закона (ч.2 ст. 625 ГКУ) возникает обязанность уплатить кредитору, наряду с суммой основного долга, сумму инфляционных потерь, как компенсацию обесценения денежных средств по основным обязательствам в результате инфляционных процессов в пер. жник иод прострочки их оплаты, и 3% годовых от прсроченной суммы. Должник не освобождается от ответственности за невозможность выполнения им денежного обязательства.
Обязанность по возврату средств на основании оспариваемого сделки возникает с момента вступления в законную силу решения суда о признании сделки недействительной, а не с фактом наличия или отсутствия претензии покупателя о возврате денежных средств, как это отметил суд апелляционной инстанции.
Суд апелляционной инстанции приведенного не учел и безосновательно не принял во внимание доводы Истецы о том, что обязанность вернуть полученное за недействительной оспариваемой сделкой у Совета возникла со следующего дня после принятия 15.04.2021 постановления апелляционным судом по делу о признании договора1 делу подано 11.05.2023.
С учетом изложенного, Верховный Суд, согласившись с выводами суда апелляционной инстанции относительно наличия оснований взыскания с Ответчика стоимости земельного участка, отчужденной по сделке, который признан недействительным в судебном порядке, признал обоснованными ссылки истицы на то, что такая стоимость подлежит возврату с учетом 3% годовых и инфляционных утрат.
2. В случае непредоставления налоговым органами официальных документов в подтверждение площади земельного участка, исходя из которого произведен расчет земельного налога, суд не может проверить правильность такого расчета и налоговое уведомление-решение подлежит отмене
Постановлением Верховного Суда от 05.02.2021 оставлены без изменений судебные решения предыдущих инстанций об удовлетворении иска ФЛП о признании недействительным налогового уведомления-решения о доначислении земельного налога.
Постановление Верховного Суда мотивировано отсутствием в расчете к спорному решению сведений об общей площади земельного участка, на котором расположен многоквартирный дом, из которого была определена пропорциональная доля земельного участка, принадлежащего истцу (за которую начислен земельный налог).
В кассационной жалобе ответчик отмечал, что общая площадь многоэтажного жилого дома согласно информации, предоставленной райгосадминистрацией составляет 10609,40 кв. м. Впрочем, соответствующих доказательств получения этой информации судам ответчик не предоставил, а также ненавидел бставин, которые делают невозможным предоставление указанной информации.
Отсутствие таких данных не позволяет суду проверить соблюдение ответчиком требований п. 286.6 ст. 286, п. 287. 8 ст. 287 НКУ и правильность расчета суммы налогового обязательства, а следовательно, оспариваемое налоговое уведомление – решение подлежит отмене.
3. Если наследодатель начал процедуру приватизации земельного участка, но при жизни не получил права собственности на земельный участок согласно статье 125 ЗК Украины, а органами местного самоуправления отказано наследникам в завершении процедуры приватизации, то наследники имеют право обращаться в суд с исками о признании соответствующего права в порядке наследования – , а не право собственности на земельный участок
Решениями судей первой и апелляционной инстанции удовлетворен иск Лица 3: признан незаконным отказ Личность 4, Личность 5, Личность 6, как смежных землепользователей с Истцом, согласовать акт обследования и показа границ земельного участка (акт определения и согласования границ земельного участка) О0 признано право Лицо 3 на завершение начатой Лицо 7 процедуры приватизации земельного участка площадью 0,1452 га на его имя без согласования акта обследования и показа границ земельного участка (акта определения и согласования границ земельного участка) со смежными землепользователями, для строительства и обслуживания жилищного здания Личность 7 земельного участка с Личность 4, Личность 5, Личность 6, установленным актом выноса земельного участка и план-схемой выноса земельного участка для обслуживания жилого дома и хозяйственных сооружений, утвержденных сельсоветом 27.12.1993; обязан сельсовет обратиться в суд с иском к Лицу 4 о сносе самовольного строительства; отменены: решение сельсовета от 14.12.2014 об утверждении акта земельно-согласительной комиссии от 14.09.2014 о разграничении между Лицом 3 и Лицом 4; решение сельсовета от 17.05.2015 о предоставлении разрешения Лицо 4 на изготовление технической документации по установлению (восстановлению) границ земельных участков в натуре (на местности) площадью 0,2219 га для строительства и обслуживания хозяйственных зданий и сооружений и пункт 2 », которым установлено, что граница между Лицом 4 и Лицом 3 проходит в соответствии с актом разграничения, утвержденным решением сельсовета от 14.12.2014.
Большая Палата Верховного Суда 20.03.2019 указанные судебные решения отменила с учетом следующего.
Установлено, что Лицо 3 является владельцем жилого дома в порядке наследования после смерти Лица 7, что подтверждается решением районного суда от 17.05.2013.
Решением сельсовета от 24.12.1993 лицо 7 разрешено приватизировать земельные участки площадью до 0,85 га (до 0,60 га – для ведения личного подсобного хозяйства, до 0,25 га – для обслуживания жилого дома). Актом выноса земельного участка в натуре на местности, составленного 27.12.1993 сельсоветом, Лицо 7 вынесен в натуре земельный участок площадью 0,23 га для обслуживания жилого дома и хозяйственных сооружений согласно плану-схеме.
То есть подтверждено право пользования Особым 7 земельным участком для обслуживания жилого дома площадью 0,23 га и определены границы этого земельного участка. Однако, в дела отсутствует акт определения и согласования границ земельного участка Личность 3 на земельный участок площадью 0,1452 га.
Лицо 4, Лицо 5 и Лицо 6 являются пользователями земельных участков смежных с земельным участком Лицо 3, право собственности на которое последний желает оформить. Сельсоветом 17.05.2015 Лицу 4 надано разрешение на изготовление технической документации об установлении (восстановлении) границ земельных участков в натуре (на местности) площадью 0,2219 га для строительства и обслуживания хозяйственных построек и сооружений.
Земельный Кодекс (в редакции, действующей до 01.01.2013), устанавливал, что приобретение права собственности на земельный участок и переход права собственности на земельный участок в порядке наследования имеет место при наличии следующих юридических фактов в их совокупности: принятие решения компетентного органа о передаче в собственность земельного участка наследство; изготовление технической документации на земельные участки; определение границ земельного участка в натуре; согласование границ земельного участка с собственниками или пользователями смежных земельных участков; получение в установленном порядке государственного акта на землю; государственная регистрация права собственности на земельный участок Если указанные требования наследодателем не соблюдены – право собственности на конкретные земельные участки не возникает и согласно ст. 1216 ГКУ не переходит к наследникам в порядке наследования, за исключением установленных случаев, на которые распространяется действие пункта 1 раздела Х «Переходные положения» ЗКУ.
Если наследодатель не получил права собственности на земельный участок согласно ст. 125 ЗКУ, однако начал процедуру приватизации земельного участка в соответствии с действующим законодательством Украины, а органами местного самоуправления отказано наследникам в завершении процедуры приватизации, то наследники имеют право обращаться в суд с исками о признании соответствующего права в порядке наследования – права на завершение приватизации и получение государственного акта о праве собственности на землю на имя наследника, а не права собственности на земельный участок.
Если выдача государственного акта о праве собственности на землю осуществляется на основании решения о передаче гражданам Украины безвозмездно в частную собственность земельных участков, принятого органами местного самоуправления в соответствии с Декретом № 15-92 от 26.12.1992, к наследникам переходит право получить государственный акт о праве собственности на земельный участок. Указанный порядок установлен законодательством при приобретении права собственности на земельные участки путем их приватизации гражданами (ч. 3 ст. 116 ЗКУ).
Кроме того, наследник недвижимого имущества в случае, если наследодателю принадлежало право пользования земельным участком, вправе реализовать свое право на безвозмездное приобретение в собственность земельного участка в размерах, установленных ЗКУ и в порядке, определенном ст.ст. 116,118, 122 ЗКУ.
Как отметила БП ВС, удовлетворяя исковые требования, сосуды не учли указанные положения ГКУ и ЗКУ, не установили, какие именно права просит защитить истец, не определили все обстоятельства дела и доказательства их подтверждения. Суды не проверили существует ли решение органа местного самоуправления о передаче Лицо 7 безвозмездно в частную собственность земельного участка. Не уточнили, обращалось Лицо 3 как наследник в органы местного самоуправления о завершении процедуры приватизации, начатой наследодателем, или желает реализовать свое право на приватизацию земельного участка, находящегося в пользовании.
Именно при решении указанных требований суды и должны были установить как соблюдение порядка восстановления границ земельного участка, одним из составляющих которого является согласование границ с собственниками или пользователями смежных земельных участков и оценить соблюдение этих требований, так и исследовать решение согласительной комиссии с определением границы земельного участка, и его соответствие акту о выносе земельного участка в натуре от 27.12.1993 или другого документа, в зависимости от уточненных исковых требований Лица 3.
Таким образом, ОП ВС отметила, что без установления указанных обстоятельств судебные решения предыдущих инстанций приняты преждевременно.
4. При отказе в продлении срока договора аренды земли-должным способом защиты в суде является признание заключенного дополнительного соглашения с изложением его содержания
ЧП обратилось в суд с иском к физическому лицу о признании договора аренды земли возобновленным и признании заключенным дополнительного соглашения. Иск мотивирован тем, что по истечении срока договора аренды земли он продолжает ею пользоваться, однако ответчик уклоняется от получения арендной платы и подписания дополнительного соглашения о возобновлении договора аренды, на что истец имеет преимущественное право.
Постановлением апелляционной инстанции от 07.10.2021 отменено решение суда первой инстанции об удовлетворении иска и его удовлетворении отказано.
Постановление суда апелляционной инстанции мотивировано тем, что истец избрал ненадлежащий способ защиты своих прав, поскольку просил признать возобновленными договор аренды земли, но не изложил в просительной части искового заявления конкретные условия (содержание) дополнительного соглашения к договору, которая могла быть основанием для государственной регистрации такого вещного права, что является основанием. Кроме того, до окончания срока действия договора аренды земли ответчик сообщила истцу о том, что она не намерена возобновлять действие договора, что свидетельствует о недостижении договоренности между сторонами относительно существенных условий сделки.
Верховный Суд 26.04.2022 согласился с постановлением апелляционного суда, отметив следующее.
Выводы о надлежащем способе защиты при разрешении спорных правоотношений по возобновлению договора аренды земли Большая Палата Верховного Суда сформулировала в постановлении от 26.05.2020, указав, что при решении спорных правоотношений по возобновлению договора аренды путем заключения дополнительного соглашения к договору аренды земли, обязанности договора аренды земли. 33 Закона Украины «Об аренде земли» надлежащим способом защиты нарушенного права является признание заключенного дополнительного соглашения именно с изложением его содержания.
Избрание неправомерного (не предусмотренного законом или договором) способа защиты приводит принятие решения об отказе в удовлетворении иска независимо от других установленных судом обстоятельств (постановление Большой Палаты Верховного Суда в постановлении от 29.09.2020).
Следовательно, суд первой инстанции, удовлетворяя исковые требования в части признания возобновленным сроком действия договор аренды земли, заключенного между сторонами ошибочно пришел к выводу о наличии оснований для удовлетворения этого требования, что фактически является констатацией судом обстоятельств продления арендных правоотношений, а не изменением правоотношения судом и возобновлением договора16. Это основание для отказа в удовлетворении иска в этой части.
Относительно отказа в другой части иска, то истцом направлялся в установленный срок арендодателю письмо – уведомление о намерении продлить договор аренды вместе с проектом дополнительного соглашения, однако ответчик не согласился с ним, поскольку она содержала изменение условий предварительного договора.
Если по истечении срока действия договора аренды между арендатором и арендодателем не достигнуто соглашение о продлении действия договора аренды на изменившихся условиях отсутствуют правовые основания для признания дополнительного соглашения о возобновлении договора заключенным. Направление арендатором предложения о продлении отношений аренды не является основанием для их возобновления между сторонами в случае отсутствия волеизъявления арендодателя на продление договора аренды.
Следовательно, изменение условий договора в любой части исключает продление договора по основаниям, предусмотренным ч. 6 ст. 33 Закона, а по положениям ч.4 настоящей статьи отсутствие договоренностей об условиях договора при их изменении также исключает продление договора аренды земли по основаниям преимущественного права.
В силу установленных по этому делу обстоятельств, Верховный Суд согласился с выводами суда апелляционной инстанций, что обязательным условием продления действия договоров на изменившихся условиях является достижение согласия обеих сторон этих правоотношений, а такого согласия по этому делу сторонами не достигнуто.
ПРАВОВІ ВИСНОВКИ СУДІВ У СПРАВАХ ІЗ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ
1. Орган місцевого самоврядуванняя, якому повернуто продану землю за рішенням суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу землі, зобов’язаний повернути Покупцю сплачені за землю кошти з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат
ФОП звернулася із позовом у цій справі та просила стягнути з міської ради вартість земельної ділянки, придбаної за недійсним правочином, з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.
Суть спору в тому, що між міською радою (Продавець) і ФОП (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яку ФОП передала до статутного капіталу ТОВ. Пізніше договір визнаний недійсним в судовому порядку та витребувано земельну ділянку у ТОВ на користь місцевої ради.
Суд апеляційної інстанції задовольнив позов в частині стягнення з Відповідача на користь Позивачки 1 405 501 грн. коштів, сплачених на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки, відмовивши в задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Верховний Суд 18.04.2024, залишаючи без змін вказану постанову в частині задоволених позовних вимог, скасував постанову в частині відмови у задоволенні позову та задовольнив позов, стягнувши на користь ФОП з міськради 87 449 грн. 3% річних та 501 686 грн. інфляційних втрат.
ВС звернув увагу, що ВП ВС у постанові від 02.07.2022 зазначила, що за змістом ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину.
Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони.
У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування.
ВС зазначив, що у наведеній справі відносини стосувалися необхідності захисту інтересів територіальної громади шляхом повернення земельної ділянки, відчуженої за нікчемним правочином, але приписи статей 216 і 228 ЦКУ забезпечують справедливий баланс між інтересами Позивача та Відповідача, водночас, вимогу про повернення сплачених коштів покупець у наведеній справі не заявляв.
У цій справі суд апеляційної інстанції погодився з доводами Ради про те, що одностороння реституція не передбачена нормами чинного законодавства, але водночас зазначив, що такий висновок не можна застосовувати у відриві від контексту та обставин справи.
Так, позивачка у цій справі позбавлена можливості ставити вимогу про повернення земельної ділянки у власність Ради. Разом з тим наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про витребування у ТОВ на користь Ради земельної ділянки, в якій, в свою чергу, не вирішувалось питання про повернення ФОП коштів, сплачених за придбання земельної ділянки за недійсним договором в сумі 1 405 501 грн.
Таким чином, за установлених судом апеляційної інстанції у цій справі, яка розглядається, обставин, вбачається наявність судового рішення про витребування на користь продавця земельної ділянки, яка відчужена за договором, який в подальшому визнаний недійсним у судовому порядку, натомість кошти за цю земельну ділянку не повернуті покупцеві.
Таким чином, ВС погодився із висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про повернення вартості земельної ділянки, позаяк установлені у цій справі обставини свідчать про виконання договору купівлі-продажу обома сторонами, а також про наявність судового рішення про витребування на користь Ради земельної ділянки, відчуженої за правочином, який визнаний недійсним у судовому порядку, а також неповернення продавцем отриманого за недійсним правочином.
Окрім того, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч.2 ст. 625 ЦКУ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Обов`язок з повернення коштів на підставі оспорюваного правочину виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним, а не з фактом наявності чи відсутності претензії покупця про повернення грошових коштів, як це зазначив суд апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та безпідставно не взяв до уваги доводи Позивачки про те, що обов`язок повернути отримане за недійсним оспорюваним правочином у Ради виник з наступного дня після прийняття 15.04.2021 постанови апеляційним судом у справі про визнання договору купівлі-продажу недійсним, тобто з 16.04.2021, а позов у цій справі подано 11.05.2023.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд, погодившись із висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для стягнення з Відповідача вартості земельної ділянки, відчуженої за правочином, який визнаний недійсним у судовому порядку, визнав обґрунтованими посилання позивачки на те, що така вартість підлягає поверненню з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.
2. У разі ненадання податковим органами офіційних документів на підтвердження площі земельної ділянки, виходячи з якої зроблено розрахунок земельного податку, суд не може перевірити правильність такого розрахунку і податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню
Постановою Верховного Суду від 05.02.2021 залишено без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову ФОП про визнання недійсним податкового повідомлення- рішення про донарахування земельного податку.
Постанова Верховного Суду мотивована відсутністю у розрахунку до спірного рішення відомостей про загальну площу земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок, з якої було визначено пропорційну частку земельної ділянки, що належна позивачу (за яку нараховано земельний податок).
У касаційній скарзі відповідач зазначав, що загальна площа багатоповерхового житлового будинку, відповідно до інформації, наданої райдержадміністрацією становить 10609,40 кв. м. Втім, відповідних доказів отримання цієї інформації судам відповідач не надав, а також ненавів бставин, які унеможливлюють надання указаної інформації.
Відсутність таких даних не дає можливості суду перевірити дотримання відповідачем вимог п. 286.6 ст. 286, п. 287. 8 ст. 287 ПКУ та правильність розрахунку суми податкового зобов`язання, а отже оспорюване податкове повідомлення –рішення підлягає скасуванню.
3. Якщо спадкодавець розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, але за життя не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім’я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку
Рішеннями судіва першої та апеляційної інстанції задоволено позов Особи 3: визнано незаконною відмову Особа 4, Особа 5, Особа 6, як суміжних землекористувачів з Позивачем, погодити акт обстеження та показу меж земельної ділянки (акт визначення та погодження меж земельної ділянки) Особа 3 на ділянку площею 0,1452 га; визнано право Особа 3 на завершення розпочатої Особа 7 процедури приватизації земельної ділянки площею 0,1452 га на її ім’я без погодження акта обстеження та показу меж земельної ділянки (акта визначення та погодження меж земельної ділянки) із суміжними землекористувачами, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та отримання свідоцтва про право власності на цю земельну ділянку згідно з розмежуванням належної Особа 7 земельної ділянки з Особа 4, Особа 5, Особа 6, встановленим актом виносу земельної ділянки та план-схемою виносу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що затверджені сільрадою 27.12.1993; зобов’язано сільраду звернутися до суду з позовом до Особа 4 про знесення самовільного будівництва; скасовано: рішення сільради від 14.12.2014 про затвердження акта земельно-узгоджувальної комісії від 14.09.2014 про розмежування між Особа 3 і Особа 4; рішення сільради від 17.05.2015 про надання дозволу Особа 4 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд та пункт 2 рішення сільради «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)», яким встановлено, що межа між Особа 4 та Особа 3 проходить відповідно до акта розмежування, затвердженого рішенням сільради від 14.12.2014.
Велика Палата Верховного Суду 20.03.2019 вказані судові рішення скасовані з огляду на натупне.
Встановлено, що Особа 3 є власником житлового будинку в порядку спадкування після смерті Особа 7, що підтверджується рішенням районного суду від 17.05.2013.
Рішенням сільради від 24.12.1993 Особа 7 дозволено приватизувати земельні ділянки площею до 0,85 га (до 0,60 га – для ведення особистого підсобного господарства, до 0,25 га – для обслуговування житлового будинку). Актом виносу земельної ділянки в натурі на місцевості, складеного 27.12.1993 сільрадою, Особа 7 винесено в натурі земельну ділянку площею 0,23 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд згідно з планом-схемою.
Тобто підтверджено право користування Особою 7 земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку площею 0,23 га та визначено межі цієї земельної ділянки. Однак, у матеріалах справи відсутній акт визначення та погодження меж земельної ділянки Особа 3 на земельну ділянку площею 0,1452 га.
Особа 4, Особа 5 та Особа 6 є користувачами земельних ділянок суміжних із земельною ділянкою Особа 3, право власності на яку остання бажає оформити. Сільрадою 17.05.2015 Особа 4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд.
Земельний Кодекс (у редакції, чинній до 01.01.2013), встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано – право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦКУ не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗКУ.
Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗКУ, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім’я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.
Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету № 15-92 від 26.12.1992, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (ч. 3 ст. 116 ЗКУ).
Крім того, спадкоємець нерухомого майна у разі, якщо спадкодавцю належало право користування земельною ділянкою, вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗКУ та у порядку, визначеному ст.ст. 116,118, 122 ЗКУ.
Як зазначила ВП ВС, задовольняючи позовні вимоги, судине врахували вказані положення ЦКУ та ЗКУ, не встановили, які саме права просить захистити позивачка, не визначили всіх обставин справи та доказів на їх підтвердження. Суди не перевірили чи існує рішення органу місцевого самоврядування про передачу Особа 7 безоплатно у приватну власність земельної ділянки. Не уточнили, чи зверталася Особа 3 як спадкоємець до органів місцевого самоврядування про завершення процедури приватизації, розпочатої спадкодавцем, чи бажає реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у користуванні.
Саме при вирішенні вказаних вимог суди і мали встановити як дотримання порядку щодо відновлення меж земельної ділянки, однією із складових якого є узгодження меж з власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок і оцінити дотримання цих вимог, так і дослідити рішення узгоджувальної комісії з визначенням межі земельної ділянки, та його відповідність акту про винос земельної ділянки у натурі від 27.12.1993 чи іншого документа, в залежності від уточнених позовних вимог Особа 3.
Таким чином ВП ВС зазначила, що без встановлення вказаних обставин судові рішення попередніх інстанцій прийняті передчасно.
4. При відмові у продовженні строку договору оренди землі-належний спосіб захисту у суді є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту
ПП звернулося до суду із позовом до фізичної особи про визнання договору оренди землі поновленим та визнання укладеною додаткової угоди. Позов мотивовано тим, що після закінчення строку договору оренди землі він продовжує нею користуватися, однак відповідач ухиляється від отримання орендної плати та від підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди, на що позивач має переважне право.
Постановою апеляційної інстанції від 07.10.2021 скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позову та у його задоволенні відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки просив визнати поновленими договір оренди землі, але не виклав у прохальній частині позовної заяви конкретні умови (зміст) додаткової угоди до договору, яка могла бути підставою для державної реєстрації такого речового права, що є підставою для відмови у позові. Крім того, до закінчення строку дії договору оренди землі відповідач повідомила позивача про те, що вона не має наміру поновлювати дію договору, що свідчить про недосягнення домовленості між сторонами щодо істотних умов правочину.
Верховний Суд 26.04.2022 погодився із постановою апеляційного суду зазначивши наступне.
Висновки про належний спосіб захисту при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди землі Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 26.05.2020, вказавши, що при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою ст. 33 Закону України «Про оренду землі» належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту.
Обрання неправомірного (не передбаченого законом чи договором) способу захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.09.2020).
Отже, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у частині визнання поновленим строком дії договір оренди землі, укладеного між сторонами помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги, що фактично є констатацією судом обставин продовження орендних правовідносин, а не зміною правовідношення судом та поновленням договору в судовому порядку в розумінні статей 16 та 651 ЦК України. Це є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Щодо відмови в іншій частині позову, то позивачем направлявся у встановлений строк орендодавцю лист – повідомлення про намір продовжити договір оренди разом із проектом додаткової угоди, однак відповідач не погодився із нею, оскільки вона містила зміну умов попереднього договору.
Якщо після закінчення строку дії договору оренди між орендарем і орендодавцем не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди на змінених умовах відсутні правові підстави для визнання додаткової угоди про поновлення договору укладеною. Направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди.
Отже, зміна умов договору у будь-якій частині виключає продовження договору з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону, а за положеннями ч.4 цієї статті відсутність домовленостей щодо умов договору при їх зміні також виключає продовження договору оренди землі з підстав переважного права.
З огляду на встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанцій, що обов`язковою умовою продовження дії договорів на змінених умовах є досягнення згоди обох сторін цих правовідносин, а такої згоди у цій справі сторонами не досягнуто.