Верховний Суд, розглянувши 14.01.2025 справу зі спору про стягнення боргу та штрафних санкцій за прострочку оплати товару, роз’яснив право Покупця (згідно умов договору) на застосування відносно Постачальника оперативно-господарської санкції у вигляді притримання (зарахування) оплати товару на суму штрафних санкцій за прострочення поставки.
При цьому ВС наголосив, що для вірного вирішення спору судам слід чітко визначити період прострочення поставки Постачальником товару з підтвердженням належними доказами.
ТОВ (Постачальник) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з АТ (Покупець) 1 888 983,63 грн, з яких: 1 881 500 грн. основного боргу, 6 669 грн. 3 % річних та 814 грн пені за прострочення оплати поставленого товару.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції позов задоволено частково, стягнуто з АТ 79 500 грн. основного боргу, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що передбачена сторонами у пункті 7.12 Договору умова за своїм змістом є оперативно-господарською санкцією, яка надає Відповідачу право притримати (зарахувати) оплату товару на суму штрафних санкцій, нарахованих Позивачу згідно з пунктом 7.9 Договору за прострочення поставки товару.
Водночас суд першої інстанції виснував, що відповідач неправильно визначив період прострочення позивачем виконання зобов`язання з поставки товару. При цьому суд, посилаючись на підписання сторонами без зауважень та заперечень видаткової накладної від 26.05.2023 № 2, з урахуванням встановлених у цій справі обставин щодо притримання оплати товару виходив з того, що строк оплати товару на суму 79 500 грн. є таким, що настав, а відповідач повинен був здійснити розрахунок на вказану суму в строк до 25.06.2023.
Погоджуючись 14.01.2025 із рішеннями судів попередніх інстанцій Верховний Суд зазначив, що згідно зі ст. 662 ЦКУ продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦКУ обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідно до графіка поставки товару у редакції додаткової угоди № 2 від 17.01.2023 до Договору граничний строк поставки складає 360 календарних днів після укладання договору, але не пізніше 20.03.2023.
Видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, підтверджено, що товар був поставлений Позивачем Відповідачу 26.05.2023, що і є датою поставки. Це підтверджує також наявні в матеріалах справи актом вхідного контролю ТМЦ від 01.06.2023 та видатковою накладною від 26.05.2023, підписану представником Покупця 01.06.2023 після процедури вхідного контролю. При цьому суди звернули увагу, що постачальник повинен розраховувати дату поставки товару, враховуючи необхідні покупцю 12 календарних днів на його прийняття, передбачені Порядком приймання товарно-матеріальних цінностей під час виконання договору з АТ.
Також суди наголосили, що приймання товару, передбачене Порядком приймання товарно-матеріальних цінностей під час виконання договорів в АТ знаходиться поза контролем Позивача і не залежать від нього, а тому Позивач не може вважатись таким, що прострочив у період, коли Відповідач отримав фактично товар і здійснює його приймання.
Посилаючись на наявні у матеріалах справи докази, а саме: підписану видаткову накладну від 26.05.2023, товарно-транспортну накладну від 26.05.2023, рахунок на оплату від 26.05.2023, а також відсутність будь-яких заперечень Відповідача, встновлено, що Позивач поставив товар Відповідачу 26.05.2023. Отже, Позивач є таким, що прострочив поставку товару у період з 21.03.2023 до 25.05.2023.
Згідно п. 7.9 Договору, у разі невиконання Постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до цього Договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості з урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
За таких обставин у Відповідача згідно умов договору були підстави нарахувати Позивачу штрафні санкції у розмірі 1 802 000 грн., і саме у цій сумі згідно з пунктом 7.12 Договору Відповідач мав право притримати (зарахувати) оплату за товар на загальну суму 1 881 500 грн.
Водночас, сума у розмірі 79 500 грн. (1 881 500 грн. – 1 802 000 грн.) притримана Відповідачем безпідставно, а тому ВС визнав обгрунтованими позовні вимоги щодо стягнення на користь Позивача боргу за поставлений та неоплачений товар у зазначеному розмірі.