Верховний Суд у постанові від 26.05.2023 сформулював уточнюючий висновок (у співвідношенні з постановою ВС від 03.12.2021) щодо застосування норм ч.3 ст. 215, ч.1,2 ст. 216 ЦКУ в подібних правовідносинах, а саме: позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Тобто у наведеній постанові сформовано висновок щодо ефективного способу захисту у разі звернення прокурора з позовом про визнання недійсним виконаного / часткового виконаного договору, укладеного за результатами процедури публічних закупівель.
З урахуванням вказаної правової позиції постановою Верховного Суду від 12.06.2024 залишено без змін рішення першої інстанції про відмову у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Держаудитслужби до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області, ТОВ про визнання недійсними результатів публічних закупівель та договору про закупівлю послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного значення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення замовника, оформлене повідомленням від 20.11.2020 та укладений на його виконання спірний договір не відповідають вимогам закону, оскільки, в даному випадку, відбулося необґрунтоване застосування переговорної процедури закупівлі додаткових аналогічних робіт у того самого учасника, недотримано визначений законодавством принцип максимальної ефективності, що унеможливило раціональне та ефективне використання державних коштів.
Прокурор стверджував, що Замовником фактично здійснено закупівлю нових послуг (робіт) на об`єкті будівництва, де припинено роботи з реконструкції автомобільної дороги у зв`язку із неналежним виконанням контрактних зобов`язань іншим підрядником, що у свою чергу, виключає можливість застосування переговорної процедури закупівлі таких послуг на підставі п. 5 ч.2 ст. 40 Закону України “Про публічні закупівлі” як додаткових аналогічних робіт.
Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що з урахуванням позиції ВП ВС від 26.05.2023, вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту у цій справі, оскільки рішення Замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору) і його оскарження не призведе до поновлення права Позивача, в інтересах якого звернувся Прокурор.
Отже, ВС погодився з висновком суду першої інстанції, що Прокурором в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення тендерного комітету обрано неефективний спосіб захисту.
Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним договору, укладеного між Відповідачами, на надання послуг з обслуговування автомобільних доріг загального користування, ВС зазначив, що з аналізу правової природи відкритих торгів, як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, вбачається, що оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦКУ.
При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України “Про публічні закупівлі” та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.
Частинами 1, 2 ст. 216 ЦКУ передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
З урахуванням викладеного та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду від 26.05.2023, ВС зазначив, що оскільки спірний договір виконаний сторонами, а Прокурор у цій справі не заявляв до суду вимогу про застосування наслідків виконання недійсного правочину або стягнення збитків в дохід держави,обгрунтованим є висновок суду першої інстанції, що обраний прокурором спосіб захисту прав не є також ефективним.
Водночас, обрання Позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.