Ви отримали позов по цивільній справі ? З вас в судовому порядку вимагають сплатити збитки або шкоду, Яку Ви вважаєте хочуть стягнути безпідставно ? Або є позови по нібито не виконаними грошовим зобов’язаннями, які також є надуманими ? Безумовно, буде доречно скористатися допомогою професіонала, який допоможе з вирішенням спірних питань в суді.
Така допомога також буде в нагоді при порушенні Ваших майнових прав – порушення контрагентом укладеним з Вами договір, нанесення Вам збитків, чи іншим чином порушують Ваші права.
Які спірні питання допоможе розв’язати адвокат по цивільним та майновим спорам ?
Спори щодо права власності, визнання права власності, спори щодо сумісної власності, визнання договорів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння;
Спори щодо виконання договорів – розірвання договору та стягнення збитків, зобов’язання виконання договору в натурі;
Спори що виникають із цивільно-правових договорів;
Спори щодо безпідставного отримання майна та ( чи) грошових коштів;
Спори з фінансовими, банківськими, кредитними установами;
Спори зі страховими компаніями;
Спори щодо нерухомого майна;
Спори, що виникають через заподіяння шкоди – дорожньо-транспортної пригоди, пожежі, залиття, злочину, інших протиправних дій осіб, юридичних осіб, держави та її посадових осіб;
Послуги адвоката по майновим спорам:
– Отримання консультації з Вашого питання та оцінка ситуації та перспектив можливих судових процесів;
– Ведення переговорів від імені клієнта щодо вирішення спору;
– Представництво інтересів клієнта в державних органах, органах місцевого самоврядування;
– Підготовка процесуальних документів щодо – позовної заяви, заперечення на позов, відповіді на заперечення, клопотання тощо;
– Складання адвокатського запиту на користь клієнта;
– Ознайомлення з матеріалами справи, якщо справа вже перебуває у суді;
– Оскарження судових рішень шляхом підготовки апеляційних та (або) касаційних скарг, заяв за нововиявленими та виключними обставинами.
– Представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції, апеляції, Верховному Суді;
– Представництво інтересів клієнта на стадії виконавчого провадження;
Захист майнових прав в цивільному спорі:
– Визнання Вашого права (зокрема, права власності на майно);
– Стягнення боргу ( в т.ч. неустойка, 3 % річних та індексу інфляції);
– Захист від безпідставних вимог Кредиторів;
– Визнання правочину недійсним (наприклад, визнання недійсним договору, укладеного під примусом, або визнання недійсною частини договору);
– Витребування майна з чужого незаконного володіння ( в т.ч. нерухомого майна);
– Припинення дії, яка порушує право (наприклад, шляхом подання позову усунення перешкод в користуванні майном);
– Примусове виконання обовʼязку в натурі ( виконання робіт, передання майна, надання послуг);
– Розірвання договору та стягнення збитків;
– Стягнення шкоди;
– Відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
– Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Справа про визнання нерухомого майна спільною частковою власністю
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).У постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі №466/8649/16-ц вказано, що: «відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова ВП ВС у справі № 488/5027/14-ц).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
У справі, що переглядається позивачі пред`явили позовну вимогу про визнання нежитлових приміщень спільною частковою власністю подружжя з визначенням часток позивачів у праві спільної власності, а порушення свого права позивачі обґрунтовували реєстрацією права власності на спірні нежитлові приміщення за відповідачкою. Тобто апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що вимога про визнання права спільної часткової власності на майно з визначенням розміру часток позивачів є неефективним способом захисту, оскільки за встановлених судом обставин реєстрації права власності на спірне майно за відповідачкою ефективним способом захисту є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Справа про витребування майна з чужого незаконного володіння
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2 ст. 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ч.1ст. 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов – це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично – фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» – юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.
Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова ВП ВС у справі № 907/50/16).
У постанові ВС від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/ вказано, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова ВП ВС у справі № 925/1351/19).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова ВП ВС у справі № 914/3224/16.
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (постанова ВП ВС у справі № 922/3537/17).Також зазначено, що при задоволенні позовної вимоги про витребуванні нерухомого майна слід враховувати, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно);
У постанові ВП ВС в справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова ВП ВС у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.
У справі, яка переглядається, надаючи оцінку обставинам вибуття спірного майна з власності позивачів та набуття відповідачкою права власності на таке майно в контексті її добросовісності, апеляційний суд установив, що нежитлові приміщення вибули з власності позивачів унаслідок волевиявлення чоловіка без отримання згоди дружини. Тобто, спільна воля позивачів на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня.
Суд зазначив, що відповідачка набула права власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у в іншої особи , та є четвертим власником нежитлових приміщень після їх відчуження членом подружжя (чоловіком), а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності його дружини-позивачки поза її волею. Під час придбання майна відповідач правомірно очікувала, що продавець мала право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
Колегія суддів прийняла до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке відповідачка набула у власність, а після придбання нерухомого майна відповідачка понесла витрати на його перепланування та покращення в розмірі 421 802 грн. При цьому, позивачка (дружина) як співвласник нежитлових приміщень не позбавлена права звернутися до іншого позивача (чоловіка) з вимогою про стягнення компенсації вартості її частки в праві спільної власності, відчуженої чоловіком без її згоди.
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість витребування спірних нежитлових приміщень у відповідачки, оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.
Отже, Верховний Суд залишив в силі судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.
Слід зазначити, що до даної категорії спорів також відноситься і вимога про відшкодування збитків, пред’явлена до особи, яка без достатніх правових підстав набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи. Наприклад, було розірвано договір купівлі-продажу частини майна та особа вимагає грошову компенсацію за цю частину, а майно, наприклад, може бути навіть знищене (не з вини даної особи). Відповідно, ця особа має право на виплату вартості її частини.
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОВИХ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО
Чинне законодавство України гарантує кожному право на захист від посягань на власність, зокрема право на витребування майна, яке вибуло із володіння власника поза його волею. При цьому є безліч нюансів, які необхідно врахувати при застосуванні в судовому порядку зазначений спосіб захисту права власності на майно.
Суд може встановити спосіб захисту, не передбачений ні договором, ні законом в залежності від фактичних обставин справи, але суд не може зробити це з власної ініціативи-лише якщо попросить позивач.
Часом складно визначитись з якими вимогами слід звернутися до суду для поновлення порушених прав на майно, яке вибуло з володіння, у зв’язку з чим пропонується розглянути правову позицію судів, викладену за результатами розгляду справ зазначеної категорії.
Так, правові підстави витребування майна з чужого незаконного володіння, у тому числі у добросовісного набувача зазначені у ст.ст. 387-388 ЦК України, а усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном регулюється ст. 391 ЦК України. Положення про зобов’язання у зв’язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави указані у Главі 83 ЦК України (ст. 1212-1215).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов – це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов’язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов’язані з позбавленням його володіння майном.
При обранні способу захисту права слід враховувати положення реституції, передбаченої статтею 216 ЦПК України, яка застосовується тільки між сторонами договору, який визнано судом недійсним чи нікчемним.
Вимога реституції не може пред’являтись особі, яка не була стороною такого договору, наприклад, у випадку коли майно було перепродано в подальшому покупцем один чи декілька разів іншій – третій особі. У зв’язку із зазначеним, не підлягають задоволенню вимоги власників майна про визнання недійсними наступних договорів щодо перепродажу майна, які були укладені після визнаного недійсним (нікчемним) першого договору в ланцюжку. В цьому випадку власнику слід подавати віндикаційний позов на підставі статті 387 ЦК України про витребування майна із чужого незаконного володіння. Тобто, умовою віндикації є відсутність договірних відносин між сторонами спору (першим власником та останнім), а саме майно перебуває у володільця на правовій підставі (наприклад договір з третьою особою), яка оспорюється власником.
В рішенні ВС у справі №6-2069цс16 ( у справі про визнання договору недійсним) суд вказав, що у добросовісного набувача майно може бути витребувано лише тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, тому спосіб захисту прав шляхом визнання договору недійсним є неправильним.
У своєму правовому висновку ВС у справі за № 6-2723цс16 зазначив, що положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
При цьому суд звернув увагу, що одночасне пред’явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов’язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.
Аналогічно у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 вказано, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування непотрібно визнавати недійсним рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
Верховний Суд 27.04.2023 в рамках справи № 199/4884/17 досліджував питання щодо витребування майна, яке вибуло від власника на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що якщо нерухоме майно вибуло з володіння власника на підставі скасованого в подальшому судового рішення, то воно є таким, що вибуло поза його волею, а отже нерухомість може бути витребувана у останнього «володільця» на користь власника не залежно від кількості перепродажів.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16 суд дійшов висновку, що рішення третейського суду про визнання права власності на майно за первинним набувачем не перешкоджає власникові майна у можливості звернутися до суду з віндикаційним позовом.
При цьому суд зазначив, що судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов’язки інших осіб. Це висновок є справедливим і для рішень третейських судів, незалежно від того, чи було таке рішення в подальшому оскаржене чи скасовано.
У постанові від 28.01.2020 у справі № 50/311-б Велика Палата Верховного Суду вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст.387, 388 ЦК України, є неефективними 8
Окрім цього, слід навести висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування віндикаційного позову та негаторного.
Велика Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16 за позовом Генічеської міської ради до фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації дійшла висновку що позов із зазначеними вимогами відноситься до негаторного позову.
При цьому Верховний Суд зазначив, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об’єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.
Отже Суд дійшов висновку, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення, тобто позов про виселення є негаторним.
Також Верховний Суд висловив думку, щодо застосування до таких позовів строку позовної давності.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч.1 ст. 257 ЦК України). Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред’явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.
Аналогічно у постанові від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15 Верховний Суд зазначив, що позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред’явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).
Крім того, при визначенні способу захисту свого права на майно, слід визначитись із відмінністю між фактичним володінням та правом володіння.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 зі спору про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння зазначила, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, фактичне володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.
Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц. У постанови зазначено, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.
Окрім того, якщо майно перебуває у володільця – набувача майна без достатньої правової підстави, власник захищає своє право власності шляхом подання кондикційного позову про витребування у набувача цього майна, на підставі статті 1212 ЦК України. При цьому кондикційний позов є самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; власник домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Тобто, кондикція – це позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
У якості прикладу невірного формулювання позовних вимог при застосуванні кондикційного позову можливо навести постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19. Позов мотивовано тим, що позивач уклав із банком кредитний договір, а для забезпечення виконання основного зобов’язання – договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки. Через неналежне виконання боржником кредитного договору банк звернув стягнення на предмет іпотеки, зареєструвавши за собою право власності на нього. За таких підстав, позивач на підставі ст. 1212 ЦК України звернувся в суд із позовними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а також записи про таку реєстрацію.
Відмовляючи у задоволенні позову Верховний Суд зазначив, що позивач не заперечує дійсність договору іпотеки, але не погоджується зі зверненням стягнення не нерухоме майно іпотекодержателя через відсутність договору про задоволення вимог останнього (іпотечного застереження) та наявності накладеного на це майно арешту. Тому для захисту порушеного права на підставі статті 1212 ЦК України позивач міг звернутися із вимогою про витребування нерухомого майна, як такого, яке іпотекодержатель набув без достатньої правової підстави. Рішення суду про його задоволення дозволяє внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не є необхідним для захисту права власності.
В той же час, наприклад, з припиненням дії договору підряду у зв’язку з відмовою замовника від такого договору, платіж, сплачений як аванс, втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутим підрядником без достатньої правової підстави, яке підлягає стягненню за статтею 1212 ЦК України (постанова ВС від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17).
Також після розірвання договору в судовому порядку сторони такого договору мають право вимагати повернення безпідставно набутого майна за розірваним договором на підставі статті 1212 ЦК України (постанова ВС від 06.02.2020 у справі № 910 /13271/18).
З огляду на викладене при пред’явленні позовів на захист права власності на майно та ухваленні рішень застосування одночасно статей 216, 387 та 1212 ЦК України є неможливим і у кожній конкретній ситуації необхідно визначитись із ефективним способом захисту права власності на майно.
Таким чином при виникненні вказаних ситуацій слід звернутися до кваліфікованого спеціаліста-адвоката, який допоможе визначитись із способом захисту права власності на майно та пред’явити до суду позов з вимогами, які допоможуть поновити майнові права клієнта.
НЕВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
Тут мають місце порушення договорів зберігання, охорони, управління майном. А також, наприклад, невидача вантажу операторами поштового зв’язку чи перевізниками, спір із забудовниками.
Наприклад, у Вас укладено договір із охоронною агенцією на надання послуг охорони та, наприклад, щодо охорони Вашої квартири чи підприємства. Деякі охоронні агенства прописують у такому договорі конкретний термін, протягом якого вони повинні прибути на об’єкт з того моменту, як спрацювала сігалізація (10, 15 хвилин тощо). І, якщо в цей термін вони не прибувають, а у Вашу квартиру/підприємство здійснюється проникнення, внаслідок якого Ви зазнаєте збитків, Ви маєте право вимагати компенсацію та притягувати цю агенцію до відповідальності за порушення умови договору. Проте це необхідно довести. І довести правильно.
Або, відправляючи посилку/вантаж, Ви страхуєте у цього перевізника посилку/вантаж на певну суму – платите додаткову комісію. Відповідно, цей перевізник зобов’язаний відшкодувати Вам вартість цієї посилки/вантажу у разі втрати або пошкодження. І не тільки у випадках, якщо Ви оплачували додаткову комісію-страхування за це. Ви повинні пам’ятати, що Ваша посилка/вантаж повинні бути доставлені у початковому стані, а у разі неможливості доставки – транспортовані назад та вручені Вам.
І сумнозвісні випадки про ситуації із несумлінними забудовниками. Коли, наприклад, Ви купуєте квартиру в новобудові, будівництво якої має закінчитися через певний термін, а потім термін стає невизначеним. Будівництво заморожується, незрозуміло, коли закінчиться тощо. Тут, звичайно ж, рекомендовано консультуватися із юристом і перед придбанням нерухомості, і перед підписанням договору, і в процесі укладання угоди, але якщо проблемна ситуація вже склалася, адвокат також допоможе Вам відстояти права.
ПРИСВОЄННЯ/ НЕЗАКОННЕ КОРИСТУВАННЯ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ АБО РУХОМИМ/НЕРУХОМИМ МАЙНОМ
Тут можуть мати місце: розкрадання коштів банками, державними та приватними установами (акціонерними товариствами, наприклад), несвоєчасна виплата банком відсотків або невиплата їх зовсім, невидача депозиту або несвоєчасна видача депозиту, невиплата дивідендів або несвоєчасна виплата дивідендів, невиплата страховки. Ви повинні пам’ятати, що це Ваші гроші, ніхто не має права користуватися ними без Вашої згоди або відбирати їх у Вас. І за кожен день такого користування в окремих випадках Ви маєте право вимагати виплату компенсації – відсотків із урахуванням індексу інфляції та інше.
Також не варто, на жаль, виключати такий випадок, як присвоєння рухомого/нерухомого майна працівниками правоохоронних органів. Тут може мати місце підробка документів, тиск і зловживання службовим становищем тощо. А може бути і просте розкрадання коштів та цінностей, які, наприклад, лежали на певному місці в момент візиту співробітників правоохоронних органів і на декілька хвилин були залишені без нагляду.
Такі ситуації можуть, звичайно, виникнути не тільки зі співробітниками правоохоронних органів, і звичайно ж, не всі працівники правоохоронних органів так поводяться, проте права свої захищати потрібно. І це реально.
Наприклад, Велика Палата Верховного Суду у справі № 920/715/17 задовольнила позов товариства про стягнення з Державного бюджету 4 352 500 гривень збитків завданих діями службових осіб національної поліції, які вилучили належний товариству товар та не повернули його після скасування арешту.
При цьому ВС у постанові виклав правову позицію щодо відшкодування таких видів збитків.
Зокрема, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов’язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов’язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов’язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
ВТРАЧЕНА (УПУЩЕНА) ВИГОДА
Втрачена (упущена) вигода — потенційний прибуток, реально не отриманий підприємством, кредитором чи іншим суб’єктом господарської діяльності. Якщо внаслідок невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником майновій сфері кредитора була завдана шкода, неотриманий прибуток може бути відшкодований у судовому порядку. Вимога про стягнення з боржника має ґрунтуватися на точних даних, насамперед бухгалтерських документів, що безспірно засвідчують можливість отримання грошових сум або інших цінностей у разі якби зобов’язання було виконане боржником.
Це також може бути невчасне повернення коштів кредитору – банку, юридичній особі, фізичній особі, як за кредитним договором, так і за розпискою. А, відповідно, кредитор може вимагати, крім погашення основного боргу, погашення відсотків за несвоєчасне повернення коштів, враховуючи індекс інфляції та інше.
СПОРИ ЩОДО КОРИСТУВАННЯ РУХОМИМ/НЕРУХОМИМ МАЙНОМ
До цієї категорії можуть належати суперечки, що виникають із договорів оренди земельної ділянки, будівлі, квартири, лізингу автомобіля, а також вимоги усунути перешкоди у володінні рухомим/нерухомим майном або вимога про встановлення сервітуту, визначення частки в користуванні та інше. Також, наприклад, людину можуть не пускати в її житло або в робоче приміщення, що також є порушенням права користування і підлягає оскарженню в судовому порядку.
КОЛИ БОРЖНИК НАМАГАЄТЬСЯ ПОВЕРНУТИ МАЙНО,
ПРОДАНЕ З ПУБЛІЧНИХ ТОРГІВ
ПРОДАНЕ З ПУБЛІЧНИХ ТОРГІВ
Час від часу, судові справи про стягнення боргів переходить в виконавче провадження, в якому майно боржника органи стягнення описують, арештовують та продають на публічних торгах. В розрізі цих правовідносин розглянула справу Велика палата Верховного Суду 2 листопада 2021 року. Складності та напруженості справи надавало також та обставини, що сам Позивач, перебував в стані банкрутства. І звісно. арбітражний керуючий, намагаючись максимально задовольнити вимоги кредиторів, здійснює в межах процедури банкрутства подачу позовів про повернення майна до різних осіб, з метою збільшення так-званої ліквідаційної маси. Також майно було отримано Відповідачем в порядку проведення публічних торгів Державною Виконавчою Службою та не отримав нотаріальне свідоцтво про придбання спірного майна з публічних торгів, а мав лише на руках акт про проведення прилюдних торгів, затверджений Державною Виконавчою Службою.
Так, підприємство заявило позов в справі про банкрутство про витребування його майна у Відповідача – фізичної особи у вигляді виробничого корпусу та адміністративно-побутових приміщень. Позивач мотивував свій позов тим, що майно з володіння поза його волею та що Відповідач не отримав нотаріального свідоцтва на придбане майно.
Не дивлячись на всю абсурдність правового обгрунтування позовних вимог, місцевий господарський суд і апеляційний господарський суд примудрилися такий позов задовільнити.
Через неможливість погодження з такими висновками суду, Відповідачем було подано касаційну скаргу до Верховного Суду. В подальшому, в зв’язку з необхідністю відступу від попередніх правових позицій Верховного Суду, справа була передана на розгляд до Великої палати Верховного Суду.
2 листопада 2021 року Великою палатою Верховного Суду приймається постанова, якою, якою попередні судові рішення були скасовані та в позові було відмовлено.
Скасовуючи попередні рішення, Верховний суд зробив надзвичайно важливі висновки:
- Щодо витребування майна та права власності.
Відносно придбання майна на прилюдних торгах щодо виконання судових рішень то це є спеціальною процедурою, і єдиним обов’язком покупця такого майна є обовязок сплатити гроші за таке майно, а сама процедура проведення прилюдних торгів та придбання майна внаслідок такої процедури є правочином, а отримання Покупцем придбаного майна свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є тільки нотаріальною дією на підтвердження юридичного факту на підставі правочину.
Та отже, висновки попередніх судів про нікчемність права власності Відповідача по справі не поверховими та не грунтуються на вимогах Закону.
2. Відносно волі продавця.
Велика палата, з посиланням на інші рішення Великої палати Верховного Суду зазначила, що при примусовому виконання рішення щодо стягнення грошових коштів з Боржника, державна виконавча служба фактично через відсутність волі Власника шляхом процедури опису, арешту та реалізації майна створює правові наслідки для Боржника, а тому майно не може бути повернуто такому Власнику від нового Набувача.
3. Щодо втручання держави в право Відповідача на мирне володіння майном.
Критерієм для втручання у мирне володіння майном необхідним є перевірити суспільний та публічний інтерес, в тому числі держави та громади, обгрунтованої пропорційності, справедливого балансу, страждання особи від такого втручання. Для встановлення обставини справедливого втручання, необхідним є встановлення добросовісності або недобросовісності дій Відповідача по придбанню такого майна.
Так, як придбане майно є нерухомим, то для з’ясування добросовісності Відповідача визначальним є наявність чи відсутність відповідних відомостей в реєстрі прав на нерухомість – яке є публічним підтвердженням набуття прав на нерухоме майно. І користувач такого реєстру вправі покладатися на публічну інформацію з такого реєстру. І відсутність спірних відомостей в реєстру прав на нерухоме майно стало підставою для Великої палати про висновок про добросовісність Відповідача, а попередні суди навпаки, доказів про недобросовісність не вказали, а юридичний механізм публічних торгів є найбезпечнішим механізмом набуття права власності на майно, так як відбувається юридичне очищення такого майна, а самі публічні торги мають невідворотні наслідки.