Господарський договір – це майнова угода господарюючого суб’єкта з контрагентом, яка встановлює, змінює, припиняє зобов’язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг, що регулюється, в першу чергу, за нормами Господарського кодексу України, а в частині, яка йому не суперечить – за нормами Цивільного кодексу України. Законодавство обмежує коло осіб, які можуть бути суб’єктами господарських договорів, а саме юридичні особи – підприємства, установи, організації.
Укладений господарський договір має виконуватися сторонами у відповідності до досягнутих та зафіксованих домовленостей, які не повинні змінюватися без попередньої домовленості між сторонами.
Однак, не рідко умови договору та/або їх невиконання можуть ставити одну сторону у значну залежність від волі іншої або створювати для однієї із сторін значні ризики.
Розірвання господарського договору може здійснюватися у:
- позасудовому порядку за згодою обох сторін;
- в односторонньому порядку (в окремих випадках);
- судовому порядку (за наявності достатніх підстав).
Господарський договір може бути розірвано за згодою сторін
Зазвичай будь-який договір може бути розірваний лише за згодою його сторін. У цьому відбивається принцип свободи договору, адже учасники цивільного обороту є вільними не тільки у вирішенні питань щодо укладення договору, вибору виду договору та визначення його умов. Особи, які досягли домовленості при укладенні договору, можуть також домовитися про дострокове розірвання договору.
В статті 188 ГК України зазначено порядок розірвання господарських договорів.
Так, сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
При прийнятті другою стороною пропозиції, договір вважається розірваним за згодою сторін (про що інша сторона повідомляється письмово або сторонами складається єдиний документ).
У разі часткового прийняття пропозиції, може мати місце протокол розбіжностей. При згоді ініціюючої сторони із зауваженнями іншої сторони договір вважається розірваним за згодою сторін. При незгоді із протоколом розбіжностей, договір вважається не розірваним і продовжує свою дію на погоджених раніше умовах.
При відхиленні пропозиції чи відсутності відповіді, договір продовжує дію на погоджених раніше умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Слід зауважити, що у правовій доктрині існує думка, що дана процедура розірвання договору має рекомендаційний характер, оскільки ГК України не передбачає наслідків її недотримання та не обмежує право сторін щодо самостійного визначення іншого порядку і строків її проведення.
Господарський договір може бути розірвано в односторонньому порядку
За загальним правилом розірвання господарських договорів у односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 188 ГК України). Можливість одностороннього розірвання договору (або відмови від договору) законом передбачена тільки для окремих різновидів договорів. Відповідно кожна зі сторін може скористатися такою можливістю незалежно від того, чи було щодо цього застереження в укладеному нею договорі (ч. З ст. 374 ГК України).
Крім того, сторони можуть у самому договорі передбачити можливість його розірвання в односторонньому порядку (коли законом безпосередньо не передбачено таку можливість), однак тільки за умови відсутності прямої заборони щодо одностороннього розірвання даного різновиду договору. Наприклад за ст. 291 ГК України не дозволяється одностороння відмова від договору оренди.
Передбачене у договорі право на його розірвання в односторонньому порядку, відповідно до вимог принципу справедливості та чесної ділової практики, має належати обом сторонам, у протилежному випадку відповідна договірна умова є дискримінаційною за своєю природою.
Тут постає питання: яку умову передбачити в проекті господарського договору для його одностороннього розірвання.
В першу чергу в проекті договору необхідно передбачити можливість та підстави розірвання договору в односторонньому порядку. Наприклад, можна сформулювати текст так: «Кожна із сторін має право достроково розірвати цей договір, письмово попередивши про це іншу сторону не пізніше ніж за 20 днів до розірвання».
Доречно також передбачити спосіб та порядок письмового повідомлення про намір розірвання договору. Наприклад: «Письмове повідомлення про намір розірвання договору має бути направлене на поштову адресу іншої сторони поштою рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення».
Слід також передбачати коректне завершення відносин та закінчення надання послуг, які було розпочато, а також порядок та строки оплати фактично наданих послуг.
Моментом розірвання договору в односторонньому порядку є:
- Наступний день після закінчення строку, який передбачений в договорі після отримання іншою стороною повідомлення про розірвання договору (якщо можливість розірвання договору в односторонньому порядку встановлена договором);
- Момент, коли сторона, яка розриває договір, отримала відповідь на своє повідомлення із погодженням розірвати договір (якщо договір не передбачає можливість одностороннього розірвання договору);
- День набуття чинності судового рішення про розірвання договору.
Одностороннє розірвання договору відрізняється від односторонньої відмови від виконання договірних зобов’язань
Від права одностороннього розірвання договору слід відмежовувати такий різновид оперативно-господарських санкцій, як право односторонньої відмови від виконання договірного зобов’язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це – у разі порушення зобов’язання другою стороною (ст. 236 ГК України).
Реалізація зазначених прав тягне за собою різні правові наслідки. Тільки з моменту реалізації права одностороннього розірвання договору (що здійснюється шляхом повідомлення про це іншій стороні) договір слід вважати розірваним (таким, що втратив юридичну силу). Припинення договору звільняє сторони від договірних обов’язків щодо здійснення виконання та його прийняття, однак не позбавляє їх права вимоги відшкодування збитків.
У свою чергу, реалізація права на односторонню відмову від виконання зобов’язання є видом оперативно-господарських санкцій, який застосовується з метою стабілізації договірної дисципліни до моменту припинення порушень договірних зобов’язань недобросовісним контрагентом. Якщо ж управнена сторона не бажає підтримання договірних зв’язків (збереження договору) з контрагентом, який порушив свої договірні обов’язки, вона має право в судовому порядку вимагати розірвання договору.
З моменту односторонньої відмови (здійсненої у належній формі) від договору у повному обсязі або частково (йдеться про односторонню зміну окремих договірних умов), якщо право на таку відмову (зміну) було передбачено договором або законом, договір вважається розірваним (зміненим). Розірвання договору має здійснюватися у тій же формі, в якій було укладено сам договір, якщо інше не передбачено у договорі або законі. Зі спливом терміну дії договору неможлива його зміна (часткова відмова), такий договір може бути пролонгований на тих самих умовах або укладено новий договір.
При відсутності передбаченого у законі або договорі права на одностороннє розірвання договору та за умови недосягнення сторонами згоди щодо розірвання договору (або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу) застосуванню підлягають загальні правила про розірвання договору в судовому порядку.
Господарський договір може бути розірвано у судовому порядку
Загальні підстави розірвання договору у судовому порядку передбачено ч. 2 ст. 651, ст. 652 ЦК України, а правові наслідки розірвання договору – ст. 653 ЦК України.
Такими підставами визнано, по-перше, істотну зміну обставин, якими керувалися сторони при укладенні договору, по-друге, істотне порушення договору однією зі сторін.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Для розірвання договору в судовому порядку необхідна наявність таких умов:
- у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Наприклад, істотна зміна обставин може виявлятися в істотному збільшенні витрат однієї із сторін договору внаслідок підвищення цін на сировину, комплектувальні вироби, що необхідні для виробництва товару (об’єкта договору) тощо.
Законодавство визнає істотним таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладання договору. Як бачимо, основний акцент зроблено не на розмір збитку, а на те, настільки істотною є різниця між реально отриманим за договором результатом і тим результатом, який повинен настати за умови належного виконання договірних обов’язків (поняття «значна міра» є оціночним та визначається судом у кожному конкретному випадку).
Господарський договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін і за іншими підставами, передбаченими чинними законодавчими актами щодо тих чи інших різновидів договорів або безпосередньо самими договірними умовами.
Договір, зміна або розірвання якого здійснювалися в судовому порядку, вважається розірваним з дня набрання чинності відповідним судовим рішенням, якщо останнє не передбачає іншого строку.
Звертаю увагу, що розірвання договору, так само як і його укладання, підпорядковуються певним правилам. Насамперед, дії по розірванню договорів за своєю юридичною природою є угодами. Отже, до них застосовуються загальні правила про вчинення угод, зокрема правила про форму вчинення угод. Поряд з цим, до розірвання договорів застосовуються спеціальні правила, що відносяться до форми їхнього вчинення. Відповідно до ст. 654 ЦК України розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що укладається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Крім того, не можна розірвати вже виконаний договір. Договір, як і засноване на ньому зобов’язання, припиняються внаслідок їхнього належного виконання. Тому не можна розірвати те, що до моменту розірвання вже не існує. Наприклад, якщо сторони уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, нотаріально його засвідчивши і зареєструвавши у встановленому законом порядку, а потім виконали цей договір (продавець передав у власність покупця майно, а покупець заплатив продавцеві покупну ціну), то надалі вони не можуть дійти згоди про розірвання цього договору, оскільки він припинив своє існування в момент його належного виконання.
Деякі нюанси та правові висновки можливо зазначити з урахуванням судової практики розгляду судами справ зі спорів про розірвання господарських договорів.
Розірвання господарських договорів (припинення зобов’язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Об’єднаної Палати ВС від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18, від 13.02.2020 у справі № 921/109/19, постанові ВС від 03.09.2020 у справі № 910/15674/19.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однією із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених законом.
З першу слід вказати, що ст. 25 частини III «Купівля-продаж товарів» Конвенції Організації об’єднаних Націй “Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів” від 11 квітня 1980 року (набуття чинності для України: 1 лютого 1991) передбачено, що порушення договору, допущене однією із сторін, є істотним, якщо воно тягне за собою таку шкоду для іншої сторони, що остання значною мірою позбавляється того, на що вона мала право розраховувати на підставі договору, крім випадків, коли сторона, що порушила договір, не передбачала такого результату, і розумна особа, що діє в тій самій якості за аналогічних обставин, не передбачала б його.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття – “значної міри” позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019, у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з`ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 6-75цс13).
Таким чином, для встановлення можливості розірвання договору в судовому порядку необхідно визначити, чи були допущені іншою стороною саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) особи, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання (правова позиція викладена у постановах ВС від 18.08.2020 у справі № 927/784/19, від 18.09.2019 у справі № 916/1921/18, від 28.05.2019 у справі № 910/9234/18., від 13.02.2018 у справі № 925/1074/17).
Наприклад розриваючи договір оренди у справі №905/799/18 суди (з якими погодився 24.10.2019 Верховний Суд) визнали істотною порушення умов договору те, що відповідач тривалий час не приступало до використання земельної ділянки – не розпочало будівництво у строки, установлені договором.
В іншій справі №910/9859/21 Верховний Суд 08.06 2022 скасував судові рішення про відмову у задоволенні позову про розірвання договору оренди та задовольнив позов з підстав істотного порушення орендарем умов договору, зазначивши наступне.
Систематичне порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є істотним порушенням договору у розумінні положень статті 651 ЦК України, а тому є підставою для розірвання даного договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином.
Орендодавець може бути притягнутий до відповідальності за недоліки переданої в оренду земельну ділянку шляхом розірвання договору оренди.
Верховний Суд 11.08.2020 розглянув справу № 916/1250/19 та залишив в силі судові рішення про задоволення позову ТОВ «Южний електротехнічний завод» до Южненської міської ради Одеської області про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що за результатами земельних торгів між Радою та Заводом укладено договір про передачу позивачу в оренду земельну ділянку несільськогосподарського призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, згідно якого Рада, зокрема, взяла на себе зобов’язання передати Заводу земельну ділянку в належному стані та визначених межах за цим договором, якому відповідає право Заводу використовувати орендовану земельну ділянку на власний розсуд відповідно до мети, обумовленої в договорі.
За висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи фактичний стан земельної ділянки не відповідає умовам спірного договору. Земельна ділянка має такі недоліки, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. На ній існують дороги (вулиці) загального користування, що перешкоджає її ефективному використанню у зв’язку з накладенням обмежень на будівництво: площа земельної ділянки, яка знаходиться під дорогою (вулицею) загального користування, не може використовуватися для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Залишаючи в силі судові рішення про розірвання договору Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Для притягнення орендодавця до відповідальності за недоліки переданої в оренду земельної ділянки, що не були передбачені договором оренди і перешкоджають використанню її за договором, шляхом розірвання договору оренди на підставі ч. 2 ст. 36 закону України «Про оренду землі» необхідно встановити такий фактичний склад порушення:
- в оренду передано земельну ділянку з недоліками;
- такі недоліки не були передбачені договором;
- ці недоліки перешкоджають використанню земельної ділянки за договором.
Можливість усунення вказаних недоліків, а також розмір витрат на їх усунення, зокрема, матеріальних та/або часових, не впливають на право орендаря вимагати дострокового розірвання договору оренди землі на підставі ч. 2 ст. 36 вказаного Закону.
Отже, для реалізації цього права на розірвання договору оренди достатньо волевиявлення орендаря та одночасної наявності трьох зазначених обставин.
Отже чинне законодавство України при укладенні договорів, зміні, розірванні надає перевагу вільній домовленості сторін. В то же час усі стадії таких договірних правовідносин між господарюючими суб’єктами потребують правового супроводження кваліфікованого юриста з господарських спорів, який допоможе уникнути спірних питань при виконанні господарських угод, а у разі необхідності захистить права клієнта у судовому порядку.