ПОСЛУГИ АДВОКАТА
Велику кількість автомобілів пропонують для продажу різноманітні автовиробники. Автомобілі пропонують автосалони, різноманітні дилери, автомайданчики, автомагазини. Так як якісні автомобілі відомих брендів можуть коштувати значних грошових сум, найчастіше розповсюдження набула схема купівлі автомобіля через фінансовий лізинг. Також схема купівлі автомобіля через фінансовий лізинг займає значну частину фінансових операцій у фінансових установ. Автолізинг можна оформити під час купівлі автомобіля в автосалоні, автомагазині та навіть під час придбання автомобіля на торгівельному автомайданчику.
Однак означає це, що відносна легкість оформлення Автолізингу означає неможливості виникнення юридичних проблем з лізингодавцем у майбутньому ? Звісно що ні !Легке оформлення відносин по лізингу зазвичай дуже часто перетворюється в фінансові претензії та судові розгляди.
Зазвичай найчастіші предмети судових розглядів по Автолізингу наступні:
- При невеликому простроченні платежу по договору лізингу авто
фінансові санкції від Лізингодавця зростають в геометричній прогресії;
- Лізингодавець намагається вилучити автомобіль або вилучив, хоч для
цього відсутні підстави;
- Лізингодавцем вчинено виконавчий напис на стягнення сум з
договором або на вилучення автомобіля;
- Лізингодавець передав в лізинг неякісний автомобіль;
- Лізингодавцем заявлено в суд позов про стягнення всіх сум за договором
лізингу та вилучення автомобіля;
- Лізингодавець створює перешкоди по оформленню автомобіля
власність після виплати всіх сум по договору лізингу.
Що робити Лізингоотримувачу при виникненні спірних ситуацій з Лізингодавцем ? Як повернути незаконно вилучений автомобіль ? Як правильно обрахувати космічні суми нараховані Лізингодавцем ? Як ефективно оскаржити виконавчий напис нотаріуса по договору лізингу автомобіля ?
Послуги адвоката по спорам лізингу автомобіля:
-Надання консультацій та обрахування дійсних сум по договору лізингу автомобіля;
-Повернення незаконно вилучених автомобілів від Лізингових компаній;
-Підготування позовів, Відзивів на позов Лізингодавця, Представництво в суді на захист інтересів клієнта;
-Ведення справ по спорам по Автолізингу в Апеляційному та Верховному суді;
-Супроводження виконання судових рішень по спорам по Автолізингу.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СПРАВАХ ЗІ СПОРУ ПО АВТОЛІЗИНГУ
1. Правова природа суми, нарахованої за використання об`єкта лізингу після припинення дії договору, фактично є упущеною вигодою
Упущеною вигодою є будь-яка різниця між вартістю об`єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що фактично отримана Лізінгодавцем у результаті продажу об`єкту лізингу або, якщо об`єкт лізингу залишився у власності Лізінгоодержувача, ринковою вартістю об`єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до контракту
Витрати Лізінгодавця на оплату послуг нотаріуса та приватного виконавця по певерненню від Лізінгоодержувача авто не є збитками у розумінні положень частин 1, 2 ст. 22, ч.ч. 1-3 ст. 623 ЦКУ, ст. 224 ГКУ, оскільки такі витрати не мають обов`язкового характеру, тобто необхідних ознак збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв`язку з неналежним виконанням Лізінгоодержувачем зобов`язань за договором лізингу
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій задоволено позов ТОВ 1 (Лізингодавець) до ТОВ 2 (Лізингоотримувач) про стягнення суми боргу за лізинговими платежами у розмірі 41 651 грн, 3 % річних – 218 грн, пеню-438 грн, інфляційні втрати – 269 грн.
На обґрунтування позовних вимог ТОВ 1 послався на те, що в порушення ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» віл 04.02.2021 №1201-ІХ та умов пункту 6.5. договору ТОВ 2 не сплатив лізингові платежі за березень та квітень 2020 року, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість і Позивач нарахував пеню, інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення сплати цих платежів.
Суди відмовили в частині позовних вимог: про стягнення з відповідача суми заборгованості, нарахованої на підставі пункту 6.18 Умов, за фактичне користування транспортним засобом до 10.06.2020, тобто після отримання вимоги про його повернення. Унаслідок несвоєчасного надання позивачем доказів, що підтверджували сплату ним збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, суди також залишили без задоволення його вимоги про стягнення з відповідача 54 371 грн, що нараховані на підставі пункту 12.5. договору, а також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих на цю суму. Ураховуючи відсутність доказів того, що позивачем, крім приватного нотаріуса та приватного виконавця, залучалися до вчинення як виконавчого напису, так і до проведення виконавчих дій, будь-які інші особи, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми збитків у 105 168 грн. як не доведені.
Верховним Судом 06.10.2022 судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін та відхилено касаційну скаргу Позивача на вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову зазначив наступне.
Позовні вимоги у частині стягнення заборгованості за фактичне користування об`єктом лізингу та нарахованих на цю суму 3 % річних, інфляційних втрат і пені заявлені на підставі пункту 6.18 Умов, а саме обґрунтовані використанням Відповідачем об`єкта лізингу після отримання вимоги до його фактичного вилучення (10.06.2020).
У пункті 6.18 Умов сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою ТОВ 1 відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об`єктом лізингу.
Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій , що правова природа суми, нарахованої за використання об`єкта лізингу після припинення дії договору, фактично є упущеною вигодою, яку слід доводити відповідно до пункту 12.9 Умов.
Натомість Позивач нараховану за використання об`єкта лізингу після припинення дії договору суму у розмірі 25 553 грн. просить стягнути на підставі пункту 6.18. Умов, що є необґрунтованим, адже після припинення дії договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця останній набуває право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору. Тому суди правильно відмовили у задоволенні цієї позовної вимоги внаслідок недоведення її відповідно до пункту 12.9 як упущеної вигоди.
Крім того, положення пункту 12.5. Умов у разі дострокового закінчення строку лізингу Лізингоодержувач виплачує ТОВ 1 непогашену вартість контракту (яка включатиме непогашену вартість об`єкта лізингу, а також інші платежі, що підлягають здійсненню у зв`язку з достроковим закінченням строку лізингу, включаючи, окрім іншого, непогашену суму збору на обов`язкове державне пенсійне страхування), розраховану останнім. На підставі цього пункту Позивач нарахував 54 371 грн. витрат, сплачених на обов`язкове державне пенсійне страхування, які підтвердив платіжним дорученням від 17.12.2018, наданим лише в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині у звязку із неможливістю прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів без доведення обставин неможливості їх подання до суду першої інстанції.
Окрім того, Позивач не погоджується з судами попередніх інстанцій у частинах відмови у задоволенні його позову про стягнення з відповідача нарахованих на підставі пунктів 8.2.3 та 12.9 договору лізингу збитків у розмірі 105 168 грн., які складаються зі сплачених позивачем на користь Юридичної Компанії коштів за надання юридично-консультаційних послуг у розмірі 104 408 грн. та коштів у сумі 760 грн., нарахованих на підставі пункту 12.9 Умов.
ВС зазначив, що відповідно до пункту 12.9 Умов упущеною вигодою є будь-яка різниця між вартістю об`єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що фактично отримана ТОВ 1 у результаті продажу об`єкту лізингу або, якщо об`єкт лізингу залишився у власності ТОВ 2, ринковою вартістю об`єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до контракту.
Встановлено, що після вилучення об`єкта лізингу ТОВ 1 його продано за ціною 936 476 грн. Згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів після сплати Відповідачем 15 лізингового платежу за Відповідачем рахувався несплачений залишок у розмірі 935 594 грн, яка є сумою меншою ніж визначена у договорі купівлі-продажу вартість об`єкта продажу на 882 грн, що виключає можливість стягнення цієї суми відповідно до абзацу другого пункту 12.9 Угоди.
ВС зазначив, що пунктом 8.2.3 Умов передбачено, що компенсація будь-яких витрат, понесених ТОВ 1 та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем відповідно до контракту. ТОВ 1 надає Лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати; проте ненадання такої документації не звільняє Лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації. Вищезазначені санкції підлягають сплаті Лізингоодержувачем упродовж десяти робочих днів після надіслання відповідної вимоги ТОВ 1, незважаючи на можливе розірвання контракту ТОВ 1.
Суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність доказів того, що Позивачем, крім приватного нотаріуса та приватного виконавця, залучено до вчинення як виконавчого напису, так і до проведення виконавчих дій, будь-яких інших осіб. Тому ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що витрати на оплату послуг з повернення майна не є збитками у розумінні положень частин 1, 2 ст. 22, ч.ч. 1-3 ст. 623 ЦКУ, ст. 224 ГКУ, оскільки такі витрати не мають обов`язкового характеру, тобто необхідних ознак збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором лізингу
Отже, ВС вказав, що суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що отримання позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, а також надання послуг з повернення майна не є обов`язковими витратами, які особа має зробити для поновлення свого права. Позивач не був позбавлений права самостійно вживати заходів із захисту своїх інтересів, а залучення третіх осіб є його власним вибором. Тому зазначені витрати за своєю правовою природою не є збитками.
З огляду на викладене, Верховний Суд погодився із судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ 1 та залишив касаційну скаргу Лізингодавця без задоволення.
2.Не свідчить про неналежне виконання Лізингоодержувачем умов договору по сплаті лізингових платежів, якщо він припинив їх сплату у зв’язку із обставинами, незалежними від нього, зокрема, неможливістю користування автомобілем у зв’язку із його викраденням третіми особами
Підставою для відшкодування завданих Лізінгоодержувачу збитків з російської федерації в особі Міністерства юстиції РФ, є спричинення їх внаслідок протиправних дій окупантами російської федерації шляхом викрадення у нього предмету лізингу (автомобіля), тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони (Відповідача) та зменшенні чи позбавленні майнових прав іншої сторони (Позивача)
Якщо під час розгляду справи презумпція вини не спростована Відповідачем, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди
У жовтні 2023 року ТОВ 1 звернулося до господарського суду з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – ТОВ 2 про стягнення збитків у розмірі 2 264 494 грн., 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, 7 664,24 грн. витрат зі сплати судового збору та 10 000 грн. витрат на послуги з перекладу.
Суть спору в тому, що ТОВ 1 вказувало, що окупаційними військами російської федерації в м. Гола Пристань Херсонської області було викрадено належний товариству автомобіль Volkswagen Touareg, а тому вважає що у країни-агресора в особі міністерства юстиції російської федерації наявний обов`язок щодо відшкодування понесених Позивачем витрат на придбання вказаного автомобіля, що були сплачені Лізингодавцю за договором про фінансовий лізинг від 28.10.2019.
Господарський суд міста Києва у рішенні від 31.07.2024, яке залишене без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024, у задоволенні позову відмовлено; судові витрати покладені на позивача; стягнуто з ТОВ 1 на користь ТОВ 2-25 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, Верховний Суд 06.02.2025 скасував вказані судові рішення попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Встановлено, що 28.10.2019 Позивач ТОВ 1 (Лізингоодержувач) та третя особа ТОВ 2 уклали договір про фінансовий лізинг, за умовами якого Позивач придбав у лізинг транспортний засіб Volkswagen Touareg.Відповідно до умов Договору вартість об`єкта лізингу становила еквівалент 85 500 дол. США (2 149 470 грн.), авансовий платіж еквівалент 17 100 дол. США. Обсяг фінансування еквівалент 68 400 дол. США, а кількість лізингових платежів 60, які необхідно платити до 15 числа відповідно до графіка, якщо інший розмір не перебачено в графіку, еквівалент 1 856,86 дол. США, процентна ставка змінювана 10,50 % річних, адміністрований платіж еквівалент 1 710 дол. США. Датою останнього лізингового платежу є 15.10.2024.
Скаржник у касаційній скарзі (ТОВ 1) вважав, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин статті 22, 1166 ЦКУ, ст. 225 ГКУ, що, на його думку, підлягали до застосування, оскільки вважає, що внаслідок збройної агресії російської федерації йому як користувачу об`єктом лізингу, який він правомірно розраховував отримати у власність, завдані збитки у вигляді сплачених ним лізингових платежів.
З приводу доводів касаційної скарги Верховний Суд звернув увагу, що суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає. У справах про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведення позивачем таких обов`язкових складових відшкодування збитків, як причинно-наслідковий зв`язок між втратою ТОВ 1 права користування об`єктом лізингу і можливості набути у власність спірний автомобіль та повномасштабною військовою агресією російської федерації, у зв`язку з тим що позивач не набув та не міг набути у власність транспортний засіб Volkswagen Touareg, оскільки втратив право користування цим автомобілем через невиконання своїх обов`язків зі сплати лізингових платежів у період з березня 2022 року до грудня 2022 року за Договором.
Разом з тим, Верховний Суд вважав такі висновки передчасними, оскільки в оскаржуваних рішеннях суди попередніх інстанцій навели лише обставини та докази, на які посилався Позивач для обґрунтування своїх вимог, проте жодним чином не виснували, чи визнають відповідні обставини встановленими чи доведеними, не надали оцінки поданим позивачем доказам, як і не навели мотивів їх прийняття чи відхилення.
Зокрема, суди попередніх інстанцій не встановили та не надали оцінки обставинам та причинам позбавлення права Позивача на користування автомобілем з урахуванням наведених у позовній заяві доводів. Не надали оцінки наявним в матеріалах справи доказам, які свідчать про понесені позивачем витрати за договором лізингу.
Суди зосередилися на виконанні сторонами договору лізингу, проте поза увагою залишилися вимоги Позивача про стягнення збитків, спричинених втратою автомобіля і, відповідно, покладення на нього відповідальності за невиконання / неналежне виконання Договору.
Так, суди попередніх інстанцій доказам, якими обгрунтовані позовні вимоги ТОВ 1 щодо викрадення спірного автомобіля російськими окупантами, оцінки не надали та їх не дослідили, обмежившись при цьому посиланням на те, що у іншій справі (№ 916/4720/23) вже було встановлено, що Договір припинений з 05.01.2023 через порушення лізингоодержувачем своїх грошових зобов`язань зі сплати лізингових платежів, а в матеріалах справи відсутні докази повідомлення Позивачем про викрадення (знищення / втрату) предмета лізингу.
Отже, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій посилалися на невиконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, проте не врахували, що до повномасштабного військового вторгнення російської федерації 24.02.2024 на територію України у позивача була відсутня заборгованість зі сплати лізингових платежів, а тому ТОВ 1 добросовісно виконувало умови Договору та припинило сплату таких платежів з настанням обставин, які від нього не залежали.
Наведене підтверджується, зокрема, й сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини ТОВ 1 щодо обов`язку повернути об`єкт лізингу, датою настання яких визначено 24.02.2022. Ці обставини також були встановлені у іншій справі (№ 916/965/23), рішеннями по якій стягнуто з ТОВ 1 на користь ТОВ 2 заборгованості по лізинговим платежам у сумі 502 949 грн. та зобов’язано повернути автомобіль.
Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зазначеним доводам позивача, зокрема, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин статті 1166 ЦК України, не дослідили та не встановили належним чином факт спричинення шкоди позивачу, протиправність дій відповідача що полягає в протиправних діях, зокрема пошкодженні / викраденні автомобіля, та причинний зв`язок між такими протиправними діями та негативними наслідками, що настали для Позивача.
Водночас, протиправність дій відповідача як складової збройної агресії росії проти України у розумінні ч. 3 ст. 75 ГПКУ є загальновідомим фактом, закріпленому державою на законодавчому рівні та визнаному на міжнародному рівні.
Підставою ж для відшкодування завданих позивачу збитків є спричинення їх внаслідок протиправних дій відповідача, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшенні чи позбавленні майнових прав іншої сторони.
Що ж стосується встановлення вини як складового елемента цивільного правопорушення, ВС вказав, що обов`язок доказування вини Відповідача у заподіянні шкоди не покладається на позивача (презумпція вини). У постанові від 21.04.2021 ВС виснував, що якщо під час розгляду справи зазначена презумпція вини не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах, що у даній справі Відповідачем не зроблено.
Отже, ВС дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 1166 ЦКУ у спорах про шкоду, заподіяну в результаті збройної агресії росії проти України.
3. Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦКУ
Недоведеність Лізингодавцем належними доказами ( а не ті, які містять припущення) розрахунку суми, яку він просить стягнути з Лізингоотримувача за безпідставне користування транспортним засобом, що є предметом договору лізингу (який є нікчемним), є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог
ТОВ 1 (Лізингодавець) звернулося до суду з позовом до Особа 1 (Лізингоодержувач), в якому просило застосувати наслідки недійсності договору фінансового лізингу від 25.11.2013 та стягнути з Особа 1 грошові кошти у розмірі 617 354 грн. за користування транспортним засобом марки Volkswagen Touareg в період з 23.12.2013 до 07.03.2015.
Позов обґрунтовано тим, що 25.11.2013 між сторонами укладено договір про фінансовий лізинг, об`єктом якого був транспортний засіб Volkswagen Touareg. Умовами договору встановлено, що вартість об`єкту лізингу становить 66 500 дол. США, авансовий платіж 16 625 дол. США, кількість лізингових платежів – 60 у розмірі 1 451 дол. США. На виконання умов договору відповідачу передано у користування об`єкт лізингу, який 07.03.2015 вилучено у відповідача у зв`язку із несплатою щомісячних лізингових платежів, але у Особи 1 залишився борг із сплати лізингових платежів за період з 23.12.2013 до 07.03.2015.
Рішенням суду першої інстанції від 05.06. 2015 року у іншій справі (№ 686/6355/15-ц) у задоволенні позову ТОВ 1 про стягнення з Особа 1 заборгованості за договором лізингу відмовлено, а зустрічний позов Особа 1 задоволено частково; визнано недійсним договір фінансового лізингу від 25.11.2013; стягнуто з ТОВ 1 на користь Особа 1 грошові кошти у розмірі 575 043 грн. та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду від 24.05.2016 рішення вказного суду в частині стягнення з ТОВ 1 на користь Особа 1 10 000 грн. моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В решті рішення суду від 05.0.2015 залишено без змін.
Рішенням суду у іншій справі (№ 686/17959/16-ц) від 17.03. 2017 задоволено позов ТОВ 1 про застосування наслідків недійсності правочину до Особа 1 і стягнуто з останнього на користь Позивача кошти у розмірі 639 047 грн. Ухвалою апеляційного суду від 24.11.2017 року вказане рішення залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 686/17959/16 вищезазначені рішення судів попередніх інстанцій скасовано. В задоволенні позову ТОВ 1 до Особа 1 відмовлено. В мотивувальній частині постанови Верховний Суд зазначив, що відшкодування втраченої вартості об`єкту лізингу у зв`язку із його експлуатацією відповідачем не є тотожним відшкодуванню вартості його використання (оренди) та не узгоджується з положенням частини першої статті 216 ЦКУ щодо застосування реституції, на яку посилається позивач як на правову підставу позову. ТОВ 1 не позбавлено можливості звернутися до суду з позовом щодо покладення на Лізингоодержувача обов`язку по сплаті коштів за користування предметом лізингу та доводити під час розгляду справи підстави для їх задоволення.
У зв`язку з викладеним ТОВ 1 просило суд стягнути з Особи 1 кошти за час користування предметом лізингу в період з 23.12. 2013 року до 07.03. 2015 у сумі 617 354 грн, яка обрахована з розрахунку 1 404 дол. США (вартість оренди аналогічного транспортного засобу в місяць відповідно до довідки) х 27,48 грн. х 16 місяців.
Верховний Судом 06.03.2022 у цій справі відмовлено у задоволенні касаційної скарги ТОВ 1, а судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову залишено без змін.
ВС зазначив, що у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, Лізингодавець зобов`язаний повернути Лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а Лізингоодержувач, своєю чергою, зобов`язаний повернути Лізингодавцю майно, а саме об`єкт лізингу.
Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є видом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
За ч. 1 ст. 1212 глави 83 ЦКУ особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, у тому числі до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (ч.ч. 2, 3 ст. 1212 ЦКУ). Тобто, правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування відповідачем транспортним засобом позивача за своїм змістом є кондикційними.
Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦКУ.
ВС зазначив, що нікчемність договору про фінансовий лізинг від 25.11.2013 листопада 2013 року, встановлена преюдиційними рішеннями у справі 686/6355/15-ц, тому ТОВ 1 має право звернутися до суду з відповідним позовом щодо покладення на лізингоодержувача обов`язку зі сплати коштів за користування предметом лізингу.
Водночас, ВС погодився із судами поепердніх інстанцій, які обґрунтовано зазначили, що належних та достовірних доказів на підтвердження розрахунку суми коштів, яка підлягала до стягнення з Відповідача на користь Позивача у зв`язку із безпідставним користуванням автомобілем (який був предметом нікчемного правочину) у відповідний період часу, ТОВ 1 не надано.Позивачем клопотань та заяв про витребування таких доказів (у тому числі, призначення експертизи, отримання висновку спеціаліста) не заявлено до судів першої та/або апеляційної інстанцій.
На підтвердження розміру своїх вимог ТОВ 1 надало звіт ТОВ «ГЕО Фінанс Груп» про огляд цінових тенденцій на орендні ставки на транспортний засіб, згідно з яким вартість прокату автомобіля Volkswagen Touareg 2013 року виробництва, за період з 01.12. 2013 року до 31.03. 2015 року може скласти 21 775 дол. США, що станом на дату дослідження – 13.10.2020 (на час подання позову) становить 605 990 грн.
Суди попередніх інстанцій правомірно відхилили цей доказ як неналежний, недостовірний та недостатній на підтвердження суми коштів в якості орендної плати, яка підлягала сплаті Позивачу Відповідачем, оскільки у цьому документі міститься пряме припущення про розмір відповідної суми, що суперечить вимогам ч.6 ст. 81 ЦПКУ, оскільки доказ, який містить припущення, не може братися до уваги судом.
Таким чином, ВС дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ 1 у зв’язку з недоведеності Позивачем розміру коштів, які підлягають стягненню з Лізінгоодержувача.