Згідно зі ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 17.05.2024 сформульовано висновки про те, що призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦКУ) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між Принципалом і Бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов`язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи.
Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу Принципала, останній та Бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не Бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а Принципал позивається до суду про стягнення з Бенефіціара суми, яку Принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦКУ) з огляду на відсутність боргу принципала.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 глави 83 ЦКУ особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Верховний Суд, розглянувши 08.08.2024 справу зі спору про повернення Принципалу Беніфіціаром суми сплаченої Банком гарантійної суми, яку в свою чергу останньому перерахував Принципал, наголосив, що у разі безпідставної вимоги Бенефіціара про сплату Гарантійної виплати, яку виконано Банком, стягнення із Бенефіціара суми за Гарантією, повернутої Банку Принципалом, останнім відбувається на підставі ст. 1212 ЦКУ.
Вказаною постановою Верховним Судом залишені без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову ТОВ 1 до ТОВ 2 про стягнення 3 959 940 грн.
Позовні вимоги мотивовані безпідставним отриманням Відповідачем суми банківської гарантії, оскільки Позивач свої зобов`язання за договором від 15.04.2022 виконав, а отже Позивач стверджував про відсутність гарантійного випадку, безпідставність заволодіння відповідачем зазначених коштів і неправомірність таких дій.
Судові рішення мотивовані тим, що заборгованість у Відповідача перед Позивачем в сумі 3 959 940 грн. належним чином доведена, документально підтверджена і Відповідачем не спростована, строк повернення гарантійного платежу відповідно до ст. 27 ЗУ «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VІІІ є таким, що настав.
Верховний Суд погоджуючись із вказаними судовими рішеннями не погодився із їх мотивувальною частиною щодо нормативних підстав задоволення позову з огляду на наступне.
Встановлено, що ТОВ 1 оголошено переможцем публічних відкритих торгів щодо закупівлі по предмету – арматура трубопровідна та між Відповідачем (Покупець) та Позивачем (Постачальник) 15.04.2022 укладено договір поставки.
Виконання умов Договору забезпечено банківською гарантією на суму 3 959 940 грн., виданою 12.04.2022 Банком, строк дії якої 10.03.2023 продовжено до 20.06.2023. Відповідач (як беніфіціар) 14.06.2023 направив Банку вимогу (SWIFT-повідомлення, отримане 14.06.2023) про сплату грошової суми за банківською гарантією в розмірі 3 959 940 грн., про що Банк інформував Позивача, а 20.06.2023 перерахував суму Відповідачу. Позивач в свою чергу 27.06.2023 перерахував цю суму Банку.
Разом з тим встановлено та видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, підтверджено, що товар був поставлений Позивачем Відповідачу у строк до 22.05.2023 включно, тобто в межах передбачених Договором строків і суди попередніх інстанцій констатували відсутність прострочення з боку позивача поставки товару за Договором.
У зв’язку із вказаними обставинами, у Відповідача були відсутні підстави для звернення до Банку та отримання відповідних коштів за банківською гарантією. Отже, у Відповідача існує обов`язок повернути позивачу кошти у сумі 3 959 940 грн.
За таких обставин суди попередніх інстанцій погодились із доводами Позивача, який посилаючись на те, що він перерахував Банку суму сплаченої банківської гарантії, яку гарант перерахував на користь ТОВ 2, а також посилаючись на виконання своїх договірних зобов`язань у повному обсязі і вважаючи стягнення відповідачем суми банківської гарантії неправомірним і безпідставним, звернувся до суду з позовом у цій справі про стягнення спірної суми відповідно до положень п.1. ч. 2 ст. 27 ЗУ922-VІІІ, за змістом якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання переможцем процедури закупівлі договору про закупівлю.
Разом з тим, ВС зазначив, що ураховуючи правову позицію, викладену ОП ВС у постанові від 17.05.2024, суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин п.1 ч. 2 ст. ст. 27 ЗУ № 922-VІІІ, зазначивши, що дана норма права фактично у цьому випадку регулює спірні правовідносини.
Отже, Верховний Суд наголосив, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин безпідставного звернення до Гаранта і отримання ТОВ 2 грошової суми за гарантією, Відповідач зобов`язаний повернути Позивачу сплачені гарантом кошти відповідно до ст. 1212 ЦКУ.