АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ТКАЧУК І ПАРТНЕРИ»
Київ є великим містом, в якому сконцентровано офіси великих підприємств, банків, страхових компаній, фінансових компаній, будівельних та виробничих компаній, різноманітних Фондів, концетрацією капіталів та іноземних інвестицій. Також в Києві розташовані Центральні органи влади, так як Київ є столицею України.
У Києві знаходиться Верховний Суд, рішення якого мають визначальне значення у вирішенні спірних питань.
В ході ведення бізнесу, укладання та виконання великих угод, а також виникнення спірних питань до Банків та (або) Страхових компаній, фінансових компаній, Будівельних компаній, Великих підприємств, Центральних органів виконавчої влади, виникає необхідність до звернення Адвоката у Києві.
АДВОКАТА В КИЄВІ НАЙЧАСТІШЕ ШУКАЮТЬ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ НАСТУПНИХ ПИТАНЬ:
-Пред’явлення претензій і позовів до Банку у Києві (це як правило блокування рахунків, безпідставне списання коштів, невиконання платіжних доручень клієнта, кредитні спори, депозитні спори);
-Пред’явлення претензій і позовів до Страхових компаній у Києві (безпідставна відмова у виплаті страхового відшкодування, заниження суми виплати страхового відшкодування, безпідставне вимагання додаткових документів для виплати страхового відшкодування);
-Пред’явлення претензій і позовів до Страхових компаній у Києві (спори по інвестиційним угодам, спори по колекторським угодам, кредитні спори, депозитні спори);
-Пред’явлення претензій і позовів до Будівельних компаній у Києві (спори по договорам будівельного підряду, інвестиційні спори, спори по нерухомості);
-Пред’явлення претензій і позовів до Виробничих компаній у Києві (спори по договорам поставки, Купівлі-продажу, виконання робіт, надання послуг);
-Пред’явлення претензій і позовів до Центральних органів влади у Києві
Таким чином, робота адвоката в Києві має дещо свої особливості.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА В КИЄВІ:
-Оперативність у наданні консультації та вжиття відповідних заходів для вирішення проблеми клієнта;
-Повна відвертість із клієнтом та надання правдивої інформації про перспективи саме його справи;
-Розробка тактики вирішення виниклої проблеми у клієнта найкоротшими шляхами, без розтягуванні в часі та з найменшими затратами;
– Заздалегідь чітке обговорення вартості правової допомоги, що прописується в договорі;
– Постійним клієнтам дешевше звертатись до одного адвоката для вирішення конкретної задачі, чим тримати штатного юриста.
Ви отримаєте надійний захист і правову підтримку адвоката з урахуванням напрацьованих за довгі роки ефективних методів вирішення юридичних проблем.
Офіс АБ «Ткачук і партнери» розташований в центрі м. Києва і Ви легко можете звернутись до адвокатів за правовою допомогою.
Зручне розташування офісу нашого Бюро в Києві має перевагу в можливості в найкоротші терміни адвокату доїхати до судів для забезпечення участі у судових засіданнях для захисту інтересів клієнта, що також буде на користь останнього.
АБ «ТКАЧУК І ПАРТНЕРИ» ПРОПОНУЮТЬ ЕФЕКТИВНУ ПРАВОВУ ДОПОМОГУ НА ТЕРИТОРІЇ МІСТА КИЄВА ПО ВСІХ НАПРЯМКАХ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА:
-цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне судочинство;
-спори в сфері електроенергетики та постачання природного газу;
-спори в сфері фінансів, страхування, кредитних та депозитних спорів,
банківського обслуговування;
-захист прав на пенсійне забезпечення та інші соціальні виплати;
-земельні відносини;
-захист права власності;
-спори в сфері нерухомості та будівництва;
-спори з органами влади та багато інших.
ПРИ ЗВЕРНЕННІ ДО НАШОГО БЮРО В КИЄВІ, АДВОКАТИ НАДАДУТЬ УВЕСЬ СПЕКТР НЕОБХІДНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ:
-юридичні консультації;
-складання заяв, договорів, позовів та інших письмових документів правового характеру;
-підготовка апеляційних та касаційних скарг, заяв за нововиявленими та винятковими обставинами;
-складання процесуальних документів- адвокатського запиту, клопотань, заперечень, відзивів на позови та інших, необхідність яких виникне у ході судових засідань;
-забезпечення участі у судових засіданнях судів усіх інстанцій на захист інтересів клієнта;
-правовий супровід клієнта на стадії виконавчого провадження.
Особливість роботи адвоката у Києві полягає також у тому, що у судах, розташованих на території Києва вирішуються значно складні справи та важливі з точки зору застосування норм права при розгляді судами аналогічних справ.
Так, господарськими судами на території м. Києва за виключною підсудністю розглядалась справа за позовом Фонду державного майна України про визнання права власності за державою на будівлю Палацю графа Шенборна (розташованого в с. Карпати), витребування його із володіння у ДП «Кліничний санаторій «Карпати».
Позовна заява була обґрунтована тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2010 у іншій справі скасовано рішення Закарпатської облради «Про внесення змін до об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області”, рішення Чинадіївської селищної ради “Про оформлення права спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області на будівлю Палацу графа Шенборна» і свідоцтво про право власності, які були підставою для внесення до Державного реєстру запису про належність спірної будівлі Облраді на праві комунальної власності. Однак станом на час звернення до суду власником досі зазначено Облраду, що свідчить про оспорювання ним права державної власності на спірний об`єкт.
Крім того, об`єкт державної власності – Палац перебуває на балансі та незаконно використовується ДП «Кліничний санаторій «Карпати», як переданий разом із цілісним майновим комплексом санаторію “Карпати” під час створення ДП “Клінічний санаторій “Карпати”, що також свідчить про невизнання відповідачами права державної власності на спірну будівлю.
Судовими рішеннями у задоволенні позову відмовлено з підстав не доведеності оспорювання права державної власності на спірний об’єкт нерухомості та відсутності підстав для застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Верховний Суд 16.02.2023 відхилив касаційну скаргу Фонду державного майна на вказані судові рішення.
При цьому Верховний Суд зробив певні правові висновки щодо застосування норм статті 388 ЦК України в подібних правовідносинах, яких не було до розгляду даної справи, а саме в аспекті наявності чи відсутності підстав для витребування на користь держави з чужого незаконного володіння державного майна в разі укладення охоронного договору з користувачем такого майна, що, на думку скаржника, позбавляє державу в особі ФДМУ (власника) права володіння, користування та розпорядження майном.
Так, за змістом положень чч. 1, 3 статті 388 ЦК України, може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.
В основу оскаржуваних рішень покладено висновок про те, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, а оскільки між ПрАТ “Укрпрофоздоровниця” (відповідач) і Міністерством культури України в особі Управління культури Закарпатської облдержадміністрації, яке (Міністерство) підпорядковане Кабінету Міністрів України, існують договірні відносини щодо охорони та використання Палацу як пам`ятки архітектури національного значення, які виникли на підставі чинного охоронного договору зі строком дії до 14.03.2055 (за умовами цього договору Товариство є користувачем спірної будівлі), який (охоронний договір) в судовому порядку не оспорювався, то Палац наразі знаходиться у володінні ПрАТ “Укрпрофоздоровниця” на законних підставах.
За результатами розгляду справи Верховний Суд сформулював наступні правові висновки.
Виходячи із системного аналізу змісту положень статей 18, 23- 25 Закону України “Про охорону культурної спадщини” (в редакції, чинній на час укладення охоронного договору), укладенню охоронного договору, який за своєю правовою природою є адміністративним договором та має похідний характер, має передувати укладення цивільно-правового договору (найм (оренда), позичка, управління майном тощо), на підставі якого юридична або фізична особа за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини набуває право користування об`єктом культурної спадщини, що є пам`яткою національного значення. При цьому особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, забороняється передавати цю пам`ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.
Таким чином, на підставі охоронного договору між власником і володільцем майна, що належить до об`єктів культурної спадщини, не виникають договірні відносини, пов`язані з володінням і користуванням зазначеним майном та наявність яких виключає застосування такого способу захисту прав власника, як витребування майна шляхом віндикації, оскільки за змістом статті 387 ЦК України вказаний спосіб захисту застосовується до відносин речово-правового характеру.
Також 06.02.2024 Верховним Судом, як судом першої інстанції, постановлено рішення по Зразковій справі щодо виплати віськовослужбовцям, відрядженим до Державного космічного агентства України (та інших органів), додаткової винагороди.
Так, Верховним Судом задоволено позов військовослужбовця (до Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України та інших) про визнання протиправними дії Національного центру управління та випробувань космічних засобів щодо невиплати на користь позивача додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за період з 24.02.2022 по 17.08.2022, стягнуто з відповідача додаткову винагороду у сумі 171 808 грн. Вирішуючи питання щодо наявності у позивача як військовослужбовця, відрядженого до ДКА України, та який займає посаду у НЦУВКЗ, права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, суд виходить з наступного.
Додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, – обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбаченізаклном і мають компенсаційну мету, – часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.
Профільним Законом щодо соціального правового захисту військовослужбовців є Закон № 2011-ХІІ, згідно ч. 2 ст. 9 якого до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, яке визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч. 3).
Частиною четвертою визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За наслідком системного аналізу правових положень постанов КМУ №704 від 30.08.2017 та № 104 від 07.02.2001, Верховний Суд зазначив, що законодавцем визначено спеціальне правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій та встановлено, що його порядок і розміри визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята Постанова №168, яка набрала чинності з 24.02.2022.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції станом на 28.02.2022, а також із подальшими змінами) установлено що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил та інших виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що у період з 24.02.2022 по 17.08.2022 позивач під час відрядження в ДКА України мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, установленої Постановою № 168 за рахунок коштів тих державних органів, до яких його відряджено.
Висновки Верховного Суду у цій Зразковій справі щодо застосування приписів статей 1, 9 Закону № 2011-XII у взаємозв`язку з положеннями Постанови № 168 та нормами Постанови № 104 слід застосовувати в адміністративних справах з питань виплати на користь військовослужбовців, відряджених до ДКА України, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у правовідносинах, що виникли з 24.02.2022 по 17.08.2022.
Судами загальної юрисдикції на території м. Києва розглядалась справа за позовом особи до Офісу Генеральної прокуратури України, державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів досудового слідства і прокуратури.
На обґрунтування позовних вимог особа зазначала, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні, досудове розслідування в якому здійснювалося Фастівським ВП ГУ Національної поліції в Київській області. Крім того, слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні року за ознаками перевищення службових повноважень слідчим слідчого відділу Фастівського МВ ГУ МВС України в Київській області та заступником Фастівського міжрайонного прокурора Київської області під час здійснення досудового розслідування у вказаному у кримінальному провадженні.
Позивачка вважала, що незаконні дії (бездіяльність) підконтрольних осіб стали можливими саме за бездіяльності Генеральної прокуратури України. Позивачка посилалася на неналежне досудове розслідування кримінального провадження, що, зокрема, проявилось у неодноразовому скасуванні судом постанов прокурора про закриття кримінального провадження, а також перевищенні службовими особами органу досудового слідства своїх повноважень (складання із застосуванням психологічного впливу щодо неї заяви про відмову від обвинувачення, упереджене ставлення внаслідок відкритої дискримінації за ознаками статі, фальшування доказів).
Позивач зазначала, що вказані дії призвели до порушення її нормальних життєвих зв’язків, вимагали від неї додаткових зусиль для організації її життя. Протягом тривалого часу вона змушена була брати участь у судових засіданнях, спростовувати безпідставні арґументи та незаконні постанови про закриття кримінального провадження. Крім того, посилалася на те, що у неї на все життя залишилося гірке усвідомлення абсолютної незахищеності перед свавіллям правоохоронних органів з будь-яких мотивів, які застовуювали до неї дискримінацію за ознаками статі й соціального положення.
Справа розглядалась Печерським районним судом м. Києва, Київським апеляційним судом та Верховним Судом неодноразово. Останнім рішенням Київського апеляційного суду від 04.04.2023 скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва про відмову у задоволенні позову та частково задоволено позов, стягнувши з Державного Бюджету України на користь позивачки 20 000 грн. моральної шкоди.
Верховний Суд 13.09.2023 погодився із вказаним рішенням апеляційного суду зазначивши наступне.
Необхідною та достатньою підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо.
Також при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд має враховувати глибину фізичних та душевних страждань, завданих позивачці, а також вимоги розумності та справедливості, й дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 20 000 грн.
Суди м. Києва адміністративної юрисдикції розглянули справу стосовно питання застосування суб’єктами господарювання у своїй діяльності різних апаратів програмного забезпечення, які інтегрують РРО та банківський платіжний термінал в одному пристрої.
У деяких випадках РРО та термінал можуть бути окремими. Застосування розділеної системи призводить до видачі двох чеків, що, за твердженням податкової, є незаконним та порушує законодавство про РРО, тягнучи за собою штрафні санкції.
Однак, Верховний Суд погодився із висновками окружного адміністративного суду м. Києва та Шостого апеляційного адміністративного суду, що використання двох окремих пристроїв та видача двох чеків є законними та не є порушенням, а застосування штрафів є протиправним.
Так, Верховний Суд 03.11.2023 залишив в силі судові рішення попередніх інстанцій, якими задоволено позов Товариства про визнання протиправним та скасував податкового повідомлення-рішення, прийнятого Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 16 475 003 грн.
Підставою для накладення на Товариство податковими органами штрафу було порушення позивачем пунктів 1, 2, 11, 12 статті 3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Зокрема, в акті перевірки зазначено, що позивач проводить розрахункові операції в безготівковій формі з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) платіжного терміналу з`єднаного або поєднаного з реєстратором розрахункових операцій з роздрукуванням та видачею покупцю розрахункових документів невстановленої форми.
Скасовуючи податкове повідомлення-рішення суди, з якими погодився Верховний Суд виходили з того, що відповідно до Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов`язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми № ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), затвердженого наказом Міністерства фінансів №13 від 21.01.2016, рядки 10 – 17 фіскального чека заповнюються у разі застосування під час проведення розрахунків з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) платіжного терміналу, з`єднаного або поєднаного з РРО, у зв`язку з чим дійшли висновку, що фінансова санкція, визначена у пункті 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, застосована до позивача на загальну суму проведених розрахункових операцій 16 050 360,85 грн є протиправною.
Також, суди зазначили про протиправність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі статті 20 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яка застосовується до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкту), оскільки позивачем до перевірки було надано накладні та товарно-транспортні накладні на товар (алкогольні та тютюнові вироби), копії яких позивачем долучено до матеріалів справи,
Верховний Суд за результатами розгляду справи висловив таку правову позицію: суб`єкт господарювання при здійснені розрахункової операції в розрахунковому документі зазначає рядки 10-17, зазначені в пунктах 2, 4, 5 розділу ІІ Положення №13 лише у разі застосування під час проведення розрахунків електронного платіжного засобу (платіжної картки) платіжного терміналу, з`єднаного або поєднаного з реєстратором розрахункових операцій. У разі, якщо платіжний термінал не з`єднаний з РРО, господарюючий суб`єкт не зобов`язаний вказувати ці реквізити в розрахунковому документі. В такому випадку немає підстав розцінювати не відповідність (не роздрукування, не видача) розрахункового документу встановленим вимогам, як порушення п.п.1,2 ст. 3 Закону № 265. Діючим законодавством не встановлено обов`язку використовувати лише платіжні термінали, з`єднанні або поєднанні з РРО/ПРРО.
ДОСВІДЧЕНІ СПЕЦІАЛІСТИ-АДВОКАТИ АБ «ТКАЧУК І ПАРТНЕРИ» ОПЕРАТИВНО ТА ПРОФЕСІЙНО НАДАДУТЬ ВАМ ПРАВОВУ ДОПОМОГУ ПРИ ВИРІШЕННІ КОНФЛІКТНОЇ СИТУАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ МІСТА КИЄВА ВІДРАЗУ ПІСЛЯ ЗВЕРНЕННЯ ДО ГОЛОВНОГО ОФІСУ НАШОГО БЮРО.