Верховний Суд 02.02.2024, розглянувши справу зі спору про усунення особи від права на спадкування дійшов висновку, що в справах даної категорії суд повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Так, позивачка звернулася до суду з вимогами про усунення особи від права на спадкування за законом, мотивуючи тим, що у зв’язку з тяжкою хворобою помер її чоловік, після смерті якого вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і дізналася, що, окрім неї, із заявою про прийняття спадщини звернувся син померлого від іншого шлюбу – відповідач.
Згідно з доводами позивачки відповідач не може спадкувати після смерті батька, оскільки останній у зв’язку з хворобою за життя потребував сторонньої допомоги, а син, знаючи про важкий стан здоров’я батька та про потребу у допомозі, від надання такої допомоги ухилявся. Зокрема, відповідач не відвідував батька із – за неприязних відносин між ними і не спілкувався з ним, хоча мав можливість допомагати, принаймні фізично. З урахуванням зазначеного у зв’язку з ухиленням відповідача від виконання обов’язку щодо утримання батька, який через тяжкі хвороби потребував стороннього догляду, позивачка просила усунути відповідача від права на спадкування за законом після смерті її чоловіка.
Верховний Суд 02.02.2024 погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, і батьки. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
Водночас, відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Відповідно до ч.5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Правило абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов’язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). Це правило стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов’язані утримувати спадкодавця.
Висновки Верховного Суду щодо застосування ч.5 ст. 1224 ЦК України свідчать, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: 1) ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; 2) перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Також при вирішенні таких спорів підлягають з’ясуванню судом питання: чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб; чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Верховний Суд наголосив, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини. При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов’язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов’язку, стан спадкодавця як безпорадний.
Безпорадним станом спадкодавця є такий стан, під час перебування у якому особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування; він викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Безпорадний стан необхідно доводити відповідними записами у медичних документах.
Переглядаючи судові рішення попередніх інстанцій Верховний Суд зазначив, що судами було досліджено надані позивачкою докази, зокрема, медичні документи стосовно стану здоров`я спадкодавця, які безспірно не доводять безпорадний стан спадкодавця. Оцінені судами докази, у тому числі покази свідків, не доводять винної поведінки відповідача, умисного ухилення від надання допомоги спадкодавцю, а позивачка не довела належними доказами факт ухилення відповідача від надання допомоги батьку як особі, яка через похилий вік і тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані.
Отже Верховний Суд зазначив, що суди встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачка не надала достовірних доказів на підтвердження обставин, які б давали підстави вважати, що відповідач умисно ухилявся від надання допомоги своєму батьку, а останній перебував в безпорадному стані через похилий вік і тяжку хворобу та потребував такої допомоги саме від відповідача.