Одна із Конституційних функцій прокуратури- це представництво інтересів держави у суді. На виконання цієї функції прокурор з метою захисту державних інтересів подає позови, зокрема, у господарському судочинстві до суб’єктів господарювання, ФОП у сфері державних закупівель, земельних відносин, права власності держави на нерухоме майно та інших питань.
Дані справи за позовом прокурора завжди складні з правової точки зору, оскільки в переважній більшості «на кону» стоїть вирішення питання щодо повернення у державну власність нерухомого майна, земельних ділянок, великих сум коштів до державного до місцевого бюджету, а також за їх розглядом слідкує суспільство через засоби масової інформації.
Відповідач отримавши такий позов прокурора може вважати, що шансів на перемогу у цій справі у нього немає, зважаючи не тільки на професійну юридичну підготовку працівників органів прокуратури, але і схильність судових органів в переважній більшості ставати на бік органів прокуратури.
Однак, органи прокуратури не завжди діють у межах правового поля та у відповідності до наданих повноважень і при належному захисті відповідача досвідченим і кваліфікованим юристом добитися відмови у задоволенні позову цілком реально.
Адвокати АБ «Ткачук і партнери» забезпечать увесь спектр, у межах правового поля, заходів на захист інтересів відповідача у господарській справі за позовом прокурора та доведуть справу до якнайбільш позитивного результату для відповідача, надавши наступні юридичні послуги:
Консультація з усіх питань, пов’язаних із пред’явленням позову прокурора у господарському судочинстві в залежності від законодавчої сфери правовідносин, аналіз правових підстав позову та розробка стратегії захисту клієнта у судовому процесі;
Збір доказової бази та підготовка процесуальних документів-адвокатського запиту, зустрічного позову (при наявності підстав), відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, пояснень, клопотань тощо;
Оскарження незаконних судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, подання заяв про перегляд рішень за нововиявленими та виключними обставинами.
З ЯКИМИ ПОЗОВНИМИ ВИМОГАМИ МОЖЕ ЗВЕРНУТИСЬ ПРОКУРОР ДО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ
Як засвідчив досвід адвокатів нашого Бюро прокурори звертаються із будь-якими позовними вимогами до відповідачів в господарському судочинстві у різних сферах законодавства, головне, щоб він діяв на захист інтересів Держави. Водночас можливо відокремити найчастіші спори які виникають у господарських справах за позовом прокурора:
У сфері земельних правовідносин:
оскарження актів державних органів та органів місцевого самоврядування щодо відчуження (передачі в оренду) землі державної та комунальної власності;
визнання недійсними договорів купівлі-продажу, оренди землі;
розірвання договорів оренди землі;
повернення земельних ділянок у власність держави, у тому числі із оренди.
У сфері публічних закупівель:
визнання недійсними результатів торгів по державним закупівлям;
визнання недійсними договорів, укладених за результатами тендерів по публічним закупівлям;
повернення коштів до державного бюджету, безпідставно сплачених переможцям тендерів по державним закупівлям.
У сфері захисту права власності Держави на нерухоме майно:
визнання недійсними договорів купівлі –продажу, у тому числі укладених за результатами приватизації нерухомого майна;
витребування майна з чужого незаконного володіння у державну власність.
Вказаний перелік не є вичерпним і в залежності від виниклої ситуації, в результаті якої, виникла необхідність у захисті державних інтересів прокурор захищає ці інтереси шляхом подання позову у господарському судочинстві з метою поновлення порушених прав держави.
ПІДГОТОВКА АДВОКАТОМ ВІДЗИВУ
НА ПОЗОВ ПРОКУРОРА ТА ПОДАЛЬШИЙ
ЗАХИСТ ВІДПОВІДАЧА У СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ
При отриманні копії позову прокурора та ухвалу суду про відкриття провадження у справі відповідачу пропонується надати відзив на позовну заяву у строки, вставлені в ухвалі, які не може бути меншим 15 днів з дня вручення ухвали. Однак, суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи – отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Звичайно, подати відзив це право відповідача, але юристи нашого Бюро рекомендують його подавати в обов’язковому порядку, оскільки у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ЗМІСТ ВІДЗИВУ ТА ОБРАННЯ АДВОКАТОМ
ЛІНІЇ ЗАХИСТУ ВІДПОВІДАЧА
Зміст відзиву –це заперечення на доводи прокурора та надані ним докази, при цьому із обов’язковим наданням своїх доказів.
Юристи нашого Бюро звертають увагу, що вкрай важливо у відзиві відобразити свою правову позицію по кожному із доводів позову, оскільки якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Отже, юридично грамотно підготовлений відзив на позов прокурора- це основа обраної лінії захисту адвокатом у суді відповідача та можливість позитивного для клієнта нашого Бюро розгляду справи, без затягування на довгі роки процесу.
Адвокати нашого Бюро, з урахуванням судової практики, підготують обґрунтований відзив на позов прокурора, із запереченням на кожний його довод, та підтвердять це відповідними доказами.
ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ АДВОКАТОМ ВІДПОВІДАЧА У СПРАВАХ ЗА ПОЗОВОМ ПРОКУРОРА У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ
1. Перше, на що звертає особливу увагу адвокат при проведенні правового аналізу позову прокурора –це наявність в даній конкретній ситуації права прокурора та підстав представляти інтереси держави у суді.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті (абз. 1 і 2 ч.3 ст. 23 Закону № 1697-VІІ).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до господарського суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб’єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч.4 ст. 23 ЗУ №1697-VІІ).
Звертаю увагу, що про відсутність права прокурора на звернення до суду із конкретним позовом може зазначити будь-який учасник судового процесу і зокрема, відповідач (його представник-адвокат) у відзиві на позов, а суд зобов’язаний перевірити ці доводи та прийняти відповідне рішення.
Так, Верховний Суд постановою від 28.04.2021 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про залишення позову прокурора про визнання договорів оренди землі недійсними без розгляду, у зв’язку ненаведенням обставин та ненаданням доказів на підтвердження того, що Держгеокадастр (відповідач 1) не здійснював чи неналежним чином здійснював захист інтересів держави у цьому випадку, а саме, прокурором не надано доказів дотримання процедури, встановленої ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом.
Верховний Суд зазначив, що, системне тлумачення положень частин 3-5 ст. 53 ГПКУ і частини 3 ст. 23 ЗК «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас тлумачення п.3 ч. 1 ст. 131-1 КУ з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст. 129 КУ).
Перший “виключний випадок” передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий – відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
“Нездійснення захисту” має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень – він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
“Здійснення захисту неналежним чином” має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.”Неналежність” захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia (“суд знає закони”) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019).
Верховний Суд у цьому випадку погоджується з обґрунтованим висновком судів попереднії інстанцій про недоведення прокурором нездійснення чи неналежного здійснення відповідним органом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, з огляду на таке.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч ч 3-4 ст. 23 ЗУ №1697-VІІ, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПКУ недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 ЗУ №1697-VІІ прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Отже, адвокат нашого Бюро належним чином перевірить наявність підстав та права прокурора на звернення до господарського суду із позовом, і при відсутності останніх обов’язково зазначить це у відзиві, який підтримає у судовому процесі та буде клопотати про залишення позову прокурора без розгляду по суті позовних вимог.
2. Другий об’єкт уваги адвоката при правовому аналізі позову прокурора-це обов’язкова наявність обґрунтування у ньому саме інтересів держави в особі органу владних повноважень, які захищає прокурор, а не компанії, підприємства, навіть державної форми власності.
За загальним правилом, визначеним в абз. 3 ч.3 ст. 23 ЗУ №1697-VІІ визначено, що не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
Так, до господарського суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, державного підприємства до райдержадміністрації, ТОВ про визнання недійсними розпоряджень і договорів оренди землі, зобов’язання повернути земельні ділянки.
Підставою представництва інтересів держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП прокурор вказав наявність у цих суб’єктів владних повноважень у спірних правовідносинах, а також їх пасивну поведінку, оскільки вони не вживали заходи для повернення спірних земельних ділянок у постійне користування держави, хоча були обізнані про порушення.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановлю апеляційного господарського суду позов залишено без розгляду з підстав порушення прокурором прямої заборони, наведеної в абз.3 ч. 3 ст. 23 Закону, оскільки прокурор заявив позов в інтересах ДП, яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження.
Вказана справа була передана на розгляд Великої Палати ВС, яка 06.07.2021 погодилась із висновками судів попередніх інстанцій у вказаній частині вказавши, що ВП неодноразово зазначала, що коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права і обов’язки через відповідні органи, які діють у межах їх компетенції. Отже компетенція органів, через які діє держава, розглядається як поведінка державну відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов’язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки ВП у постановах від 20.11.2018, 26.02.2019, 26.06.2019). В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах ( постанова ВС від 27.02.2019). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова ВС від 26.06.2019).
Абзац 3 ч. 3 ст. 23 Закону передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов’язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю ВРУ, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації. А також політичних партій, релігійних організацій, що здійснюють професійне самоврядування та інших громадських об’єднань.
Беручи до уваги викладене, ВП ВС 06.07.2021 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абз. 3 ч.3 ст. 23 Закону. Має застосовуватись з урахуванням положень абз.1 ч.3 цієї статті. Який передбачає, що суб’єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб’єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
При цьому ВП ВС звернула увагу, що в контексті ст. 19 КУ, відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти к таку, що розширює встановлені в абз.1 ч.3 ст. 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором інтересів держави.
Цим висновком Велика Палата ВС у постанові від 06.07.2021 відступила від раніше сформованого висновку щодо застосування цієї норми в подібних правовідносинах, викладеного в постанові ВС від 15.04.2020, який зводиться до необхідності визначення організаційно –правової форми суб’єкта, в особі кого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва держави в суді в особі державного підприємства.
3. При вивченні позову перевіряється також правильність визначення суб’єктного складу зазначених у позові сторін.
Прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Облдержадміністрації, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України до райдержадміністрації, міськради, ТОВ про визнання недійсними розпоряджень райдержадміністрації, договорів оренди землі та зобов’язання ТОВ повернути у власність держави в особі ОДА з правом постійного користування державним підприємством спірних земельних ділянок.
Верховний Суд 26.07.2023 залишаючи без змін судові рішенні про відмову у задоволенні позову серед інших підстав зазначив наступне.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 27.02.2019). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства області, відповідачем також визначив цей же орган. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру області).
Зазначене не відповідає ч.1ст 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019.
Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (постанова ВП ВС від 11.02.2020 та подібні висновки викладені у постанові ВП ВС від 14.11.2018, 22.02.2020).
Звертаючись з позовом в інтересах держави зокрема в особі Облдержадміністрації та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, прокурор також не зважив на те, що позов пред`явлений до РДА області як до відповідача за вимогами про визнання недійсним розпорядження. Отже, у частині вимог про скасування розпоряджень, звернених до РДА області, є позовом держави до неї самої. Отже, позов прокурора в інтересах держави, звернутий до держави, суперечить положенням статті 45 ГПК України Постанова ВП ВС від 05.10.2022).
4. Обов’язково адвокат зверне увагу на дотримання прокурором строків позовної давності при зверненні з позовом в суд, оскілки у разі навіть підтвердження в суді обґрунтованості підстав для задоволення позову, суд відмовить у задоволенні позовних вимог прокурора за спливом строків позовної давності.
Так, Великою Палатою Верховного Суду від 17.10.2018 залишено в силі рішення суду про відмову у задоволенні позову прокурора про витребування у відповідачів на користь територіальної громади в особі сільради земельні ділянки, у зв’язку із пропуском прокурором строків позовної давності.
При цьому ВП ВС зазначила, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб’єктів порівняно з іншими суб’єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.
Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.
Тому Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про задоволення позову прокурора про те, що позовна давність до правовідносин, пов’язаних з витребуванням майна, не застосовується.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України)
ВП ВС вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, в інтересах якого звернувся прокурор.
У постанові від 20.06. 2018 ВП ВС дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
Вказаний висновок ВП ВС вважала за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до судуу разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об’єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦКУ сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові, врахувавши те, що прокуратура та сільська рада дізналися про порушення права власності відповідної територіальної громади на спірні земельні ділянки ще у червні 2009 року, оскільки була порушена кримінальна справа за фактами вчинення службовими особами сільської ради зловживання службовим становищем і службового підроблення при наданні у приватну власність земельних ділянок, зокрема відповідачам, що підтверджено постановою суду від 21.05.2010; у 2012 році прокурор подавав аналогічний позов, але той був залишений без розгляду, а повторно звернувся з позовом до суду аж 05.01.2017 року, тобто, пропустивши позовну давність; прокурор не заявляв клопотання про поновлення позовної давності, а суд відповідно не встановлював підстав поважності пропуску такого строку.
Оскільки прокурор пред’явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої до позовних вимог просили відповідачі, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позову слід відмовити.
Отже, у разі установлення адвокатом пропуску прокурором строків позовної давності, він заявить клопотання в суд про їх застосування та відмови у задоволенні позову з цих підстав.
5. При проведенні правового аналізу позову прокурора адвокат обов’язково перевіряє, якими доказами прокурор доводить обставини, порушення вимог чинного законодавства, які зазначені у позові та є підставами для його пред’явлення. Із досвіду юристів нашого Бюро можливо зазначити, що в більшості випадків суді відмовляють у задоволенні позову у зв’язку із недоведеністю.
Так, постановою ВС від 26.07.2023 залишено без змін рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Облдержадміністрації, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, до Райдержадміністрації, ТОВ, міськради про визнання розпоряджень та договорів оренди недійсними та зобов’язання ТОВ повернути спірні земельні ділянки у користування ДП.
На обґрунтування позову прокурор зазначив, що земельні ділянки належать до державних земель лісового та природно-заповідного фонду та вибули з постійного користування держави із численними порушеннями законодавства. Зокрема, уповноважений державний орган не ухвалював рішення про припинення зазначеного права, а також відбулась зміна їх цільового призначення з передачею до несільськогосподарських потреб.
Верховний Суд зазначив, що зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно до ч.1 ст. 124 ЗУ передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Як установили суди проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ, які затверджені спірними розпорядженнями, розроблені ДП “Київський інститут землеустрою” на підставі технічних завдань замовника – ТОВ , погоджених ГУземельних ресурсів у області та відповідно до умов відведення земельної ділянки, наданих Управлінням земельних ресурсів у районі в області, а також погодженої ним вихідної земельно-кадастрової інформації. До того ж ГУ Держкомзему у області надало висновок державної експертизи землевпорядної документації, згідно з яким зауваження та пропозиції відсутні.
Згідно з відомостями вихідної земельно-кадастрової інформації, яка є додатком до проєкту землеустрою, земля, за рахунок якої відводились спірні земельні ділянки, належала до державної власності, за цільовим призначенням – до земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, рахувалася за Банком та використовувалась для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку населення.
Крім того, листом ДП підтвердило, що одна із спірних земельних ділянок, на якій розміщено комплекс нежилих будинків існуючої бази відпочинку, згідно з матеріалами лісовпорядкування 2003-2004 не відноситься до земель лісогосподарського призначення ДП.
Згідно інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки станом на час розгляду справи спірні земельні ділянки належить до категорії земель рекреаційного призначення та державної форми власності. Власником земельних ділянок зазначена Райдержадміністрація в області, а суб`єктом права оренди земельних ділянок визначене ТОВ. Відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій, з якими погодився ВС дішли висновкущо спірні земельні ділянки не належать до земель лісогосподарського призначення; ТОВ є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок; на цих земельних ділянках розташоване нерухоме майно, належне йому на праві власності; проєкти щодо відведення цих ділянок погоджені з усіма компетентними органами; згідно з офіційними відомостями з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки ці земельні ділянки відносяться до категорії земель рекреаційного призначення, а тому підстави для витребування цих ділянок від ТОВ відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що твердження прокурора про віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та земель природно-охоронного призначення, а також про належність цих ділянок (повністю або частково) ДП обґрунтовано посиланням на матеріали лісовпорядкування, які складені вже після передачі земельних ділянок в користування титульних землекористувачів, зокрема ТОВ. При цьому копії таксаційних матеріалів лісовпорядкування та відповідь ДП, суперечать один одному в частині нумерації виділів та в частині загального переліку включених виділів, а також не містять відомостей про підстави обліку ділянок.
Отже, суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано відхилили твердження прокурора про віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та земель природно-охоронного призначення, а також про належність цих ділянок ДП, а тому дійшли в цілому правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у звязку із едоведеністю викладених у позові обставин належними доказами.
Окрім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірні земельні ділянки відносяться до державної форми власності, власником є РДА і докази про вибуття цих ділянок з державної власності відсутні, а тому позовна вимога прокурора в частині повернення земельних ділянок у власність держави є необґрунтованою.
6. Дуже часто зустрічаються випадки, коли, прокурору суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, у зв’язку із невірним застосуванням, тлумаченням норм права, на яких ґрунтується позов.
Так, Верховний Суд 12.07.2022 залишив без змін судові рішення про відмову у задоволенні позову прокурора до відділу освіти та Товариства про визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору про закупівлю робіт (договір підряду на проведення робіт по реконструкції школи).
Позов обгрунтовано тим, що тендерний комітет відділу освіти повинен був відхилити тендерну пропозицію Товариства через: невідповідність визначених Замовником в підпунктах 5.1, 5.3 пункту 5 Розділу ІІІ тендерної документації кваліфікаційних критеріїв вимогам пунктів 1, 3 частини 2 статті 16 Закону України «Про публічні закупівлі»; невідповідність тендерної пропозиції Товариства вимогам тендерної документації, в частині необхідності наявності у підприємства працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід; надання ліцензії ДСНС на виконання робіт протипожежного призначення.
Верховний Суд погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій зазначив, що ч.2 статті 22 Закону передбачено, що у тендерній документації зокрема зазначаються один або декілька кваліфікаційних критеріїв відповідно до статті 16 цього Закону.
За змістом частини 2 статті 16 Закону замовник установлює один або декілька з таких кваліфікаційних критеріїв: 1) наявність в учасника процедури закупівлі обладнання, матеріально-технічної бази та технологій; 2) наявність в учасника процедури закупівлі працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід; 3) наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного (аналогічних) за предметом закупівлі договору (договорів); 4) наявність фінансової спроможності, яка підтверджується фінансовою звітністю.
У підпунктах 5.1 – 5.6 пункту 5 розділу ІІІ Тендерної документації Замовником встановлено наступні кваліфікаційні критерії: наявність обладнання та матеріально-технічної бази; наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід; наявність документально підтвердженого відповідного досвіду виконання аналогічного договору; наявність фінансової спроможності; документи, що підтверджують відсутність підстав для відмови в участі у процедурі закупівлі; документи, які повинен подати замовнику переможець процедури закупівлі.
Прокурор вбачає порушення статті 16 Закону, у тому, що підпункт 5.1 пункту 5 розділу ІІІ Тендерної документації на відміну від пунктів 1, 3 частини 2 статті 16 Закону не містить слова “технологій”, а підпункт 5.3 пункту 5 розділу ІІІ Тендерної документації не містить словосполучення “за предметом закупівлі”.
Верховний Суд зазначив, що такі доводи прокурора є формалізмом, оскільки Закон не містить вимог про дослівне використання кваліфікаційних критеріїв. Замовник, при складанні Тендерної документації, встановив один із обов`язкових критеріїв, а саме: “наявність у працівників відповідної кваліфікації, які мають відповідати необхідні знання та досвід”, що є дослівним вираженням п.2 ч.2 ст. 16 Закону.
За результаті розгляду справи судами встановлено обставини того, що: Замовником дотримано вимоги законодавства про закупівлі під час розміщення Тендерної документації; Товариство не було зобов`язане у складі своєї тендерної пропозиції надавати сертифікат на кваліфікацію інженера-проектувальника; Тендерною документацією не визначено критеріїв щодо кількості працівників у учасників торгів; Товариством у складі тендерної пропозиції було надано відповідну ліцензію, яка надає останньому право на виконання робіт протипожежного призначення.
По суті Верховний Суд, розглянувши справу зі спору про визнання недійсним рішення тендерного комітету дійшов висновку, що відмінність визначених Тендерною документацією кваліфікаційних критеріїв від тих, що встановлені статтею 16 Закону одним чи двома словами, які не змінюють змісту кваліфікаційного критерію не може вважатися порушенням Закону, оскільки останній не містить вимог про дослівне використання кваліфікаційних критеріїв.
Таким чином, Верховний Суд погодився із висновками попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог прокурора та наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Отже, пред’явлений позов прокурора в господарському судочинстві має специфічний характер, а тому має свої особливості і юридична лінія захисту відповідача у такій справі, а тому звертайтесь до професійних та досвідчених у спорах наведеної категорії адвокатів АБ «Ткачук і партнери», які доведуть судову справу до постановлення позитивного рішення для клієнта.