Відповідно
до ч.1 ст. 15 ЦКУ особа має
право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або
оспорювання.
Позовом у
процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та
інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом
позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою
позову – факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного
інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно
визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес
порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно
вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити
доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового
інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушення права з`ясувати,
чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Верховний Суд, розглянувши справу зі спору про визнання
недійсним рішення тендерного комітету про визначення переможця публічних
закупівель та договору, укладеного на виконання цього рішення не є ефективним
способом захисту, оскільки не відновить порушених прав Держави в інтересах якої
прокурор звернувся із позовом до суду.
Так, Верховним Судом 04.07.2023 залишено без змін постанову апеляційного
суду про відмову у задоволенні позову прокурора про визнання недійсними рішення
тендерного комітету Державного професійно-технічного навчального закладу про
визнання переможцем товариства переможцем публічної закупівлі із
послуг з обробки земельних
ділянок державної форми власності та договору, укладеного із ТОВ.
Позовні вимоги прокурора були обґрунтовані порушеннями
вимог ЗУ «Про публічні закупівлі», допущеними під час складання тендерної
документації, проведення закупівлі та укладення спірного договору із
товариством.
Верховний Суд погодився із
висновками суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ неналежним чином виконало
вимоги, визначені у тендерній документації, та не надало всю наведену у
додатку до тендерної документації
замовника інформацію та документи, що підтверджують відповідність його
кваліфікаційним критеріям, а отже оспорюваний договір не відповідає вимогам
законодавства.
У постанові Верховного Суду від
16.10.2020 зазначено, що під захистом права розуміють державно-примусову
діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і
забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок
чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього
суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав,
або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміють відновлення
можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або
нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований
вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається
досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового
результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти
суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення
(чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням
його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що
призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути
адекватним наявним обставинам.
Гарантоване ст. 55
Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист
передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але
вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке
порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або
інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право
(інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та
звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано
судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і
чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Крім того, Об`єднана Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 уточнила висновки щодо застосування
норм матеріального права (ч. 3 ст.215,
ч. 1,2 ст. 216 ЦКУ), викладені в
постанові ОП ВС від 03.12.2021 щодо ефективності визнання недійсним
договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої
реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину
недійсним, сформулювавши свій висновок настуним
чином:
Позовна вимога про визнання
недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим позовна вимога
про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути
ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з
позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про
стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння
відповідача.
Окреме заявлення позовної
вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без
вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом
захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Водночас, у випадку звернення
прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним
виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про
застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність
дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для
держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть
відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції,
можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі
повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину
вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем
неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в
позові.
Як установлено судами у цій справі,
сторони за спірним договором виконали свої зобов`язання: товариство надало
замовнику послуги, пов`язані з виробництвом сільськогосподарської продукції, а
замовник – ДПТНЗ їх оплатив. Проте прокурор не навів доводів про те, які саме
інтереси держави в особі Міністерства освіти і науки України були порушені та
як саме визнання спірного договору недійсним вплине на їх відновлення, тому
визнання недійсним цього договору не відновить порушені інтереси держави, а
обраний прокурором спосіб захисту є неефективним.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від
15.09.2022 зазначила про
те, що торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору
купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними
торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та
ефективними способами захисту.
Ураховуючи викладене
колегія суддів ВС
зазначила,
що саме по собі визнання недійсним та скасування рішення тендерного комітету
про визнання ТОВ переможцем публічної
закупівлі, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, а також
визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору без одночасного заявлення вимог про стягнення
коштів на користь держави в особі МОН України, не призведе до поновлення
майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраних прокурором
способів захисту та наявність підстав для відмови в позові.