Ініціюючи питання розірвання сімейного зв’язку між дитиною та батьками в примусовому порядку необхідно розуміти крайній характер такого заходу.
Інакше кажучи, поведінка та вчинки батьків чи одного із них має бути настільки неприйнятною по відношенню до дитини, що єдиним способом захисту інтересів дитини залишається позбавлення батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав можливо лише в судовому порядку.
Суд розглядає справи про позбавлення батьківських прав за позовною заявою: одного із батьків, опікуна, піклувальника, особи в сім’ї якої проживає дитина; закладу охорони здоров’я, навчального або іншого дитячого закладу, в якому вона перебуває; органу опіки та піклування; прокурора; самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
При розгляді судом справи обов’язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо обставин справи. При цьому, такий висновок не є обов’язковим для суду і він може не погодитися з ним, якщо вважатиме, що він є недостатньо обґрунтованим чи суперечить інтересам дитини.
Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Крайній характер рішень про позбавлення батьківських прав підтверджують і висновки судів з даного питання.
Заочним рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 26 липня 2021 року у справі № 735/308/21 за позов батька позбавлено матір батьківських прав по відношенню до їх спільної малолітньої дочки. Стягнуто з матері аліменти на користь батька на утримання малолітньої доньки.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своєї малолітньої дитини, що є підставою для задоволення позову та стягнення аліментів на утримання дитини.
З такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи може відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідачки брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою та з огляду на відсутність даних про те, що відповідачка притягувалася до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків, апеляційний суд дійшов висновку про відмовуу задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав з попередженням матері про зміну поведінки щодо прийняття участі у вихованні дочки.
Верховний суд погодився з доводами суду апеляційної інстанції і залишив рішення апеляційного суду без змін.