Універсальне правонаступництво, здійснення якого забезпечується інститутом спадкування, передбачає перехід не лише прав від померлої фізичної особи, а і її обов’язків, які в один момент переходять до спадкоємців в незмінному вигляді. Основною метою при цьому є забезпечення стабільності цивільного обороту завдяки гарантованій законом заміні третіми особами особи, яка вибула з його складу учасників. Розвиток ринкових відносин та поширення кредитно-банківських механізмів на широкі сфери суспільного життя обумовлюють потребу в нормативно-правовому врегулюванні зобов’язальних правовідносин і забезпечення гарантій задоволення вимог кредиторів у разі смерті боржника й переходу обов’язків боржника до його спадкоємців.
В той же час кредитори при стягненні заборгованості зі спадкоємців боржника повинні діяти в межах певних законодавчих обмежень, не порушуючи їх прав.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). До складу спадкової маси входить сукупність прав та обов’язків, носієм яких був спадкодавець і які переходять до його спадкоємців після відкриття спадщини у тому ж вигляді, в якому вони йому належали. Виняток складають ті з них, які є невідчужуваними, нерозривно пов’язані з його особою, а відтак не здатні передаватися іншим суб’єктам (ст. 1219 ЦК України). Зокрема, стосовно переходу обов’язків, то до складу спадщини не входять права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України, а саме: зобов’язання припиняється зі смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Можливо розглянути позицію Верховного Суду щодо зобов’язань, які входять до складу спадщини (зокрема різниця між зобов’язаннями, які нерозривно пов’язані з померлою особою, а які ні) на прикладі наступної справи.
Верховний Суд, розглянув 12.08.2020 справу № 199/5826/16 та залишив в силі рішення першої інстанції про часткове задоволення позову про стягнення кредитором спадкодавця суми заборгованості зі сплати аліментів, пені та збитків зі спадкоємця.
Задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції, з яким погодився Верховний Суд, зазначив, що борг померлої особи, який утворився у зв’язку з несплатою аліментів, повинен бути сплачений його спадкоємцями. Виходячи зі змісту ст. 1281 ЦК України, це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування. Для всіх спадкоємців існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця, зокрема, часткова відповідальність. За змістом статті 194 СК України від погашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. У випадку смерті платника аліментів його спадкоємці за рахунок наявних активів спадкової маси зобов’язані погасити заборгованість за аліментами на дитину. Обов’язок платника аліментів з їх сплати після його смерті припиняється як нерозривно пов’язаний з його особою батька і не може бути виконаний іншою особою (стаття 608 ЦК України). Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення боргу спадкодавця, який він мав за життя у вигляді заборгованості за аліментами, а не його обов’язок зі сплати аліментів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача, яка є спадкоємцем майна померлого, заборгованості за аліментами.
Разом із тим зобов’язання з відшкодування пені, 3% річних та інфляційних за прострочення сплати аліментів є відповідальністю боржника і не входить до складу спадщини.
Аналогічна позиція сформульована в постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 161/11682/15-ц.
Строки пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців
Відповідно до ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Кредиторові спадкодавця належить пред’явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами 2, 3 цієї статті, позбавляється права вимоги.
На вимоги про відшкодування витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця (стаття 1232 ЦК України), а також витрат на охорону спадкового майна (стаття 1283 ЦК України) не поширюються правила статті 1281 ЦК України про порядок і строки пред’явлення вимог кредитором спадкодавця, оскільки вони не випливають із зобов’язань спадкодавця. Тому на такі вимоги поширюється загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).
Вимоги про відшкодування зазначених витрат можуть бути пред’явлені й до територіальної громади, яка стала власником спадщини, визнаної судом відумерлою (п. 15 постанови пленуму Верховного Суду від 30.05.2008 № 7).
Встановлені законом строки для пред’явлення претензій кредиторами не є строками позовної давності. На ці строки не розповсюджуються норми статей 259, 263, 264 ЦК України, які регулюють питання зміни, зупинення або переривання строків позовної давності. Непред’явлення кредиторами у встановлені статтею 1281 ЦК України строки претензій погашає належні їм права вимоги, в той час як сплив строку позовної давності є підставою лише для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України) і не позбавляє особу самого матеріального права.
Перш за все слід зазначити правову позицію Верховного Суду щодо співвідношення строків пред’явлення претензії кредитора до спадкоємця зі строками позовної давності, а також правові наслідки їх спливу, оскільки це визначає долю чималої кількості судових процесів у категорії спадкових спорів.
Позиція Великої Палати Верховного Суду з приводу застосування вказаних строків при розгляді справ даної категорії сформульована в постанові від 17.04.2018 у справі № 522/407/15-ц, якою залишено в силі рішення апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки (після смерті боржника). У ній Верховний Суд роз’яснив, що визначені ст. 1281 ЦК України строки пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже й неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. Натомість сплив позовної давності не виключає наявності в кредитора права вимоги та є підставою для відмови в позові за умови, якщо про застосування позовної давності в суді заявила одна зі сторін.
Таким чином, сплив визначених ст. 1281 ЦК України строків пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов’язаннями, а також припинення таких зобов’язань.
Окрім того, Верховний Суд 02.02.2023 залишив в силі судові рішення у справі № 569/2672/21 про задоволення позову фізичної особи до АТ «Правекс Банк» про визнання зобов’язань за кредитним договором, а також обтяжень за договором іпотеки на квартиру припиненими.
Позов мотивовано тим, що боржник за кредитним договором помер, а відповідач, достовірно знаючи про цей факт протягом 6-місячного строку не звернувся із будь-якою вимогою до позивача (спадкоємця боржника), а отже в силу ст. 1281 ЦК України зобов’язання за кредитним договором вважаються припиненими, як і обтяження накладені на квартиру.
Верховний Суд погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій зазначив, що вони узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22.04. 2020 у справі № 562/2627/18, від 27.08 2020 у справі № 757/3276/18-ц, від 27.07.2022 у справі № 274/7378/20, та не суперечать висновкам, викладеним у постанові ВП ВС від 17.04.2018 у справі № 522/407/15-ц, у постанові ВС від 30.06.2021 у справі № 754/13738/13-ц.
При цьому Верховний Суд відхилив доводи скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 338/1769/15, від 13.06. 2018 у справі № 750/1679/16-ц, а саме, що строк, протягом якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлюється загальними положеннями про позовну давність згідно глави 19 ЦК України.
Велика Палата ВС у постанові від 17.04.2018 у справі № 522/407/15-ц вказала, що поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.
Таким чином, правовідносини, що виникли між кредитором та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку статті 1282 ЦК України.
Способи пред’явлення вимог кредиторів:
- безпосередньо до спадкоємців;
- опосередковано – через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а за межами України – через консула.
Обрання певного способу є правом кредитора і здійснюється ним на власний розсуд.
Претензії кредиторів, як і заяви про прийняття спадщини; заяви про відмову від спадщини тощо реєструються в книзі обліку і реєстрації спадкових справ та журналі реєстрації вхідних документів і формуються у спадковій справі (пункт 11.1 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5).
Обов’язок спадкоємців задовольнити вимоги кредиторів та форма їх задоволення
Спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (стаття 1282 ЦК України).
На відміну від спадкоємця, який прийняв спадщину та відповідно до статті 1282 ЦК України зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора, на набувача за спадковим договором такий обов’язок не покладається (абз. 6 п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).
Вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. (стаття 1282 ЦК України).
Проте у деяких випадках (зокрема, у разі, коли змістом невиконаного спадкодавцем зобов’язання є не сплата грошей, а виконання певних дій, надання послуг тощо) кредитор більше заінтересований у виконанні зобов’язання саме у тій формі, у якій воно існувало за життя спадкодавця. Тому договором між спадкоємцем, частка якого обтяжена зобов’язанням, і кредитором може бути передбачений інший спосіб і порядок виконання зобов’язання.
В будь-якому разі обов’язок спадкоємця боржника задовольнити вимоги кредитора виникає лише у разі прийняття ним у спадщину майна (частини майна).
Рівненський міський суд Рівненської області у справі № 569/8970/22 рішенням від 17.11.2022 (не оскаржувалось в апеляційному порядку) відмовив у задоволенні позову АТ КБ «Приват банк» до спадкоємців померлого боржника про стягнення боргу.
Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено, що відповідачі успадкували від померлого майно і взагалі, що у останнього знаходилось у власності за життя будь-яке рухоме чи нерухоме майно.
Твердження позивача, що відповідачі були зареєстровані по місцю проживання померлого не дає підстави для права вимоги до них за зобов’язаннями померлого.
Також рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15.02.2022 (не оскаржувалось в апеляційному порядку) у справі № 592/14153/21 відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приват банк» про стягнення боргу з особи, яка відмовилась від успадкування майна після померлого боржника на користь іншого спадкоємця.
Строк задоволення вимог кредитора
Протягом строків, передбачених частинами 2, 3 ст. 1281 ЦК України, кредитори спадкодавця вправі лише заявити спадкоємцям або нотаріусу за місцем відкриття спадщини про свої претензії. Саме ж задоволення таких вимог відбувається вже після прийняття спадщини спадкоємцями і не раніше спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або одержання ними свідоцтва про право на спадщину.
Звертаю увагу, що задоволення вимог відбувається лише спадкоємцями. Навіть за умови участі в цих відносинах виконавця заповіту останній має лише право прийняти, зафіксувати вимоги до спадкоємців, проте самостійно здійснювати їх погашення він не вправі. Обов’язки спадкодавця, як і його права, за правилами універсального наступництва переходять безпосередньо до спадкоємців і не можуть перейти до третіх осіб.
Обсяг задоволення вимог кредиторів
За наявності кількох спадкоємців кожен з них відповідає за борги спадкодавця пропорційно до одержаної ними частки у спадковому майні. Якщо до спадкоємців перейшли не ідеальні (у дробах) частки у спадщині, а реальні – чітко визначене у заповідальному розпорядженні майно, потрібна пропорція вираховується шляхом встановлення того співвідношення, у якому вартість цієї речі знаходиться із вартістю спадкової маси.
Спадкоємці несуть відповідальність за зобов’язаннями спадкодавця в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього. При цьому під дійсною вартістю спадкового майна розуміється ринкова грошова оцінка його на момент відкриття спадщини.
Таким чином, відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця носить частковий характер і обмежується вартістю майна, успадкованого цією особою. Проте у виключних випадках, наприклад, при неподільності предмета зобов’язання, відповідальність спадкоємців буде солідарною (ст. 543 ЦК України) і кредитор матиме змогу вимагати виконання вимоги як від усіх спадкоємців разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Спадкоємець, який виконав спільне зобов’язання, має право пред’явити зворотню вимогу (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці (ст. 544 ЦК України).
Також суди по такій категорії справ досліджували питання обсягів відповідальності спадкоємців боржника перед кредиторами
Так, постановою Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 552/4892/19 залишено в силі рішення першої інстанції про відмову у задоволенні позову позикодавця до спадкоємця позичальника про звернення стягнення на спадкове майно.
Суд установив, що позивач позичів особі (яка померла) кошти, а остання на забезпечення зобов’язання надала позичальнику акт на право власності на земельну ділянку. Оскільки борг за життя позичальник не повернув, а його дружина (як спадкоємиця) відмовилась сплатити позивачу кошти, то останні просив визнати за ним право власності на земельну ділянку.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, який визнав за позивачем право власності на земельну ділянку, зазначивши, що спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов’язок погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у погашенні заборгованості у разі смерті позичальника за рахунок спадкового майна, яке приймають у спадщину спадкоємці боржника.
Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов’язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв’язку з виконанням зобов’язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали.
Тобто у будь-якому разі виконання вимоги кредитора щодо погашення заборгованості, яку мав спадкодавець, не повинно зумовити погіршення майнового стану спадкоємця без одночасного отримання ним майнової вигоди у виді спадкового майна.
У такому разі, оскільки зобов’язання після смерті позичальника залишається не виконаним, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача в частині про звернення стягнення на земельну ділянку відповідно до статті 1282 ЦК України обгрунтовані.
Разом із цим висновок апеляційного суду про визнання права власності на земельну ділянку за кредитором є помилковим. Аналіз статтей 1282, 1285 ЦК України свідчить про те, що ці норми матеріального права не передбачають такий спосіб звернення стягнення як визнання права власності на майно. Порядок реалізації арештованого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 № 2831/5, визначає процедуру здійснення продажу майна через електронні торги з аукціону засобами системи електронних торгів через Веб-сайт.
Також, Верховний Суд 26.10.2022 у справі № 195/136/21 скасував судові рішення у справі за позовом позикодавця до спадкоємця позичальника про звернення стягнення суми боргу за рахунок спадкового майна.
Скасовуючи судові рішення Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спадкоємець боржника відповідає перед кредитором не в межах суми позики, а в межах успадкованого майна.
При цьому, суд звернув увагу, що погашення боргу перед кредитором за рахунок успадкованого майна можливе після відмови спадкоємця боржника виплатити суму боргу у грошовій формі, а в даній справі такої відмови відповідача не було.
Особливості спадкування кредитних зобов’язань
Відповідно до пункту 32 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредиторських правовідносин» спадкоємці несуть зобов’язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов’язання фактично не пов’язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями. Це роз’яснення встановлює виняток із загального правила, передбаченого ч. 1 ст. 1282 ЦК України.
При цьому слід враховувати, що згідно з положенням частини 2 ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню) за умови, що:
- судом було прийнято рішення з призначенням певної суми до виплати кредитору;
- боржник (спадкодавець) не виконав такого рішення суду.
Тому слід ретельно перевірити, чи мало місце пред’явлення кредиторами вимог до спадкодавця щодо погашення боргу за його життя, чи були додатково нараховані до суми боргу відсотки та чи було рішення суду про стягнення неустойки зі спадкодавця за його життя.
Крім того, право вимоги кредиторів до спадкоємця та обов’язок спадкоємця задовольнити такі вимоги в межах прийнятої спадщини не встановлюють солідарність зобов’язання. Кожен кредитор виступає окремо, і задоволення спадкоємцем вимог одного з них у повному обсязі за рахунок прийнятого у спадщину майна фактично може позбавити інших кредиторів можливості задовольнити свої вимоги.
Проте нерідко кредитор для стягнення заборгованості за кредитним договором застосовує усі можливі методи стягнення – як позасудові, так і судові. Такими методами є ігнорування факту смерті позичальника, стягнення заставного майна, у тому числі і з майнового поручителя, вчинення виконавчих написів на договорах іпотеки, позови до суду з вимогою повернення чи дострокового повернення заборгованості. Часто банки застосовують кілька таких дій водночас. Необхідно звернути увагу, що правовідносини за кредитним договором припиняються лише після погашення вимог кредитора, але можливі інші випадки, наприклад, пропуск кредитором звернення із вимогою до спадкоємця.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України. Отже, вже після рішення суду, якщо спадкоємець не здійснює погашення заборгованості, на нього можуть бути нараховані інфляційні втрати і 3% річних.
Поручитель приймає на себе зобов’язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (ст. 553-554 ЦК України), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки. Відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК України зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Таким чином, на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов’язку щодо виконання зобов’язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки.
У разі смерті поручителя (крім випадків майнової поруки), враховуючи положення ст. 607, ч. 1 ст. 608 ЦК України, а також сутності поруки як особистого зобов’язання відповідати за належне виконання основного зобов’язання, спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором.
У разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, слід враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (ст. 23 ЗУ «Про іпотеку»). Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи – іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Якщо боржник та іпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов’язки іпотекодавця, а й обов’язки за основним зобов’язанням у межах вартості спадкового майна.
У якості прикладу незаконної реалізації майна, що перебувало в іпотеці, після смерті іпотекодателя можливо навести справу № 278/3367/19. Верховний Суд 03.02.2021 розглянув справу за позовом фізичної особи до ТОВ «Грифон капітал», ТОВ «Профіт кредит», скасував судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та постановив рішення про задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного між відповідачами. Суд установив, що позивачка успадкувала від сина, який помер у 2018 році, житловий будинок, що перебував в іпотеці. У 2011 році банк іпотекодержатель надсилав синові позивача вимогу про усунення порушення умов кредитного договору та про намір у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки, після чого було ухвалено рішення про стягнення на користь банку кредитного боргу, відкрито виконавче провадження, однак судове рішення виконано не було. Права вимоги за кредитним та іпотечним договорами кілька разів відступалися, і в листопаді 2019 року останній іпотекодержатель – ТОВ «Грифон капітал» реалізував право вимоги в позасудовому порядку шляхом продажу спірного житлового будинку ТОВ «Профіт кредит».
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходив із того, що хоча іпотекодержатель не повідомив боржника (спадкоємицю) про намір продати предмет іпотеки у порушення вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку», наслідком такого порушення є відшкодування іпотекодержателем збитків, а не визнання договору недійсним.
Разом з тим Верховний Суд зазначив, що за змістом ч. 1 ст. 33, ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов’язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звернути стягнення на предмет іпотеки. Ненадсилання іпотекодавцю та боржнику вимоги про усунення порушення основного зобов’язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ч. 1 ст. 38 цього Закону якщо іпотекодержатель має право на продаж предмета іпотеки за рішенням суду або договором, то він зобов’язаний за 30 днів до укладення договору купівлі продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування збитків. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцеві вимоги про усунення порушення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону (одним документом), необхідно виходити з пріоритету дотримання саме ч. 1 ст. 35 Закону.
У цій справі останній іпотекодержатель – ТОВ «Грифон капітал» не надсилав спадкоємцеві повідомлення про усунення порушення, а також про намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу. Надіслана первісним кредитором у 2011 році вимога боржникові, який згодом помер, не була реалізована, оскільки після її направлення банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. ТОВ «Грифон капітал», звертаючи стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки, який на час продажу успадкований позивачкою, не повідомив її про необхідність усунення порушення зобов’язань та про наслідки такого неусунення – звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто ТОВ «Грифон Капітал» не пред’явив своїх кредиторських вимог у порядку ст. ст. 130, 1281 ЦК України, а отже, повинен був дотриматись вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку».
За таких підстав Верховний Суд дійшов висновку, що спадкоємець боржника, якому не відомо про існування вимог кредитора спадкодавця, не може бути позбавлений успадкованого майна в позасудовому порядку без будь-якого повідомлення чи попереднього пред’явлення претензії кредитором. Позбавлення особи майна в такий спосіб є порушенням права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України.
Альтернативне задоволення вимог кредиторів
Слід звернути увагу на питання про можливість альтернативного задоволення вимог кредиторів, коли фактично спадщина прийнята, але свідоцтво про право на нерухоме майно ще не оформлене (частина перша статті 1297 ЦК України).
Якщо ж спадкоємець не бажає задовольняти вимогу кредитора шляхом реалізації успадкованого нерухомого майна, можна скористатися альтернативним способом – задовольнити таку вимогу в грошовому еквіваленті. Таке задоволення вимоги кредитора можна реалізувати шляхом:
- укладення з кредитором мирової угоди, за якою спадкоємець повертає кредитору суму боргу в грошовому еквіваленті, виходячи з оціночної вартості успадкованого нерухомого майна, що підтверджується висновком експертної установи;
- оформлення нотаріально завіреної заяви (про проведення розрахунку), а саме про те, що кредитор отримав від спадкоємця грошову суму, яка відповідає сумі позовних вимог у відповідній справі, визнає належне виконання спадкоємцем боргового зобов’язання та відмовляється від позову.
Звертаю увагу, що навіть задовольнивши в такий спосіб інтереси одного кредитора, спадкоємець не застрахований від того, що інші кредитори в майбутньому не звернуться до нього з вимогами про виконання кредитних зобов’язань. За такої ситуації основними інструментами захисту інтересів спадкоємця буде рішення суду, мирова угода, квитанція про перерахування суми боргу кредитору та висновок експертної установи щодо оціночної вартості нерухомості, прийнятої у спадщину. Якщо грошова сума, еквівалентна вартості прийнятого у спадщину нерухомого майна, була повністю перерахована кредитору для погашення суми боргу, то задоволення вимог інших кредиторів, керуючись ч. 2 ст. 1282 ЦК України, буде неможливим. Якщо ж спадкоємець сплатив частину зазначеної грошової суми для повного погашення боргу перед кредитором, то наступні кредитори можуть пред’являти вимоги лише в межах вартості спадкового майна, яке залишилося.
Важливо пам’ятати, що кожна особа, приймаючи спадщину чи за законом, чи за заповітом, має право відмовитись від неї, щоб уникнути судової тяганини щодо задоволення вимог кредиторів.
Таким чином, при безпідставних вимогах кредиторів до спадкоємців боржника слід звертатись до адвоката по спадковим спорам, який в судовому порядку в межах правового поля захистить права клієнта.