Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на зебезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є осовним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).
Разом з тим, Пенсійний фонд України має право своїм рішенням припинити виплату пенсії, нажаль, не завжди на законних підставах.
Пропонується розглянути з урахуванням судової практики випадки незаконного припинення органами ПФУ виплачувати пенсію громадянам.
Так, відповідно до ст. 49 Закону України «Про обов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058- ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:
- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять
недостовірні відомості ;
- на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не
передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;
- у разі смерті пенсіонера;
- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
- в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального
органу ПФУ протягом 10 днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35, ст. 46 цього Закону.
У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу ПФУ розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Разом з тим наявні численні випадки незаконного припинення виплати пенсій громадянам не з підстав, передбачених зазначеною нормою права, зокрема, це стосуєтся внутрішньо переміщених осіб.
Правову позицію з цього питання висловила Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суда від 04.09.2018.
Так, Верховний Суд визнав неправомірними дії територіального органу ПФУ по припиненню виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі у зв’язку з проведенням верифікації (перевірка достовірності факту) за списками СБУ, оскільки вона виїхала зі свого постійного місця проживання та стала на облік як внутрішньо переміщена особа та зобов’язав відповідача поновити виплату пенсії.
Судове рішення мотивовано тим, що припиняючи нарахування та виплату позивачці пенсії за відсутності передбачених законами України (зокрема Законом № 1058- ІV ) підстав, відповідач порушив право позивачки на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об’єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року і незаконність втручання відповідача у право позивачки на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивачки було порушено.
Не зважаючи на наявність зазначеної зразкової справи ПФУ продовжувало припиняти виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам не з підствав, передбачених чинним законодавством.
Так, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.02.2022 у справі № 260/7275/21 задоволено позов про визнання неправомірними дії територіального органу ПФУ щодо припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі у зв’язку не проходженням ідентифікації у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, зокрема, не подання позивачкою оновленої довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи. При цьому на користь позивачки 23.10.2018 судом вже було винесено рішення про визнання незаконними дій пенсійних органів про припинення їй виплату пенсії та поновлення її виплату (але за інший період ніж в даній справі), яке відповідач не виконав.
У справі № 260/7275/21 суд зазначив, що позивачка перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, визначення якої міститься у ст. 1 Закону України « Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII. Зокрема, це визначення охоплює три вида конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства) – перебуває на території України на законних підставах;має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи і не є окремим конституційно-правовим статусом особи.Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби (доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, тощо), тобто цей статус надає особі спеціальні, додаткові або інші права не звужуючи між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Згідно з п. 1 Постанови КМУ N 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ N 509 від 01.10.2014, яка діє безстроково (п.6 Порядку).
Отже суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу та відмови у поновленні виплат, навіть на виконання судового рішення.
До аналогічного висновку також дійшли суди різних інстанцій у справах № 640/21600/19 (15.03.22), № 360/1407/22 (09.06.22), № 200/1683/22 (19.12.22).
Окрім того Верховний Суд 10.04.2019 залишив в силі судові рішення у справі № 425/964/17 про задовлення позову про визнання неправомірними дій пенсійних органів, якими припинено пенсіонерці виплату пенсії у зв’язку із її поверненням на постійне місце проживання і зняття з обліку як внутрішньо переміщеної особи (скасовано довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи).
При цьому суд зазначив, що відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для її обмеження.
В інших випадках пенсійні органи начебто поновлюють виплату пенсії, нараховують її за минулий період, однак не виплачують посилаючись на те, що випалата недоотриманих пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється відповідно до умов Постанови КМУ від 10.11.2021 № 1165, згідно якої ці виплати здійснюються в окремому порядку та при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету ПФУ.
Суди, задовольняючи позови пенсіонерів про стягнення з пенсійних органів заборгованості по виплаті пенсій (яка виникла у зв’язку із неправомірним припиненням виплат) наголошують, що відсутність відповідного фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов’язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії (справа № 200/2429/22).
Окрім того, в аналогічній справі № 360/536/22 суд зазначив, що право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов’язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних відносин врегульованих Законом України № 1058- ІV, не можуть застосовуватись.
Також ще одною підставою для припинення виплати пенсій громадянам є їх виїзд на місце проживання за кордон.
Правова позиція з цього питання викладена Верховним Судом у постанові від 11.05.2022 у справі № 540/1765/19, яким задоволено позов пенсіонерки, якій припинили виплачувати пенсію на підставі п.2 ч.1 ст. 49 Закону № 1058- ІV, у зв’язку із виїздом із України на постійне місце проживання до Ізраїлю. При зверненні до пенсійних органів із заявою про поновлення виплати пенсії їй було відмовлено, оскільки нею не надано відомостей про місце проживання в Україні та про громадянство України.
Судове рішення мотивовано тим, що ст. 51 Закону України № 1058- ІV, передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за 6 місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 (справа № 25-рп/2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення ст. 51 Закону 1058- ІV щодо припинення виплати пенсії за весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном визнано неконституційними.
Як зазначено в п.3.3 цього Рішення, оспорюваними нормами Закону держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне місце проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Окрім того, суд зазначив, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме ст. 46 Закону 1058- ІV, визначає, що нараховані суми пенсії, неотримані з вини органу, що їх призначає і виплачує, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, тобто на Україні не існує обмежень стосовно виплати пенсії у визначеному законодавстві розмырі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
За таких підстав суд вирішив зобов`язати пенсійний орган поновити виплату пенсії позивачці з часу набрання чинності вказаним Рішенням Конституційного Суду України (07.10.2009), а не з часу, як вважав відповідач, звернення позивачки із заявою про поновлення виплати пенсії.
Отже у разі незаконного припинення або відмови у поновленні виплати пенсій пенсійними органами, дане питання слід вирішувати у судовому порядку, а підготувати процесуальні документи в суд допоможе адвокат, який буде також представляти інтереси клієнта під час судового розгляду.