В процесі спадкування нерідко виникає ситуація, коли родичи вважають одного із спадкоємців
негідним отримати спадкове майно із-за байдужого відношення до спадкодавця. А
іноді дії спадкоємців носять не тільки аморальний, але і протизаконний
характер.
Законодавство
установило можливість урегулювати такі конфліктні ситуації шляхом усунення
особи від права на спадкування.
Усунення
від права на спадкування спадкоємців за законом та за заповітом можливе виключно
на підставі рішення суду, в чому Вам допоможуть професійні адвокати АБ «Ткачук і партнери».
ХТО
НЕ МАЄ ПРАВА НА СПАДЩИНУ
Законодавець передбачає усунення спадкоємця від права
на спадкування, підстави якого визначаються не згідно з волею спадкодавця-заповідача,
а чітко вказуються в ст. 1224 ЦКУ.
Зокрема, у вказаній нормі права наводиться перелік
осіб, які не мають права на спадкування:
–Особи, які умисно
позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили
замах на їхнє життя. Не застосовується
до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж
призначив її своїм спадкоємцем за заповітом);
-Особи,
які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни
або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих
чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;
-Батьки
після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не
були поновлені на час відкриття спадщини (не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачи) та
повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання
обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом);
-Одна після одної особи,
шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо
шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із
подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до
реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя,
хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу;
-За рішенням суду, якщо
буде встановлено, що особа ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який
через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Важливо
! Зазначені положення поширюються на всіх
спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у
спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Згідно із
ст. 1235 ЦКУ спадкодавець у заповіті може без зазначення причин позбавити права на
спадкування будь-яку особу із числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця
особа не може одержати право на спадкування.
Виняток становлять особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині,
яких заповідач не може позбавити права на спадкування. До них відносяться:
малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця,
непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно
від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі
спадкування за законом (ст. 1241 ЦКУ).
УСУНЕННЯ ВІД
СПАДКУВАННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ
На відміну від випадків,
коли особа не має права на спадкування, закон передбачає випадки, коли за рішенням
суду особа може бути усунена від права на спадкування, а саме: якщо буде
встановлено, що особа ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через
похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Ухилення особи від
надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в її умисних
діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити
підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з поведінкою
особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але
не вчиняла необхідних дій.
Безпорадним слід розуміти стан
особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не
може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду,
допомоги та піклування.
Суд при вирішенні справи
про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення
особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в
безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу
спадкодавця в допомозі цієї особи. Також при
вирішенні таких спорів підлягають з’ясуванню судом питання: чи потребував
спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб; чи
мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу (постанова
ВС від 02.02.2024).
Для постановлення
рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та
допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача,
останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов’язку щодо її
надання.
Та обставина, що
сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, не свідчить про факт умисного
ухилення від надання допомоги.
Слід навести висновки судів у справі зі спору про
усунення від спадкування.
Так, постановою апеляційного суду
(справа в касаційній інстанції не розглядалась) від 01.08.2023 залишено в силі
судове рішення першої інстанції про задоволення позову про усунення особи від
права на спадкуванні.
Позов мотивовано тим, що мати сторін була інвалідом 1 групи, потребувала
стороннього догляду та допомоги. За життя матері позивач проживав з нею в
одному домоволодінні, опікувався нею, допомагав матеріально, забезпечував
продуктами харчування та ліками. Мати померла, після чого відкрилась спадщина на належне їй майно, а поховання покійної здійснював позивач.
Сторони у справі є спадкоємцями першої черги спадкування за законом після
смерті матері. Відповідач, будучи обізнаним про стан здоров`я матері, матеріально
її не допомагав, участі в її утриманні не приймав, станом її здоров`я не
цікавився та взагалі матір не відвідував. На прохання позивача про допомогу
матері відповідач завжди посилався на брак часу та зайнятість. Отже,
позивач, посилаючись на положення ч. 5 ст. 1224 ЦК України просив
усунути його брата від права на спадщину, яка відкрилась після смерті матері.
Задовольняючи позовні вимоги
суди виходили з того, що згідно виписки
психоневрологічної лікарні померла матір сторін у справі перебувала у даному
медичному закладі на стаціонарному лікуванні з діагнозом: «Судинна деменція
важкого ступеню». В подальшому їй було присвоєно першу А групу інвалідністю, у
зв`язку із чим вона потребувала нерегульованої сторонньої допомоги та догляду.
Рішенням райсуду матір сторін
у справі визнано недієздатною
та призначено її опікуном позивача. Згідно довідки сільради позивач
постійно прожив разом із матір’ю на день її смерті та вів домашнє
господарство та похоронив матір за свій рахунок.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про
спадкування» судам роз`яснено, що правило абз. 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК стосується
особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК. Факт
ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця
встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або
територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння
нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування
спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою
особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав
право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на
спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права
на спадкування.
Правило ч. 5 ст. 1224 ЦК стосується всіх
спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов`язані
утримувати спадкодавця.
Позбавлення особи права спадкувати – це
захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім
характеру поведінки відповідача.
Верховний Суд у постанові від 16.03. 2023 вказав, що для
задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування
відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦКУ має значення сукупність
таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при
можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба
спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених
обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від
спадкування.
Безпорадним слід розуміти стан особи,
зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно
забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та
піклування.
Достатніми є докази, які у своїй
сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин
справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Суд першої інстанції, задовольняючи позов,
обґрунтовано виходив з того, що відповідач усвідомлював
свій обов`язок забезпечити підтримку та допомогу матері, мав
можливість його виконувати, проте ухилявся від надання допомоги своїй матері,
яка через важку хворобу була у безпорадному стані.
Доводи апеляційної скарги з приводу того,
що позивачем не підтверджено, що матір сторін, маючи призначеного опікуна –
позивача, потребувала допомоги саме від відповідача є безпідставними, оскільки
матір в силу хвороби не могла висловити,
що потребувала допомоги саме від відповідача, натомість призначення опікуном
матері одного сина не позбавляло обов`язку іншого сина щодо надання допомоги
хворій матері, яка її потребувала.
Також
у цій справі доведено, що мати сторін перебувала у безпорадному стані, а факт ухилення відповідача
підтверджується показаннями свідків.
Таким чином, у даному випадку наявні усі
докази на підтвердження одночасного настання всіх передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦКУ обставин, відтак існують
обґрунтовані підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення
відповідача від права на спадкування за законом після смерті його
матері.
Окрім того, підставою для
позбавлення права на спадкування є умисне позбавлення життя спадкодавця чи
будь-якого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їх життя.
Оскільки такі діяння є
кримінально караними, то вони повинні бути підтверджені вироком суду,
постановою про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, які є
самостійною та достатньою підставою для усунення від права на спадкування.
Коло осіб, позбавлення
життя яких усуває особу від права на спадкування, є вичерпним. Це спадкодавець
та можливі спадкоємці. Не може бути підставою для усунення особи від права на
спадкування позбавлення ним життя іншої особи, яка на момент вчинення злочину
не могла бути можливим спадкоємцем.
Вимога про усунення
спадкоємця від права на спадкування може бути пред’явлена особою, для якої таке
усунення зумовлює пов’язані зі спадкуванням права та обов’язки (збільшення
частки у спадщині, зміна черговості одержання права на спадкування).
Вимога про усунення
від права на спадкування за законом особи може бути пред’явлена лише після
смерті спадкодавця.
Слід навести висновки Верховного Суду від 30.01.2019, який залишив без змін судові рішення про задоволення позову Особи
1 до Особи 2 про усунення від права на спадкування.
Позовні вимоги
мотивовані тим, що померла особа, після смерті якої відкрилась спадщина. Позивач вказував, що він як спадкоємець
четвертої черги за законом подав до нотаріальної контори за місцем відкриття
спадщини заяву про її прийняття, але отримати свідоцтво про право на спадщину
він не може, оскільки заяву про прийняття спадщини після смерті особи подав
також її син-відповідач.Проте відповідач
не має права на спадкування відповідно до ч.1ст. 1224 ЦК України, оскільки
умисно позбавив життя спадкодавця, що підтверджується ухвалою райсуду.
Задовольняючи позовні вимоги, з чим
погодився Верховний Суд, суди зазначили, що в ухвалі райсуду, на яку
посилається позивач, суд зробив висновок про повну доведеність вини Особи 2 у
вчиненні суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки злочину,
передбаченого пунктом 4 частини другої статті 115 КК України, у зв’язку з чим
кваліфікував дії останнього, як умисне вбивство, вчинене з особливою
жорстокістю спадкодавця у даній справі.
Разом із тим у вказаній справі, встановивши
неосудність Особи 2 на
момент вчинення суспільно-небезпечного діяння, оскільки він не міг
усвідомлювати свої дії та керувати ними в період вчинення інкримінованого
діяння і на даний час також не може віддавати собі звіт у своїх діях і керувати
ними, Особа 2 захворів на психічну
хворобу, що виключає можливість застосування покарання, судом було застосовано
до останнього примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до
психіатричного закладу із суворим наглядом.
Верховний Суд зазначив, що
тлумачення частини першої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від
права на спадкування на підставі цієї норми права не пов’язується із
обов’язковим притягненням особи до кримінальної відповідальності. Встановивши, що Особа 2 своїми діями умисно заподіяв своїй матері смерть, що підтверджується
ухвалою райсуду, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення
позову.
Як свідчить судова практика довести в судовому порядку наявність підстав
для усунення особи від права на спадкування є вкрай важко, але досвідчені
адвокати АБ «Ткачук і партнери» взявши справу у свої руки доведуть її до
позитивного для клієнта результату.