ПРОКУРОР НЕ ДОВІВ ВЕРХОВНОМУ СУДУ, ЩО Є ЗАЦІКАВЛЕНОЮ СТОРОНОЮ У СПРАВІ І МОЖЕ ПОДАВАТИ ПОЗОВ
Судова практика щодо позовів про визнання угоди недійсною є досить цікавою та неоднозначною. Кожна справа по-своєму унікальна, у зв’язку із чим рішення та висновки у кожній справі можуть бути також по-своєму унікальні, а обставини укладених угод та дії її учасників можуть бути досить специфічними, у зв’язку із чим вимагають особливої уваги та досконалого, скурпульозного доказування.
Так, прокурор звернувся до суду на користь держави та з позовом до приватного підприємця. У своїх позовних вимогах державний обвинувач просив суд визнати недійсним угоду, укладену між Комунальним закладом охорони здоров’я та підприємцем, а також стягнути з підприємця на користь Комунального закладу охорони здоров’я 2864000 грн.
Суть справи полягала в тому, що цей Комунальний заклад мав за допомогою тендера здійснити закупівлю альбомів для новонароджених у кількості 8000 штук. Проте, як стверджував прокурор, з метою усунути справедливу конкуренцію відповідач направив Комунальному закладу свою власну тендерну пропозицію, вигіднішу і з найнижчою ціною, у зв’язку з чим і став обраним постачальником альбомів. Потім, за словами прокурора, підприємець створив податкову накладну на постачання 8000 альбомів, за якою підприємець нібито передав Комунальному закладу цю кількість альбомів, а Комунальний заклад їх нібито прийняв. А разом із цією накладною створив договір зберігання, за яким Комунальний заклад нібито передав йому дані альбоми на тимчасове зберігання на склад (терміном на 10 місяців). Потім підприємець ввів працівників Комунального закладу в оману, пояснивши, що заради формальності необхідно підписати документи, що він нібито передав, а Комунальний заклад прийняв 8000 штук альбомів, а потім нібито передав їх підприємцю на тимчасове зберігання. У зв’язку з тим, що працівники Комунального закладу не зналися на таких питаннях і довіряючи підприємцю, як порядній людині, вони підписали дані документи, проте ніколи не отримували даних альбомів. Передоплата не передбачалася, тому лише на підставі даних підписаних документів Комунальний заклад сплатив підприємцю їхню вартість. Як заявив прокурор, за фактом обшуку місця знаходження Комунального закладу, а також місця знаходження підприємця альбомів виявлено не було.
Таким чином, прокурор повідомив, що підприємець підозрюється у скоєнні кримінальних злочинів за двома статтями – підробка документів та заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).
Суд першої інстанції задовольнив позов прокурора, а апеляційний суд відмовив прокурору у задоволенні позову. Свою відмову апеляційний суд аргументував тим, що угоду можна визнати недійсною в тому випадку, якщо хоча б у однієї сторони був злий намір і намір її не виконувати, однак у цьому випадку є підтвердження, що обидві сторони мали намір виконувати угоду та виконували її фактично, а саме те, що Комунальний заклад підписав документи про те, що прийняв виготовлені альбоми, а відповідно, підприємець виконував свої зобов’язання щодо угоди.
Проте Верховний Суд надав ще одну цікаву думку щодо цієї справи: суд не зробив висновків про те, а чи доведено прокурором, що Комунальна установа мала намір виконувати договір про закупівлю альбомів.
Також Верховний суд зазначив: під час розгляду позову має визначатися, яке відношення позивач має до угоди, оскільки позов можуть подавати лише учасники правочину або зацікавлена сторона. При цьому, зацікавленою особою вважається особа, яка не має права власності або речового права на предмет, не претендує на нього, а просить тільки про те, щоб предмет правочину був у власності конкретної особи або щоб сторона (сторони) правочину перебували у якомусь правовому становищі, оскільки це дасть можливість зацікавленій особі реалізовувати свої певні правничий та усуне перешкоди у їх реалізації. У зв’язку з чим, Верховний суд звернув увагу: прокурор звернувся до суду на користь державних органів місцевого самоврядування, які виділяли гроші на закупівлю альбомів, і вважав, що договір про закупівлю, який оспорюється, укладено з метою незаконного заволодіння грошовими коштами органів місцевого самоврядування.
Таким чином, Верховний суд передав цю справу на новий розгляд до апеляційного суду із зазначенням необхідності визначити, чи був у сторін угоди намір її не виконувати – як у підприємця, так і у Комунального закладу.
У зв’язку з тим, що паралельно з цим розглядалася кримінальна справа за підозрою підприємця у підробці документів щодо угоди, яка оспорюється, та незаконному заволодінні даними альбомами, апеляційний суд прийняв рішення зупинити апеляційне провадження до завершення розгляду зазначеної кримінальної справи.
Таким чином, якщо позов до суду подає сторона, яка не є учасником правочину, ця сторона має довести свою зацікавленість, а саме: чи було порушено право особи, на користь якої сторона подає позов, як саме було порушено це право та в чому інтерес даної сторони, яка не є учасником угоди.
Крім цього, для визнання угоди недійсною, необхідно довести, що вона має ознаку/ознаки недійсної угоди і, в тому числі те, що в однієї з її сторін на момент її укладання був присутній злий намір, і намір не виконувати умови цієї угоди. Але й цього, як виявилося на прикладі даної судової справи, може бути недостатньо. У зв’язку з чим, необхідно також довести, що у іншої сторони цієї угоди не було злого наміру і наміру не виконувати цю угоду.