Ви уклали кредитний договір з Банком або фінансовою установою, або до Вас пред’явлено претензії по укладеному договору з Вашим контрагентом?
Неправильне обрахування грошових зобов’язань, різне тлумачення договору контрагентами, інші можливі безпідставні претензії під час виконання договорів, може потягти пред’явлення до Вас претензій та позовів. Якщо договір нотаріально посвідчений, то такий борг можуть намагатися стягнути шляхом вчинення нотаріального напису нотаріуса. Тобто, Ви навіть можете об’єктивно не допустити порушення договору, але кредитор буде вимагати сплати Вами штучного боргу. Перш за все ні в якому разі не можна ігнорувати такі вимоги !
При отриманні претензії Кредитора необхідно дати обґрунтоване заперечення та роз’яснити безпідставність таких вимог ! Розуміння Кредитором порушення Вами договору може не існувати або таке порушення могло статися через власні порушення Кредитора. Так, Замовник робіт міг вчасно не надати будівельні матеріали, але вимагати штраф за порушення строків робіт (що робить вимоги про сплату штрафу безпідставними). Або, Замовник може не надати певний дозвіл, що передбачений законом, і звинувачувати Вас у простроченні. Постачальник може надати товар не в повній кількості, але вимагати повну оплату. Банк може незаконно не виконати Ваше платіжне доручення, але казати про прострочення.
Обов’язково необхідно реагувати на такі висунуті вимоги Кредиторів, якщо Кредитором подано позов до суду або вчинено Виконавчий напис нотаріусом. Своєчасно та кваліфіковано підготовлений адвокатом Відзив на позов та участь такого адвоката в судовому процесі допоможе спростувати безпідставні вимоги Кредитора або скасувати в суді незаконний виконавчий напис нотаріуса.
Страшні вимоги Кредитора про наявність боргу можуть виявитися нічим не підтвердженими, штрафні санкції на сотні чи мільйони гривень заявлені при відсутності права на такі вимоги, а виконавчий напис нотаріуса – при наявності спору про право та суперечливості наданих Кредитором документів – і тому незаконний. Нерідко трапляються випадки, коли вчиняються виконавчі написи при наявності спору в суді.
Особливо необхідно бути уважним при поданні Кредитором заяви в суд на банкрутство (якщо Ви є підприємцем або юридичною особою), так як чинний Кодекс про Банкрутство дозволяє відкривати провадження справи про банкрутство при наявності навіть незначної суми боргу ! Не реагування та Ваша не участь в такій справі може закінчиться усунення Вас від керування Вашим підприємством та продажу всього майна за в дійсності не існуючи борги !
Залучення адвоката при відкритті провадження справи про банкрутство допоможе Вам тримати ситуацію під Вашим контролем, та добитися спростування не підтвердженим судовими рішеннями штучних грошових вимог, заявлених Кредиторами.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПРИ ЗАХИСТІ БОРЖНИКА ВІД ВИМОГ КРЕДИТОРІВ:
– Консультація з питань, пов’язаних із вимогами кредитора, аналіз виниклої ситуації, правова оцінка заявлених вимог кредитора, правова оцінка законності вчинення виконавчого напису Кредитором;
– Збір доказової бази та підготовка процесуальних документів –адвокатського запиту, позову, скарги, відзиву на позов, заперечення, письмові пояснення, клопотання, тощо;
– Подання позову та скасування в суді вчиненого Кредитором виконавчого напису;
– Представництво інтересів клієнта у судах всіх інстанцій з метою захисту його інтересів, у тому числі у судових процесах за позовами кредиторів;
– Представництво інтересів Боржника при заявлені справ про Банкрутство;
– Правовий супровід клієнта на стадії виконавчого провадження.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ПОГАШЕННЯМ БОРГОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПЕРЕД КРЕДИТОРАМИ
1. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання Споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту
Витяги з Умов і Правил та Тарифів Банку не містять підпису Позичальника, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви, яка не містить умов щодо розміру процентів та неустойки
Банк не має право нараховувати Споживачу проценти, пеню та штрафи, якщо вони неузгоджені із Позичальником на час надання кредиту
Верховний Суд 13.01.2025 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позов Банку до Особи 1: стягнуто з Особи 1 782 314 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що надані позивачем витяги з Умов і Правил та Тарифів Банку не містять підпису Позичальника, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви, яка не містить умов щодо розміру процентів та неустойки.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Таким чином, ВС вказав, що ані анкета-заява про приєднання до Умов та Правил, ані паспорт споживчого кредитування не дають підстав вважати, що позичальник ознайомлений з усіма умовами кредитування, включаючи проценти та штрафи.
При цьому ВС зазначив, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування,
Отже, відсутні підстави для стягнення з Відповідача нарахованої заборгованості за процентами, оскільки Банк просив стягнути з Відповідача саме договірні проценти, однак такі умови договору суд визнав неузгодженими.
Водночас, надані позивачем виписки з особового рахунку відповідача підтверджують факт користування відповідачем кредитними коштами. Так станом на дату звернення до суду з цим позовом у Особа 1 виникла заборгованість перед банком з фактично отриманих та неповернутих кредитних коштів у загальному розмірі 1 782 314 грн, які підлягають стягненню на користь Банку.
В той же час відсутні підстави для стягнення Банком нарахованих процентів, пені та штрафів, у зв’язку із неузгодженістю їх розміру із Позичальником.
2. Якщо після смерті боржника кредитор у 6-місячний строк не пред’явив вимогу до спадкоємців, зобов’язання вважаються припиненими, як і обтяження на іпотечне майно
Верховний Суд 02.02.2023 залишив в силі судові рішення у справі про задоволення позову фізичної особи до банку про визнання зобов’язань за кредитним договором, а також обтяжень за договором іпотеки на квартиру припиненими.
Позов мотивовано тим, що боржник за кредитним договором помер, а відповідач, достовірно знаючи про цей факт протягом 6-місячного строку не звернувся із будь-якою вимогою до позивача (спадкоємця боржника), а отже в силу ст. 1281 ЦК України зобов’язання за кредитним договором вважаються припиненими, як ы обтяження накладены на квартиру.
ВС зазначив, що оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статты 1282 ЦКУ щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Разом з тим положення зазначеної правової норми застосовуються у випадку дотримання кредитором положень статті 1281 ЦКУ щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Тобто, зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦКУ. Стаття 1281 ЦКУ, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.
Отже плив визначених ст. 1281 ЦКУ строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.
Таким чином, ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, оскільки кредитор спадкодавця із 03.04.2015 був обізнаний про смерть позичальника Особа 2 та у визначений ст. 1281 ЦКУ строк не пред`явив до спадкоємця позичальника, який прийняв спадщину, вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором, що позбавляє кредитора права такої вимоги за основним і, як наслідок, додатковим зобов`язаннями, а також є підставою для припинення таких зобов`язань та зняття обтяжень з предмета іпотеки.
3. Відсутність в розписці зобов’язання по поверненню суми позики звільняє Боржника від такого обов’язку
Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особа 2 про стягнення боргу згідно розписки. В зв’язку з тим, що борг був повернутий частково, просив стягнути суми з Відповідача.
Рішенням місцевого суду від 20.05.2021 в задоволенні позову було відмовлено. Рішення суду обгрунтовано тим, що у Відповідача не існувало обов’язку повернути кошти, а існувало зобов’язання укласти договір позики та іпотеки.
Апеляційний суд, задовольняючи позов та апеляційну скаргу своєю постановою від 22.09.2021 скасував рішення першої інстанції та приймаюче власне, дійшов висновку, що було укладено два договори – позики та іпотеки, і правовідносини за договором позики підтверджуються розпискою, тому позов підлягає задоволенню.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого суду, Верховний Суд вказав на те, що має встановлюватися дійсність правовідносини позики та дійсний зміст розписки сторін по справі – укласти договір позики та іпотеки та підтвердження передачі коштів.
Зобов’язання повернення коштів саме за розпискою відсутнє. А складання розписки, договору позики та іпотеки вказує на пов’язаність всіх цих правочинів та їхню єдину правозастосовну єдність.
4. Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках якщо: існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами
Договір про співпрацю за своєю правовою природою є забезпечувальним договором, який встановлює певні межі поведінки його сторін та відповідальність за невиконання основного зобов`язання, яке виникне у разі укладення між цими сторонами договорів оренди землі
Договір про співпрацю не може бути визнаний недійсним у разі невідповідності його законодавству, що регулює укладення договору оренди (суборенди) землі
Фермерське господарство звернулося до суду з позовом до СТОВ про стягнення 12 092 152 грн. штрафу.
Позов мотивований невиконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором про співпрацю, а саме розірвання договорів оренди земельних ділянок, укладених з їх власниками, що призвело до дострокової втрати позивачем права суборенди відповідних земельних ділянок за договорами, укладеними з відповідачем. У зв`язку з чим відповідач має сплатити на користь позивача штраф у розмірі, встановленому пунктом 5.2.4 договору про співпрацю.
СТОВ звернулося із зустрічним позовом до ФГ про визнання недійсним договору про співпрацю. Стверджує про удаваність спірного договору, який насправді є договором оренди землі, який не відповідає вимога закону. Спірний договір укладений керівником СТОВ з перевищенням повноважень, за відсутності подальшого схвалення Відповідачем цього договору.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено та визнано недійсним договір про співпрацю.
Верховним Судом 23.04.2025 судові рішення попередніх інстанцій скасовано та частині вирішення зустрічного позову ССТОВ до ФГ про визнання недійсним договору про співпрацю від 07.04.2017 ухвалено нове рішення про відмову в позові; у частині вирішення позову ФГ до СТОВ про стягнення 12 092 152 грн. штрафу справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова ВС мотивована тим, що встановлено, що 07.04.2017 між сторонами укладений договір про співпрацю, згідно якого Відповідач зобов`язується передати Позивачу у суборенду земельні ділянки.
У постанові ВПВС від від 16.06.2020 зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення – під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Висновки судів попередніх інстанцій про недійсність договору про співпрацю ґрунтувалися на здійсненій судами правовій кваліфікації цього правочину як договору оренди землі. Відтак суди зазначили, що такий договір укладений з боку СТОВ з порушенням вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину, оскільки статут товариства обмежує повноваження директора на укладення договорів оренди землі без письмового дозволу загальних зборів учасників.
Разом з тим ВС вважав висновки судів попередніх інстанцій щодо правової кваліфікації спірного договору та, як наслідок, про наявність правових підстав для визнання цього правочину недійсним, помилковими з огляду на наступне.
Встановлено, що за умовами договору про співпрацю Відповідач зобов`язався передати позивачу в суборенду погоджений сторонами обсяг землі на підставі відповідних договорів суборенди, нараховувати орендну плату у погоджених сторонами межах та до закінчення терміну дії цього договору не вчиняти дії, що призводять чи можуть призвести до дострокового розірвання договорів оренди земельних ділянок, що передаються у суборенду (пункт 2.1 договору про співпрацю).
У свою чергу позивач зобов`язувався, зокрема не вчиняти дій щодо зменшення земельного банку відповідача шляхом підбурювання, спонукання чи підкупу орендодавців до розірвання діючих договорів оренди земельних ділянок укладених орендодавцями з відповідачем; не укладати договори оренди з власниками земельних ділянок, які перебувають у користуванні відповідача, крім земельних ділянок передбачених у додатках до цього договору (пункт 2.3.2, 2.3.3 договору про співпрацю).
У випадку дострокового припинення договорів оренди земельних ділянок з вини відповідача останній повинен сплатити позивачу штраф від дострокового припинення договору суборенди у розмірі 12 500 грн за один гектар площі земельної ділянки, переданої в користування за цим договором, за один рік зменшення строку користування порівняно зі строком, встановленим у договорі суборенди; у випадку порушення позивачем зобов`язань, визначених пунктами 2.3.2, 2.3.3 цього договору, останній сплачує відповідачу збитки, а саме неодержані прибутки від втрати права користування земельною ділянкою (пункти 5.2.1, 5.2.4, 5.3.1 договору про співпрацю).
Отже, за змістом договору про співпрацю сторони погодили умови, що забезпечать виконання правовідносин з оренди землі, в які сторони планують вступити в майбутньому. Проте безпосередньо сам договір про співпрацю не містить істотних умов, які відповідно до чинного земельного законодавства є необхідними для кваліфікації такого правочину як договору оренди земельної ділянки.
ВС у постанові від 28.01.2015 визначив, що принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦКУ є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках якщо: існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
За змістом положень ч. 1 ст. 546 ЦКУ видами забезпечення виконання зобов`язання є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
Перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи передбачений ст. 627 ЦКУ принцип свободи договору, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені ч. 1 ст.546 ЦКУ, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Аналіз положень глави 49 ЦКУ свідчить, що під забезпеченням зобов`язання слід розуміти сукупність заходів, направлених на належне виконання умов договору, тобто на стимулювання боржника до здійснення виконання та/або які іншим чином гарантують захист майнового інтересу кредитора у разі порушення боржником своїх зобов`язань. Ключовою відмінністю такого правового інституту є обов`язкова пов`язаність можливого настання негативних для боржника майнових наслідків з фактом порушення ним основного зобов`язання.
У даному випадку укладенням договору про співпрацю сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили взаємні заходи забезпечення виконання взаємних зобов`язань, пов`язаних із користуванням земельними ділянками, що відповідає положенням статей 546, 548 ЦКУ.
Тобто договір про співпрацю за своєю правовою природою є забезпечувальним договором, який встановлює певні межі поведінки його сторін та відповідальність за невиконання основного зобов`язання, яке виникне у разі укладення між цими сторонами договорів оренди землі. Натомість, як встановили суди, безпосередньо орендні правовідносини були врегульовані сторонами в окремих договорах суборенди землі, істотні умови яких не охоплюються змістом спірного договору про співпрацю, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.
В той же час положення статуту відповідача, якими керувались суди попередніх інстанцій, не містять обмежень на укладення директором товариства договорів про забезпечення виконання зобов`язань, яким є спірний договір про співпрацю.
Таким чином Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій припустились помилки при здійсненні правової кваліфікації спірного договору, внаслідок чого неправильно застосували до правовідносин сторін за зустрічним позовом статті ст.92, 203, 215, 241 ЦКУ та дійшли хибного висновку про наявність дефекту волевиявлення СТОВ при укладенні договору про співпрацю як правової підстави для визнання цього договору недійсним.
Разом з тим висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні первісного позову СТОВ до СТОВ про стягнення штрафу ґрунтувався виключно на обставині недійсності договору про співпрацю, тобто такий позов по суті суди не розглянули, не надали оцінку усім доводам і доказам позивача, якими останній обґрунтовував підстави заявленого позову про стягнення штрафу.
За таких підстав, ВС в цій частині позовних вимог СТОВ справу направив на новий розгляд.
5.Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін
Відмова від прийняття виконання та, відповідно, припинення зобов`язання, належать до правових наслідків порушення зобов`язання в розумінні ст. 611 ЦКУ
Застосовуючи штрафні санкції до Постачальника за невиконання умов договору, суди повинні чітко встановити чи відбулось порушення (прострочення) Відповідачем виконання своїх зобов`язань за Договором, з урахуванням розірвання в односторонньому порядку Замовником договору поставки, з часу чого зобов’язання сторін по договору припиняються. При цьому у рішенні повинно бути зазначено які саме порушення є підставою для стягнення з Постачальника штрафу, визначеного у Договорі
ДП звернулося з позовом до ТОВ про стягнення 1 698 060 грн неустойки.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про закупівлю від 25.11.2022 у частині надання позивачу забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії. Зокрема, Позивач зазначв, що ТОВ всупереч пункту 3.6 Договору не надало у строк до 09.12.2022 включно Банківської гарантії. З огляду на що, Позивач відповідно до пункту 15.3.1 Договору листом від 30.12.2022 проінформував останнє про розірвання Договору в односторонньому порядку. Оскільки відповідач порушив свої зобов`язання за Договором, позивач на підставі пунктів 8.1, 8.3.2, 8.4 Договору просить суд стягнути з відповідача 1 698 060 грн. штрафу (20% від вартості непоставленої продукції).
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено: стягнуто з ТОВ 1 698 060 грн. штрафу.
Верховний Суд 11.06.2024 рішення судів попередніх інстанцій скасував з огляду на наступне.
Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.
У частині першій ст. 693 ЦКУ визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, – у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.
Встановлено, що сторони у Договорі погодили поставку товару на умовах 100% попередньої оплати. Також, сторонами у Договорі було погоджено умови здійснення попередньої оплати, зокрема, згідно з пунктом 3.4 Договору, попередня оплата за цим Договором здійснюється замовником протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з дня надання постачальником забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії та за умови дотримання постачальником вимог, визначених пунктами 3.6.-3.10 Договору. Відповідно до пункту 3.6 Договору, постачальник протягом 14 календарних днів з дати укладання цього Договору зобов`язаний надати замовнику забезпечення повернення попередньої оплати у формі Банківської гарантії, тобто, у строк до 09.12.2022.
Встановили, що відповідач у строк до 09.12.2022 включно своє зобов`язання з надання Банківської гарантії не виконав і внаслідок невиконання відповідачем вимог пункту 3.6 Договору позивач скористався своїм правом відповідно до пункту 15.3.1 Договору та листом від 30.12.2022 проінформував постачальника про розірвання Договору в односторонньому порядку.
Встановивши обставини порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором (ненадання Банківської гарантії у строк до 09.12.2022) та розірвання позивачем Договору в односторонньому порядку, суди дійшли висновку, що на підставі пунктів 8.1, 8.3.2, 8.4 Договору відповідач має обов`язок сплатити на користь позивача 1 698 060, 00 грн штраф (20% від вартості непоставленої продукції).
Водночас, ВС зазначив, що ч. 2 ст. 526 ЦКУ визначено, що виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
ВС звернув увагу, що припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Нормами статті 651 ЦКУ встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Аналогічні положення містить стаття 291 ГКУ.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію “розірвання договору” (статті 651 – 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання “відмова від договору” (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 ЦК України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.
Фактично суди поепердніх інстанцій встановили і сторони не заперечують факт відмови замовника від прийняття виконання постачальником зобов`язання з поставки продукції. У цьому аспекті ВС зазначає, що в силу положень частин 2,3 ст. 653 ЦКУ у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Відтак, правовим наслідком розірвання Договору є припинення зобов`язань сторін за цим Договором.
Відмова від прийняття виконання та, відповідно, припинення зобов`язання, належать до правових наслідків порушення зобов`язання в розумінні ст. 611 ЦКУ.
Верховний Суд зазначив, що розірвання Договору ніяким чином не спростовує обставин порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором під час його дії, а тому, припинення зобов`язань сторін за ним не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору. Відповідно, позивач має право на стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених його умовами.
Верховний Суд звернув увагу, що в оскаржуваних судових рішеннях здійснено детальний аналіз кожного пункту умов Договору стосовно послідовності дій постачальника та замовника в межах виконання зобов`язань за цим Договором. Так, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив початок прострочення зобов`язань відповідача щодо надання Банківської гарантії. Зокрема, вважаючи, що ненадання Банківської гарантії у строк до 09.12.2022 та не поставка продукції у строк до 31.03.2023 включно, суди дійшли висновку, що такі порушення є підставою для застосування штрафної санкції, передбаченої у пункті 8.3.2 Договору.
ВС наголосив, що відповідач послідовно наводив аргументи про те, що наявні у справі докази свідчать, що розірвання Договору відбулось саме за ініціативи замовника, внаслідок неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань з надання Банківської гарантії. Крім того, відповідач також наголошував на тому, що внаслідок відмови позивача від Договору у відповідача припинився обов`язок з поставки продукції. Водночас положення пункту 8.3.2 Договору чітко передбачають, що передумовою для застосування цієї санкції обов`язково є наявність таких юридично значущих фактів, як відсутність факту розірвання Договору та прострочення постачальником строків поставки продукції у строк до 31.03.2023 включно.
Водночас ВС звернув увагу, що з огляду на предмет і підстави заявленого позову, зміст оспорюваного правочину, господарські суди (спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції) залишили поза увагою характер спірних правовідносин, їх нормативне регулювання; зміст та саму суть Договору на якому ґрунтуються спірні правовідносини.
Без належної оцінки і дослідження всіх умов Договору та фактичних обставин спору у сукупності, суди дійшли передчасного висновку, що факт ненадання відповідачем Банківської гарантії у строк до 09.12.2022 і факт розірвання позивачем Договору в односторонньому порядку з 31.12.2022 не впливають обставини щодо правомірності / неправомірності застосування штрафу, передбаченого у пункті 8.3.2 Договору.
Зокрема, суди розглянувши спір у справі, не встановили правової природи заявленої до стягнення штрафної санкції та вказуючи на наявність підстав для задоволення позову про стягнення на користь позивача штрафу, на підставі пункту 8.3.2 Договору, не надали оцінки суті та змісту цього пункту. Тобто, за яких саме умов (невиконання яких саме зобов`язань) настає відповідальність передбачена у ньому.
ВС, зважаючи, зокрема, на зміст пунктів 3.4, 3.6, 4.1, 8.3.2 Договору, дати укладання Договору (25.11.2022) та листа позивача про розірвання Договору від 30.12.2022, зазначив, що суди не здійснили співвідношення фактичного змісту спірних правовідносин та можливості застосування положень пункту 8.3.2 Договору. Зокрема, не з`ясували їх значення для встановлення наявності або відсутності підстав для стягнення штрафу та не встановили розбіжності, на які звертає увагу скаржник. Відхиляючи аргументи відповідача, суди належним чином не обґрунтували мотиви такого рішення.
Так, надаючи оцінку умовам Договору та фактичним обставинам спору (розірвання договору з 31.12.2022 за ініціативою замовника), суди залишили поза увагою сам зміст положень пунктів 3.4, 3.6, 4.1, 8.3.2 Договору у сукупності з фактичною датою укладання Договору (25.11.2022), і відповідно, не встановили дату з якої має обраховуватися строк “45 календарних днів до закінчення відповідного календарного року”. Тобто, не встановили належним чином який рік 2022 чи 2023 є “межею відповідного календарного року” у якому постачальник може нести відповідальність, визначену у пункті 8.3.2 Договору – у разі нездійснення поставки продукції та ненадання Банківської гарантії.
При цьому, суди залишили поза увагою, що оскільки позивач у грудні 2022 року відмовився від Договору, то, відповідно з визначеної замовником у листі від 30.12.2022 дати у постачальника не виникло обов`язку поставити товар, а, отже, не встановили належним чином обставин, чи відбулось порушення (прострочення) відповідачем виконання своїх зобов`язань за Договором. У тому числі і не встановили належним чином обставин, які саме порушення є підставою для стягнення штрафу, визначеного у пункті 8.3.2 Договору.
За таких підстав ВС дійшов висновку про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав про стягнення з Відповідача штрафних санкцій за невиконання умов договору Поставки.