Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ).
Чинне законодавство України передбачає широке коло можливостей впливу на хід виконавчого провадження для фізичних та юридичних осіб, зокрема, оскарження дій чи бездіяльності державного чи приватного виконавця.
Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у тому числі приватних виконавців.
Зокрема, сторони, інші учасники та особи виконавчого провадження можуть звернутись з метою оскарження дій, рішень, або бездіяльності державного виконавця до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (крім боржника); до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня, якщо оскаржуються дії, рішення, бездіяльність начальника відділу; до суду.
В той же час оскарження боржником рішень, дій або бездіяльності державного виконавця до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, законом не передбачено (за наявності такого права у інших учасників виконавчого провадження).
Тобто боржник по виконавчому провадженню може оскаржити дії , рішення або бездіяльність державного виконавця виключно до суду.
Водночас боржник, як і інші учасники виконавчого провадження можуть звернутися в Раду приватних виконавців України (яка може вирішити питання щодо внесення до Дисциплінарної комісії приватних виконавців подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності) на предмет дотримання приватним виконавцем статуту Асоціації приватних виконавців України, Кодексу професійної етики приватного виконавця, рішень Ради приватних виконавців України та з’їзду приватних виконавців України, пов’язаних із діяльністю приватних виконавців (стаття 35 Закону № 1403- VІІІ).
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби, приватного виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржено протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (ч.5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Пропонується розглянути судову практику розгляду судами справ за скаргами боржників по виконавчому провадженню на дії, рішення, бездіяльність державних, приватних виконавців та відповідні судові правові висновки.
Захист боржників у виконавчому провадженні
Перш за все слід розглянути питання юрисдикції, до якої належить розгляд скарг на дії, рішення, бездіяльність виконавців, яка залежить від суті скарги.
Так рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можливо оскаржити до суду, який видав виконавчий документ.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження, та штрафів, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду. Правову позицію, щодо належності цих спорів до юрисдикції адміністративних судів викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21.08.2019 у справі № 381/2126/18, від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15, від 13.03.2019 у справі № 545/2246/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 766/10137/17, від 03.04.2019 у справах № 370/1034/15-ц і № 370/1288/15, від 12.06.2019 у справі № 370/1547/17.
Скарги на виконавця щодо примусового виконання декількох виконавчих проваджень у зведеному провадженні повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду № 660/612/16 від 14.03.2018, № 927/395/13 від 17.10.2018, № 5028/16/2/2012 від 17.10.2018).
Скарги на виконавця щодо примусового виконання виконавчого напису розглядаються у порядку адміністративного судочинства (постанови ВП ВС від 14.11.2018 № 161/15523/17, № 820/4243/17 від 14.11.2018).
Скарги на виконавця щодо примусового виконання виконавчого документу, виданого на виконання заявленого цивільного позову у рамках кримінального провадження розглядаються у порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий лист (постанови ВП ВС від 28.03.2018 № 724/689/16, від 21.11.2018 № 569/12295/16).
Питання щодо затвердження мирової угоди на стадії виконання судового рішення (господарського суду) належить до юрисдикції господарського суду (стаття 330 ГПК України), так само як і оскарження дій державного виконавця, пов’язаних з відновленням виконавчого провадження після скасування мирової угоди (постанова ВС від 08.09.2020 у справі № 925/819/17).
Особливу увагу слід звернути на правові висновки ВС у справах щодо оскарження дій державних, приватних виконавців, пов’язаних з оцінкою майна боржника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №308/12150/16-ц дійшла висновку, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа – сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності – здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядке оскарження рішень та дій виконавців. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2020 № 906/696/18, від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, від 04.03.2020 у справі №754/2961/17.
Основні питання проведення оцінки майна боржника при здійсненні виконавчого провадження виконавцем можливо розглянути на прикладі справи № 753/3055/18.
Так, 18.08.2021 Київським апеляційним судом (після скасування 07.04.2021 Верховним Судом постанови цього суду про відмову у задоволенні скарги боржника по виконавчому провадженню щодо протиправності оцінки майна) визнано протиправною оцінку майна відповідно до висновків його вартості, зроблених ТОВ «Київська оціночна компанія» щодо земельної ділянки та садового будинку боржника.
Задовольняючи скаргу боржника в цій частині суд виходив з того, що як установлено, на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження про стягнення з скаржника заборгованості (на підставі рішення суду) за договором позики в розмірі 72 651,43 доларів США. Приватним виконавцем винесено постанову про опис та накладення арешту на земельну ділянку площею 0,44 га та садовий будинок, а в подальшому постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності – ТОВ «Київська оціночна компанія».
Відповідно до висновку, складеного оцінювачем ринкова вартість об`єкта оцінки – садового будинку загальною площею 371,2 кв. м, становить 2 039 000 грн, ринкова вартість грошової оцінки земельної ділянки площею 0,44 га – 923 780 грн.
Звертаючись до суду зі скаргою, боржник посилався на те, що дії виконавця з визначення вартості вищезазначеного нерухомого майна є неправомірними, а результати оцінки цього майна є незаконними, оскільки оцінено майно боржника, яким він володіє спільно з дружиною, без визначення частки цього майна та без фактичного його огляду.
Суд апеляційної інстанції (ураховуючи висновки Верховного Суду у цій справі) виходив з того, що проведення оцінки майна регулюється Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-ІІІ, Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09. 2003 року № 1440, Національним стандартом № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою КМУ від 28.10.2004 № 1442.
Так, згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.
Пунктом 51 Національного стандарту № 1 передбачено послідовність оцінки майна: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
У пункті 56 передбачено, що має містити звіт про оцінку майна, зокрема, пояснення у разі неможливості доступу до оціненого об’єкта, якості використаних вихідних даних тощо.
Аналіз висновків про вартість майна свідчить про те, що суб`єкт оціночної діяльності обрав порівняльний метод оцінки садового будинку та використав методичний підхід зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок при оцінці земельної ділянки.
Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об’єктом оцінки шляхом доступу до нього.
Чого боятися боржнику у виконавчому провадженні
До схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19.12. 2019 у справі № 211/2171/15, від 01.10 2020 у справі № 2-2394/10, від 15.10. 2020 у справі № 917/628/17.
У свою чергу, у висновках про вартість майна відсутні як дані про особистий огляд об`єктів дослідження, так і відомості про неможливість особистого огляду відповідних об`єктів дослідження, не зазначені обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки, здійсненої без особистого огляду, що є порушенням пункту 56 Національного стандарту № 1 та пунктів 1, 6 статті 9 Закону України № 2658-ІІІ.
Окрім того, пунктами 15, 16 Національного стандарту № 1 регламентовано, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки в разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватись на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно достовірність інформації про які не викликає сумнів у оцінювача. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування. При цьому ураховуються істотний вплив зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна. Оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об`єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку.
Відповідно до статті 36 Національного стандарту № 1 оцінювач застосовує, як правило, кілька методичних підходів, що найбільш повно відповідають визначеним меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення.
Водночас при проведенні оцінки майна боржника оцінювачем не було дотримано зазначених вимог, а реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику – у вигляді передання майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартістю.
До аналогічного висновку дійшла ВП ВС у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16.
Також 15.10.2020 Верховний Суд у справі № 917/628/17 залишив в силі постанову апеляційної інстанції, якою задоволено скаргу боржника у виконавчому провадженні та визнано протиправною дії приватного виконавця щодо оцінки нерухомого майна боржника.
У постанові Верховний Суд зазначив, що експертна оцінка спірного нерухомого майна була проведена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки суб’єкт оціночної діяльності не здійснював повного огляду нерухомого майна, зокрема, його внутрішнього огляду, що могло вплинути на визначення вартості оцінюваного майна та, відповідно, призвести до його реалізації за заниженою ціною. Крім того, об’єкти порівняння для визначення вартості спірної нерухомості аналізувалися оцінювачем вже після складання звіту про незалежну оцінку майна, що не ґрунтується на вимогах закону.
Окрім того, 22.07.2020 Верховним Судом у справі № 906/696/18 залишені в силі судові рішення попередніх інстанцій, якими задоволено скаргу боржника на дії приватного виконавця про визнання неправомірним визначення вартості та оцінки рухомого майна.
Скарга мотивована тим, що, вартість належного майна, оцінку якого здійсним приватний виконавець із залученням суб`єкта оціночної діяльності ТОВ “Перша земельна агенція” (яким складено звіт про оцінку майна) є значно заниженою, оскільки не було дотримано вимоги Національного стандарту №1 та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5.
Верховний Суд у постанові зазначив, про недотримання виконавцем вимог ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» при передачі майна на реалізацію за ліквідаційною вартістю, зазначеною як початкова вартість.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Порядку заявка виконавця на реалізацію арештованого майна повинна, зокрема, містити дані щодо вартості майна, яке передається на реалізацію, визначеною рішенням суду або відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження». Саме на підставі зазначеної вартості майна визначається початкова ціна його продажу (стартова ціна лота). Оскільки відповідно до приписів наведеної статті закону визначення вартості майна боржника має бути здійснено виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна, ВС вважає безпідставним визначення виконавцем при зверненні із заявкою на реалізацію майна його початкової вартості, яка віднесена до неринкових видів вартості.
При цьому суд звернув увагу, що згідно з пунктом 28 Стандарту ліквідаційна вартість може бути застосована виключно у випадках, коли інше не передбачено законодавством. Більше того, з пунктів 11,18 Стандарту вбачається, що вибір бази оцінки майна, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості, залежить від мети, з якою проводиться така оцінка, однак, визначення ринкової вартості майна презюмується.
Суд касаційної інстанції вважає безпідставними аргументи скаржників про те, що Стандарт містить імперативні приписи щодо застосування знижувальних коефіцієнтів до передбаченої статтею 57 Закону України № 1404-VІІІ ринкової вартості майна при визначенні його вартості для реалізації під час виконавчого провадження. Водночас він зауважує, що порядок зниження ціни на нерухоме майно, не реалізоване на електронних торгах, врегульований положенням статті 61 Закону України № 1404-VІІІ.
Деякі правові нюанси щодо способу судового захисту боржника щодо скасування арешту майна.
Верховний Суд у постановах від 19.01.2022 у справі № 577/4541/20,від 26.01.2022 у справі № 534/1762/18 зробив висновок щодо способу захисту прав боржника про скасування арешту з його майна.
Відповідно до ч.59 Закону України № 1404-VІІІ особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії бездіяльності державного, приватного виконавця.
Спори про право цивільне, пов’язане з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
У разі якщо опис та арешт майна провадився державним або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України № 1404-VІІІ.
Якщо позивач є боржником у виконавчому провадженні, то в цьому випадку для сторони виконавчого провадження передбачений інший (не позовний) спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, а саме ст. 447 шляхом звернення із відповідною скаргою.
Отже, якщо арешт накладено на майно особи, яка є боржником у виконавчому провадженні, то остання не може виступати позивачем у аналогічній справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
Захист прав боржника
Схожі правові висновки містяться в постановах Верховного суду від 02.10.2019 (справа № 904/51/19), від 24.05.2021 (№ 712/12136/18), від 24.06.2021 (№ 127/11276/20), від 08.09.2021 (№ 369/3757/20), від 01.12.2021 (№ 201/6486/20).
Торкаючись теми захисту прав боржника щодо скасування накладеного арешту на майно слід зазначити постанову Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 2/0301/806/11.
Так у 2012 та 2015 роках було накладено арешт на майно заявника як боржника у виконавчих провадженнях. Пізніше виконавчі документи в цих провадження стягувачу повернули на підставі п.7 ч.1 ст. 47 Закону України № 1404-VІІІ (редакція чинна на час правовідносин), згідно якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник або його майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
У 2021 році заявник звернувся до державного виконавця із заявою про зняття арешту, у задоволенні якої йому відмовлено, у зв’язку із чим він звернувся до суду.
Верховний Суд залишив в силі постанову апеляційної інстанції у цій справі, який задовольнив скаргу заявника, визнавши бездіяльність ДВС неправомірною та зобов’язавши її зняти арешт з майна, зробивши такі правові висновки.
Повернення виконавчого документу на підставі ст. 47 Закону України 1404-VІІІ не встановлювало прямого обов’язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.
Разом з тим, спір виник не у зв’язку з оскарженням бездіяльності виконавців, які закриваючи виконавчі провадження від 2012 та 2015 років, не зняли арешт із майна, а через те, що на заяву боржника про зняття арешту у зв’язку із повним виконанням виконавчого документа поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт із майна боржника.
Верховний Суд зазначив, що арешт майна боржника здійснюється для забезпечення реального виконання виконавчого документа. А в разі повного виконання виконавчого документа підстав для збереження чинності арешту майна боржника немає.
Законом України 1404-VІІІ не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв’язку з добровільним його виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.
Верховний Суд погодився із апеляційним судом, який вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки в подальшому застосуванні арешту майна немає необхідності.
При цьому Верховний суд зауважив, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 645/6694/15.
Слід також навести ще один спосіб захисту прав боржника (окрім оскарження дій державного виконавця).
Так, Верховний Суд 19.06.2018 залишив в силі судові рішення у справі № 910/23967/16, якими задоволено позов Товариства про стягнення з Державного бюджету України грошові кошти в розмірі 2 467 967 грн. майнової шкоди, нанесеного неправомірним стягненням державним виконавцем судового збору та 37 019 грн. судового збору.
Предметом розгляду справи був позов боржника до Відділу примусового виконання рішень та Казначейської служби з приводу повернення стягнутого виконавчого збору за постановою, яка була оскаржена боржником. Позиція виконавчої служби у даному спорі полягала у тому, що виконавець виконав рішення суду, а тому, стягнув збір правомірно. Позиція Казначейства полягала в тому, що позов повинен бути заявлений саме до виконавчої служби, проте, не про стягнення відповідної суми, а про зобов’язання повернути таку суму сплаченого збору. Колегія суддів Великої Палати не погодилася ні з першою, ні з другою позицією та зазначила наступне.
На думку суддів, до спірних правовідносин повинна застосовуватися стаття 1212 ЦК України, яка регулює відносини, пов’язані з безпідставним збереженням майна потерпілого без відповідної правової підстави. Така позиція аргументована тим, що постанова виконавця щодо стягнення збору була скасована, а тому, є незаконною і не породила ніяких прав для виконавчої служби на отримання відповідних сум збору. Тому, до подібних спорів повинна застосовуватися саме стаття 1212 ЦК України.
Щодо зазначення особи, з якої потрібно стягнути сплачені кошти, то суд аналізує положення Закону України «Про виконавче провадження» та встановлює, що у кінці кінців стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України. Відповідно, за рахунок нього і потрібно повертати боржнику протиправно стягнуті кошти. На цій підставі суд зазначає, що у такій категорії справ відповідачами повинні бути Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
Схожу за змістом правову позицію висловлено у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 1229/1026/21.
Наведене свідчить про те, що при здійсненні виконавчих дій виконавці повинні не порушувати прав не тільки стягувачів, але і боржників, і у разі їх порушення останні можуть звернутися до адвоката, який, з урахуванням судової практики кваліфіковано захистить права клієнта у судовому порядку.