ВИМОГ КРЕДИТОРІВ ВІДЧУЖУВАТИ ІПОТЕЧНЕ МАЙНО
Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Відповідно до частини першої статті 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі, яка є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.
Відповідно до ч.8 ст. 41 КУзПБ дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації.
Приписами ч.3 цієї статті передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства.
Виключення становлять випадки перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.
З урахуванням вказаних положень КУзПБ ВС 21.02.2024 розглянув у в межах провадження справи про банкрутство ПрАТ обгрунтованість позовних вимог останнього до ТОВ про витребування нерухомого майна з незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПрАТ стало відомо про безпідставне позбавлення його права власності на нежитлові будівлі за договорами купівлі-продажу, згідно умовами яких ПАТ звернено стягнення на предмет іпотеки за ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» (у зв’язку із заборгованістю ПрАТ за кредитною лінією) шляхом укладення цих договорів із відповідачем ТОВ.
Судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції позов задоволено. Залишаючи 21.02.2024 вказані судові рішення без змін Верховний Суд зазначив наступне.
В частині шостій сатті 41 КУзПБ закріплено, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.
Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч. 5 ст. 41 КУзПБ).
Тобто, правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які будуть здійснені в межах провадження у справі про банкрутство.
Відтак, не можна вважати правомірними дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, на підставі лише положень Закону України «Про іпотеку», без врахування процедур і положень КУзПБ, норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Натомість, нерухоме майно ПрАТ було відчужено на користь ТОВ поза межами справи про банкрутство ПрАТ на підставі положень ЗУ «Про іпотеку».
При цьому, перед комітетом кредиторів боржника не порушувалось питання та відповідно не приймалося рішень щодо надання боржнику дозволів на вчинення значних правочинів, здійснення продажу істотних активів боржника; судом в межах справи про банкрутство ПрАТ не скасовувалися та не змінювалися визначені в ухвалах заходи забезпечення вимог кредиторів, зокрема, введення мораторію.
Отже, вчинення договорів купівлі-продажу нерухомого майна відбулося за відсутності достатніх правових підстав та з порушенням заборони відчуження нерухомого майна ПрАТ.
Таким чином, встановлені судами обставини свідчать про набуття ТОВ статусу особи, яка є останнім набувачем спірного нерухомого майна поза волею реального власника цього майна – ПрАТ, без врахування процедур і положень КУзПБ , що порушує права та законні інтереси позивача та надає йому право в силу ст. 387 ЦКУ витребувати це майно з чужого незаконного володіння.