Останнім часом випадки незаконного заволодіння недобросовісними працівниками банків коштами клієнтів почастішали. Трапляється, що договори банківського вкладу укладаються, але не оформляються касові документи. Або ж договори відсутні, і операції не відображаються в програмних комплексах банку. В інших випадках відбувається підробка підписів клієнтів на зняття коштів з рахунку.
Опинившись у такій ситуації, вкладники обирають відповідні способи захисту порушених прав. Залежно від того, за яких обставин відбулося незаконне заволодіння грошима вкладника, які у нього є документи, визначається предмет позову.
При цьому вкладники, які опинилися в такій ситуації, вчиняють по-різному. Одні вважають, що має місце невиконання умов договору банком, оскільки вкладник вступав у цивільно-правові відносини саме з банком, а не з конкретним працівником. Подаючи позов, такі особи посилаються на ст. 1058, 1059 ЦК України.
Інші вважають, що їх грошовими коштами незаконно заволодів працівник банку під час виконання ним своїх посадових обов’язків, у зв’язку з чим, з посиланням на ст. 1172 ЦК, просять стягнути з банку (як роботодавця) шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків.
І є третя категорія вкладників, які подають цивільні позови в рамках кримінальної справи безпосередньо до «злочинців», тобто людей (колишніх працівників банку), які звинувачуються в скоєнні відповідних злочинів, передбачених Кримінальним кодексом.
Отже, постає питання кого притягати до відповідальності – банк чи працівника банку? При обранні належного способу захисту своїх порушених прав звичайно слід виходити із конкретно склавшоїся ситуації і з цього приводу можливо розглянути правову позицію судів при розгляді справ даної категорії.
Так, Верховний Суд з цього приводу зазначив свою правову позицію у справі № 662/248/16-ц про відшкодування шкоди, заподіяної крадіжкою працівником банку вкладів.
Суть спору в тому, що працівник, виконуючи свої трудові обов’язки, прийняла від позивачки 1 500 доларів США, про прийняття грошових коштів поставила відмітку в договорі для внесення на відповідний депозитний рахунок, однак цього не зробила, а умисно розтратила їх, передавши іншому працівнику банку. Тим самим позивачці була спричинена майнова шкода. Вказані обставини встановлені вироком суду. Тому позивачка просила суд стягнути з відповідача (банку) на свою користь 1500 доларів США, які вона передала банку як вклад і які їй не повернуті.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, стягнено з банку кошти завданої матеріальної шкоди. Судове рішення мотивоване тим, що предметом спору є вимога про відшкодування збитків, завданих відповідачем у зв’язку з неналежним виконанням трудових обов’язків його працівниками, що призвело до втрати грошей позивача, переданих нею банку як депозитний вклад. Суд дійшов висновку про доведеність факту упущеної вигоди і застосував до спірних правовідносин положення статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України.
Рішенням апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог змінено та ухвалено вважати, що ці вимоги задоволено з підстав, передбачених статтями 1058-1060 ЦК України. Рішення мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів, які позивач передала банку як вклад за договором і які їй не повернені, є обґрунтованими. Разом з тим місцевий суд помилково застосував до спірних правовідносин статті 1166, 1172 ЦК України, не врахувавши, що з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку їх власником є саме банк, який зобов’язаний повернути кошти вкладнику.
Верховний Суд залишаючи рішення суду першої інстанції (у незмінній частині) та апеляційної інстанції без змін та відмовляючи у задоволенні касаційної скарги банку, який стверджував, що фактичне внесення позивачкою грошового вкладу не доведено, а до того ж банк не повинен відповідати за дії свого працівника, зробив наступні правові висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з ч.1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші – в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов’язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з’являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку – відповідний обов’язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов’язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі № 6-352цс16.
Сторонами додержана письмова форма договору банківського вкладу, він підписаний обома сторонами, на ньому міститься печатка банку «Приходна каса № 4», що підтверджує внесення вкладником готівкових коштів на виконання умов договору. Той факт, що працівниками банку всупереч вимогам вищенаведених положень законодавства вкладнику не було видано документ, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами), не може бути підставою для відмови в судовому захисті порушених прав сторони договору, яка виконала його умови. Вказані обставини підтверджуються також вироком суду.
Отже, оскільки матеріалами справи встановлено, що особа винна у вчиненні розкрадання коштів, переданих їй на підставі договору, до спірних правовідносин застосовуються положення статей 1058-1060 ЦК України, так як з моменту передачі коштів уповноваженій особі банку саме останній є їх власником, і зобов’язаний повернути вказані кошти у відповідності з умовами договору.
Таким чином, можливо дійти наступних висновків щодо найбільш дієвого і «найлегшого» в плані доказування способу захисту вкладників.
Вкладники, у яких вкрали депозити, можуть подати позов до банку, щоб зобов’язати його виконати зобов’язання за договором. При цьому суд з’ясовує достовірність наданих клієнтом документів про внесення грошей на депозит. Документами, що підтверджують внесення суми вкладу, є депозитний договір і квитанція про внесення суми вкладу в касу банку або документ, що підтверджує безготівкове перерахування грошей. Якщо клієнт передав гроші не в касу, а співробітнику, то це розцінюється, що співробітник лише порушив внутрішні інструкції з обслуговування клієнтів, а не здійснення вкладу взагалі або відсутності зобов’язання банку повернути ці кошти.
Водночас, фінансова установа може уникнути суду, якщо самостійно поверне вкладнику гроші і відсотки. Факт розкрадання банківського майна його співробітником підлягає врегулюванню шляхом порушення кримінальної справи банком і подачі цивільного позову про відшкодування збитку в рамках кримінальної справи.
Тобто, тягар стягнення з винного співробітника вкрадених коштів, у тому числі доказування його вини, покладається саме на банка, а не на постраждалого вкладника.
Однак, є випадки, коли банк з метою уникнення відповідальності за вкрадені вклади вживає цивільно-правові заходи, пред’являючи позов до вкладника про визнання договору депозиту нікчемним.
Так, Велика Палата Верховного Суду розглянувши справу № 463/5896/14 залишив в силі рішення апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову банку про визнання договору депозиту нікчемним.
Позовна заява мотивована тим, що на розгляді районного суду перебуває кримінальна справа за вчинення співробітниками банку викрадення депозитних вкладів громадян. У межах кримінального провадження відповідач заявив до позивача цивільний позов про стягнення 74 710,70 грн., а підставою заявленого цивільного позову відповідач визначив саме договір банківського вкладу. Позивач просив визнати даний договір нікчемним, оскільки відповідач не має доказів на підтвердження укладення договору банківського вкладу, а надана ним «заява про прихід готівки» не відповідає за формою та змістом вимогам нормативно-правових актів у сфері банківської діяльності. Отже, відповідач кошти як вклад у банк не вносив, а тому жодних зобов`язальних відносин між сторонами не виникло. З огляду на це згідно з частиною другою статті 1059 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу є нікчемним.
Водночас Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із відмовою у задоволенні позову банку дійшла наступних правових висновків.
Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (висновки Верховного Суду, викладені у справах № 6-17цс12,№ 6-118цс14).
Квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі (висновки Верховного Суду у справах № 6-20цс12,і № 6-352цс16).
Банк під час здійснення касових операцій має забезпечувати, зокрема, своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів і належний внутрішній контроль за касовими операціями.
Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
Таким чином, для обрання належного способу захисту, а також захисту від намагань банку уникнути від відповідальності за вкрадені його співробітниками грошові вклади доцільно звернутися до юриста, який у межах правового поля допоможе повернути депозитні кошти.