Захищаючи інтереси клієнта, адвокат у квітні 2024 року звернувся в суд із позовом до пенсійного органу про визнання протиправними та скасування рішень про відмову у призначенні Особі пенсії за віком на пільгових умовах та зобов’язати призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з часу первинного звернення 13.01.2023, зарахувавши до стажу певні періоди роботи, а також періоди навчання та проходження строкової військової служби. Разом з позовом подано до суду заяву від 29.03.2024 про поновлення шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом, в якій просив визнати поважними причини пропуску цього строку.
Оскільки судом першої інстанції визнано причини, зазначені у заяві від 29.03.2024 неповажними, позивач направив в суд заяву, в обґрунтування якої вказав, що Позивач 01.11.2023 звернувся зі скаргою до Пенсійного фонду України. Після спливу місячного строку на розгляд скарги, беручи до уваги відсутність відповіді на скаргу, Позивач 05.01.2024 звернувся з заявою до ПФУ, в якій просив надати відповідь на скаргу від 01.11.2023. Не отримавши відповідь на скаргу від 01.11.2023 та заяву від 05.01.2024, Позивач звернувся з заявою до Президента України (заява від 16.01.2024). Офіс Президента України 21.02.2024 направив заяву позивача на розгляд ПФУ. За результатами розгляду заяви скаргу позивача, що надійшла до ПФУ з Офісу Президента України, залишено без задоволення, у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах йому відмовлено через відсутність пільгового стажу. Таким чином, скарга на рішення територіальних органів Пенсійного фонду України залишилася без задоволення.
Разом з тим, ухвалою суд першої інстанції, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції визнав неповажними причини пропуску позивачем строку та повернув позовну заяву позивачу.
Представляючи інтереси Позивача Адвокат підготував на вказані судові рішення касаційну скаргу до Верховного Суду, який 15.04.2025 погодився із викладеною у скарзі правовою позицією, скасував оскаржувані судові рішення та направив справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду, зазначивши наступне.
Верховний Суд звернув увагу, що застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист.
У Рішенні Конституційного Суду України від 05.07.2023 вказано, що відповідно до принципу верховенства права (правовладдя) законодавець може обмежувати конституційні права людини і громадянина за дотримання умов, визначених Конституцією України; установлення обмеження прав людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що воно є домірним (пропорційним) та суспільно потрібним; обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх має встановлювати виключно Конституція і закони України, вони мають відповідати легітимній меті, бути обумовленими суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке юридичне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним утручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісного змісту такого права.
Кожна особа має право в порядку, встановленому КАСУ, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Водночас, строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд вважав помилковим застосування судами попередніх інстанцій шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, виходячи із того, що пенсія призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
У триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до особи у правовідносинах, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Матеріалами справи підтверджується, що протягом усього часу позивач вживав заходів до вирішення спору, в тому числі в позасудовому порядку, а тому не втрачав інтересу, за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.
Однак, в порушення положень КУ та КАСУ, суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду та повернення позовної заяви позивачу, не звернули увагу на позовні вимоги позивача, які стосувались протиправності дій відповідача щодо відмови у призначенні йому пенсії з підстав не зарахування органом пенсійного фонду до страхового стажу позивача відповідних періодів його роботи, які тривають на час звернення позивача до суду з цим позовом, суди не надали оцінку доводам позивача про причини пропуску ним строку звернення до суду, зокрема, його неодноразовим зверненням до відповідача з проханням надати інформацію щодо підстав відмови у призначенні йому пенсії.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про обгрунтованість доводів касаційної скарги адвоката та незаконність і передчасність прийнятих судами оскаржуваних рішень.