Перейти до вмісту
Главная страница » ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ НАДАЛА РОЗ’ЯСНЕННЯ ЩОДО КРИТЕРІЇВ ВИЗНАЧЕННЯ «ПОДІБНОСТІ ПРАВОВІДНОСИН» ТА ПІДТВЕРДИЛА СВОЇ ПОПЕРЕДНІ ВИСНОВКИ У АНАЛОГІЧНИХ СПРАВАХ ПРО ПРАВО ОРЕНДАРЯ ЗА ДОГОВОРОМ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ЧАСТКИ (ПАЮ) ПЕРЕУКЛАСТИ ЙОГО НА ДОГОВІР ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ПІСЛЯ ВИДІЛЕННЯ ЇЇ В НАТУРІ ТА НАБУТТЯ ОРЕНДОДАВЦЕМ НА НЕЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ НАДАЛА РОЗ’ЯСНЕННЯ ЩОДО КРИТЕРІЇВ ВИЗНАЧЕННЯ «ПОДІБНОСТІ ПРАВОВІДНОСИН» ТА ПІДТВЕРДИЛА СВОЇ ПОПЕРЕДНІ ВИСНОВКИ У АНАЛОГІЧНИХ СПРАВАХ ПРО ПРАВО ОРЕНДАРЯ ЗА ДОГОВОРОМ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ЧАСТКИ (ПАЮ) ПЕРЕУКЛАСТИ ЙОГО НА ДОГОВІР ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ПІСЛЯ ВИДІЛЕННЯ ЇЇ В НАТУРІ ТА НАБУТТЯ ОРЕНДОДАВЦЕМ НА НЕЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

         Згідно з п.1 ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 1 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

         Пункт 5 ч.1 ст. 396 ЦПК України передбачає закриття судом касаційного провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п1 ч.2 ст. 389 ЦПК України суд встановив, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. 

Велика Палата Верховного Суду 12.10.2021 надала роз’яснення які правовідносини слід вважати подібними та підтвердила свій попередній висновок про право орендаря за договором оренди земельної частки (паю) переукласти його на договір оренди земельної ділянки після того, як орендодавець виділив останню в натурі та набув на неї право власності.

Так, товариство звернулося із позовом до суду до орендодавця  про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі.

Позов мотивовано тим, що відповідачка була власницею сертифіката на право на земельну частку (пай) і у 2012 році вона уклала з позивачем договір оренди на цю землю строком на 20 років, а у 2014 році їй виділили відповідну земельну ділянку у натурі (на місцевості) та відповідачка зареєструвала право власності на цю ділянку. Однак, позивача вона проінформувала аж у 2018 році, надіславши йому повідомлення про припинення договору оренди земельної частки (паю) у зв`язку з оформленням на неї права власності.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відмовлено у задоволенні позову з мотивів, що через зміну предмета оренди і статусу сторін договору оренди земельної частки (паю) цей договір припинив дію, а тому його не можна переукласти.

Справа передавалась на розгляд Великої Палати, у зв’язку із тим, що відповідач у даній справі навів, як підставу для відкриття касаційного провадження невідповідність оспорюваних рішень висновкам Верховного Суду від 19.03.2018 та 22.05.2019 у подібних справах, які на думку, суду касаційної інстанції (який передавав справу на розгляд Великої Палати) не є подібними цій справі, а  тому провадження підлягає закриттю.

При цьому, передаючи справу на розгляд Великої Палати  Колегія Верховного Суду зазначила, що у провадженні останнього була аналогічна справа за позовом цього ж позивача про переукладення договору оренди земельної частки (паю), і цим же касатором вказувалось на невідповідність судових рішень про відмову у задоволенні позову зазначеним постановам Верховного Суду. За результатами перегляду цієї справи Велика Палата 01.09.2020 задоволила касаційну скаргу і у постанові зазначила, що не відступає від висновків, викладених у наведених постановах та погоджується із ними, а тому відсутні підстави для закриття касаційного провадження.

Велика Палата за результатами перегляду даної справи не знайшла підстав для відступу від своїх висновків викладених у постанові від 01.09.2020 з огляду на наступне.

Подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких перший (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші – додатковими, оскільки  суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин чи їх специфічний об`єкт.

Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин, але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність.

 Якщо у різних справах вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то можливість звернення з касаційною скаргою з підстави, визначеної п.1 ч. 2 ст. 389 ЦПК України (як і п. 1 ч.2 ст. 287 ГПК України та п.1 ч.4 ст. 328 КАС України) була би вкрай обмеженою та не відповідала би ролі Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики.

За таких підстав, ВП ВС конкретизувала попередні висновки судів касаційної інстанції, зокрема, на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У трьох зазначених справах порівняння спірних правовідносин за змістовим критерієм демонструє подібність останніх, а саме:

           Власники земельних ділянок після їхнього виділення у натурі вважали, що укладені раніше договори оренди земельних часток (паїв) припинилися. Тому вони або уклали договори оренди землі з іншими орендарями, або почали самостійно господарювати на відповідній ділянці, що зумовило виникнення юридичних спорів із орендарями за договорами оренди земельних часток (паїв).

-У кожній із трьох справ суд перевіряв, чи мав право орендодавець-власник земельної ділянки, який раніше уклав договір оренди земельної частки (паю), вільно розпорядитися виділеною йому в натурі земельною ділянкою, а також чи припинилися його обов`язки за цим договором у зв`язку з оформленням права власності на відповідну земельну ділянку.

Водночас відмінність у предметах і підставах позовів у справах про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки, про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок та про зобов`язання повернути самовільно зайняті земельні ділянки означає, що спірні правовідносини не є тотожними. Однак це не спростовує їх змістовну подібність, зумовлену, зокрема, подібним матеріально-правовим регулюванням прав і обов`язків учасників спірних правовідносин.

З огляду на вказане ВП ВС зазначила, що у наведених у касаційній скарзі справах і даній справі подібні правовідносини, а отже вона погоджується із своїми висновками, викладеними у постанові від 01.09.2020 щодо можливості переукладення договору оренди земельної частки (паю).

Так, задовольняючи позов у вказаній справі ВП ВС зазначила, що виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї:  не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору;  не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, зокрема «істотною зміною обставин»;  не зумовлені причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості й обачності (п2 ч.2 ст. 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони.

 Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або у судовому порядку з визначених законом підстав.

З огляду на викладене, ВП ВС у цій справі прийняла рішення про визнання спірного договору переукладеним  з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачкою на договір оренди землі на тих самих умовах, що і раніше укладена угода у викладеній у постанові редакції.