Перейти до вмісту
Главная страница » СПОРИ ПРО УСУНЕННЯ ВІД ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ

СПОРИ ПРО УСУНЕННЯ ВІД ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ

У спадковому праві передбачена можливість застосування одним із спадкоємців такого механізму як усунення (при наявності достатніх на це підстав) другого або декількох спадкоємців від права на спадкування в судовому порядку.

Можливо навести правові висновки Верховного Суду при розгляді справ даної категорії. 

1. Особа може бути усунена від права на спадкування при встановленні судом у сукупності двух фактів: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, та перебування спадкодавця в безпорадному стані  та потребу в допомозі цієї особи

Постановою Верховного Суду від 08.01.2024 залишено в силі судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову Особа 1 про встановлення факту проживання однією сім’єю із спадкодавцем (Особа 2) та усунення від права на спадкування Особу 3 (донька спадкодавця).

Позов мотивовано тим, що у 2001 році вона познайомилась із Особа 2 і вони стали проживати однією сім’єю в належному йому будинку, мали спільний бюджет та вели спільне господарство. В подальшому у Особа 2 розвилися тяжкі захворювання, у зв’язку із чим він останні роки життя був прикутий до ліжку, а позивач здійснювала за ним догляд, купувала ліки. Коли після 20 літнього спільного проживання Особа 2 помер, позивач із сином організовували та оплачували поховання та продовжувала проживати у його будинку. Разом з тим, Особа 3 з Особою 2 ніколи не спілкувалась та допомоги йому не надавала.

Погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови позовних вимог у встановленні факту спільного проживання позивачем із спадкоємцем, Верховний Суд зазначив, що позивач не довела належними доказами факт проживання та ведення спільного господарства з Особою 2.

  Окрім того, особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично чи матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Установлено, що Особа 3, як особа з інвалідністю другої групи, яка тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні з приводу хронічного психічного захворювання з об`єктивної, незалежної від неї причини фактично не могла здійснювати догляд за своїм батьком.

Спадкодавець ніколи не спілкувався зі своєю дочкою, а позивачка не знала про її існування і за допомогою до неї не зверталася.

Таким чином, у ході розгляду справи не встановлено наявність умисних дій чи бездіяльності відповідача, спрямованої на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу своєму батькові, а спадкодавець не звертався за допомогою до доньки, що виключає наявність підстав для задоволення позову про усунення Особи 3 від права на спадкування.

Крім того, ВС звернув увагу, що ще однією з підстав для відмови у задоволенні позову в частині усунення Особи 3 від права на спадкування є відмова  суду у задоволенні першої позовної вимоги Особі 1, оскільки вона не є особою, для якої усунення Особи 3 породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, тобто не є належним позивачем у такій категорії спірних відносин.

2. Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжуєпов`язані зі спадкуванням права та обов`язки одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч.2 ст. 1259 ЦКУ

 Особа 1 звернувся в суд з позовом до Особа 2 про встановлення факту його постійного проживання із Особа 3 однією сім`єю з 09.01.2013 до дня її смерті, а також усунути Особа 2 від права на спадкування за законом.

На обґрунтування позову зазначав, що більше 5 років він спільно проживав на правах члена сім’ї і вів спільне господарство із  подружжям (Особа 3 та Особа 4) в їх квартирі, які не працювали, були пенсіонерами, спільних дітей та/або родичів з обох сторін не мали, а тому потребували фінансової підтримки. Після смерті Особи 4 позивач продовжував проживати з Особа 3, після смерті якої відкрилася спадщина, яка складається з квартири. Водночас із заявами про прийняття спадщини за законом звернувся позивач, як спадкоємець 4 черги та Особа 2, як спадкоємець 5 черги. Позивача вважав також  наявність підстав для усунення Особа 2 від права на спадкування за законом, оскільки ніякої допомоги за життя Особи 3 вона не надавала.

Постановою Верховного Суду від 28.02.2024 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з урахування наступного.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі  ст. 1264 ЦКУ (четверта черга спадкоємців за законом) необхідне встановлення двох юридичних фактів: проживання однією сім`єю із спадкодавцем; на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

При цьому, обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Верховний Суд погодився із судом апеляційної інстанції, що надані позивачем докази є недостатніми для підтвердження факту проживання позивача та Особа 3 однією сім`єю та ведення ними спільного господарства,

Самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю (Висновок ВС у постановах від 14.02.2018, 22.04.2021).

З огляду на наведене, судами відмовлено в частині позовних вимог про встановлення факту його проживання із Особа 3 однією сім`єю за недоведеністю.

Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч.2 ст. 1259 ЦКУ.

 Оскільки позивач не довів в установленому законом порядку, що він є особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, а також не зверталася з позовом про одержання права на спадкування, то така позовна вимога є безпідставною та не підлягає задоволенню.

3. Позбавлення особи права спадкуватицезахід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуваннямпередусім характеру поведінкивідповідача

Особа 1 звернулася до суду з позовом про усунення Особи 2 від права на спадкування після смерті Особи 3.

Позов мотивовано тим, що вона є дочкою Особи 4, яка була у зареєстрованому шлюбі із Особою 3 і померла до нього. Після смерті Особи 4 відкрилась спадщина на автомобіль, житловий будинок та 2 земельні ділянки; до нотаріальної контори звернулася позивачка та Особа 3. Позивачка також звернулася  в суд із позовом до Особи 3 про визнання правочину недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом на автомобіль, а оскільки відповідач помер до суду звернулась Особа 2 із заявою про те, що вона є донькою відповідача, має намір прийняти спадщину та бути правонаступником померлого у цій справі. Позивачка просила задовольнити позов у цій справі, оскільки Особа 3 жодного разу не говорив про існування у нього доньки, вона ніколи до нього не приїжджала, а коли у нього було виявлено онкологічне захворювання, у зв`язку з чим він потребував постійного догляду та матеріальної допомоги, відповідачка участі в догляді за батьком не приймала.

Постановою Верховного Суду від 25.05.2023 залишено в силі судові рішення, якими у задоволенні позову відмовлено з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1258 ЦКУ спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 ЦКУ.

Такий цивільно –правовий захід, як позбавлення особи права спадкувати  має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Відповідно до ч.5 ст.1224 ЦКУ має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Суди встановили, що після смерті Особа 3 спадщину за заповітом прийняла його дочка (Особа 2) та Особа 1- дочка його померлої дружини (Особи 4).

Суди встановили, що  позивач не довела належними доказами, що спадкодавець Особа 3 перебував у безпорадному стані та потребував допомоги саме відповідача, яка, у свою чергу, умисно ухилялася від надання такої допомоги.

Отже Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для усунення Особи 2 від права на спадкування після смерті Особи 3.